ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ - Методи вдосконалення виконавського апарату музиканта-інструменталіста

Актуальність дослідження. Стратегічним завданням формування вищої школи, згідно з Національною доктриною розвитку освіти, Державною програмою "Освіта" (Україна ХХІ століття), державною програмою "Вчитель", є виховання творчої особистості, спроможної здійснювати продуктивну професійну діяльність на високому загальнокультурному та фаховому рівнях. Домінування у професійній підготовці випускників вищих навчальних закладів репродуктивних методів навчання, і водночас гостра потреба суспільства в особистості, здатної до професійного вдосконалення, утворюють сутнісне протиріччя освітньої системи. Необхідність спрямованості педагогічного процесу на індивідуальність людини, узгодження її особистісного досвіду із змістом освіти вимагають переосмислення мети, завдань і методів професійної підготовки студентів, визначення шляхів формування творчої особистості, створення та втілення у практику новітніх методик та технологій.

В умовах розвитку вищої школи пріоритетного значення набувають процеси оновлення змісту та методів навчання студентів. Зокрема, в царині музичної освіти особливо важливими постають питання вдосконалення виконавсько-інструментальної підготовки майбутніх фахівців, одним із провідних компонентів якої виступає розвиток виконавського апарату музиканта.

Аналіз наукової літератури та дослідження практики засвідчують, що у музично-виконавській підготовці інструменталістів переважає декларативно-функціональний підхід, копіювання чужого досвіду, здебільшого застосовується методика виховання інструментально-технічних навичок поза їх зв'язком із розкриттям художнього змісту твору. Згідно з традиційними методиками (Б. Струве, А. Ямпольський, Ю. Янкелевич та ін.), формування виконавського апарату здійснюється локально-адаптивно, тобто викладач регулює зміст та обсяг професійної інформації відповідно до рівня підготовленості студента. При цьому ігноруються такі суттєві важелі навчання, як усвідомлення власного професійного досвіду, опора на особистісно значущі і суспільно прийнятні механізми самовизначення, саморозвитку, самовдосконалення майбутніх фахівців. Недостатньо враховуються можливості рефлексії, яку сучасна теорія і методика навчання музики (О. Рудницька, В. Федорчук та ін.) трактує як засіб ефективного розвитку митця.

Вказані прорахунки свідчать про відставання існуючої методики виконавської підготовки інструменталіста у вищий школі від досягнень сучасної науки, наслідком якого є серйозні вади у розвитку виконавського апарату студентів.

Суперечності між традиційними методами формування виконавського апарату музиканта-інструменталіста та потребами принципової переорієнтації даного процесу на інноваційний підхід, що забезпечував би ефективне професійне становлення студентів музичних спеціальностей у вищих навчальних закладах, зумовили вибір теми дисертаційного дослідження - "Методи вдосконалення виконавського апарату музиканта-інструменталіста".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота входить до тематичного плану науково-дослідної роботи Інституту проблем виховання АПН України за темою " Обгрунтування змісту та методів художньо-естетичного виховання учнів загально-освітньої школи в навчальній та позаурочній діяльності" (№ 0100U000151).

Тему дисертації затверджено вченою радою Інституту проблем виховання АПН України 28 вересня 2000 р., протокол № 8 і узгоджено у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні 29 жовтня 2002 р., протокол № 8.

Об'єкт дослідження - процес формування виконавської майстерності музиканта-інструменталіста у вищих навчальних закладах.

Предмет дослідження - методи вдосконалення виконавського апарату музиканта-інструменталіста.

Мета дослідження - Розробити, теоретично обгрунтувати та експериментально перевірити методи вдосконалення виконавського апарату студентів вищих музичних та музично-педагогічних навчальних закладів в процесі інструментальної підготовки.

Гіпотеза дослідження: методи вдосконалення виконавського апарату музиканта будуть ефективними, якщо зумовлюватимуться впровадженням регулятивно-особистісного підходу до навчального процесу, що виявляється в оволодінні художньо-доцільною технікою та осягненні змісту музичного твору шляхом активізації рефлексивної діяльності інструменталіста.

Мета і гіпотеза дослідження визначили необхідність розв'язання таких Завдань:

1. Проаналізувати проблему розвитку виконавського апарату музиканта-інструменталіста в теорії та практиці музичного навчання у контексті сучасної парадигми освіти.

2. Конкретизувати поняття та структуру виконавського апарату музиканта-інструменталіста.

3. Визначити критерії, показники та встановити рівні сформованості виконавського апарату у студентів вищих музичних та музично-педагогічних навчальних закладів.

4. Обгрунтувати педагогічні умови вдосконалення виконавського апарату музиканта-інструменталіста;

5. Розробити та експериментально перевірити методи вдосконалення виконавського апарату музиканта в процесі інструментальної підготовки.

Методологічними та теоретичними Засадами дослідження є Теоретичні положення загальної психології щодо взаємозалежного розвитку психіки, свідомості та діяльності особистості ( О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, Б. Теплов ); сучасні педагогічні концепції художньо-естетичного розвитку (І. Зязюн, О. Олексюк, Г. Падалка, О. Щолокова); концептуальні позиції теорії та методики музичного навчання (О. Апраксіна, О. Ростовський, О. Рудницька, Л. Хлєбникова); теорія інтонаційно-драматургічної організації музичних творів (Б. Асаф'єв, В. Медушевський); теорія формування виконавської майстерності музиканта-інструменталіста (Ю. Бай, Л. Баренбойм, М. Давидов, Г. Коган, Н. Кашкадамова, Г. Нейгауз); сучасні наукові розробки з формування виконавського апарату скрипаля ( М. Берлянчик, Т. Вроньський, Є. Камілларов, І. Назаров, О. Сільд, О. Станко, А. Ямпольський, Ю. Янкелевич).

У дисертаційному дослідженні використовувались Методи, адекватні поставленим завданням: теоретичний аналіз наукової та методичної літератури в межах досліджуваної проблеми; спостереження та аналіз процесу інструментальної підготовки музиканта-виконавця у вищому навчальному закладі; бесіди, анкетування, творчі завдання, аналіз досягнень рефлексивної та творчо-виконавської діяльності студентів, констатуючий та формуючий експерименти. Здобуті результати оброблялись за допомогою методів математичної статистики.

База дослідження. Дослідно-експериментальна робота здійснювалась на базі Львівської державної музичної академії імені М. В.Лисенка, Дрогобицького педагогічного університету імені Ів. Франка, Сумського державного педагогічного університету імені А. С.Макаренка, Інституту мистецтв Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Загалом дослідженням було охоплено 494 студенти.

Організація дослідження. Дослідження здійснювалось у три етапи.

На першому етапі (1997-1999рр.) здійснено аналіз філософської, педагогічної, психологічної та музикознавчої літератури і визначено теоретичні основи дослідження. На цьому етапі встановлено вихідні методологічні позиції, виділено проблему та основні теоретичні положення дослідження; розкрито мету, завдання та основні методи дослідження.

Другий етап (1999-2001рр.) пов'язано з розробкою методики дослідно-експериментальної роботи, проведенням констатуючого експерименту, що виявив стан сформованості виконавського апарату у студентів вищих музичних закладів.

Третій етап (2001-2004рр.) присвячено організації та проведенню формуючого експерименту, під час якого апробовано методи вдосконалення виконавського апарату музиканта-інструменталіста, перевірено оптимальність визначених педагогічних умов удосконалення виконавської діяльності, з'ясовано об'єктивну картину змін у формуванні комплексів виконавського апарату. На основі теоретичного обгрунтування та експериментальної перевірки запропонованої методики активізації рефлексивної діяльності студентів сформульовано висновки.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження. Вперше представлено нове розв'язання проблеми вдосконалення виконавського апарату музиканта-інструменталіста в процесі навчання у вищий школі на основі регулятивно-особистісного підходу, суть якого полягає в активізації рефлексивної діяльності студентів. Конкретизовано зміст поняття виконавського апарату та його структуру з визначенням основних складових - художнього та технічного комплексів, розроблено критерії та показники їх сформованості. Виявлено педагогічні умови та комплекс методів, що забезпечують ефективність впливу рефлексивної діяльності на удосконалення виконавського апарату інструменталіста.

Практичне значення роботи полягає у створенні методичних рекомендацій, розробці програм та завдань ефективного розвитку виконавського апарату музиканта-інструменталіста.

Матеріали дослідження можуть використовуватися у викладанні музично-виконавських дисциплін, курсів "Методика музичного виховання", "Методика викладання гри на скрипці", а також при розробці програм зі спеціального та основного інструменту у вищих музичних та музично-педагогічних закладах, у системі підвищення кваліфікації працівників культури та освіти.

Вірогідність і достовірність Здобутих результатів та висновків забезпечується проведенням дослідно-експериментальної роботи на основі обгрунтованих положень, використанням комплексу методів дослідження, які відповідають його меті та завданням, результатам якісного й кількісного аналізу науково-експериментальних даних.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Положення й висновки дисертації обговорювалися і здобули позитивну оцінку на міжнародних науково-практичних конференціях: "Актуальні проблеми виконавської інтерпретації" у Варшавській музичній академії імені Фридеріка Шопена (Варшава, 2000), "Культурна політика України в контексті світових трансформаційних процесів" (Київ, 2000), "ESTA - Україна" (Київ, 2004), "Мистецька освіта в контексті європейської інтеграції: Теоретичні та методичні засади розвитку" (Суми, 2004); на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Педагогічні засади формування у підростаючого покоління активної громадянської позиції" (Київ, 2002), на засіданнях лабораторії естетичного виховання Інституту проблем виховання АПН України (2000-2004рр.).

Впровадження результатів дослідження здійснювалось у процесі дослідно-експериментальної роботи на кафедрі скрипки у Львівській державній музичній академії імені М. В.Лисенка (довідка № 180 від 30.03.2004 р.), на музично-педагогічному факультеті Дрогобицького педагогічного університету імені Ів. Франка ( довідка № 324 від 10.03. 2004 р.), на факультеті мистецтв Сумського державного педагогічного університету імені А. С.Макаренка (довідка № 820 від 14.05.2004 р.), в Інституті мистецтв Прикарпатського університету імені Василя Стефаника ( довідка № 03-4м / 137 від 14.09.2004 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли своє відображення у семи авторських публікаціях, три з них - у провідних фахових виданнях, дві - у збірниках наукових праць та дві - у збірниках матеріалів міжнародних науково-практичних конференцій.

Структура дисертації.

Дисертаційна робота складається із вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (161 найменування, із них 13 іноземною мовою), 1 додатка. Загальний обсяг дисертації 185 сторінок. Основного тексту 170 сторінок. У роботі наведено 14 таблиць, 2 схеми, 2 нотні приклади.

Похожие статьи




ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ - Методи вдосконалення виконавського апарату музиканта-інструменталіста

Предыдущая | Следующая