Царство ненависті - Біле Ікло
У руках свого божевільного бога Біле Ікло став справжнім дияволом. Його прив'язано на ланцюг у загороді позаду форту, і тут Красень Сміт дрочив собаку й доводив до сказу своїми дрібничковими, а проте дошкульними знущаннями. Він незабаром помітив, що Біле Ікло нетерпимий до сміху і, назнущавшись з нього люто й немилосердно, конче починав брати його на глузи. Сміявся він голосно й зневажливо і в той же час тицяв глумливо на собаку пальцем. У такі хвилини Біле Ікло зовсім шаленів і в своїх нападах сказу був ще більше божевільний, ніж сам Красень Сміт.
Досі Біле Ікло був ворогом -- щоправда, лютим ворогом -- тільки своїй породі. А тепер він став ворогом геть усьому, і ще лютішим, ніж будь-коли раніш. Він був такий змордований, що сліпо й безглуздо ненавидів цілий світ. Ненавидів той ланцюг, що до нього був прикутий, тих людей, що заглядали до нього в шпарини між дошками; тих собак, що з ними приходили й гарчали на нього, а він не міг ніяк відповісти; ненавидів навіть ті дошки, що з них була його загорожа. Але найперше й найлютіше ненавидів він Красеня Сміта.
Той мав свою мету, коли поводився так з Білим Іклом. Одного дня навкруг загорожі зібралась юрба. Красень Сміт з дрючком у руці ввійшов до Білого Ікла, скинув йому з шиї ланцюга й вийшов. Відчувши себе вільнішим, Біле Ікло забігав по загорожі, силкуючись добутися до тих людей, що стояли надворі. Він був чудовий у своєму шаленстві. Повних п'ять футів завдовжки і два з половиною зростом, він був кремезніший за такого самого розміром вовка. Від матері він дістав трохи важчий від вовчого тулуб, не маючи на собі й жодної унції зайвого нагулу, важив понад дев'яносто фунтів. Він увесь був з одних м'язів, кісток та сухих жил -- бездоганне тіло для бійця.
Двері в загорожу знову почали відчинятись. Біле Ікло спинився. Діялося щось надзвичайне. Двері прочинилися ширше, всередину вштовхнули величезного собаку й зараз же їх зачинили. Перед ним стояв мастиф. Біле Ікло ще ніколи не бачив такого собаки. Проте ні його зріст, ні хижий вигляд Білого Ікла не зупинили. Це було бодай не залізо й не дерево, а живе тіло, на якому він міг виявити свою ненависть. Він блискавкою скочив на мастифа й розшматував йому шию. Мастиф затрусив головою і хрипким гарчанням кинувся на Білого Ікла. Але той метлявся і в один бік, і в другий, спритно ухиляючись від супротивника і сам при тім устигаючи раз по раз шарпати його своїми іклами.
Люди круг загорожі кричали й плескали в долоні, і Красень Сміт в екстазі упивався насолодою, не зводячи очей з Білого Ікла, що розправлявся з чужим собакою. Для мастифа від самого початку не було жодної надії, занадто він був важкий і незграбний. Кінець кінцем Красень Сміт дрючком відігнав Білого Ікла, а його жертву виволік із загорожі хазяїн. Хто програв, ті посплачували заклади, і в руках Красеня Сміта задзвеніли гроші.
Незабаром Біле Ікло став уже нетерпляче дожидати, коли навкруг загорожі знов зберуться люди. Це щоразу провіщало бій, а бій -- то був єдиний дозволений йому спосіб проявити його життєву снагу. Повсякчас катований і замкнений, з розпаленою ненавистю, він міг виказувати свою ненависть тільки тоді, коли хазяїн впускав до нього собаку. Красень Сміт добре зважував його силу, бо Біле Ікло завжди виходив переможцем. Одного разу до нього впустили трьох собак, одного по одному. Іншого дня -- дорослого, щойно зловленого вовка. Ще іншого дня довелося йому битись із двома собаками заразом. То найжорстокіший був бій, і хоч він загриз обох супротивників, але й сам ледве дихав.
Восени, коли випав перший сніг, і річкою посунула зерняста крига, Красень Сміт купив собі й Білому Іклу місця на пароплаві, що йшов Юконом проти води до Доусона. На той час Біле Ікло уже мав славу на весь край. Скрізь про нього знали, як про "вовка-бійця", а його клітку на пароплаві завжди оточували цікаві. Він або люто гарчав на них, або лежав спокійно, з холодною ненавистю спостерігаючи їх. Та й як міг він їх не ненавидіти? Звісно, Біле Ікло не ставив собі такого запитання, він просто ненавидів їх до божевілля, і на тім кінець. Життя йому стало пеклом. Він не був створений для клітки, куди люди саджають диких звірів, а проте мусив у ній сидіти. І на нього глипали очима, тицяли крізь огорожу палиці, а коли він гарчав, ще й реготалися.
Таке було життя й такі були люди, що його оточували. Тій глині, з якої він був створений, вони надавали ще більшої хижості, аніж відміряла природа. Але природа дала йому здатність пристосовуватися. Там, де інший звір загинув би або впокорився, він пристосовувався й жив далі, зовсім не впокорений духом. Може, Красень Сміт, його найзапекліший ворог і кат, зрештою й зламав би неприборканий дух Білого Ікла, тим часом до цього ще було далеко.
Коли в Красеневі Сміті сидів сатана, то в Білому Іклі сидів другий, і вони скажено кидались один на одного. Раніше Біле Ікло мав доволі глузду, щоб скоритись людині, яка тримає дрючка в руках, тепер він зовсім його позбувся. Варто було тільки, щоб з'явився Красень Сміт, як на собаку нападав дикий сказ. А коли вони сходились і хазяїн дрючком припирав Білого Ікла до стіни, то й тоді він усе вив, гарчав і скалив зуби. Годі було його приборкати. Хоч як його немилосердно катували, він не переставав гарчати, і, коли Красень Сміт урешті відходив, услід за ним або чулося люте гарчання, або ж Біле Ікло, шалено виючи, кидався на залізні грати своєї клітки.
Коли пароплав прибув у Доусон, Білого Ікла зняли на берег. Але жив він і далі на очах у всіх, у клітці, завжди оточений цікавими. Його показували як "вовка-бійця", і люди платили по п'ятдесят центів золотим піском, щоб на нього подивитись. Йому не давали й хвилини спокою. Як він навіть спав, його підіймали гострим ціпком, бо публіка хотіла за свої гроші побачити те, що їй обіцяно. А щоб видовище було цікавіше, Білого Ікла раз у раз дрочили аж до люті. Та найгіршим за все була та атмосфера, в якій він жив. На нього дивились, як на найстрашнішого дикого звіра, і це ставлення передавалося йому крізь грати. Кожне слово, кожен обережний рух глядачів переконували Білого Ікла, наскільки жахлива для них його лють. Це тільки підсичувало вогонь його жорстокості. Наслідок міг бути тільки один -- його лють сама себе підживляла й дедалі більшала, а це ще один доказ піддатливості матеріалу, з якого він був зроблений -- здатність пристосовуватись.
Проте Білого Ікла не лише показували, а ще й використовували як професійного бійця. Час від часу -- коли траплялася відповідна нагода -- його брали з клітки й виводили до лісу за кілька миль від міста. Звичайно це бувало ночами, щоб випадково не дізналась кінна поліція. Через декілька годин, на світанку, сюди приходили глядачі й приводили собаку, з якою він мав битись. У такий спосіб Біле Ікло познайомився із собаками всяких порід і всяких розмірів. Це був дикий край, і люди тут були дикі, а бій завше кінчався смертю.
Але що в бою виступав Біле Ікло, то гинули саме його супротивники. Він не знав, що таке поразка. Його досвід ще з дитячої пори, коли він бився з Ліп-Ліпом та цілою зграєю цуценят, тепер добре став йому в пригоді, так само, як і його надзвичайна здатність утримуватись на ногах. Жоден собака не міг його збити з ніг. Улюблений спосіб вовчих нащадків -- налітати на ворога просто або несподівано збоку, щоб ударом у плече повалити на землю. Гончаки з берегів Маккензі, ескімоські та лабрадорські кудлачі й мелмути, -- усі бралися до цього і пособу, та жодному не щастило. Біле Ікло завжди встоював на ногах. Люди переказували це один одному і щоразу сподівались, що його таки зіб'ють з ніг, але тим часом Біле Ікло усе розчаровував їх.
Білому Іклу допомагала його блискавична швидкість. Вона давала йому величезну перевагу над ворогами. Навіть найдосвідченішим з них ніколи не траплялося битись із супротивником, щоб був такий верткий, як він, не кажучи вже про раптовність його атак. Усякий собака перед тим, як напасти, настовбурчує шерсть, вискалюється, гарчить, але Біле Ікло збиває такого собаку з ніг і загризає, перш ніж той почне битись або ж опам'ятається. Це бувало так часто, що Білого Ікла стали притримувати, доки його супротивник не скінчить свого підготовчого ритуалу і навіть доки він сам не кинеться на нього.
Та найголовнішою перевагою був для Білого Ікла його досвід. А. на бійках він знався набагато більше, ніж будь-який інший собака. Він частіше за них бився, на кожен спосіб і викрут супротивника мав належну відповідь, і його власні способи були настільки розмаїті, що навряд чи треба було йому вдосконалюватися.
Час минав, і бої між собаками влаштовували що раз рідше. Люди втратили надію знайти Білому Іклу гідного супротивника, і Красень Сміт мусив зводити його з вовками, що їх зумисне задля цього ловили індіанці в пастки. Бій Білого Ікла з вовком завжди приваблював юрбу. Одного разу роздобули навіть дорослу самицю-рись, і Білому Іклу довелось вступити у смертельний двобій. Рись була така сама прудка й хижа, як і він, а билася й зубами, і гострими кігтями, тоді як він мав самі тільки ікла.
Після рисі бойові виступи Білого Ікла й зовсім припинилися. Не знаходили звірів, яких був би сенс випускати проти нього. Аж до весни його тільки показували людям за гроші, а тоді прибув сюди якийсь Тім Кінен, картяр, і привів із собою першого на Клондайку бульдога. Ніхто не мав сумніву, що з цим бульдогом конче Біле Ікло битиметься, і дехто в місті цілий тиждень тільки й розмовляв про це.
Похожие статьи
-
Тривала подорож Сивого Бобра скінчилась майже напровесні. Стояв квітень, і Білому Іклу якраз рік минув, коли він повернувся до старого селища й Міт-Са...
-
У середині грудня Сивий Бобер вирядився вгору по Маккензі, взявши із собою Міт-Са й Клу-Куч. Куплені або позичені собаки провадили одні санки, в яких...
-
Небагато білих жило у форті Юкон. Вони прийшли сюди здавна, називали себе "закваскою" і дуже цією назвою пишалися. До всіх тих, що тепер прибували, вони...
-
Четверта верховні боги, Ворог своїй породі - Біле Ікло
Розділ І. Ворог своїй породі Якщо в натурі Білого Ікла й була, хоч би й яка прихована, можливість заприязнитись із представниками його породи, то вона...
-
Ліп-Ліп увесь час труїв життя Білому Іклу, і той ставав дедалі лихіший і лютіший, аніж мав би бути від природи. Лють йому зроду була властива, а тепер і...
-
Дні минали, й Біле Ікло щоразу дізнавався щось нове. Кічі тим часом була прив'язана, а він бігав по всьому табору, придивляючись, вивчаючи його,...
-
Ранок почався щасливо. За ніч не пропав жодний собака. Людям трохи відлягло від серця, і вони рушили далі серед мовчання, мороку та холоду. Білл,...
-
Восени, коли дні покоротшали й почав дошкуляти мороз, Білому Іклу трапилась нагода втекти на волю. В селищі вже кілька днів тривала метушня. Літній табір...
-
Третя боги пустелі, Творці Вогню - Біле Ікло
Розділ І. Творці Вогню Се трапилось несподівано, і тільки з його вини і через його безтурботність. Воно вийшло з печери і побігло до струмка напитися...
-
Поснідавши й склавши на санки свої убогі пожитки, люди залишили привітне вогнище й рушили в темряву. І одразу ж почулося дике й тужливе виття -- крізь...
-
Вовченя розвивалося швидко. Два дні спочивало воно, тоді знову вилізло з печери. Воно знайшло ласеня, чию матір вони з'їли вдвох із вовчицею, і його...
-
Воно було інакше, аніж його брати й сестри. У них шерсть мала вже злегка рудуватий відтінок, успадкований від матері, а воно цілком вдалося в батька і з...
-
Друга народжений у пустелі, Бій зубами - Біле Ікло
Розділ І. Бій зубами Вовчиця перша почула людські голоси й скавучання запряжених собак, і вона ж перша відскочила від безпорадної людини в колі...
-
Перша пустеля, Услід за поживою - Біле Ікло
Розділ І. Услід за поживою Земний ялиновий бір похмуро чорнів уподовж обох берегів замерзлої річки. Недавній вітер зірвав із дерев біле покривало інею, і...
-
Два дні й дві ночі блукали вовчиця й Одноокий навколо індіанського табору. Він непокоївся, турбувався, але вовчицю табір чимось вабив до себе. І вона не...
-
Дитинячі роки казко творця Ганс Крістіан Андерсен народився у датському місті Одесі на мальовничому острові Фюн. В бідній родині, рано втратив батька,...
-
Життєвий і творчий шлях Мольєра
Мольєр народився 15 січня 1622 року в родині багатого паризького буржуа, придворного шпалерника Поклена. Його справжнє прізвище звучить саме так....
-
Діаспорний аспект творчості письменника Іван Багряний вписав своє ім'я в історію як найвидатніший політичний речник першої еміграції з Радянського Союзу....
-
Критика. Талант - Життєвий та творчий шлях Ганса Крістіана Андерсена
Критикам не подобалися казки Андерсена. Їх нападкам піддавалося, головним чином, те, в чому була сила і оригінальність казок. Письменника засуджували за...
-
"Коліївщина" в історіографії та творчості Тараса Шевченка
Ні одна сторінка історії українського народу не зазнала такого пристрасного, нагального й послідовного принижування й плюгавлення зі сторони наших...
-
"То хіба йому зрозуміти цю бездиханність, це напруга, коли ніж ось-ось зробить перший розріз, коли услід за легким натиском тягнеться вузька червона...
-
Мова казок вічна - Життєвий та творчий шлях Ганса Крістіана Андерсена
Незвичайно жива мова казок, - мова Андерсена-імпровізатора, оповідача, яким одно заслуховувалися і в колі дітей і в колі дорослих, засновано: 1. на...
-
Протягом усіх відомих нам років у демонологічних віруваннях великої кількості народів та культур завжди невід'ємно присутній образ жінки, що може легко...
-
У "страшних" оповіданнях Е. По втілив принципи, які викладені у його статті "Філософія творчості: "знайти такі сполучення подій і тону, які в найкращий...
-
"Композиція твору дозволяє нам ознайомитися лише с декількома окремими епізодами з життя Редеріка Шахарта, - сталкера, порушувача закону. І кожен з них...
-
Одразу після першої публікації роману "Тигролови" перші позитивні відгуки надійшли від Ю. Дивнича - Лавріненка, В. Чорногая, Ю. Шереха. У своїй книзі...
-
Творчість Шарлотти Бронте отримала високу оцінку Карла Маркса. Він писав в 1854 р., характеризуючи на сторінках американської газети "Нью-Йорк дейлі...
-
Невідступна увага до жанрів може видатися в наші дні марним витрачанням часу. Кожен знає, що їх було чимало. Моріс Бланшо так писав про одного сучасного...
-
Володимир Винниченко про існування людини в "прокажельному світі"
Духовна криза суспільства, спустошення людських душ, байдужість, егоїзм - усе це, на думку В. Винниченка, є причиною втрати світової гармонії, нівеляції...
-
Значення творчості Т. Г. Шевченка
Шевченко - основоположник нової української літератури. Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її...
-
Висновки - Особливості образу ліричного героя у творчості Байрона
Ліричне забарвлення поезії Байрона, переважання в ній суб'єктивного аспекту - це наслідок нерозривної єдності особистості і творчості поета. Вона...
-
"Яке ти маєш право бути вільним, коли твій народ у неволі?" В останній розмові з Євгенієм Регіна запитує його, чи правда, що завтра має відбутися...
-
Нечувана популярність, загальна пошана письменникові, пишні свята на його честь, матеріальна забезпеченість, численні друзі, подорожі, а головне - змога...
-
Роман "Комедіанти" - Творчість Грема Гріна
Ідея: розкриття національно-визвольної боротьби пригнічених народів. Персонажі: Браун - авантюрист, який народився в Монте Карло в 1906 році. Виховання...
-
Однієї ночі біля Тріумфальної арки герой роману Равік зустрів жінку Жоан Маду, яка була чимось сильно налякана. Він запросив її до себе в готель, а потім...
-
Особливості художнього аналізу повісті Артура Конан Дойла "Собака Баскервілів" Серед усіх творів, що входять до безсмертного "холмсівського списку"...
-
Особливості основної ідеї роману - проблеми людяності Часто роман Ремарка "Тріумфальна арка" називають найсумнішим твором ХХ століття. З цим можна...
-
Життя і творчість Андрія Чайковського
На карті літературного неба з'явилась ще одна маленька зоря -- місто Коломия, осяяне славою Андрія Чайковського. Світилась вона впевнено і довго. Світить...
-
Реінкарнації Міріам: Елеазар і Тірца - Леся Українка
Отже, "Вавілонський полон" написаний після "Одержимої" (1901) у 1903 році. Головним героєм поеми є Елеазар, саме той, що Укупі з бранцями ридав він у...
-
Протистояння теоретичного і практичного елементарних стилів
Від популярного стилю, який обслуговує початкові етапи абстрактного мислення, переходимо до теоретичного, що обслуговує вищі етапи його. Теоретичному...
Царство ненависті - Біле Ікло