Право і закон - Співвідношення держави, права, закону і людини у філософії
Обов'язковість й однаковість правових норм досягається дією закону як усталеного зв'язку між діями і вчинками людей та їх наслідками. Саме закон, за словами Ж.-Ж. Руссо, є необхідною умовою громадянської асоціації та співжиття. Адже право не лише гарантує рівну міру свободи, справедливості, але й накладає на людей зобов'язання, виконання яких необхідне для забезпечення прав інших, що досягається дією закону. У процесі законодавства право набуває статусу закону (позитивується), тобто йому надається форма загальності й визначеності. Тому закон не просто взаємопов'язаний із правом, а є необхідною загальнообов'язковою формою його об'єктивації, виразу і дії в суспільному житті.
Закон і право, на переконання українського філософа Михайла Драгоманова, є вираженням волі народу, і тільки на цьому має бути побудований закон. Тому право часто визначається як Владна загальнообов'язковість Того, що офіційно визнається і встановлюється як закон у конкретний час і в конкретному суспільному просторі. За такої тотожності права і закону вживається поняття "позитивне право".
Закон, на відміну від права, яке з'являється спонтанно у ході природного плину людського буття, формується людьми свідомо й цілеспрямовано. А тому він не може не відображати корисливих інтересів законодавця. Закон може бути знаряддям реалізації права, а може і суперечити праву, бути повністю або частково формою офіційного визнання, нормативної конкретизації і захисту як права, так і неправових вимог, дозволів чи заборон. Недаремно Гегель зазначав, що законодавство може спотворити зміст права: "те, що є закон, може бути відмінним від того, що є право в собі". Ось чому в політиці розрізняють закони Правові Та Неправові, Авторитарні, які є тільки законодавчо оформленим свавіллям. Стає зрозумілим, чому прийняття законів є предметом гострої політичної боротьби, безпосередньо пов'язаної із змаганнями різних корпоративних сил за державну владу, за участь в її здійсненні. Але за будь-яких обставин дієвість та ефективність прийнятих законів як сили дотримання встановленого порядку й справедливості буде залежати від того, наскільки вони адекватні праву. Як правове явище закон виступає тільки у формі об'єктивно обумовлених властивостей права. Тільки за таких обставин закон стає правовим законом, тобто правом, що одержало офіційну форму визнання, конкретизації й захисту.
Правовий закон -- Адекватне вираження права в його офіційному визнанні, загальнообов'язковості, визначеностій конкретності.
Набуття законом такого статусу є складним процесом. Він передбачає не лише врахування об'єктивних властивостей і вимог права, що є першою і необхідною умовою, й залежить від багатьох інших об'єктивних і суб'єктивних соціальних, економічних, політичних чинників. Невідповідність закону праву може бути спричинена особливостями суспільно-політичного ладу, що не визнає право, а також неправовою позицією законодавця або низькою правовою, законодавчою культурою тощо. Буває, що всі ці чинники виявляються водночас.
Так за командно-адміністративної системи домінувало розуміння права лише як юридично визначеної міри свободи, як вираження в законах державної влади панівних у суспільстві економічно-політичних, соціальних інтересів владної бюрократії. Таке спотворене ототожнення права й закону породило ілюзію всесилля закону, і замість очікуваного зміцнення закону виявилась його широкомасштабна девальвація, недієвість, правовий нігілізм.
Нерозрізнення права і закону, переважання закону над правом стало підгрунтям політичного волюнтаризму, напівпараноїчної тиранії Сталіна, систематичного терору і породженої ним "летаргії послуху" тощо. Звичайній сваволі було надано видимість закону.
Для уникнення появи законів, що порушують право, людство виробило й утвердило систему спеціальних інститутів, процедур і правил як законотворчої діяльності, так і контролю за відповідністю закону праву. Йдеться про систему противаг у відносинах між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади, загальносудовий, конституційно-судовий, прокурорський контроль за правовою якістю закону.
Закон не має іншої сутності, крім сутності права. Загальнообов'язковою силою володіє тільки правовий закон. Інакше слід було б визнати, що нічого власне правового не існує, що за підтримки сили і насилля можна будь-яке свавілля видати за "право" і "справедливість". Загальнообов'язковість правового закону зумовлена його правовою природою і є наслідком загальнозначущості об'єктивних властивостей права, показником соціальної потреби і необхідності дотримання, конкретизації та захисту принципу й вимог права у відповідних офіційних актах і постановах. Не право є наслідком офіційно-владної загальнообов'язковості, а ця обов'язковість є наслідком права (державно-владна форма вияву загальнозначимого соціального сенсу права). Отже, загальнообов'язковість правового закону зумовлюють:
- -- об'єктивна природа права, що постає як воля законодавця (офіційно-владне опосередкування між вимогами права і формою їх конкретного законодавчого вираження); -- об'єктивні умови, необхідні для появи та дії правових законів, тобто міра зрілості соціуму.
Неправовий закон позбавляє правове буття об'єктивності. Його сутністю і принципами є тільки владні установлення у формі загальнообов'язкових норм. Але й за таких обставин право існує: з одного боку, як заперечення анти-правового закону, а з другого -- як те, що заперечується цим законом. Адже офіційне заперечення об'єктивної природи права, хоч і в негативній формі, але визнає наявність того, що заперечується. Заперечення не означає усунення того, що заперечується. Неправовий закон не може відмінити об'єктивні властивості права. Правовий принцип рівності, справедливості та свободи людей за будь-яких обставин зберігає свою об'єктивну загальнозначимість, є основою для критики наявного насилля та свавілля, єдино правильним орієнтиром до бажаної правової перспективи -- правового закону.
Право або правовий закон мають різні форми своєї буттєвості: правові норми, відносини, свідомість, правосуб'єктність, правові процедури, процесуальні форми тощо. Відмінність між ними є не сутнісною, а функціональною. Сутність єдиного принципу формальної рівності існує, наприклад, у правовій нормі -- правилах поведінки суб'єктів права; правових відносинах -- взаємовідносинах формально рівних, вільних і незалежних суб'єктів права; правосвідомості -- усвідомленні сенсу і вимог принципу права учасниками правового співтовариства; правосуб'єктності -- визнанні індивідів та їх об'єднань формально рівними, вільними і незалежними суб'єктами правового спілкування; правових процедурах -- рівному і справедливому порядку набуття та реалізації прав і обов'язків усіма суб'єктами. Отже, право наявне в усіх правових формоутвореннях, де буттєвим є принцип формальної рівності.
Рівність як принцип права має важливе значення і з точки зору інших типів соціальної регуляції -- моралі, релігії, естетики тощо. В їх взаємодії з принципом рівності простежується правове начало. Як правило, звертають увагу на два взаємопов'язаних аспекти такої взаємодії: 1) моральне, релігійне, естетичне ставлення (розуміння, оцінка, застосування) до певного правового принципу; 2) визнання та втілення у праві цього ставлення -- домагання (морального, релігійного тощо) із врахуванням специфічних особливостей та вимог принципу правової рівності.
У першому випадку йдеться про моральні, релігійні, естетичні форми усвідомлення права і відповідні домагання на їх правове визначення. Звідси беруть витоки моральне і релігійне право. У другому -- про правову форму усвідомлення і вираження цих видів праводомагань. Сюди відносять різноманітні історично змінні напрями, форми і способи правового визнання і закріплення прав та свобод людей у сфері моралі, релігії, естетики тощо.
Особливості й форми поширення принципу правової рівності на ці сфери духовного життя, способи правового захисту відповідних запитів та інтересів людей, умов для їх задоволення належать до суттєвих характеристик історично досягнутої межі прогресу права і свободи, розвитку форм суспільної свідомості та видів соціальної регуляції.
Утвердження принципу верховенства права передбачає законодавче визнання, закріплення і захист усіх юридично значимих аспектів свободи людини як духовної особистості, як вільного, незалежного й автономного суб'єкта в усіх сферах суспільного життя.
Відповідні сучасні вимоги щодо цього втілені в Конституції України (1996), в якій проголошено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, що головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання, що включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої. Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних та інших інтересів, які не посягають на права і свободи інших людей. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.
Суттєвим щодо конституційно-правового закріплення моральної, релігійної та загалом духовної свободи й автономії особи є положення Конституції про захист державою гідності особи; про право кожної людини на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла; про гарантування таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; про особисту і сімейну таємницю тощо.
Таке правове визначення, закріплення і захист свободи особи у відповідних сферах суспільного життя є необхідною умовою нормального буття і функціонування не лише не-правових соціальних норм і регуляторів (моралі, релігії, етики, естетики тощо), але і самого права у загальній системі соціальних норм і соціальної регуляції суспільства.
Право, правовий принцип погодження співбуття і дії різних видів соціальних норм (моралі, етики, релігії тощо) здатні надати цим соціальним регуляторам певну системну єдність.
Похожие статьи
-
Сфера права як сфера свободи у філософії Гегеля
Сфера права як сфера свободи у філософії Гегеля Питання правової сфери і сфери свободи завжди є складними і завжди є актуальними. Гегель пропонує свій...
-
Важливість та актуальність висунутої теорії можна побачити в проблемі опозиції ідеї універсальності прав людини та основних постулатів теорії культурного...
-
Через всю філософію XVIIст. однією з центральних тез проходить думка про "розумність" світу. Думка ця трансформується в XVIII ст. в ідею Просвітництва як...
-
Основні питання філософії права - Філософія права, її предмет і завдання
Як уже зазначалося, філософію права як самостійну дослідницьку дисципліну конституює (тобто встановлює, визначає) її основне питання, від розв'язання...
-
Право философия гегель религия С принципом формального равенства связано и понимание права как формы общественных отношений. Специфика правовой...
-
У рамках правознавства філософія права найбільш тісно пов'язана з теорією права і соціологією права. Разом ці три дисципліни становлять комплекс...
-
Отож, існує велике коло проблем філософії, що мають значення для розуміння сенсу права в широкому контексті суспільного життя, цілей, задля яких створено...
-
Соціальний вимір гідності людини у філософії стоїцизму
Соціальний вимір гідності людини у філософії стоїцизму Проблема гідності людини значуща не тільки в етичній, духовній площині, вона актуальна і в...
-
ВСТУП, Сучасна дискусія про предмет філософії права - Філософія права, її предмет і завдання
Право філософія суспільство Філософія права -- самостійна галузь теоретичного знання. її предмет не вичерпується жодною філософською чи юридичною...
-
Соотношение Права И Религии Назначение религии является выработка "смыслов", позволяющих человеку так или иначе освоить и определить свое место в мире, в...
-
Концепція свободи індивіда у творчості Іммануїла Канта
Концепція свободи індивіда у творчості Іммануїла Канта Подковенко Т. О. Стаття присвячена дослідженню філософсько-правових поглядів І. Канта щодо...
-
Релігія і філософія в історії Російської держави - Взаємовідношення філософії і релігії
До прийняття християнства на території Київської Русі проживали племена полян, древлян, кривичів, в'ятичів, радимичів та інших слов'ян, які сповідували...
-
Висновки - Проблема людини у філософії античності
Отже, відповідно до поглядів Протагора (5 ст. до н. е.), людина від природи роздягнена і беззбройна. Вона може підтримати себе тільки завдяки...
-
Характеристика загальної категорії буття дає можливість виділити основні форми буття людини та його специфіку. Буття людини характеризується рядом...
-
Структура філософії права - Філософія права, її предмет і завдання
За своєю структурою філософія права близька до структури загальної філософії. У ній можна виділити такі основні розділи: 1) Онтологія права, У якій...
-
ВИСНОВОК - Концепція "природи речей" у світлі сучасної філософії права
Тут цілком доречно навести думку Маркса про те, що, оскільки "точка зору законодавця -- точка зору необхідності", законодавець "повинен дивитись на себе,...
-
СУЧАСНА НІМЕЦЬКА ТЕОРІЯ ПРИРОДИ РЕЧЕЙ - Концепція "природи речей" у світлі сучасної філософії права
Природа право цінності справедливість Панівною буржуазної правової ідеологією, у всякому разі в Західній Німеччині, є зараз так звана "теорія природи...
-
ВСТУП - Концепція "природи речей" у світлі сучасної філософії права
Для нормального існування суспільства потрібні стабільність, упорядкованість, певна гармонія у стосунках між його членами. Це й є головною метою права....
-
Платон о справедливости, праве и законе - Философия Платона: социально-политическая концепция
Платон в "Законах" отмечает: "Всякому ясно, что законодательство - великое дело. Но если хорошо устроенное государство поставит непригодную власть над...
-
Моральні форми та їх зв'язок із правом у філософії Гегеля
Морально правова проблематика, що розглядається Гегелем завжди викликала до себе науковий інтерес. Дослідження таких важливих сфер суспільного життя як...
-
Доля людини в світлі деонтології
Доля людини в світлі деонтології В контексті деонтологічної етики автор розглядає філософські позиції і концепції щодо сутності людського буття. Важливим...
-
Основні напрями розвитку філософії історії: класичний етап
Основні напрями розвитку філософії історії: класичний етап Ще в процесі розвитку стародавніх суспільств розпочинається дуже повільний і поступовий, але...
-
Як відомо, зміст філософії визначається її місцем у системі знань. Вона, з одного боку, черпає матеріал для своїх гранично широких узагальнень із...
-
Право як засіб реалізації загальнолюдських цінностей - Філософія права, її предмет і завдання
В основі становлення і розвитку людства як системи, що самоорганізується, лежить низка факторів. Насамперед, це реалізація потенціалу кожного члена...
-
Мораль (нравственность) есть особый тип нормативной регуляции, представленной совокупностью норм и принципов, распространяющих свое влияние на всех и...
-
Місце людини у світі - Людина як найбільша цінність у філософії
Антропологічна філософія платонівське дуалізм Місце людини в світі по-різному тлумачиться представниками основних філософських напрямків. Суб'єктивний...
-
Природа і відповідальність людини - Поняття "екологічної кризи" в філософії
Для сучасності характерно прагнення повернути єдність людини і природи. Не боячись впасти в перебільшення, можна сказати, що філософія ХХ століття рішуче...
-
Філософський аналіз проблеми "Сенс життя людини та історії людини" - Основи філософії
Звідки постає проблема сенсу життя людини? Суттєвою рисою людського буття є його здатність ставати проблемою для самого себе. Тільки про людину...
-
Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства - Проблема людини в філософії
Людина є єдиним створінням у світі, яке усвідомлює свою кінечність (смертність), тому її життя для неї самої виступає як проблема. Проблема сенсу життя...
-
Политическое право и закон - Концепция политики Аристотеля
Высоко оценивая благо мира, Аристотель подчеркивал, что "сам принцип Войны можно рассматривать как неприятную идею права. "Этот тезис был дальше...
-
Свобода як одвічно притаманна властивість людини - Філософія М. Бердяєва
На самому початку роботи філософія свободиІ Бердяєв гостро критикує пануючий тоді у Європі тотальний гносеологізм німецької філософії. Критика стосується...
-
Правовой культура сущее мораль Культура как социальное явление включает множество аспектов -- антропологический, материальный, психологический,...
-
Религия и право - Специфика правового бытия
Смоделировать отношения между правом и религией возможно лишь установив их общие начала. Экзистенциональный подход к сути религии заключается в том, что...
-
... Що могутніше розуму? Йому -- влада, сила і панування над всім Космосом. Останній сам породжує в собі силу, яка ним керує. Вона наймогутніша серед...
-
Сущее и должное как категории философии права Фраза одного из современных политиков "хотели как лучше, а получилось как всегда" достаточно красноречиво...
-
Поняття свободи і відповідальності Свідомість завжди перебуває у стані смислової активності й вибірковості. До того ж їй притаманна ще одна суттєва...
-
Взаимосвязь морали и права - Понятие морали
Мораль и право имеют тесную связь, допускается даже возможность глубокого взаимопроникновения морали и права. В общественных отношениях мораль и право...
-
Франческо Гвіччардіні. - Політичні та правові вчення епохи Реформації
Франческо Гвіччардіні, 1483-1540, -- один з найбільших політичних мислителів пізнього Відродження. Продовжуючи традиції гуманістів, він вірив у здатність...
-
Співвідношення філософських, загальнонаукових і спец-наук. методів - Головні питання філософії
Метод (від грец. - шлях дослідження чи пізнання) - це спосіб побудови та обгрунтування системи філософських та наукових знань, сукупність прийомів і...
-
Формування релігійних і філософських уявлень Релігія, як і філософія, є світоглядом, правда, специфічним і одночасно включає в себе певну поведінку і...
Право і закон - Співвідношення держави, права, закону і людини у філософії