Висновки - Політичні та правові вчення епохи Реформації

Отже, ідеологи і діячі реформації грунтовно попрацювали над тим, аби розхитати феодально-церковні порядки, які в XVI ст.. стали нестримно утрудняти перебіг соціально-політичного життя. Вони критикували і дискредитували дані порядки. Ними керувало розуміння світської влади (державності), що при цьому прокинулося і міцніюче, не лише лише як простого провідника волі бога і церкви, але і як інституту, що має свій власний резон, свої особливі риси, можливості і цілі. Такий підхід став помітною віхою на дорозі консолідації уявлень про державу в спеціальну, відносно самостійну систему науково-теоретичного знання - державознавство.

Завоюванням політико-юридичної думки, що реалістично осягає світ держави і права, став сформульований в епоху Реформації вивід про те, що свобода думки і совісті є передумова і обов'язкова ознака антидиспотського, демократично організованого людського гуртожитку. М. Лютер говорив: "Ні папа, ні єпископ, ніяка б то не було людина не має права встановити хоч єдину букву над християнином, якщо не буде на те його власної згоди". Ця ідея безумовної необхідності "власної згоди" індивіда з тим, що наказує йому "зверху" образу думок по своєму суспільному звучанню вийшла далеко за сферу релігійно-етичних стосунків. Застосована до аналізу і оцінки політичної дійсності, вона зіграла як в самій соціальній історії, так і в науці про державу і право благотворну, таку, що революціонізувала роль.

Похожие статьи




Висновки - Політичні та правові вчення епохи Реформації

Предыдущая | Следующая