ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ - Життєвий та творчий шлях Луіша де Фрейташа Бранку в контексті розвитку португальської музичної культури кінця ХІХ - першої половини ХХ століття

Фрейташ бранку португальський композитор

У Вступі обгрунтовано вибір, актуальність, наукову новизну, теоретичну та практичну значимість теми; сформульовано мету, завдання дослідження; зроблено огляд використаних джерел.

Розділ І. "Музична культура Португалії ХІХ - початку ХХ століття", Присвячений питанням становлення професійної музичної школи в країні.

Перший підрозділ - "Музична освіта в Португалії до початку ХХ сторіччя" - висвітлює загальні процеси, що відбувалися у професійній музичній освіті. Дається коротка характеристика діяльності таких закладів як Capela Real (Королівська капела), Патріарша семінарія (Seminбrio da Patriarcal), школі "сantochгo", а також початковому етапові роботи консерваторії.

Другий підрозділ - "Концертні товариства в Португалії" - аналізує початок становлення інструментальних концертних колективів у країні, які, на противагу домінуючій італійській оперній традиції, привчали слухачів до звучання інструментальної музики.

У цьому підрозділі дається характеристика діяльності таких концертних організацій як "Товариство популярних концертів", "Лісабонське концертне товариство", Королівська академія музичних аматорів, "Портовський Орфеон".

Підкреслюється, що на початку ХХ ст. в столиці було створено два колективи: Симфонічний оркестр Лісабону під керівництвом П. Бланша (у виборі репертуару цей колектив орієнтувався на класичні зразки) та симфонічний португальській оркестр - диригент Д. де Соза, що знайомив слухачів із творами П. Дюка, М. Равеля, І. Стравинського та ін. Перше Квартетне товариство в історії Португалії було створено у 1874 р., а через дев'ять років - товариство камерної музики. У 1884 р. був заснований квартет Морейри де Са, який ознайомив португальську публіку з багатьма творами класичного та романтичного репертуару.

У третьому підрозділі - "Творчість португальських композиторів другої половини ХІХ - початку ХХ Ст." - робиться стислий огляд творчості композиторів - попередників та сучасників Луіша де Фрейташа Бранку - А. Кейля, А. Машаду, Ж. Арройю, О. да Силви, Ф. Ласерди, К. Карнейру, Ф. Фрейташа та ін., які започаткували процес формування національної школи, спираючись на досягнення західноєвропейського музичного мистецтва.

Зазначається, що творчість португальських композиторів цього періоду різноманітна, вона охоплює практично всі жанри. Але, не дивлячись на різні творчі та естетичні домінанти митців, у їх творчості можна побачити й спільні риси. Це пояснюється тим, що практично всі ці композитори починали свою музичну освіту в Португалії, але продовжували її в Парижі. Тому коріння їх творчості тісно пов'язане з французькою музикою. Тяжіння ж до національного самовираження проявило себе, в першу чергу, у звертанні до фольклору. Цей період характеризується початком роботи над записом і систематизацією матеріалів народної творчості.

Кожен із названих композиторів зробив свій внесок у справу підготовки професійної бази для створення національної школи. Однак, серед них немає жодного яскравого імені, яке могло б асоціюватися з якісно новим етапом у розвитку музичного мистецтва Португалії, що дозволило би подолати відрив від інших європейських країн. З усієї плеяди португальських композиторів першої половини ХХ ст. виділяється лише постать Луіша де Фрейташа Бранку.

Четвертий підрозділ - "Музикознавство в Португалії: особливості формування, сучасний стан". У ньому зазначається, що португальське музикознавство почало формуватися тільки у другій половині ХХ ст. Ще в середині ХХ ст в Португалії щорічно виходило з друку не більше десяти книг, присвячених загальним музичним проблемам, а з питань вивчення португальської музики - значно меньше. Протягом тривалого часу більша частина наукових досліджень проводилася не в Португалії, а на факультеті музикознавства Лондонського університету.

Протягом останніх п'ятдесяти років головні зусилля були зосереджені на вивченні старовинної музики (тут можна підкреслити роботи К. Ж. А. Алегрії, Е. Пінью, Ж. Додера, Ж. Шерперелла та ін.). Тільки в останній третині ХХ ст. з'явилися різнобічні праці у галузі історії музики, що відображали специфічні сфери розвитку португальської музичної культури (наприклад, дослідження М. К. де Бріту).

Першим визначним дослідником португальської музики став Ж. де Фрейташ Бранку(син композитора), котрий є автором монографій, присвячених історії португальської музики, сучасній португальській музиці. В його доробку знаходимо окремі праці, де вивчається творчість Л. де Фрейташа Бранку, Ж. Віана да Моти, Ж. Брага Сантуша. Важливим внеском у дослідження сучасної музики є також роботи Ф. Лопиша Граси, А. Делгаду, Ж. Ліми Батетту, М. Віейри де Карвалью, Т. Каскуду, П. Ферейри де Кастру, Р. Віейри Неру, М. Е. де Фрейташ, Л. Сімброн і Н. Баррейруша та ін.

Важливо підкреслити, що специфікою сучасного португальського музикознавства є об'єднання наукових та просвітницьких функцій. Головне завдання музикознавства полягає у популяризації відомостей про музику у вигляді текстів програм концертів, інформаційних матеріалів у пресі, анотацій до компакт-дисків, програм радіо - та телепередач, книг загальноосвітнього спрямування. У цьому виді діяльності велике значення має радіопрограма "Антена 2", де пропагується класична і сучасна португальська музика. Протягом тривалого часу роботу над програмою очолював Ж. де Фрейташ Бранку. Його послідовниками в цій справі Були А. В. Д'Алмейда, К. Ліма, Ж. Аталая, М. К. де Бріту, Р. В. Неру, Н. Барейруш та ін.

Розділ ІІ "Луіш де Фрейташ Бранку: Родинні традиції. Дитинство. Роки становлення (1890-1916)" складається з двох підрозділів. Зазначається, що композитор, педагог, критик Луіш Марія да Кошта де Фрейташ Бранку (1890-1955) є представником династії, яка відіграла важливу роль у становленні культури Португалії кінця ХІХ-ХХ ст.

Визначним культурним діячем другої половини ХІХ - початку ХХ ст. був дядько композитора - Жоау де Фрейташ Бранку - письменник та театральний критик, пропагандист творчості Г. Ібсена.

Внесок у розвиток європейської культури зробив молодший брат композитора - Педру де Фрейташ Бранку (1896-1963), котрий був одним з найвідоміших диригентів з 1932 по 1963 рр. Він працював з оркестрами Парижу, Лондону, Барселони, Венеції як в симфонічних програмах, так і в оперних виставах. Схвальні відгуки отримали його інтерпретації творів Г. Малера, М. де Фальї, І. Альбеніса, К. Дебюссі, Г. Форе, М. Равеля, О. Мессіана та ін. Доказом його заслуг є премії "Grand Prix du Disque" (1954 та 1962 рр.).

Продовжував традиції родини син Луіша - Жоау де Фрейташ Бранку (1922-1989), відомий музикознавець та критик, пропагандист музичного мистецтва, викладач кафедри музичних наук Нового університету Лісабону, директор Національного театру Св. Карлуша, автор найкращого підручника з історії музики Португалії - "Історія португальської музики".

Онук композитора - Жоау Марія де Фрейташ Бранку - продовжує справи діда та батька у музикознавчій діяльності. Дослідник у галузях філософії пізнання та епістемології, історії науки, філософії та соціології, політики, він є також автором багаточисленних статей та брошур, що присвячені музичній проблематиці.

Перший підрозділ - "Юність Луіша де Фрейташа Бранку. Перші твори". Майбутній композитор Луіш Марія да Кошта де Фрейташ Бранку народився 12 жовтня 1890 р. у Лісабоні. Необхідно зазначити, що повної офіційної освіти він не отримав. Всі його літературні та філософські знання, енциклопедизм у гуманітарній галузі були результатом автодидактики, властивої йому природної цікавості та постійним прагненням до розширення культурних обріїв пізнання.

Музичне мистецтво Луіш вивчав в Академії музичних аматорів у відомого композитора та педагога Т. Борби. Окрім композиції, теорії музики та інших дисциплін він також брав уроки гри на органі у Д. Пака. Мистецтву оркестровки та диригуванню Луіш навчався у італійця Л. Манчинеллі. З 1902 року майбутній композитор також бере приватні уроки гри на скрипці у А. Гоні.

Перші композиторські спроби Луіша відносяться до чотирнадцяти-п'ятнадцятилітнього віку. Характерно, що поштовхом для їх створення, було звернення до поезії та інших літературних джерел. (1904 р. - романси "Та дівчина" та "Контрасти", 1905 р. - драматична симфонія "Манфред").

У 1907 р. успіх йому принесла Перша соната для скрипки і фортепіано. У чотирьохчастинному сонатному циклі помітні впливи Ц. Франка, творчість якого дуже поважав Луіш. Цей вплив проглядається у трактуванні циклу, де акцент динамичного розвитку переноситься з першої частини до емоційно насиченого фіналу. Особливості музичної мови твору пов'язані з пошуками яскравих гармонічних барв, цікавими колористичними знахідками. Цей композиторській дебют свідчив про добру професійну підготовку молодого автора, про його обізнаність з музичними явищами сучасності.

У другому підрозділі - "Нові обрії творчості композитора. Симфонічні поеми" - зазначається, що у 1908 р. де Фрейташ Бранку вперше звернувся до нового для португальської музики жанру - симфонічної поеми. Зацікавленість композитора національною літературою відбилася у його перших поемах: "Після прочитання Антеру де Кінтала", "Після прочитання Жуліу Диніша", "Після прочитання Герри Жункеру", де передаються яскраві емоційні враження композитора від творчості улюблених письменників.

Необхідно зазначити, що Луіш де Фрейташ Бранку відносився до музикантів-філософів з раціональним типом мислення, тому в його творчості домінує опора на вербально оформлену ідею. Цим можна пояснити і його постійне (протягом усього творчого шляху) звернення до жанру симфонічної поеми, і, взагалі, велику кількість програмних та вокальних творів у доробку митця.

Ілюстрацією цих положень стає і наступний твір композитора "Трилогія смерті" по Ш. Бодлеру, де відбувається перехід від світлого світосприйняття, використання музичних засобів притаманних пізньому романтизму до поглиблення психологізму, більш ретельної роботи з словом, освоєнню нових можливостей музичної палітри (у циклі відчувається помітний вплив К. Дебюссі та М. Мусоргського).

У лютому 1910 р. композитор разом із своїм дядьком Жоау де Фрейташ Бранку їде до Берліну, де продовжує свою музичну освіту в класі Е. Хумпердінка. В цей же час він спілкується з Д. Паком. Музичне життя столиці Німеччини стає для Луіша справжнім відкриттям: він відвідує багаточисленні симфонічні концерти та оперні вистави. Окрім цього композитор займається вивченням пластичних мистецтв, старовинної музичної нотації, аналізу сучасною музики. Тісно спілкується з своїми співвітчизниками - Ж. Віаной да Мота та Ф. Андраде.

У травні цього ж року Луіш разом із батьком їде до Парижу, де продовжує відточувати професійну майстерність у Г. Гровлеза. Під час цієї подорожі він знайомиться з найбільш гучними подіями європейського музично-театрального життя: "Російськими сезонами" С. Дягілева, містерією "Муки Святого Себастіана", музику до якої написав К. Дебюссі, з котрим Луіш мав честь особисто познайомитися.

У наступному - 1911 р. - композитор продовжує опановувати нові для себе жанри. Результатом пошуку стала ораторія для солістів, хору та оркестру "Спокуси Святого отця Жила" (у трьох частинах) за одноіменною поемою А. Корейі де Олівейри.

1913 р. приніс Луішу де Фрейташу Бранку почесну грамоту на конкурсі композиції в Леоні "L'Express Musical" за романс "La glиbe s amollit". В цьому році на світ також з'являються Мелодії" на вірші С. Малларме, "Метерлінківський цикл"; "соната для віолончелі та фортепіано ".

Найвизначнішим твором цього періоду стала симфонічна поема "Ватек" ("Симфонічні варіації на східну тему") за однойменною повістю У. Бекфорда. Композитор не ставив перед собою завдання передати всі колізії літературного першоджерела. Він вибрав тільки п'ять фрагментів, присвячених опису різних палаців Каліфа. Такий підхід зумовив і форму поеми. Вона складається з це "Інтродукції", "Теми і прологу", п'яти варіацій на оригінальну арабську тему) та "Епілогу" (кожна з варіацій становить окрему частину твору). Твір де Фрейташа Бранку в достатній мірі еклектичний, тому що варіації написані в різній стилістиці з застосуванням різних композиторських технік (протягом циклу можна побачити вплив Р. Вагнера, К. Дебюссі, А. Шенберга). Однак необхідно зауважити, що композитор свідомо звертався до різноманітних стилів та технік у відповідності до поставленого завдання. Так в першій варіації, для зображення сцени "Вічного банкету", він використовує помпезний стиль Вагнера; для відтворення звукових красот другого палацу - тонку та прозору палітру імпресіонізму в дусі Дебюссі; третя варіація - найбільш технічно складна, завдяки включенню віртуозної форми фугато для струнних інструментів, що має п'ятдесят дев'ять голосів. Завдяки цій варіації Луіш де Фрейташ Бранку увійшов в історію португальської музики як "запроваджувач модернізму".

Розділ ІІІ "Другий період творчості Луіша де Фрейташа Бранку: Симфонічна та камерна музика. Педагогічна діяльність (1916-1930)" складається з трьох підрозділів. Другий період творчості композитора характеризується зверненням до нових для його творчості жанрів концерту (Концерт для скрипки з оркестром, Балада для фортепіано з оркестром, Лірична сцена для віолончелі з оркестром, Пісні моря для голосу з оркестром) та симфонії. Також він продовжує працювати у вже властивих для нього камерно-інструментальних жанрах (наприклад, цикл з трьох п'єс для фортепіано - Prelщdio, Rкverie, Capricciet, кожна з яких присвячена його друзям-поетам; Десять прелюдій для фортепіано) та камерно-вокальних жанрах (чотири романси для голосу з фортепіано на вірші португальських поетів), створює нову симфонічну поему "Віріат".

У першому підрозділі - "Фольклорний напрям у творчості композитора. Алентежанські сюїти" - Зазначається, що Луіш де Фрейташ Бранку не був явним прихильником музичного фольклоризму. У його доробку мало творів, де він звертається або до прямого цитування фольклору, або до опосередкованого використання народних першоджерел. Виключенням є дві "Алентежанські сюїти" (1919 та 1927 рр.), обробки двадцяти семи народних пісень, написана на матеріалі цих обробок оркестрова сюїта "Вісім популярних народних пісень" та "Португальська рапсодія". Звернення до фольклору в цих творах обумовлено загальними культурно-просвітницькими настроями, якими було захоплено музичне суспільство Португалії.

Перша "Алентежанська сюїта" Складається з трьох частин: "Прелюдії", "Інтермеццо" та "Фіналу". Для відтворення фольклорного колориту Луіш де Фрейташ Бранку підсилив у партитурі групу ударних інструментів (ввів великий барабан, тарілки, трикутник та кастаньєти). Перша сюїта є більш популярною ніж друга, тому що у фіналі композитор звернувся до відомої теми Фанданго (ця частина часто виконувалась як окрема оркестрова п'єса).

Засоби роботи з фольклорним матеріалом, безпосереднє використання народного танцю у Першій сюїті свідчать про знайомство композитора з російською школою, зокрема, з творами М. Балакірєва (відомо, що особливу зацікавленість у португальського майстра викликала "Увертюра на три російські теми"). У Другій "Алентежанській сюїті" Луішем де Фрейташем Бранку був використаний іншій підхід до народно-пісенного матеріалу - фольклорні теми були переосмислені та переінтоновані для відтворення загального образного настрою, властивого для народної музики.

Другий підрозділ - "Перші симфонії та камерно-інструментальна творчість". У 1922 р. композитор починає писати свою Першу симфонію. Інтенсивна теоретична та практична діяльність, фундаментальне вивчення музичної культури європейських національних шкіл вплинули на стильові зміни, що відбулися в цій симфонії. На противагу загальному захопленню португальських майстрів імпресіонізмом, Луіш де Фрейташ Бранку створює масштабне полотно, що відроджує традиції бетховенського драматичного симфонізму.

Симфония № 1, Фа мажор, була закінчена у 1924 р. та вперше виконана у Лісабоні у 1925 р. Цикл складається з трьох частин: у порівнянні з класичним жанровим зразком у ньому відсутнє Скерцо (у такій структурі циклу можна побачити вплив ре-мінорної Симфонії Ц. Франка. У музичній мові Луіша де Фрейташа Бранку також відчувається вплив цього французького композитора). Необхідно зазначити, що вже у першій симфонії португальський майстер використовує принцип монотематизму, який буде характерним для всіх його інших творів даного жанру.

У 1926 р. Луішем де Фрейташем Бранку написана Симфонія №2, сі-бемоль мінор. Він присвячує її своїй сестрі - майбутній ігумені. Цей факт обумовив застосування григоріанського хоралу як тематичної основи твору. Цей чотиричастинний цикл ілюструє процес асиміляції в музичній мові португальського майстра найрізноманітніших стильових впливів (від класицизму до пізнього романтизму), що, однак, не заважає виявленню самобутності автора.

У 1928 р. композитор пише Другу сонату для скрипки та фортепіано, яка складається з чотирьох частин. Не така спонтанна та романтично-поривчаста, як попередня (за виключенням першої частини), вона має чітку, логічно вивірену архітектоніку. Тут можна прослідкувати ті ж самі тенденції, що проявили себе і у Другій симфонії: економія засобів, синтез форм, спрощення музичної мови. Нескладна соната і у технічному плані - скрипкова партія написана з урахуванням зручності виконання, помітно, що композитор був досконало знайомий з природою інструменту та його можливостями.

Обидва "других" твори - Друга симфонія та Друга соната та скрипки і фортепіано - свідчать про прояв неокласичних тенденцій у творчості композитора. Така направленість пояснюється, з одного боку, тим, що неокласицизм у даний час був одним із панівних напрямків у мистецтві Європи. З другого боку, для типу мислення композитора у цілому була притаманна раціональність, логічність, чіткість, що й дозволило класичним принципам природно увійти у контекст його творчості.

У 1929 р. Луіш де Фрейташ Бранку почав опановувати новий для себе тип діяльності - він починає видавати журнал "Arte Musical" ("Музичне мистецтво"), присвячений огляду подій культурного життя Португалії, головним редактором якого він був протягом двадцяти років.

У третьому підрозділі - "Реформа музичної освіти у Португалії. Педагогічна діяльність Луіша де Фрейташа Бранку" - аналізується педагогічна діяльність композитора, яку він почав у 1916 р. у Національній консерваторії Лісабона. Зазначається, що навчання у закладі було на достатньо низькому рівні. Про це свідчить Декрет № 5546, що був опублікований в Урядовій газеті від 9 травня 1919 р., де оцінюється система викладання та відзначається необхідність реформи у навчальному закладі, для проведення якої була призначена комісія у складі А. Арройю, Ж. Віани да Моти, А. Рейя Коласу, М. А. Ламбертіні, Л. де Фрейташа Бранку. Одним з найважливіших критеріїв було підвищення вимог до відбору студентів, що дозволило би покращити контингент, так як це вже було зроблено у консерваторіях Парижу, Брюсселю, Лейпцигу та Берлину.

Реформа проводилася по багатьох напрямках: від покращення програм спеціальних, введення загальноосвітніх предметів, підвищення професійного рівня професорсько-викладацького складу до визначення оплати навчання та рівня фінансової незалежності закладу.

Луіш де Фрейташ Бранку був у перших рядах ініціаторів цієї реформи. Він вважав, що вузька спеціалізація заважала формуванню високоосвічених музикантів. Низьким був також і рівень теоретичної підготовки студентів. Композитор виступив з ініціативою створення наскрізного курсу музичних наук. Він запропонував поділити на п'ять років викладання дисциплін гуманітарного циклу (португальські мова та література, французька мова, іноземна література, історія, географія), розширити курс композиції, створити кафедри аранжування та диригування.

У 1919 р. реформа почала втілюватися у життя. Невдовзі після того, як Ж. Віана да Мота стає директором консерваторії, Луіш де Фрейташ Бранку призначається його заступником. Одночасно з цим він починає викладати курс композиції, здійснюється його ідея базового теоретичного циклу, дисципліни якого довгий час читає він сам.

Композитор розумів необхідність систематизації та узагальнення матеріалу, що він викладав, вважав своїм обов'язком створити навчальний посібник португальською мовою. Результатом цього стала його теоретична праця "Елементи музичних наук" (у двох томах: "Акустика", "Історія музики"), яка вийшла з друку у 1929 р. Декретом Уряду від 4 січня 1931 р. ця робота була затверджена як перший офіційний підручник у Національній лісабонській консерваторії.

У Розділі ІV - "Третій період творчості Луіша де Фрейташа Бранку. Міжнародні контакти. Політична позиція. Філософсько-естетичні погляди (1930-1945)" - підкреслено, що розширенню творчих зв'язків, спілкуванню з колегами-музикантами композитор приділяв багато уваги. Він особисто був знайомим з К. Флешем, Ж. Тібо, Л. Годовським та ін. У 1930 р. відбулась його зустріч з Б. Бартоком, котрий приїздив до Португалії з концертом. Творчою рефлексією на це знайомство стала "Португальська рапсодія".

На цей час припадає вихід музики композитора в європейський простір. Так, у 1932 р. у Мадриді звучать його Друга "Алентежанська сюїта" (диригент П. Казас), струнний квартет у виконанні Національного іспанського квартету.

В період 1933-34 рр. Л. де Фрейташ Бранку довго живе у Парижі, де він розширює свої художні враження (дивиться спектаклі у постановці М. Рейнхардта, Ч. Дулліна, Г. Баті), відвідує концерти В. Горовиця, в гостях у М. Лонг знайомиться з І. Рубінштейн, Ж. Ібером, Д. Мійо. Спілкування з відомими музикантами, нові враження дозволили композитору не тільки укріпити свій професійний авторитет, але й відкрили для нього нові сфери творчості.

У першому підрозділі - "Творчі пошуки 1930-1945 Рр. Музика до кінофільмів. Кантата. Третя симфонія" - Зазначається, що однією з нових сфер творчості для Л. де Фрейташа Бранку стала музика для кінофільмів. Він написав аудіоряд до двох стрічок - "Дике стадо" (режисер Л. Рібейра) та "Дору, річна служба" (режисер М. Олівейра). Для цих кінофільмів Л. де Фрейташем Бранку була створена музика, співзвучна до "Алентежанських сюїт", що базувалась на використанні фольклорних першоджерел.

У творчості композитора 30-х років домінують камерно-вокальні та хорові твори (серед останніх можна підкреслити "Спогади" на вірші Ж. де Деуша та "Військовий марш" на вірші К. Кейроша, написані для чоловічого чотирьохголосного хору A capella). У 1934 р. Л. де Фрейташ Бранку пише твори для голосу та фортепіано на вірші улюбленого А. де Кінтала. Серед них "Гімн розуму", перші дві частини циклу "Три сонети" - "Суламіфь" та "Іділіу" (остання частина - "Східна мрія" - буде написана у 1941 р.).

Серед симфонічних творів цього періоду виокремлюються кантата "Ноемі" для сопрано, меццо-сопрано, тенору, жіночого хору, камерного оркестру та органу (закінчена у 1937 р.). Каната стала останнім твором композитора, що був написаний на релігійний сюжет. "Ноемі" - велика композиція, що за своїми масштабами наближується до кантат епохи бароко: Arioso, Бria, Dueto, Coro та Coral Тут перемежовуються речитативами. Основна Частина з кульмінацією в Хоралі обрамляють Вступ (Abertura) та Заключення (Versнculo). У музичній мові кантати композитор використовує барокову риторику.

Складна політична ситуація в Європі (фашизм, початок Другої світової війни), погіршення стану здоров'я відобразилися у Третій симфонії композитора - найвизначнішому творі цього періоду, закінчення якого припадає на листопад 1944 р. Симфонічний цикл складається з чотирьох частин, у ньому використовується характерний для Л. де Фрейташа Бранку принцип монотематизму. В цьому циклі ще більш послідовно, ніж у перших симфоніях, втілюється конфлікт між світлом та темрявою.

Другий підрозділ - "Політична позиція Луіша де Фрейташа Бранку. Суспільно-просвітницька діяльність". У період, що розглядається у четвертому розділі, у Португалії встановилася диктатура А. де Олівейри Салазара. Ставлення композитора до всіх політичних режимів у країні було досить суперечливим. Протягом всього життя Л. де Фрейташ Бранку ніколи не "підстроював" свої політичні погляди під ту чи іншу пануючу ідеологію. Внутрішня опозиція композитора проявила себе, у першу чергу, у зміні його політичних поглядів: він був переконаним монархістом у часи Республіки; демократом під час воєнного режиму 1928 р.; у період фашистської диктатури він захоплюється соціалістичними ідеями; при власті Салазара підтримує діяльність комуністичної партії.

Л. де Фрейташ Бранку вважав, що добробут суспільства залежить не від політичного режиму (диктатура, монархія, демократія), а від особистих якостей керівників. Композитор підкреслював у своєму Щоденнику, що елітні якості, якими повинні бути наділені володарі, закладаються не тільки від народження, значна їх частина досягається завдяки освіті та вихованню.

У 1935 р. Л. де Фрейташ Бранку стає викладачем загальної музичної педагогіки у Ліцеї ім. П. Нунеша. У цей же час Міністр освіти К. Пошеку запропонував йому створити новий проект реформи консерваторії. Під час роботи над проектом композитор розумів, що його культурний та педагогічний напрям не знайде належної підтримки. Головне, на чому наполягав Л. де Фрейташ Бранку у своїй концепції, це те, що до вступу до консерваторії учні повинні отримувати початкову музичну освіту у музичних школах. Це позбавило б консерваторію необхідності підготовчого етапу навчання у данному закладі. Мета консерваторії, підкреслював майстер, це - формування загальної культури та, головним чином, практичних знань та навичок.

У 1938 р. сталася зміна керівництва консерваторії, результатом якої була "чистка" у професорсько-викладацькому складі. Проти Л. де Фрейташа Бранку був відкритий дисциплінарний процес, який змусив його покинути навчальний заклад. Але суспільно-просвітницька діяльність композитора не припинилася. Протягом багатьох років Луіш де Фрейташ Бранку вів радіопередачі та керував Кабінетом музичної освіти на португальському радіо. Головним завданням Кабінету була пропаганда класичної музики (європейської та національної).

Таким чином, суспільна діяльність Л. де Фрейташа Бранку була спрямована, у першу чергу, на розвиток національної музичної культури, яка могла створюватися лише освіченими професіоналами та сприйматися гідною слухацькою аудиторією.

У третьому підрозділі - "Філософсько-естетичні погляди Луіша де Фрейташа Бранку" - аналізується філософсько-естетичне кредо композитора, на основі записів з його Щоденника.

Безперечно, філософсько-естетичні погляди Л. де Фрейташа Бранку змінювалися протягом його життя. Філософ-композитор вважав, що жодна філософська або естетична доктрина не має права на роль "останньої істини".

Політичні, естетичні, філософські та життєві позиції композитора були досить різноманітними. Це стосується також і його творчого методу, який, за думкою композитора, не обов'язково повинен бути єдиним. Еклектизм у творчості Л. де Фрейташа Бранку був раціонально вибудованою концепцією, а не спонтанним проявом, недостатньою впорядкованістю знань та відсутністю логічних зв'язків між ними. Навпаки, це був майстер, що обгрунтовував кожний свій крок у творчості.

Необхідно підкреслити, що ідеологічна еволюція композитора, що пройшла шлях від монархізму до соціалізму, цілком відповідає естетичній. Л. де Фрейташ Бранку відходить від використання найновіших досягнень у галузі музичної мови та надає перевагу неокласицизму, який, за його думкою, є співзвучним ідеї демократизації мистецтва.

У Розділі V - "Четвертий період творчості Луіша де Фрейташа Бранку. Музикознавча, критична, публіцистична діяльність (1945-1955)" - зазначається, що у післявоєнні роки поширюється популярність творів композитора в Європі. Він диригує у Марселі симфонічною поемою "Після прочитання Антеру де Кінтала", у Парижі звучать його вокальні твори, Педру де Фрейташ Бранку постійно включає твори свого брата у програми концертів (наприклад, симфонічні поеми звучали у Бірмінгемі, Манчестері та Лондоні). Свідоцтвом росту міжнародного авторитету композитора стало запрошення до участі у Едінбурзькому фестивалі 1947 р, зроблене композиторові британським консулом.

Л. де Фрейташ Бранку продовжує й активну суспільну діяльність: у 1948 р. він приймає участь у створенні та діяльності товариства "Juventude Musical Portuguesa" ("Музичне юнацтво Португалії").

У першому підрозділі - "Останнє творче десятиріччя Луіша де Фрейташа Бранку" - Дається коротка характеристика творів композитора останнього десятиріччя. Так, у 1945 р. Л. де Фрейташ Бранку робить перші ескізи до опери "Інес де Кастро". Він у своїй творчості ще не звертався до улюбленого жанру країни. Нажаль, задум композитора, пов'язаний з написанням опери, залишився незавершеним. Така ж доля склалася із оперою "Голос Землі", над якою майстер працював до останніх днів свого життя.

Серед важливих творів композитора у цей час можна підкреслити "Варіації та потрійну фугу на оригінальну тему для струнного оркестру та органу", що з'явилася завдяки зацікавленості Л. де Фрейташа Бранку поліфонічними формами та стилістикою необароко. Протягом 1948-49 років поповнюється список хорових та вокальних творів (шістнадцять Redondilhas на вірші Л. Камоенса, вокальні ансамблі тощо). У 1950 р. він знов звертається до співпраці з кінематографом та пише музику до стрічки "Святий отець Луіш де Соза" (режисер А. Л. Рібейру), яка мала гучний успіх у публіки та критики. Нова партитура була великим симфонічним полотном, метою якого було повне відтворення сюжету за допомогою системи лейтмотивів.

Найвизначнішою роботою останнього періоду творчості стала Четверта симфонія, що була завершена у листопаді 1952 р. Вона відображає багатогранну творчу особистість композитора, всі напрямки його симфонізму, як технічні, так і естетичні. Тут поєдналися модерніст та неокласик, строгий логік та поет-романтик. Твір включає у себе елементи популярної музики та фольклору. Оригінальна та самобутня мова Четвертої симфонії виникла на основі взаємодії та синтезу всіх стилів, до яких композитор звертався протягом життя.

Другий підрозділ - "Музикознавча діяльність". Л. де Фрейташ Бранку, як митець слова, вплинув на формування португальського музикознавства ХХ ст. Він був автором багаточисленних статей та наукових праць, серед яких "Елементи музичних наук" (Т. 1: "Акустика", Т. 2: "Історія музики"); "Популярна історія музики"; "Особистість Бетховена"; "Еволюція театрального духу в Португалії"; "Шопен в Португалії"; "До ідей про музику в Португалії"; "Жоау IV, музикант". Також композитор протягом життя написав ряд робіт, що були присвячені його першому інструменту - скрипці (про скрипкові школи, специфіку виконавства та методику гри на інструменті,).

У третьому підрозділі - "Публіцистична та критична діяльність" - підкреслюється, що протягом життя Л. де Фрейташ Бранку брав участь у роботі багатьох періодичних видань. Він був співробітником "Diбrio de Noticias" ("Щоденник новин") та "Sйculo" ("Сторіччя"), "Arte Musical" ("Музичне мистецтво") та "Gazeta Musical" ("Музична газета"). В 1950 р. Луіш де Фрейташ Бранку був запрошений на посаду головного редактора "Музичної газети".

Протягом двадцяти років композитор був редактором щомісячного журналу "Arte Musical", в якому висвітлювалася хроніка музичного життя Лісабону, друкувалися ессе про відомих композиторів, статті, присвячені питанням розвитку музичної культури, історії виконавства та музичної освіти.

Критична діяльність Луіша де Фрейташа Бранку також була різноманітною. Він виступав як музичний критик у різних газетах Лісабону протягом п'ятнадцяти років ("Ілюстрований щоденник", "Ранкова пошта", "Щоденні новини" та ін.).

У Висновках Визначаються головні результати та підводяться підсумки дослідження. Внесок Луіша де Фрейташа Бранку в розвиток музичної культури Португалії не має прецедентів в історії країни. Він є ключовою фігурою національного музичного мистецтва ХХ століття.

Луіш де Фрейташ Бранку відкрив шлях композиторській школі Португалії до Європи, заклав на національному грунті основи жанрів симфонії, симфонічної поеми, сюїти, інструментального концерту, камерно-інструментальної музики (соната, квартет), розвинув камерно-вокальні та камерно-інструментальні жанри.

У творчому доробку композитора можна виокремити три тенденції:

Перша - експериментальна - почалась з симфонічної поеми "Після прочитання Антеру де Кінтала" та включила в себе вокальні цикли, симфонічні поеми (наприклад, "Ватек"), струнний квартет і "Прелюдії" для фортепіано.

Друга тенденція - твори, що написані в класичних жанрах симфонії, струнного квартету, інструментальної сонати (для віолончелі і фортепіано, для скрипки і фортепіано).

Третя - фольклористична: з одного боку, формувалась під впливом "лузітанської культури" (симфонічна поема "Віріат"), з другого - відтворювала дух культурної політики, що проявилась під час проведення реформи в консерваторії ("Алентежанські сюїти").

Виявлені тенденції є результатом філософсько-естетичних поглядів композитора, який вважав, що сучасна епоха дає виключні можливості та різноманітність у виборі засобів виразності, які диктуються ідейним задумом твору. Результатом такої концепції є принциповий еклектизм світосприйняття і творчості майстра.

Творчість Луіша де Фрейташа Бранку є проявом універсальної еклектико-інтелектуальної культури композитора. Він одночасно був і революціонером і консерватором "від музики", тому що в його творчості авангардизм (симфонічна поема "Ватек") без ніякої конфронтації співіснує з неокласицизмом симфоній, фольклоризм "Алентежанських сюїт" - з симфонічними поемами ("Після прочитання Антеру де Кінтала", "Після прочитання Жуліу Диніша", "Після прочитання Герри Жункейру" та ін.), де національна основа дає про себе знати лише крізь призму поетичних першоджерел.

Розквіт композиторської школи Португалії кінця ХХ - початку ХХІ століть Творчі здобутки сучасного покоління португальських композиторів строкаті та різноманітні. Серед них найвідомішими є імена Е. Карапатозу, П. Амарала, А. Пінью Варгаша, А. Делгаду, П. Фарії Гомеша, Ж. П. Естевеша да Сілви, К. Бокмана, Б. Сассеті, М. Лажиньі, В. Кошти, Ф. Лоретту, Ж. Енрікеша. поза сумнівом відбувся завдяки зусиллям композиторів та педагогів, що брали участь у створенні національної школи в першій половині ХХ століття. Одним з найвизначніших серед них був Луіш де Фрейташ Бранку. Музична творчість композитора, його різноманітна соціально-культурна діяльність, що була точкою перетину старовинних традицій із сучасними художніми досягненнями, допомогли Португалії подолати відставання в музичній культурі. Вся багатогранна діяльність Луіша де Фрейташа Бранку нарешті отримала гідну оцінку послідовників.

У чотирьох Додатках надається хронологічний список творів Луіша де Фрейташа Бранку; стислий зміст літературних першоджерел деяких його творів (симфонічних поем "Ватек", "Віріат", опери "Інес де Кастро", кантати "Ноемі"); дається загальна картина розвитку інших видів мистецтва - літератури, живопису, архітектури Португалії кінця ХІХ - ХХ ст.; додаються фотографії, фрагменти рукописів клавірів та партитур творів майстра, копії його документів.

Похожие статьи