Донбас як стикове пограниччя - Донбас як стикове пограниччя

Розглядати Донбас у контексті звичного, традиційного регіоналізму непросто. Типології й класифікаційні параметри в регіоналістиці базуються на виділенні історично сформованих регіонів, які в ході еволюції перетворилися у соціокультурні спільноти. Але ж Донбас не є історичним регіоном, територіально він сформувався з частин Слобожанщини, Запорожжя, земель Війська Донського.

За оцінкою визначного знавця економічної географії В. Кубійовича, Донбас виник на економічному фундаменті -- як "основна паливна база і найважливіший промисловий район України й усієї Східної Європи" Енциклопедія українознавства. Т. 2. Перевидання в Україні. -- Львів, 1993. -- С. 563.. Авторство назви "Донецький басейн" пов'язують з іменем харків'янина Євграфа Ковалевського -- гірничого інженера, що виконав на початку ХІХ ст. перше стратиграфічне й геологічне дослідження регіону. Історична доля цього ареалу складалася непросто: тут стикалися різні інтереси, крутилися великі гроші, які порівняно легко примножувалися. Природно, що сюди прибувало чимало авантюристів з кримінальними нахилами, зі своєю "обслугою". Коли промислова база регіону була вже в основному сформована, почалися випробування революціями й війнами, які, природно, не додавали ані стабільності, ані спокою.

Великий прошарок знедолених і мігрантів зумовлював переважаючий вплив лівих течій російського походження -- соціалістів-революціонерів, анархістів, соціал-демократів (у меншовицькій та більшовицькій версіях).

З більшовицьким центром у Петрограді останні були, однак, у відносинах "притягання -- відштовхування", які стали особливо напруженими після того, як Центральна Рада пред'явила претензії на увесь український простір, у тому числі й на промисловий Донбас. На якомусь етапі місцевим більшовикам довелося визначатися, і після певних хитань вони все ж взяли участь в акті проголошення утворення УСРР (ініціювавши, однак, прийняття окремої резолюції "Про самовизначення Донецького і Криворізького басейнів"). Про перебіг наступних подій йтиметься далі, а тут наголосимо лише на складностях у відносинах між Раднаркомом і ефемерною владою УСРР щодо приналежності Донбасу. Зрештою його все ж розділив кордон між РСФРР та УСРР, і цей стан зберігається донині: більша частина Донбасу належить Україні, менша (у межах колишньої Області Війська Донського) -- Російській Федерації.

Оскільки в Донбасі, як вважає В. Рафеєнко, містоутворюючим був не національно-культурний чинник, а економічний (з підприємством як центром спільноти), людина як особистість тут ніколи нікого особливо не цікавила. Головним і визначальним чинником була її професійна і ділова придатність. "Регіон мав існувати тільки в тих скріпленнях, які і надалі дозволяли в людині бачити не стільки людину, скільки придаток до виробництва. Інструмент, а не особистість. Функція, а не жива душа" Свентах А. "Феодально-промисловий ідіотизм як філософія влади" // День. -- 2014. -- 3-4 жовтня..

Як значною мірою штучне утворення із закладеним у його фундамент неабияким конфліктогенним потенціалом Донбас був приречений на постійні "з'ясування відносин", тертя, прояви сепаратизму. Гостра невідповідність між його високою питомою вагою у промисловому комплексі СРСР та браком уваги центру до міської інфраструктури зумовила неймовірну скупченість на порівняно невеликій території заводів, шахт, комунікацій, внаслідок чого міста плавно "перетікали" одне в одне. Промислові викиди, терикони ускладнили економічну ситуацію настільки, що людям стало буквально нічим дихати. Але у міцно прив'язаній до створення потужного військово-промислового комплексу економіці краю мобілізаційні завдання важили набагато більше, ніж елементарні життєві потреби людей.

Притаманний компартійній системі "індустріальний фетишизм" диктував логіку не просто прискореної, але форсованої індустріалізації, об'єктивних умов для якої не існувало. Довелося запровадити систему централізованого розподілу, включно з картковою системою. Соціальна ієрархія в містах вибудовувалася за принципом доступу до системи матеріальних благ, що одночасно стимулювало як гострий товарний дефіцит, так і корупцію.

Неприродний симбіоз плану й ринку формував викривлену, утриманську психологію -- людина звикала до цілковитого одержавлення власного життєвого простору, "давальницької системи", загальної зрівнялівки. Конформізм, заохочуваний згори, ставав домінантою свідомості і регулятором поведінки.

Такі умонастрої радянську верхівку цілком влаштовували -- система постачання стала досить ефективним інструментом забезпечення лояльності населення до влади. Головним ідеологічним постулатом, який визначав напрям урбанізаційної політики, була "перебудова побуту"; відтак і синонімом "будівництва соціалістичних міст" стало "культурно-побутове будівництво".

Нові міста часто називалися "робітничими селищами" і довго лишалися ними, насамперед за украй примітивною інфраструктурою. Більш-менш пристойний вигляд мали лише робітничі клуби. Система впливу на особистість через клубну систему, школу, засоби комунікації, літературу, мистецтво створювала потужний ідеологічний прес, який виступав знаряддям уніфікації, русифікації, переідентифікації на основі нових моральних цінностей.

І все ж варто відверто визнати, що радянській владі таки вдалося створити у Донбасі потужне експериментальне поле, на якому випробовувалися найсміливіші модернізаційні проекти й зразки "соціальної інженерії". Створений нею штучний "ореол слави" навколо праці металургів і шахтарів разом із системою нагород, розподілу житла та предметів першої необхідності за "трудовими показниками" створив-таки атмосферу патріотичного пафосу, в якій робітник почувався вершителем не лише власної долі, але й долі країни. Лояльність до влади й налаштованість на рекорди тут була вищою, ніж у цілому по країні.

Як констатує луганський соціолог І. Кононов, у Донбасі від початку його формування головним елементом етнічної структури є велике ядерне утворення -- українсько-російська домінуюча етнічна коаліція. Це утворення виникло внаслідок зближення ціннісних уявлень українців та росіян, формування синтетичних українсько-російських явищ в культурі регіону, зламу ендогенного порогу між цими етнічними групами. А проте "етнічна структура Донбасу не має ієрархічного характеру і не є головним стрижнем соціальної структури регіону". Таким стрижнем, на відміну від Галичини, тут завжди були соціально-економічні ієрархіїКононов І. Ф. Донбас та Галичина: причини напруженості в стосунках та по-шук історичного компромісу // Стосунки Сходу та Заходу України: минуле, сього-дення та майбутнє. -- Луганськ, 2006. -- С. 17..

Процеси формування своєрідної донбаської регіональної ідентичності з яскраво вираженим світоглядним складником, полемічним щодо української державності, уважно проаналізовані соціологами й філософами, зокрема В. Коржовим, М. Степиком. Її фундаментом стало утвердження олігархічної форми правління, зростання авторитарних і патрональних тенденцій у соціальному житті краю. За М. Степиком, який ще у 2011 р. побачив реальну загрозу регіонального сепаратизму і навіть громадянського анархізму, жителі Донбасу, як і Криму, вважають себе за характером, звичаями і традиціями ближчими до росіян, ніж до своїх співвітчизників у західних областях країни.

Рецепти боротьби проти сепаратизму у баченні Степика, на перший погляд, доволі прості: забезпечення пропорційного представництва регіональних еліт на загальнодержавному рівні та їх ротація, якомога менше втручання столиці в елітарні процеси на рівні регіонів, забезпечення прав та інтересів регіонів, гармонійне сполучення вертикальних зв'язків (Київ -- регіони) з горизонтальними (між регіонами), взаємопроникнення культур і традицій, властивих тим чи іншим регіонам, поширення регіональної інформації горизонтальним методом і, зрештою, перегляд бюджетної політики. донбас слобожанщина запоріжжя ідентичність

Однак уже у 2011 році, коли писалися ці рядки, соціолог виразно бачив і регіонально-економічні асиметрії, і відсутність належної кооперації між областями, і перешкоди на шляху формування територіальних корпоративних інтересів. За таких умов "регіональна самосвідомість легко потрапляє під узурпацію регіональної бізнес-еліти, що призводить до поширення на локальному рівні "олігархічної" політико-економічної моделі та "регіональних" ідентичностей на кшталт донецької Степико М. Т. Українська ідентичність: феномен і засади формування. -- К., 2011. -- С. 199-202..

Похожие статьи




Донбас як стикове пограниччя - Донбас як стикове пограниччя

Предыдущая | Следующая