Методологія політології - Політологія як галузь суспільного знання

Політологія, як і будь-яка наука, має загальнонаукові й спеціальні методи дослідження, прийоми, підходи. За-рубіжна політологія застосовує нормативно-онтологічний і емпірико-аналітичний підходи до аналізу політичних явищ. Політика оголошується "сферою вибору, а не необ-хідності". Поряд із цим застосовуються психологічні та інституційні підходи. Поширений біхевіористський ме-тод, пов'язаний з вивченням політичної поведінки особи і соціальних груп, перевіркою цих досліджень досвідом.

Важливим засобом у методологічному арсеналі політо-логії є Діалектичний метод. Діалектика виходить з необхідності визнання впливу економічної сфери на полі-тичну. Для подолання вульгарно-матеріалістичного підхо-ду треба брати до уваги той факт, що економіка зумовлює політичні процеси лише в кінцевому підсумку й тільки в головних істотних аспектах. На зміст і функціонування політичних процесів великий вплив мають різні соціаль-ні чинники: історія, мораль, культура, співвідношення класових і національних сил тощо. Політика, у свою чер-гу, с активним і цілісним компонентом, що впливає на всі процеси суспільного розпитку. Політологія виходить із цих методологічних положень при вивченні динамізму, стабільності політичних процесів і явищ.

Для пізнання політичних явищ застосовують закони і принципи діалектики. Політичні явища розглядають в *даості й боротьбі протилежностей, у постійному розвит-ку та оновленні, у співвідношенні етапів реформ і рево-люцій. Історичне тлумачення політичних явищ дає змо-гу зрозуміти логіку їх розвитку.

Істотне значення має методологічне дослідження су-перечностей як джерела й рушійної сили політичних процесів. Через взаємодію суперечливих політичних чин-ників реалізуються закони політичного життя, якому властиві різні протиріччя: між суб'єктами політичного життя, класами, націями, соціальними групами, особа-ми. Ці суперечності визначають характер і спрямованість політичних процесів, структуру політичної системи, ор-ганізацію та функціонування політичної влади. Значний вплив на конкретні форми, процеси політичного життя мають протиріччя між різними елементами політичної системи, її інституційною і нормативною підсистемами, між політичною практикою і політичними нормами, по-літичними інститутами і політичною культурою та свідомістю. Розмежування основних і похідних суперечностей сприяє з'ясуванню тенденцій політичного розвитку. До-сліджуючи політичні суперечності, конфлікти, важливо виявляти їх джерело, структуру, спрямованість, шляхи розв'язання.

Останнім часом поряд з діалектичним методом у полі-тологічних дослідженнях набуває поширення Синергетич-ний (грец. sinergetikos -- спільний, той, що діє узго-джено) Метод. Синергетика, не будучи жорстко детерміно-ваною сукупністю методологічних принципів та понять, виходить не з однозначного, загальноприйнятого поняття "політична система", а з притаманних їй властивостей -- взаємопроникнення, відкритості, самоорганізації, випад-ковості, наявності асиметричних структур, нерегулярнос-ті зв'язків і функціональної нестабільності. Базуючись на ідеї нелінійності та застосування міждисциплінарних досліджень, синергетичний метод передбачає багатоваріантність, альтернативність вибору шляхів суспільно-по-літичного розвитку.

У вивченні політичних процесів застосовують методо-логічні принципи.

Принцип об'єктивності в політології. Він орієнтує на вивчення об'єктивних закономірностей, які визначають процеси політичного розвитку. За цим принципом кожне явище розглядають як багатогранне й суперечливе. При цьому вивчають всю систему чинників -- позитивних і не-гативних. Об'єктивність політичних знань передбачає, що процес їх здобуття відповідає реальній дійсності, незалеж-ним від людини законам пізнання. Об'єктивність науко-вих висновків базується на доказовості наукових фактів.

Принцип історизму в політології. Він передбачає роз-гляд фактів і політичних явищ у конкретно-історичних обставинах, у взаємозв'язку та взаємозумовленості, з урахуванням розстановки та політичної орієнтації соці-альних, національних груп, верств, громадських органі-зацій. Оцінюючи політичні системи, важливо брати до уваги генезис, зміст їх компонентів, еволюцію і тенден-ції розвитку.

Принцип соціального підходу в політології. Цей прин-цип застосовують для подолання вульгарного соціологіз-му, міфологізації політичної реальності, протиставлення загальнолюдських, національних і класових ідеалів та цінностей. Соціальний підхід має особливо важливе зна-чення, коли оцінюють програми, реальну політичну діяль-ність партій, лідерів, їх роль у політичному розвитку су-спільства. При цьому зважають на характер соціальних і

Класових інтересів, співвідношення соціально-класових сил у політичній боротьбі. Соціальний аналіз дає змогу зі-ставити класові інтереси із загальнолюдськими, оцінити вплив класових сил і партій на розвиток політичних про-цесів, їх відповідність інтересам народу й світового спів-товариства в цілому.

Істотне значення для дослідження політичних явищ має Проблема взаємозв'язку емпіричного й теоретичного. Політична практика тісно пов'язана з політичною нау-кою, є джерелом політичного знання, його рушійною си-лою і критерієм істинності наукових положень. Вона дає науці фактичний матеріал, який підлягає теоретичному узагальненню. Кінцевою метою політичної науки є не здо-буття знань, а їхнє практичне застосування і вплив на по-літичні процеси. Політична діяльність зумовлюється не тільки волею, інтуїцією, досвідом, а й широким науковим осмисленням проблем політичного буття. На відміну від інших видів соціальної діяльності вона має глибоко усві-домлений характер. Політична наука не відокремлює ма-теріальну, практичну й духовно-теоретичну діяльності, вона розглядає їх у нерозривній єдності. Політичні відно-сини реалізуються і втілюються у конкретній політичній діяльності людей. Тому вивчення політичного життя в динаміці дає змогу з'ясувати цілі, способи, засоби, ре-зультати і якості основних елементів політичної діяль-ності. При цьому важливе методологічне значення має положення про суб'єктивність мети й об'єктивність її змісту, передбачення можливих побічних наслідків полі-тичної діяльності. Практичний підхід орієнтує дослідни-ка не тільки на вивчення змісту політичних процесів, а й на особистісні, соціально-психологічні, моральні ком-поненти політичного буття. Діяльнісний підхід у дослі-дженні соціального життя в останні роки поширився в соціально-філософській і частково політичній науці. Але політологія поки що використовує його мало, хоча й має справу з найдинамічнішою сферою суспільного життя.

У політологічних дослідженнях істотне значення ма-ють Системний підхід І Структурно-функціональний ана-ліз. Змістом системного підходу є філософські уявлення про цілісність об'єктивного світу, співвідношення цілого і частин, про взаємодію системи із середовищем, загальні закономірності функціонування й розвитку систем; про структурованість кожного системного об'єкта, активний характер діяльності суб'єктів соціально-політичних си-стем. Під час системного аналізу визначають елементи досліджуваних (політичні інститути й норми, струк-турні підрозділи держави тощо), специфіку їх змісту та функціонального призначення. На цій основі встановлю-ють системні зв'язки між елементами, які виражають властиві об'єкту єдність і цілісність. Так, при аналізі по-літичної системи визначають різні функціональні зв'яз-ки, координацію, взаємодію, субординацію її елементів. При цьому політичні явища розглядають як складні, від-особлені феномени, що мають свій склад і структуру, ви-конують певну функцію в загальній системі.

Системний підхід є істотним моментом діалектичного методу пізнання. Він дає змогу глибше пізнати суть по-літичних явищ, повніше розкрити й усвідомити роль та функції компонентів системи. Важливого методологічно-го значення набуває характеристика системи як органіч-ної сукупності елементів, а не їх суми. Усвідомлення вза-ємозв'язків у системах, взаємозалежності її компонентів сприяє розумінню тенденцій політичного розвитку, дина-мізму політичних процесів, націлює на виокремлення ос-новної ланки в ланцюзі політичних явищ. Системний підхід дає змогу розкрити основу, системну якість, за-вдяки яким усю суперечливу різноманітність політичних сил можна зрозуміти як єдине ціле. Методологічна роль системного підходу значно зростає, коли він поєднується з принципом історичного аналізу явищ і виступає як си-стемно-історичний підхід.

Однак у працях деяких західних політологів суспіль-ні системи розглядаються як статичні, якісно незмінні. Дж. Тернет зазначає, що в таких теоріях йдеться про су-спільство, в якому немає історичного розвитку. Таке ба-чення суспільства є недосконалим, оскільки не передба-чає існування в ньому таких явищ, як відхилення, кон-флікти й зміни.

Розуміння динамічності політичного життя, бачення не тільки механізму функціонування, а й механізму роз-витку досягаються з допомогою Системно-історичного підходу. Реалізація його передбачає виділення певних типів політичного життя, політичних систем, що виника-ють у процесі історичного розвитку людського суспільст-ва. Надзвичайно важливе значення має й питання про ос-нову наукових типологій. Такою основою є соціально-класова структура, а в кінцевому підсумку -- характер економічних відносин суспільства. Цей підхід дає змогу не лише пізнати закономірності й особливості розвитку різних типів політичного життя і політичних систем, а й глибше розглянути їх історичний взаємозв'язок і, навпа-ки, за формальною відмінністю розкрити сутнісну подіб-ність політичних систем.

Важливим є застосування Порівняльного методу В по-літології. Донедавна в основному застосовували тільки метод протиставлення з метою показати наукову неспро-можність та методологічну хибність концепцій західних політологів. На Заході спостерігалось аналогічне ставлен-ня до нашої політичної науки. "Якщо в нас епітет "бур-жуазна" щодо слова "наука" означав, що це зовсім не наука, а суцільна магія або навіть шарлатанство, то на "тому боці" такий самий зміст укладався в поняття "марк-систське"", -- зазначає Г. Шахназаров.

Однак монопольне панування одного погляду, одного підходу ніколи не стимулювало розвиток науки, майже завжди вироджувалося в догматичне спрощенство і по-верховість. Порівняльний аналіз сприяє усвідомленню проблем цілісного, взаємопов'язаного й суперечливого світу, орієнтує на пошук не лише відмінностей, а й спіль-них ознак. Він застосовується до таких функцій політич-них систем різних суспільств, як збереження стабільності й цілісності, мобілізація і розподіл ресурсів, розв'язання конфліктів, захист державної незалежності, задоволення сподівань і вимог громадян.

Актуальна проблема в політології -- пошук і викори-стання показників для порівняння різних політичних систем. Наприклад, при порівнянні ступенів розвитку де-мократії в різних країнах таким показником може бути реальна політична активність громадян у політичних процесах. Цікавим є вибір критеріїв порівняльного ана-лізу політичних партій: інтереси класу чи верстви, які виражає партія; ідейно-теоретичні цінності та настанови партії, функції політичного керівництва; добір і просу-вання лідерів на політичні державні пости; контроль за їхньою діяльністю, вироблення і реалізація курсів внут-рішньої та зовнішньої політики своїх держав та участь у цих процесах.

До спеціальних методів дослідження в політології на-лежить група методів, що грунтуються на різних варіан-тах дослідження структури, функцій політичних проце-сів та інститутів -- Методи, запозичені політологією з ін-ших наук. Широко використовують методи емпіричних соціальних досліджень, соціальної психології, статисти-ки, моделювання. Об'єктом цих досліджень є функціонування політичних інститутів, дії політичних суб'єктів, динаміка громадської думки. Вивчають стиль діяльності учасників політичних процесів, ефективність політичних рішень, рівень політичної свідомості й культури різних груп населення. При цьому використовують аналіз стати-стичних даних, зміст політичних рішень, усні методи (інтерв'ювання), письмові опитування (анкетування), безпосереднє спостереження за досліджуваним об'єктом, соціально-політичний експеримент. Політологія концеп-туально забезпечує розроблення та застосування спеціаль-них методів дослідження, теоретично зорієнтовує, збага-чуючись і розвиваючись завдяки здобутій інформації. Прикладні функції політології розширюють, застосовую-чи спеціальні методи.

Отже, в сучасній світовій політичній науці виокрем-люють загальні функції політики, які виступають у ци-вілізованому суспільстві на перше місце (підтримка су-спільного порядку, гарантії свободи й гідності громадян, уникнення конфліктів, забезпечення соціальної злагоди). Це зумовлює мету й завдання політичної освіти як скла-дової формування політичної свідомості та культури гро-мадян, їх ціннісних орієнтацій та настанов. Політична освіта спрямована на надання політиці гуманістичного характеру, отримання виявів у політичній діяльності его-центричності, нетерпимості, ідеологізації, раціоналізму. Розв'язанню цих завдань і покликана сприяти сучасна політична наука.

Похожие статьи




Методологія політології - Політологія як галузь суспільного знання

Предыдущая | Следующая