СУТЬ І СТРУКТУРА КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ - Кредитна система

Суть кредитної системи може бути виражена двояко:

1) кредитна система це сукупність кредитних відносин, форм кредиту, методів кредитування і кредитних установ;

Кредитна система це сукупність кредитних установ країни.

Частіше використовується друге визначення, що є більш вузьким та точніше характеризує інституційну форму організації кредитних відносин в суспільстві через кредитні установи, які акумулюють вільні грошові кошти і надають їх у позику.

Процес формування і розвитку кредитної системи визначається двома об'єктивними економічними передумовами:

На певному етапі суспільного розвитку з'являється потреба у специфічній формі підприємницької діяльності, пов'язаної з нагромадженням та розподілом тимчасово вільних коштів суб'єктів ринку;

Розвиток товарного виробництва і розширення торгівлі обумовили зростання обсягів грошового обороту, що викликало необхідність його організації і технічного обслуговування.

Перша передумова пов'язана з виникненням власне кредитних відносин, що визначаються нерівномірністю та асинхронністю індивідуальних процесів відтворення. Незбіг у часі між частиною здійснюваних витрат і надходженням необхідних для цього доходів, викликаний об'єктивними економічними причинами, є характерним для переважної більшості суб'єктів ринку. У результаті, з одного боку, нагромаджуються значні суми тимчасово вільних від обороту коштів, а з іншого, відчувається потреба у додаткових грошових ресурсах. Розв'язується дане протиріччя за допомогою інститутів кредитної системи, у яких акумулюються тимчасово вільні кошти підприємств, держави, населення, що використовуються на засадах повернення з метою задоволення економічних та соціальних потреб суспільства. Крім того, у діяльності кредитних установ як специфічній формі підприємницької активності виявляється перевага об'єднання багатьох індивідуальних ризиків, що призводить до їх загальної мінімізації та сприяє оптимальному переливу капіталів між суб'єктами господарювання.

Друга передумова формування кредитної системи визначається особливостями взаємодії суб'єктів ринку між собою, що здійснюється через кругообіг матеріальних цінностей і грошових коштів в економіці. Потоки товарів і послуг в господарстві повинні врівноважитись відповідними грошовими потоками, які, крім того, обслуговують фінансову систему, маючи односторонній характер, а також забезпечують рух капіталів на грошовому й фондовому ринках. Безпосереднє спрямування грошових потоків від одних суб'єктів ринку до інших є часто-густо економічно недоцільним, а зростаючі масштаби товарного виробництва і обігу роблять таку практику неможливою із-за значних витрат.

На різних етапах суспільного розвитку склад кредитних установ зазнавав змін відповідно до еволюції кредитних відносин, що є тією основою, яка загалом визначає кінцеву структуру кредитної системи. Етапи такого розвитку (еволюції) можна визначити наступним чином:

    1. Найпростіші форми кредитних відносин, що реалізуються між кредитором і позичальником без участі посередників. У цих умовах кредитна система відсутня. Однак за такої форми стосунків домінує елемент випадковості в укладенні кожної конкретної кредитної угоди, а також існують протиріччя між розмірами і строками вивільнення коштів у кредитора та відповідними потребами у позичальника, що суттєво гальмує розвиток як кредитних відносин, так і всієї економіки. 2. Виникнення посередників, що виконують банківські функції, акумулюючи тимчасово вільні кошти і надаючи їх у позику, а також здійснюючи розрахунки між різними суб'єктами ринкових відносин. Функціонування посередників дозволяє поєднати інтереси кредиторів і позичальників у масштабах економіки в цілому, створити оптимальні умови для руху капіталів і суспільного прогресу. Домінуючою формою кредитних відносин при цьому поступово стає банківський кредит. 3. Поява і розвиток спеціалізованих фінансових посередників, що здійснюють обслуговування тих сегментів ринку, які не зайняті банками. Спеціалізація окремих посередників на тих чи інших операціях або обслуговуванні певних суб'єктів ринку вигідно доповнює кредитну систему, збільшуючи асортимент фінансових послуг, що надаються різним учасникам процесу розширеного відтворення. 4. Створення єдиного регулюючого органу кредитної системи центрального банку, що виконує функції управління процесами організації кредитно-розрахункового і фінансового обслуговування господарства. Даний етап виводить кредитні відносини на якісно новий регульований рівень, що дозволяє активно використовувати різні інструменти і важелі державного впливу на функціонування кредитного механізму з метою усунення диспропорцій в економіці.

Розглянуті етапи розвитку кредитних відносин і кредитної системи визначили особливості формування її структури в нинішньому виді. І хоча у різних країнах кредитні системи відрізняються за конкретним складом інститутів, їх функціональною спеціалізацією відповідно до національних особливостей, в цілому можна визначити загальну структурну схему побудови кредитної системи та ієрархію її елементів, що є характерними для ринкової економіки.

Усі інститути кредитної системи поділяються на три основні групи: 1) центральний банк; 2) комерційні банки; 3) спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (парабанки). При цьому перші дві групи складають окрему ланку організації кредитних відносин і являють собою банківську систему країни, тоді як третя група формує відносно відособлену систему небанківських установ, що спеціалізуються на виконанні окремих операцій.

Особливості розвитку кредитної системи в цілому і банківської системи зокрема виявили необхідність у регульованому підході до організації кредитних відносин, що зумовило в кінцевому підсумку поділ усіх банківських установ залежно від ролі і їх функцій на два рівні:

    1. центральний банк, що реалізує грошово-кредитну і валютну політику уряду, здійснює емісію, управляє офіційними валютними резервами, є банком держави та всіх інших кредитних інститутів; 2. комерційні банки, що безпосередньо забезпечують процес кредитно-розрахункового і фінансового обслуговування економіки.

Усі банківські інститути перебувають у тісному взаємозв'язку між собою й утворюють ядро кредитної системи, на яке припадає основне навантаження фінансово-кредитне обслуговування економіки. У той же час в структурі кредитної системи важливе місце належить спеціалізованим кредитно-фінансовим інститутам, що являють собою окремий небанківський вид кредитних організацій.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути зосереджують свою діяльність на окремих, як правило невеликих, сегментах ринку фінансових послуг, функціонуючи для певного типу клієнтури або пропонуючи відносно вузький спектр можливих операцій. Діяльність спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів дозволяє заповнити ті ніші на ринку банківських послуг, які з тих чи інших економічних або політико-правових причин залишаються незаповненими банківськими установами.

Окреме місце у складі кредитної системи належить інфраструктурі, що являє собою комплекс засобів, які забезпечують нормальне функціонування інститутів кредитної системи. Основними елементами цієї інфраструктури є:

    1. Нормативно-правове забезпечення, що включає систему законів і підзаконних актів, які юридично визначають і регламентують сфери діяльності кредитних інститутів. 2. Системи захисту інтересів вкладників банків, що передбачають діяльність спеціалізованих органів страхування депозитів клієнтів під контролем центрального банку, незалежних урядових органів або самих комерційних банків. 3. Національні асоціації банків та інших кредитних установ, об'єднаних за функціональними ознаками з метою захисту інтересів своїх членів і встановлення для них основних правил ведення бізнесу, тобто саморегулювання. 4. Інформаційне забезпечення, що передбачає наявність спеціалізованих організацій, які виводять рейтинги банків, централізованих систем інформації про клієнтів, публікацію спеціальних видань із статистичними та аналітичними матеріалами про стан грошово-кредитної сфери економіки. 5. Розрахункова мережа, що забезпечує врегулювання платіжних зобов'язань між інститутами кредитної системи через електронні засоби зв'язку, клірингові палати, обчислювальні центри, що можуть знаходитись під контролем центрального банку або виступати самостійними організаціями. 6. Інкасаторське та охоронне обслуговування кредитних інститутів, що може здійснюватись як самими банками, так і спеціалізованими організаціями. 7. Система підготовки кадрів для інститутів кредитної системи, що включає мережу навчальних закладів, які готують спеціалістів для роботи в кредитних установах.

Таким чином, не здійснюючи безпосередньо операцій інститутів кредитної системи, її інфраструктура створює оптимальні умови для виконання банками і небанківськими кредитно-фінансовими інститутами своїх функцій.

Похожие статьи




СУТЬ І СТРУКТУРА КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ - Кредитна система

Предыдущая | Следующая