Філософсько-етична думка епохи еллінізму - Антична філософія

Для філософів і філософських шкіл елліністичного (і тим більше римського) періоду античної історії характерне не стільки висування нових ідей, скільки осмислення, уточнення, коментування ідей і вчень, створених мислителями попереднього періоду. Інтерес до теорії, до теоретичного з'ясування картини світу, фізики, космології, астрономії всюди знижується. Філософів тепер цікавить не стільки питання, що є і як існує світ, скільки питання як потрібно жити аби уникнути лиха, біди і небезпеки, що загрожують звідусіль. Філософ, який у період "високої класики" став ученим, дослідником, споглядав і осягав Макро - і Мікрокосм, тепер стає умільцем жити, добуваючи не стільки знання, скільки щастя. У філософії вбачається діяльність і склад думки, що звільняє людину від ненадійності, обманливості, від страху й хвилювань, якими так переповнене і зіпсоване життя. Зростає інтерес і змінюється ставлення до кінізму, адже внутрішньо розірване суспільство "зрівноважує" соціальну несвободу асоціальною свободою. Виникають і оригінальні, не "коментаторського" тлумачення філософсько-етичні концепції, породжені культурним станом елліністичної епохи, і, насамперед, це скептицизм, стоїцизм та етична доктрина матеріаліста-атоміста Епікура.

Похожие статьи




Філософсько-етична думка епохи еллінізму - Антична філософія

Предыдущая | Следующая