ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ - Українська популярна музика: витоки та проблематика

У Вступі Обгрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначається його основна проблематика, звязок роботи з науковими програмами, планами, темами, мета, завдання, методологічна основа, обєкт та предмет дослідження, характеризується наукова новизна та практичне значення здобутих результатів їх апробацію, наведено кількісні та жанрові показники публікацій, подано структуру дисертації.

Перший розділ - Сучасна популярна музика в Україні. Історіографія та постановка проблеми - присвячений аналізу стану опрацьованості вищезазначеної теми на даному етапі та розгляду комплексного методологічного підходу і складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 - "'Популярна музика України як специфічний пласт національної культури" - На основі аналізу культурологічних досліджень уточнюється поняття "масова музика", її роль, місце та значення в суспільстві.

У1920-х роках формуються ідейно-естетичні принципи вітчизняної естрадної музики як мистецтва (В. Арсланов, П. Козицький, Ю. Мейтус), серед яких культивується загальнодоступність, легкість сприйняття. В цей період домінує ідея будування "мистецтва для всіх" шляхом переорієнтації усіх жанрів музичного мистецтва на створення однорідної "музики для мас", причому, фахівці повинні були орієнтуватись на смак, музичний рівень мас. Визначення "масова музика" увійшло в музикознавчий обіг близько середини минулого століття і зафіксувало процес демократизації музичного життя, що розпочався, на думку А. Сохора, ще у ХІХ столітті (на Заході, приблизно, з 20-30-х років, в Росії - з 60-70-х) та набув стрімкого розвитку у ХХ ст. після першої світової війни. Серед мистецтвознавчих типологій вирізняються теорії А. Сохора, В. Конен, Л. Мархасєва. Кожна з них висвітлює один з можливих підходів до семантики явищ масової музики. А. Сохор диференціює жанри масової музики за типами її спрямованості на слухача. В. Конен враховує у своїй систематиці середовище побутування сучасної масової музики (в нашому випадку це українська популярна музика), її тематику та походження. За типологією Л. Махрасєва cучасна масова музика активізує всі відомі первинні жанри (пісню, танець, марш), характерною рисою якої є театралізація виконання.

У зарубіжних дослідженнях 1950-1960-х роках (Т. Адорно, Х. Ортега-і-Гассет, Б. Розенберг, Дж. Силвермен, Ж. Фрідман, М. Хоркхеймер) продовжує функціонувати термін "масова музика", яка визначається як вульгаризована культура нижчого рівня, проти неї не можуть вистояти "ніяка художня форма, ніякий обсяг знань, ніяка естетична система, оскільки свого роду культурна алхімія трансформує її у ходовий товар".

Такі дослідники як А. Васюріна, Л. Мальцев у вітчизняній філософії 1960-х років зазначають, що популярна музика розглядалася в контексті критики "буржуазної культури" і трактувалася як вияв кризи "культури буржуазного суспільства" та зброя ідеологічної боротьби, що виступала засобом маніпуляції свідомістю мас.

Однак історія розвитку сучасної музики довела, помилковість даних теорій, оскільки в процесі еволюції українська популярна музика сформувала високопрофесійний пласт, що заслуговує високі оцінки як явища музичного мистецтва, крім того, традиційне класичне мистецтво не знецінилося під тиском "мас", а залишається домінуючим, актуальним та стабільним у системі музичної культури. Тим більше, що українська популярна музика також сформувала (чи, можливо, формує) свою професійну еліту.

Починаючи з середини 1980-х років після офіційного визнання існування молодіжного феномену і в нашій країні, продовжуються спроби наукового обгрунтування поняття "українська популярна музика". Так, дослідники О. Журбін, О. Запесоцький, І. Кон, - у 1990-х роках: В. Дряпіка, І. Климчук, - вводять поняття "молодіжна музика", яка включає будь-які жанри, стилі, напрями, що користуються популярністю у молоді, а саме: традиційну естраду, диско, рок-музику та виконується "молодими для молодих".

Отже, українська популярна музика одночасно є музичним явищем, явищем суспільної свідомості і соціальним феноменом. Адже за своєю природою вона призначена для масового сприйняття, а суспільство при цьому має потребу в такому мистецтві, яке може оперативно відгукуватися на його різноманітні та швидко змінювані потреби, зокрема, потребу у відпочинку, розвагах, спілкуванні з однолітками, звуковому оформленні побуту, де велике значення має синтез музики і слова, танцю, дії, сценічного оформлення. Саме тому в данному дослідженні було введено такий узагальнюючий термін, як "українська популярна музика".

Термін "українська популярна музика" виник як результат теоретичного аналізу наукової, науково-публіцистичної та мистецтвознавчої літератури. Понятійно-предмнтні уявлення про даний музичний пласт, виходячи з неоднозначності термінологічної передумови, характеризуються поліаспектністю класифікації смислових сфер використання основних складових.

"Українська" - новий напрям сучасного музичного мистецтва, що остаточно виокремився як самостійний з другої половини ХХ століття, має свої іманентні особливості, характерні ознаки, національний колорит;

"Популярна" - характеризує музику як загальнодоступну, широковідому, а також таку, що користується загальним визнанням, незалежно від стилю, напрямку, вікової категорії.

Отже, українська популярна музика має жанрову та стильову класифікацію. До основних жанрів нами віднесено: джаз, авторську (бардівську) пісню, традиційну естрадну пісню, поп-музику, рок-музику та Інші жанри. Фольклор хоч і не має прямого відношення до української популярної музики, має сьогодні на неї опосередкований вплив. Кожний жанр, в свою чергу, також передбачає обумовлену класифікацію та трансформацію його стильових різновидів.

У підрозділі 1.2 - "Історіографія проблеми дослідження" - на основі вивчення та аналізу літератури запропоновано її класифікацію.

Міждисциплінарний за своєю природою культурологічний підхід до музично-історичного процесу вимагає застосування і традиційних методів музикознавства, і методів суміжних наукових дисциплін. Класифікувавши опрацьовану літературу за трьома напрямками-категоріями - наукова, науково-популярна та періодичні.

Наукова література з нашої проблеми представлена рядом праць фахівців з різних галузей художньої культури - музикознавців (Б. Асафєв, М. Афасижев, А. Баташов, Л. Васильєва, А. Іваницький, В. Конен, І. Куликова, А. Кадцин, І. Ляшенко, В. Мархасєв, А. Сохор, О. Різник, В. Романко, Т. Чередниченко, А. Цукер), педагогів (А. Болгарський, Б. Брилін, О. Рудницька, Г. Шостак), соціологів (Т. Адорно, Н. Саркітов), філософів (Б. Деменко, І. Набок, Л. Мальцев).

Науково-популярна література: Ю. Дмітрієв, Б. Брилін, О. Гриценко, А. Козлов, С. Коротков, Ю. Малишев, Н. Саркітов, Ю. Божко, В. Солодовник, С. Тримбач, І. Хижняк, О. Євтушенко, А. Чернокозов.

Певну наукову цінність становлять Публікації журналістів та професійних митців-практиків, причетних до української популярної музики - Г. Варро, Л. Корній, Л. Кузьменко, І. Лобовик, Ю. Малишева, А. Матвійчука, О. Євтушенка, Ю. Токарєва, А. Троїцького, Г. Шестакова, а також матеріали Інтервю-опитування з провідними вітчизняними музикантами, яке було проведено автором в ході дослідження.

Як окрема група публікацій розглядаються статті, що були вміщені у популярних і періодичних виданнях і стосуються ряду наступних питань: проблема виконавства, проблема "етики естради", проблема культури слова, сценічного мовлення, чистоти рідної мови, майже повна її дискримінація, а також суржик у текстах пісень, недосконалість нормативної бази, дифіцит професійних вітчизняних продюсерів тощо.

Діапазон оцінок приналежності української популярної музики до певної галузі музикознавства видається досить широким: від твердження, що вона є "музично-побутовим явищем" або "музикою побуту" (Б. Асафєв), "побутовою музичною культурою" (А. Цукер), "масовою музикою" (А. Сохор, Л. Васильєва, Т. Адорно), "музичним повітрям" (В. Конен), "легкою музикою" (Ю. Малишев, В. Мархасєв), "естрадною музикою" (А. Болгарський, Б. Брилін), нарешті, як різновид сучасної масової культури в контексті шоу-бізнесу (М. Поплавський). ансамбль популярний музика український

Другий розділ - Національне та напливове в популярній музиці 20-х - 90-х років ХХ століття в Україні: - Присвячений аналізу особливостей національного та значення впливу запозиченого на розвиток популярної музики в Україні в період 20-х - 90-х років ХХ століття. Другий розділ складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 - Джазове мистецтво в Україні 20-х - 50-х років ХХ століття - На основі простеження процесу розвитку джазу, як запозиченого виду музичного мистецтва на території колишнього СРСР, виявлено основні специфічні особливості цього напрямку як одного зі складових української популярної музики. Зокрема, це процес поступової комерціалізації українського джазу та його виходу на міжнародну сцену.

Входження джазу до культурного радянського середовища було надзвичайно стрімким: починаючи з 1922 року з появою джаз-бенда Валентина Парнаха, його участі у відкритті 1 травня 1923 року сільсько-господарської виставки та його статтей в журналах "Вещь", "Зрелища". Згодом зявляються нові джазові ансамблі під керівництвом Л. Теплицького, Б. Крупишева, Г. Ландсберга та інших музикантів, а в 1927 році в Москві організувався АМА-джаз А. Цфасмана.

Після зняття післявоєнної заборони (кінець 1950-х рр.) на джаз, на початку 1960-х років організовуються перші джазові фестивалі, які висвітлюють діяльність цікавих колективів Г. Гараняна, А. Козлова, Д. Голощьокіна, В. Ганеліна, Н. Лєвіновського.

У другій половині 1980-х років на Україні формується система професійної джазової освіти: відкриваються естрадні відділення у вищих мистецьких навчальних закладах та музичних школах Києва; виникає мережа джазових клубів (Київ, Харків, Одеса, Донецьк та інші), що займаються просвітительською, організаційною діяльністю, надаючи джазовим колективам можливість постійних виступів; налагоджує функціонування система аудіовізуальних записів та продукування вітчизняної джазової музики; відбувається розширення українського фонду грамзаписів, науково-публіцистичної та наукової літератури; зявляється нова плеяда молодих музикантів-професіоналів, серед яких О. Гебель, Ю. Зоря, Ф. Титаренко (Кривий Ріг); М. Голощапов, В. Зозуля (Одеса); В. Абашидзе (Донецьк).

Відбувається активне продукування вітчизняними студіями звукозапису аудіовізуальної продукції професійних джазових колективів та окремих виконавців. Серед яких: "Джаз-хорал" (Кривий Ріг), "Джаз-Експромт", "Мен Саунд" (Київ), "Чорні черешні" (Рівне), "Фест" (Вінниця), "Er. J. Orchestra", "Cвятошинський хрест", а також квартет Юрія Шепети (Київ), тріо Енвера Ізмайлова (Крим), дует Михайла та Людмили Кримових (Київ).

Поступовий процес комерціалізації джазу дозвилив активно продукувати вітчизняні аудіо - та звукозаписи, тим самим піднявши джазове мистецтво в Україні до рівня самобутної джазової школи. В контексті комерціалізації та збільшення значення національного чинника в сучасному музичному мистецтві України, джаз є не лише невідємним напрямком української популярної музики, він поступово стає частиною системи шоу-бізнесу.

В підрозділі 2.2 - Українська естрадна пісня як прояв національного в культурі 50-х - 80-х років ХХ століття - Виокремлено питання Національного через простеження історії розвитку української естрадної пісні в радянський період.

Період другої половини ХХ століття в першу чергу повязаний з інтенсивним музичним життям республіки. А саме: активізацією діяльності концертних установ, спеціальних радіо - і телепередач, масові тиражі авторських і тематичних пісенних збірок, організація фестивалів, оглядів, конкурсів тощо.

Проте, головною тенденцією української естрадної пісні того періоду, яка визначала, відрізняла від інших та сприяла "процесу стилістичного оновлення масової пісні" стало "посилення ліричного струменя": "Києве мій" (І. Шамо, Д. Луценка), "Ти гори, моя зоре" (вірші В. Карпенка), "Ой, вербиченько" (вірші Л. Забашти), "Зорі яснії над Дніпром" (вірші Л. Смирнова).

Творча діяльність таких композиторів як В. Івасюк, С. Сабадаш, А. Пашкевич, В. Дутковський загалом була спрямована на пошуки в області синтезу народнопісенного матеріалу з принципами сучасного формоутворення і джазової імпровізації. Крім зацікавленості модними на той час стилями (рок-н-рол, твіст, шейк, боса-нова та біг-біт), паралельно відбувається широке звернення українських композиторів до жанрових пластів гуцульського фольклору. Серед таких пісень слід згадати: "Зелен клен", "Тиха вода", "Дикі гуси" І. Поклада на вірші Ю. Рибчинського, "Карпати" М. Скорика на вірші М. Петренка, "Сонце в долонях" В. Філіпенка на вірші М. Сингаївського та інші.

Органічне включення народно-фольклорних інтонацій в русло радянської масової, а згодом, і естрадної пісні - ось ті особливості, які визначають характерність та специфіку саме української естрадної пісні періоду 1950 - 1980-х років. Згодом ця тенденція мала поширення в творчості таких музикантів як Т. Петриненко, О. Тищенко, а також В. Ільїн, О. Злотник, І. Кириліна, О. Осадчий та ряду інших.

Тенденція "ліричного струменя" української естрадної пісні періоду 50-х - 80-х років ХХ століття дала сильний поштовх для подальшого розвитку нової національної моделі української популярної музики - традиційної естрадної пісні.

В підрозділі 2.3 - Адаптація жанрів західноєвропейського попарту 60-х - 90-х років ХХ століття до умов українських музичних традицій - досліджуються проблеми культурної адаптації та асиміляції західно-європейських жанрів на грунті українського мелосу, як фактори національного стилеутворення.

Також подається стисла порівняльна характеристика українського, англійського та російського року.

Проблеми культурної адаптації та асиміляції належать до актуальних у системі наук про культуру. Названі процеси вважають важливими факторами культурогенезу у цілому, історичної мінливості культури, процесів культурної трансформації, а також аккультурації - процесу і результатів взаємовпливів різних соціокультурних систем.

Можна сміливо відзначити, що класичний рок-н-рол та рок-музика в цілому, як самостійний жанр сучасного музичного мистецтва природньо асимілювала на українському грунті в окремий самобутній жанр. Це успішно доводять в своїй творчості відомі українські виконавці (Руслана, Катя Чілі) та рок-групи "Брати Гадюкіни", "Воплі Відоплясова", "Океан Ельзи", "Плач Єремії", "Скрябін", "Гайдамаки" та інші. Проте, говорити, що цей процес вже завершився, на нашу думку, ще рано. Отже, спрогнозувати те, як українська популярна музика буде розвиватися та оновлюватися далі, у нас поки що не має достатньої історичної дистанції для вірної оцінки.

Третій розділ - Тенденції розвитку сучасної популярної музики в Україні другої половини 1980-х років ХХ століття - початку ХХІ століття в умовах шоу-бізнесу - Присвячений аналізу особливостей та етапів розвитку сучасної популярної музики через простеження процесу комерціалізації жанру та музичного шоу-бізнесу в Україні. Складається з чотирьох підрозділів та чотирьох пунктів.

У підрозділі 3.1 - Комерціалізація жанру - одна з найважливіших складових української популярної музики - досліджуються специфічні особливості розвитку української популярної музики, еволюція процесу поступової комерціалізації.

Побутує думка, що естрада, а точніше, радянська естрада була своєрідним замінником шоу-бізнесу в суспільстві, де слово "бізнес" асоціювалося або з капіталістичним Заходом, або з криміналом.

Як будь-яке комплексно-синтезуюче поняття, поняття шоу-бізнесу включає в себе два досить обємних за масштабами і глибокі за значенням та історією складових: шоу (як мистецьке поняття) та бізнес (як економічне поняття).

Шоу - це яскраве видовище як синтез ряду мистецтв з використанням музики, танку, певного драматургічного розвитку, звуко-, світло - та піротехнічних спецефектів, що впливають на емоційний стан людини, аудиторії.

Поняття "Бізнес" - (від англ. "вusiness", тобто справа, діло) - має в свою чергу два значення, в якому бізнес розглядається як:

Економічна діяльність в умовах ринкової економіки;

Активна Комерційна Чи торговельна діяльність.

Найсуттєвіша відмінність між шоу-бізнесом і естрадою повязані з приналежністю естрадного мистецтва до форм та жанрів (музичні, хореографічні, театральні, циркові та ін.), а шоу-бізнес - це комплексно-синтезуюче поняття, обємніший за масштабами і глибший за значенням процес.

Еволюцію процесу поступової комерціалізації жанру української популярної музики (від естради до шоу-бізнесу) можна умовно поділити на три періоди:

Перший період - друга половина 1980-х - початок 1990-х років - це перші кроки, зроблені в бік комерційних відносин;

Другий період - середина 1990-х років - період становлення культурної індустрії та первинного накопичення капіталу у вітчизняному шоу-бізнесі ;

Третій період - кінець 1990-х років - по поточний час - це період самоствердження та розвитку українського шоу-бізнесу в напрямку національної самодостатності та самобутності.

Окремий пункт присвячений дослідженню специфіки та особливостей розвитку української популярної музики як явища національної культури. Пункт - Аналітичні аспекти з проблеми становлення української популярної музики - побудований на матеріалах опитування-інтервю з провідними українськими музикантами, яке було проведено та занотовано безпосередньо автором дисертаційного дослідження.

У підрозділі 3.2 - Національний аспект розвитку популярної музики в Україні - Розглянуто значення основних аспектів функціонування культури: мовний фактор та збереження національних традицій. Значення національного аспекту в мистецтві досліджується в працях таких вчених як: І. Ф. Ляшенко, Т. Смирнової, С. Переса. Їх досвід вивчення проблеми багатонаціональної культури народів СРСР в своєму і позитивному, і негативному виявах дає матеріал для узагальнень та конкретних висновків. Стосовно української музики та культури в цілому такі негативні тенденції як бюрократичне втручання в художній та культуротворчий процеси в період тоталітаризму були, зокрема, результатами байдужого ставлення в системі управління до національного фактора розвитку культури.

Проблема мови в українській популярній музиці (як, зрештою, і в українській культурі в цілому) завжди займала одне з важливих місць. Проте особливо гостро це стало відчутно саме в перші роки незалежності. Так сталося, що на той час в молодіжному осередку, як і в суспільстві взагалі, склався певний стереотип: сучасна популярна музика, яка претендує на звання модної музики, може бути або англо-, або російськомовною. Взнаки давався багаторічний тиск відносно української мови та культури.

Починаючи з середини 1980-х - до початку 1990-х років припадає період, коли українська молодь віддає перевагу більше англомовним композиціям, дещо менше - пісням російською мовою, і ще менше - українською.

Проте ця тенденція мала місце здебільшого в центральних та східних областях України. Натомість в західних регіонах вже зароджувалася нова генерація української популярної музики. Це такі гурти як: "Плач Єремії", "Мертвий півень", "ВВ", "Брати Карамазови", "Піккардійська терція", "Анна Марія" та Віктор Павлік, "Once" та Юрій Виноградов, "Зимовий сад" та Олександр Тищенко, "Колезький асесор", "Еней", "Арніка", "Брати Гадюкіни", "Чорні черешні", а також виконавці: Руся, Вікторія Врадій, Руслана Лижичко, Ірина Грей, Жанна Боднарук, Ірина Білик та інші.

Слід також відзначити той факт, що на території України починаючи з кінця 1990-х років російська культурна експансія переходить усі дозволені кордони (до речі, у подальшому ця тенденція лише поширювалася).

Отже, проблема української мови в українській популярній музиці в період з середини 1980-х - кінця 1990-х років ознаменована такими характерними особливостями:

Репертуар українських виконавців 1980-х років складається здебільшого з англомовних пісень, пізніше йде розмежування на україномоних та російськомовних виконавців.

Музиканти здебільшого центральних та західних регіонів, які працюють в невідомих для пересічного українського слухача стилях і виконують пісні виключно українською мовою, уособлюють нову генерацію української популярної музики.

Агресивна російська культурна експансія та нерозвиненість комерційних відносин в Україні в сфері сучасної популярної музики призводять до того, що ряд вітчизняних виконавців переходять на російськомовний репертуар.

Головною подією нової хвилі "українізації" став перший республіканський фестиваль української сучасної пісні та популярної музики "Червона Рута". Фестиваль, "породжений енергією національного відродження", з-поміж усіх існуючих на той час конкурсів та фестивалів, якісно вирізнявся насамперед нестандартністю творчого завдання, яке було поставлено перед собою.

Завдання мали два напрямки: перше - це "оновлення української естради новим як поетичним так і музичним мисленням", і - "друге, утвердження національного начала в принципово сучасній естрадній музиці". Головною метою першого національного фестивалю "Червона Рута" була ідея врешті-решт зламати той мовний стереотип, який склався протягом останніх десятиліть, тобто, сучасна, модна музика для молоді може звучати лише російською або англійською мовами, тільки не рідною, українською.

На основі аналізу особливостей фольк-рок початку 1960-х і 1990-х років було зроблено їх порівняльну характеристику. Фольк-рок 1990-х - це, насамперед, звернення до пісні-оригінала, до самого її серця, з максимальним збереженням та відновленням ідентичності першоджерела. Це стосується як музичного матеріалу, так і самого виконання.

Що стосується музичної основи, то мелодика, гармонія, ритм та темп, які, як правило, відрізняються від класичних зразків і не мають такої "квадратності" і чіткої схеми, яку не завжди можна вписати в добре темперований стрій.

Внаслідок синтезу сучасних засобів виразності з майже повним збереженням автентичності народної пісні з'явилася нова течія, тобто підвид фольк-року - автентичний рок.

На сьогоднішній день можна назвати цілу низку самобутніх представників національного фольк-року та автентичного року. А саме: співачка Руслана (Руслана Лижичко), Росава, Катя Чілі; а також гурти "Брати Гадюкіни", "Воплі Відоплясова", "Плач Єремії", "Мертвий Півень", "Піккардійська Терція", "Гайдамаки", "Зруйновані барикади", "Друга ріка", "Одрі" та інші виконавці.

Підрозділ 3.3 - Стан сучасної популярної музики в Україні початку ХХІ століття - Присвячений аналізу стану сучасної популярної музики в Україні шляхом систематизації існуючих сучасних популярних стилів. Сучасна популярна музика в Україні на початку нового століття, на нашу думку, представляє собою цікаве різнобарвя музичних стилів та напрямків, які в більшій чи меншій мірі характеризують результати асиміляції західно-європейських та афро-американських жанрів на грунті українського мелосу. Нами визначено пять основних течій, (які, в свою чергу, започаткували розвиток інших напрямів та стилів), та вісімнадцять похідних. Для структурованого аналізу стану української популярної музики було взято творчість близько 100 найбільш популярних вітчизняних музикантів-виконавців.

Українська популярна музика має жанрову та стильову класифікацію, до основних жанрів нами віднесено: традиційна естрадна пісня, джаз, рок-музика, поп-музика та інші течії (в т. ч. авторська (бардівська) пісня). Фольклор хоч і немає прямого відношення до української популярної музики, має сьогодні на неї опосередкований вплив. Кожний жанр, в свою чергу, також передбачає обумовлену класифікацію та трансформацію його стильових різновидів.

Аналізуючи стан української популярної музики початку ХХІ століття, ми дійшли таких висновків. Процес поліжанрового синтезу таких течій як: джаз, поп-музика, і, особливо, рок-музика, (яка, на наш погляд, має велике значення майже на всіх етапах розвитку української популярної музики), може вплинути на подальший її розвиток в Україні.

У підроділі 3.4 - Характерні риси українського шоу-бізнесу та індустрії розваг - Присвячений аналізу сьогоднішнього стану українського шоу-бізнесу, передумови та можливі шляхи виходу з ситуації, що склалася. Входження шоу-бізнесу в соціокультурне середовище України відбувалося на початку 1990-х років, тобто, в той час, коли вона переживала ситуацію культурного шоку, обумовленого формуванням нової культурної моделі. Так сталося, що ці процеси збіглися у часі із намаганням встановити, затвердити та пропагувати Національні культурні цінності Нового зразка в незалежній державі. Саме такі обставини визначили специфіку функціонування та подальшого розвитку українського шоу-бізнесу.

Щодо проблем в системі українського шоу-бізнесу, які нині існують, то їх потрібно шукати, в першу чергу, не в тій ситуації, що склалася на сьогоднішній день. Взнаки даються ті питання, які поставали перед українською естрадною піснею ще за радянських часів.

Пресинг з боку російськомовної естради (підтримка офіційної влади, величезний вплив мовного аспекту, "кращі години" ефірного часу як на центральному телебаченні, так і на регіональних каналах).

Краще фінансування та технічне забезпечення російської естради (централізація та фактичний монополізм Росії в області телекомунікацій, звукозапису, мас-медіа та ін.).

Ідеологічна підтримка (все, що не вкладалося в рамки "радянське", поступово зникало або замовчувалося).

Плин кращих кадрів з усього Радянського Союзу до московської естради (більше можливостей професійного росту та популярності).

Вимушений "консерватизм" української радянської естради (побоювання за те, що музику, яку пропагуєш можуть назвати виявом націоналізму).

Набагато впливовіше лоббі російської естради на пострадянському просторі.

У Висновках Сформульовано основні результати дослідження за поставленою в ньому метою і завданнями:

Доведено, що в нинішній період соціокультурних трансформацій, яке переживає українське суспільство, формується нова модель не лише української популярної музики, формується нове бачення та сприйняття сучасного національного мистецтва. Це вимагає вивчення української популярної музики на основі Комплексного підходу з використанням методологій, що склалися у мистецтвознавстві та культурології, а також у галузі сучасних соціологічних досліджень.

Проблеми мовного аспекту

Поєднання західноєвропейського попарту та американського джазу з радянською масовою музикою дало неоціненні результати. По суті, відбувалося становлення того типу взаємодії культурних і ціннісних систем, яке соціологія визначає як колонізацію. У ситуації культурної і політичної колонізації поява цілком нової, інтонаційно та образно незрозумілої музики не могла викликати оптимальної для її подальшої адаптації реакції - адже актуальним було Питання Збереження національної ідентичності.

Етапи комерціалізації

Стан української популярної музики

Характерні риси

Дисертаційне дослідження не претендує на вичерпний та всебічний розгляд проблеми. Воно тільки накреслює можливість подальшого її вивчення і розвязання на основі оцінок, систематизації знань, аналізу стану та подальшого розвитку української популярної музики.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ - Українська популярна музика: витоки та проблематика

Похожие статьи