ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ - Методи вдосконалення виконавського апарату музиканта-інструменталіста

У Вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження; сформульовано гіпотезу, окреслено методологічні та теоретичні засади науково-дослідної роботи; представлено наукову новизну, теоретичне й практичне значення дослідження, а також подано відомості про апробацію й впровадження здобутих результатів у музично-педагогічну практику вищих навчальних закладів.

У першому розділі "Формування виконавського апарату музиканта-інструменталіста в теорії та практиці музичного навчання" проаналізовано наукову літературу, визначено провідні тенденції розвитку виконавської майстерності, що становлять підгрунтя традиційних підходів у формуванні виконавського апарату музиканта-інструменталіста.

Дослідження процесу вдосконалення виконавського апарату здійснюється на основі методики навчання гри на скрипці.

Виконавський апарат музиканта-інструменталіста трактується як структура, що охоплює слухову, рухову, емоційну та інтелектуальну сфери (О. Станко). Він є динамічним утворенням, компоненти якого знаходяться у складній залежності один від одного і поперемінно виступають у ролі провідного фактора. На основі цього у скрипковій методиці визначилися основні скрипкові школи: анатомо-фізіологічна (І. Войку, Ф. Штейнгаузен), психотехнічна (Л. Ауер, К. Флеш), психофізіологічна (І. Благовіщенський, С. Клещов,), цілісно-системна (К. Мострас, В. Стеценко). Усі ці школи в основному розглядали виконавський апарат як професійно-функціональне утворення, недостатньо враховуючи у його формуванні особистісний досвід музиканта. Педагогічний процес здебільшого грунтувався на пасивному засвоєнні учнем готових, задекларованих педагогом, прийомів інструментальної техніки та формальному розумінні змісту музичного твору на основі аналізу його структурно-композиційних зв'язків. Таким чином, підгрунтям розвитку виконавського апарату інструменталіста в методиці даних шкіл є декларативно-функціональний підхід, який не спрямовує музиканта на творче, самостійне розв'язання професійних завдань інструменталіста, а значить не в повній мірі формує його незалежну професійну особистість, здатну до постійного самовдосконалення.

У зв'язку з цим, педагогічним нововведенням у дослідженні є переорієнтація процесу формування та вдосконалення виконавського апарату музиканта з декларативно-функціонального на регулятивно-особистісний підхід, суть якого полягає в необхідності створення педагогічних умов для активізації рефлексивної діяльності інструменталіста як механізму його самоусвідомлення, що спрямовує навчально-виховний процес на досягнення професійної досконалості майбутнього фахівця.

Засадними у даному підході стали: принцип особистісно орієнтованого навчання, розвинутий у сучасній педагогіці І. Бехом, І. Зязюном; теорія професійного становлення майбутніх вчителів мистецьких дисциплін, розроблена у дослідженнях В. Орлова і О. Рудницької; теорія формування виконавського апарату скрипаля, висвітлена у працях М. Берлянчика, О. Сільда, О. Станко. Професійне становлення вчителів мистецьких дисциплін розглядається як система знань про індивідуальні та особистісні якості фахівця на певних етапах його професійної підготовки і розвитку.

До якостей особистості традиційно належать емоційні, інтелектуальні та вольові (С. Рубінштейн). У теорії професійного становлення педагогів у галузі мистецької освіти ці якості трансформуються в емоційне ставлення до професійної діяльності, фахову компетентність та рефлексивність, спрямованість особистості на професійне вдосконалення. Культивування даних якостей в інструментальній підготовці студентів вищих навчальних закладів передбачає ефективний розвиток та подальше вдосконалення їх професіоналізму. Особливого значення у формуванні виконавського апарату музиканта надається рефлексивній діяльності як засобу активізації самоаналізу, самооцінки та саморегуляції музиканта у виконавській підготовці. Включення рефлексії до процесу формування знань, умінь, навичок інструменталіста дає можливість програмувати кроки їх подальшого розвитку та вдосконалення. Поглиблення рефлексивної діяльності у формуванні виконавського апарату сприяє утворенню професійно-особистісних якостей музиканта, тобто тих якостей особистості, що сформувались у процесі професійної підготовки. Особливість даних якостей полягає в тому, що вони піддаються контролю та регуляції.

Таким чином, у контексті даного дослідження виконавський апарат інструменталіста визначається як сукупність технічно-інструментальних та художньо-інтерпретаційних умінь, сформованих на основі особистісних якостей музиканта. Запропоноване визначення свідчить про те, що виконавський апарат є інтегральним утворенням. Це означає, що він включає ряд елементів, одночасний прояв яких в процесі виконання твору забезпечує технічну та естетичну якість гри. Виходячи з цього, можна говорити про структуру даного апарату. Оскільки він охоплює дві сторони виконавської діяльності - технічну та художню, видається доцільним визначити його структуру з двох взаємопов'язаних комплексів - технічного та художнього.

Технічний комплекс охоплює слухові та рухові здібності музиканта, на основі яких, шляхом активізації його рефлексивної діяльності формується біомеханістично - та художньо - доцільна техніка інструменталіста. У художній комплекс включаються емоційно-естетичні та інтелектуальні якості музиканта, на грунті яких, за допомогою поглиблення рефлексивної діяльності інструменталіста здійснюється художньо-доцільне виконання музичного твору. Практика показує, що рівні розвитку технічного та художнього комплексів не завжди гармонізують між собою. У зв'язку з цим виникає потреба у розробці критеріїв сформованості кожного з комплексів та створення поетапної методики їх вдосконалення.

Для проведення констатуючого експерименту було розроблено критерії, за якими визначався реальний стан сформованості виконавського апарату.

Стрижневими у процесі визначення критеріїв для технічного комплексу стали основні принципи формування професійної техніки інструменталіста: свідоме регулювання м'язового стану рук у процесі набуття професійних прийомів (Є. Камілларов, І. Назаров); біомеханістична узгодженість музично-ігрових рухів інструменталіста (Ю. Бай, М. Давидов); відповідність технічних засобів виразності змісту музичного твору (М. Берлянчик, О. Сільд, Ю. Янкелевич). Розробка критеріїв діагностування сформованості художнього комплексу скрипаля у вищих навчальних закладах грунтувалась на засадах: структурного аналізу музичного твору (Л. Мазель); визначення стилю музичного твору у виконавській інтерпретації (Є. Ліберман, В. Москаленко); виявлення драматургії музичного твору як основи його смислового аналізу (В. Медушевський); формування особистісного ставлення до змісту музичного твору (В. Ражников, О. Рудницька).

Для проведення констатуючого зрізу технічного комплексу виконавського апарату інструменталіста було встановлено такі критерії:

- Міра оволодіння сенсорним аналізом професійних форм та рухів інструменталіста, показниками якого є виокремлення м'язового відчуття як основи професійних рухів скрипаля, визначення пріоритетного рівня м'язово-рухових координацій (схильність до певного характеру рухів); в ході експерименту було встановлено рівні сенсорного аналізу у технічних прийомах скрипаля: низький-- слухово-візуальний (60,8%), середній-- елементарно-сенсорний (30,1%), високий-- формально-сенсорний (9,1%);

- Ступінь сформованості біомеханістичної доцільності музично-ігрових рухів інструменталіста, Показником якого виступає наявність оптимального м'язового стану при виконанні технічних прийомів; в ході експерименту було встановлено ступені сформованості біомеханістично-доцільних музично-ігрових рухів: високий ступінь (10,4%), середній ( 40,6%), низький (49%);

- Здатність до оперативного застосування технічних умінь скрипаля, показником якого є художня доцільність техніки скрипаля; у ході експерименту з'ясувалося три рівні художньо-доцільної техніки скрипаля: цілісний - (6,4%), фрагментарний -(43,6%), абстрактний ( 50%).

Відповідно до діагностики технічного комплексу за визначеними критеріями у студентів I, III, V курсів виявилося три рівні розвиненості технічного комплексу виконавського апарату: низький - елементарний (69,3%), середній - раціональний ( 26%), високий - оперативний ( 4,7%).

Для проведення констатуючого зрізу художнього комплексу виконавського апарату інструменталіста було визначено такі критерії:

- Здатність до адекватного пізнання змісту музичного твору, Показником якого стали особливості проведення структурно-смислового аналізу музичного твору; високий рівень виявився у 12,6% студентів, середній у 32,2%, низький у 55,3%:

- Здатність до власного ставлення інструменталіста до музичного образу твору, показником якого є наявність суб'єктивного уявлення виконавцем музичного образу твору; високий ступінь суб'єктивного уявлення музичного образу в ході експерименту виявили 4,3 % студентів, середній -36,4%, низький - 59,4%;

- міра здатності виконавця до регуляції суб'єктивного музичного образу, показниками якого є: наближення суб'єктивного музичного образу виконавця до драматургічного образу музичного твору; формування художньо-доцільного виконавського образу; в ході експерименту виявлено три рівні наближення суб'єктивного музичного образу до драматургічного: високий рівень наближення (образно-драматургічне наближення) не виявився, середній рівень наближення (емоційно-образне наближення) визначився у 36,6%, низький рівень наближення (конкретно-чуттєве наближення) визначився у 63,4% студентів.

За визначеними критеріями у студентів I, III, V курсів встановлено три рівні сформованості художнього комплексу: низький - елементарний (74,4%), середній - аналітичний (25,6 %), високий - образно-драматургічний (не виявлений).

Для проведення констатуючого експерименту використано метод включеного спостереження та педагогічне спостереження, а також такі методи науково-педагогічного дослідження як бесіда, аналіз продуктів діяльності, індивідуальне письмове анкетування. Застосування даних методів дозволило встановити рівні сформованості виконавського апарату студентів у процесі їх інструментальної підготовки.

Високий рівень характеризується формуванням оперативної техніки інструменталіста, за допомогою якої виконавець гнучко реагує на особливості стилю та драматургії музичного твору в процесі його інтерпретації. Віднесеним до цього рівня студентам притаманне використання всіх компонентів рефлексивної діяльності (самоаналіз, самооцінка, саморегуляція) у їх професійному становленні, що виявляється у володінні сенсорним аналізом музично-ігрових рухів, наявністю художньо-доцільної техніки та здатністю трансформувати суб'єктивний музичний образ виконавця відповідно до образно-драматургічного осягнення музичного твору.

Середній рівень продемонстрували студенти, які володіють біомеханістично-доцільними, раціональними технічним прийомами, за відсутності їх спрямування на адекватне відтворення змісту музичного твору. На цьому рівні у студентів виявилося сформованим суб'єктивне уявлення музичного образу, однак без потреби його подальшого наближення до драматургічного образу твору. У студентів даного ступеня сформованості виконавського апарату відсутній один з компонентів рефлексивної діяльності - саморегуляція, що дозволяє інтерпретувати твір лише на емоційно-образному рівні.

Низький рівень сформованості виконавського апарату властивий більшості респондентів. У них спостерігається фрагментарне розуміння сенсомоторики та біомеханіки музично-ігрових рухів інструменталіста та формальне розуміння змісту музичного твору. Студенти даного рівня виявилися не готовими до рефлексивної діяльності, не були здатними до технічно-пошукової та художньо-пізнавальної діяльності.

Отже, констатуючий зріз показав, що технічний комплекс виконавського апарату в інструментальній підготовці формується здебільшого декларативно-функціональним шляхом на основі нав'язування педагогом готових професійних прийомів без спрямування студентів на їх аналіз, осмислення, регуляцію. У формуванні художнього комплексу діяльність студента не спрямовується на творче, індивідуальне осягнення змісту музичного твору, а лише декларуються загальні засади здійснення аналізу форми та змісту музичного твору, що демонструє декларативно-функціональний підхід у процесі розвитку художнього комплексу. виконавський музичний навчальний

У другому розділі "Експериментальне дослідження процесу вдосконалення виконавського апарату музиканта-інструменталіста" визначено та обгрунтовано педагогічні умови вдосконалення виконавського апарату музиканта-інструменталіста; розроблено та впроваджено поетапну методику вдосконалення художнього та технічного комплексів; кількісно та якісно проаналізовано результати експерименту.

У дослідженні визначено принципи вдосконалення виконавського апарату музиканта, а саме: принцип взаємозумовленості між індивідуальними якостями особистості та змістом і особливостями музично-виконавської діяльності, який спрямований на розкриття особистісних якостей індивіда в контексті його професійної діяльності; принцип взаємовідповідності між розвитком технічних умінь і усвідомленням студентами змісту музичного твору; принцип творчої організації навчально-виховного процесу, що спрямований на пошук і відбір аргументації при осмисленні тих чи інших проблем у процесі формування виконавського апарату.

Впровадження даних принципів у практику інструментальної підготовки студентів вимагало дослідження відповідних Педагогічних умов їх реалізації, до яких належать:

- активізація рефлексивної діяльності студентів у процесі формування виконавського апарату музиканта-інструменталіста;

- залучення студентів до самостійної технічно-пошукової та художньо-пізнавальної діяльності, спрямованої на оволодіння художньо-доцільною технікою інструменталіста та осягнення змісту музичного твору;

- застосування поетапної методики навчання.

У формуючому експерименті для педагогічного керівництва процесом удосконалення виконавського апарату були апробовані розроблені методи, на основі яких здійснювалось досягнення мети та реалізація поставлених завдань кожного з етапів формуючого експерименту.

Удосконалення виконавського апарату здійснювалось у чотири етапи.

Метою першого (раціонального) етапу стало набуття оптимального м'язового стану, який є найсприятливішим для побудови біомеханістично-доцільних музично-ігрових рухів. Основне завдання етапу полягає у стимулюванні розвитку техніки інструменталіста на основі диференціації, аналізу та регуляції м'язового відчуття у процесі формування технічних прийомів. Для досягнення мети та розв'язання завдань було розроблено: Метод сенсорного аналізу музично-ігрових рухів, метод регуляції та контролю за м'язовими відчуттями у професійних прийомах інструменталіста, частково-пошуковий або евристичний метод. За допомогою сенсорного аналізу студент навчається диференціювати та аналізувати м'язовий стан (напруження, розслаблення) у професійному русі інструменталіста. На основі методу регуляції та контролю за м'язовими відчуттями студент досягає здатності регулювати м'язові стани, завдяки чому усуваються будь-які зайві м'язові напруження у музично-ігрових прийомах, досягається їх оптимальний м'язовий стан, що забезпечує біомеханістичну доцільність техніки інструменталіста. Використання евристичного методу спонукає студента до активізації рефлексивної діяльності у формуванні раціональної техніки інструменталіста. Перший етап формуючого експерименту підтвердив, що запропоновані методи сприяють формуванню біомеханістично-доцільної техніки інструменталіста. Якщо на початку дослідницької роботи на низькому рівні нараховувалося 51,7 % досліджуваних, то до кінця першого етапу формуючого експерименту їх лишилося 5,2%. Покращилися показники середнього ( з 38,3% до 51,5% ) та високого ( з 10% до 43,3%) рівнів оперування раціональною технікою скрипаля.

Другий етап формуючого експерименту (оперативний) спрямувався на розвиток у студентів художньо-доцільної техніки. Завданням даного етапу стало спонукання студентів до оперативного застосування техніки інструменталіста відповідно до особливостей змісту музичного твору. Педагог ставить перед студентом завдання навчитися обирати художньо-доцільні прийоми, вміти регулювати, моделювати їх для правдивого втілення образного змісту музичного твору. На даному етапі використовувались Метод регуляції та контролю за відповідністю технічних засобів інструменталіста змісту музичного твору та евристичний метод. На основі даного методу формується художньо-доцільна техніка інструменталіста. За допомогою евристичного методу здійснюється аналіз наявного стану технічних засобів виразності і відбувається їх регуляція відповідно до змісту музичного твору. В результаті високий рівень оперативності техніки зріс до 37,1 %, середній - з 45,7% до 60,8%. Низький рівень виявлений у 2 % студентів у порівнянні з 54,3% на етапі констатуючого експерименту.

Мета третього етапу (аналітичного) Полягає у формуванні уміння визначати характер суб'єктивного уявлення виконавця про музичний образ твору, що інтерпретується. Завданням даного етапу стало спрямування особистісного пізнання студента на адекватне розкриття змісту музики та виявлення індивідуального ставлення до неї. Для розв'язання завдань даного етапу використовується Метод структурно-смислового аналізу музичного твору, в ході якого здійснюється аналіз та самоаналіз суб'єктивного уявлення студента про музичний образ твору та визначення власного типу мислення; Метод спостереження - слухання музики; Метод наведення -лекції, бесіди; індивідуальні письмові роботи, письмове рецензування. На ефективність використання даних методів вказують порівняння результатів констатуючого та формуючого експериментів. Якщо на початку експерименту низький рівень структурно-смислового аналізу показали 55,7% досліджуваних, то до кінця третього етапу формуючого експерименту їх практично не було. Середній рівень зріс з 32% до 61,3%, високий з 12,3 до 38,7%.

Четвертий етап (образно-драматургічний) присвячений створенню виконавського художньо-доцільного музичного образу. Завдання даного етапу полягає у досягненні студентом уміння регулювати свій суб'єктивний музичний образ твору у відповідності з драматургічним. Досягнення мети та розв'язання завдань даного етапу здійснюється на основі розробленого Методу рефлексивного осягнення студентом змісту музичного твору. На основі даного методу формується художньо-доцільний музичний образ виконавця, який віддзеркалює процес співтворчості виконавця та композитора в інтерпретації музичного твору. Якісними показниками формуючого експерименту є поява високого рівня у 33% досліджуваних, у середньому рівні зріст виявився з 25,3% до 62,9%, низький рівень зменшився з 74,7% до 4,1% .

Аналіз результатів формуючого експерименту дозволив констатувати високий рівень розвитку виконавського апарату - у 37,5% досліджуваних, середній - у 57,5%, низький - у 5% досліджуваних, що свідчить про ефективність запропонованих методів удосконалення виконавського апарату музиканта-інструменталіста.

Динаміку змін рівнів сформованості виконавського апарату контрольної та експериментальної груп відображено в Таблиці 1.

Таблиця 1

Динаміка зміни рівнів сформованості виконавського апарату музиканта-інструменталіста (%)

Рівні

Експериментальна група

Контрольна група

Початок експерименту

Кінець експерименту

Початок експерименту

Кінець експерименту

Високий

2,3%

37,5%

4,9%

12,5%

Середній

25,8%

57,5%

25%

60%

Низький

71,8%

5%

70,1%

27,5%

Зіставлення результатів початкового і кінцевого зрізів в експериментальних групах дозволяє прослідкувати значне збільшення кількості студентів з високим рівнем сформованості виконавського апарату з 2,3% до 37,5% за рахунок їх переходу із середнього та низького рівнів. Істотно зросла кількість студентів із середнім рівнем - з 25,8% до 57,5% за рахунок зменшення кількості студентів з низьким рівнем - з 71,8% до 5%. У контрольних групах кількість студентів високого і середнього рівнів збільшилась не так істотно як в експериментальній групі відповідно - з 4,9% до 12,5% і з 25% до 60%, а кількість студентів низького рівня зменшилася з 70,1% до 27,5%.

У ході проведення всіх етапів дослідження висунута гіпотеза підтвердилася. Експериментальні дані свідчать, що удосконалення виконавського апарату музиканта зумовлюється впровадженням регулятивно-особистісного підходу до навчального процесу, що передбачає активізацію професійно-рефлексивної діяльності студента-інструменталіста.

Похожие статьи




ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ - Методи вдосконалення виконавського апарату музиканта-інструменталіста

Предыдущая | Следующая