Індійська культура

Індійська культура посідає одне з чільних місць в історії світової культури. Вона характеризується грандіозними досягненнями протягом більш ніж тритисячолітнього періоду розвитку, їй притаманні не тільки довговічність, а й творче сприйняття досягнень чужоземних культур та здатність не втрачати власні основоположні цінності. Спадкоємність індійської культури значною мірою грунтується на соціальних інститутах (варни, касти, сім'я) і великому поширенні загальновживаного переліку релігійних цінностей серед станів та общин. Характерною рисою культури Індії є те, що в ній ми зустрічаємось з численними релігіями, які взаємодіють між собою. Початок стародавності індійської культури відноситься до другої половини III тис. до н. е., а нижню межу визначають VI, IX і навіть XII ст. н. е. Перші відомі нам центри індійської культури існували вже в І тис. до н. е. на берегах Інду, однак справжнього розквіту вона досягла в II тис. до н. е., в епоху "Рігвед". На основі великого зібрання гімнів "Рігвед" було витворено своєрідну духовно-світоглядну систему індуїзму -- серцевину індійської культури. В цю ж епоху склався поділ суспільства на касти -- явище, без з'ясування якого неможливо зрозуміти характер та своєрідність індійської культури. Саме в "Рігведах" були обгрунтовані морально-правові мотиви поділу суспільства на чотири стани (варни) -- брахманів (жерців), кшатріїв (воїнів), вайшвів (землеробів, ремісників) і шудрів (слуг).

Було вироблено цілу систему життя і поведінки людини залежно від стану. Наприклад, законним вважався лише шлюб у межах однієї варни (ендогамія), це ж стосувалося вибору професії, заняття певним ремеслом.

Індійська каста -- результат тривалого процесу становлення виробничих, правових та культурних відносин між людьми, які поділені між собою за походженням, професією, звичаями та законами. Остаточний поділ суспільства на касти закріпився у період раннього середньовіччя і становить надзвичайно складне явище: так, у 1947 р. на час проголошення Індії незалежною державою кількість каст досягла майже 3,5 тис.

З індійського епосу найвідоміша поема "Рамаяна" (IV-- II ст. до н. е., написана на санскриті). У центрі поеми -- боротьба царя Рами проти демонів (ракшасів). У середньовіччі поема стала однією із священних книг індуїзму. Майже протягом тисячоліття створювався давньоіндійський епос "Махабхарата" (18 книг) на теми етичні, релігійно-філософські з використанням міфологічних та історичних сюжетів.

Іншим важливим фактором, який зумовив специфіку індійської культури, була система громадсько-політичного життя заснована Буддою у другій половині І тисячоліття до н. е. Особливого розвитку державно-політичне життя на принципах буддизму набуло за часів царювання Ашоки (середина III ст. до н. е.). Збереглися численні едикти -- вибиті на камені за наказом царя написи, розшифрування яких дає змогу реконструювати форму державного життя, мораль та культуру стародавніх індійців. З'ясовано, що Ашока пропагував і утверджував у своєму царстві досить цікаві морально-політичні принципи., які базувалися на буддизмі. У культурі центральне місце відводилося релігії, що мала духовно єднати розірване на варни суспільство. Ашока висунув ідею завоювання світу не шляхом збройних нападів на сусідів, а через проголошення вчення Будди, на якому базувалося справедливе правління країною, тобто через добрий приклад праведного життя взагалі. Звідси ті дивні, як на той час, принципи людяності в управлінні державою, які пропагував Ашока. Підданих він оголосив своїми дітьми, для управління якими застосовував учення про ахімсе -- незашкодження людям і тваринам. Хоча пізніші наступники зігнорували ці принципи і проводили типову загарбницьку політику зовні і тоталітарно-диктаторську всередині країни, все ж в індійській культурі залишилися досить глибокі сліди ашокизму. Так, загальновідомий вплив на весь світ політики ненасильства, яку провадив Махатма Ганді і завдяки якій Індія здобула незалежність, -- політики, яка знаходить все більше прихильників і сьогодні.

На художню культуру давньоіндійського суспільства глибокий вплив справили індуїзм, буддизм та іслам, засновані на таких своєрідних філософських системах пояснення світу, як джайнізм, брахманізм, локаята та ін. Художньо-образне сприйняття через призму названих релігійних та філософських систем відзначається витонченістю зображення людини і навколишнього світу, досконалістю архітектурних форм. З цього погляду вражають фрески печер Аджанти та скельні храми Еллори. Одним із чудес світу є храм Кайласа. Це справді унікальна пам'ятка архітектури: протягом 150 років стародавні майстри вирубували цей храм у скелі, оздобивши його численними скульптурними фігурами та барельєфними композиціями від цоколя до пірамідальних веж. У старому Делі серед відомих пам'яток давнини збереглося місто-фортеця Лал-Кот (кінець XII ст.) із унікальною цільно-залізною колоною, вік якої понад 150 тис. років. Поверхня цього металевого велета й досі блискуча і не ушкоджена іржею. Віднайти призначення колони -- завдання для вчених майбутнього.

Характерною рисою староіндійської культури залишався сексуальний зміст: статева символіка, виражена у художніх образах, ідеї поклоніння богу кохання -- Камі. Грунтувався цей зміст на тому, що індійці розглядали шлюбну пару бога і богині як уособлення процесу космічного творення. Тому зображення божественної пари в міцних взаємних обіймах досить поширене і сьогодні в індійських храмах.

Великим шовковим шляхом з Індії до Аравії, на Близький Схід не тільки перевозилися товари, але й відбувався жвавий культурний обмін. Індія в цьому процесі відіграла значну культуротворчу роль.

Письменність і наукові знання

Індійський науковий музикальний культурний

Поки вченим невідомо якою мовою говорили жителі долини Інду. Писемність індцев як і раніше залишається загадкою. А от мова стародавніх індійців добре відома вченим. Вона називається санскрит. Починаючи з III ст. до н. е. в Індії використовувались дві системи письма: брахмі та кхароштхі. Друга походить від арамейської писемності й використовувалось на пн.-зх. Індії до III ст. н. е. та в Центральній Азії аж до VII ст., після чого була витіснена брахмі. Писалася справа наліво.

І - VI ст. н. е. - період розквіту давньоіндійської духовної культури. Саме в цю епоху індійський народ зробив найбільше досягнень у різних галузях науки, в літературі і мистецтві, а вклад Індії в загальнолюдську культуру виявився найзначнішим. Індія в Стародавньому світі здобула славу "країни мудреців", і багато діячів культури інших держав намагалися її відвідати для ознайомлення з культурними досягненнями індійського народу. Так, наприклад, багато античних письменників і філософів прагнули відвідати Індію, щоб познайомитися з її динамічними вченнями про всесвіт і місце в ньому людини. У різних давньогрецьких джерелах збереглися відомості про те, що в Індії побували з пізнавальними цілями навіть Піфагор і Демокріт. Більшість дослідників сумніваються у вірності цих даних, але сам факт існування такої традиції не можна вважати випадковим. Природничі науки Потреби високо розвинутої економіки і культу сприяли розвиткові математики. До нас дійшов опис дуже складних алтарів, дані про планування міст і будівництво фортечних споруд вказують на добрі знання геометрії. Великому давньоіндійському математику і астроному Ар'ябхату (V ст. н. е.) було відомо значення "Пі", що дорівнює 3,1416.

Винятково важливим внеском у світову науку було створення невідомими індійськими математиками десяткової позиційної системи розрахунків із вживанням нуля, який індійці називали "шунья" - "порожнина". Ця система виявилася найбільш досконалою з усіх, що існували в давнині. "Арабські цифри", що отримали загальне розповсюдження, насправді були запозичені арабами в індійців, а самі араби і інші мусульманські народи називали їх індійськими. Вже Ар'ябхата знав такі математичні дії, як добування квадратних і кубічних коренів, розв'язання рівнянь першої степені з двома невідомими, користувався при астрономічних обчисленнях таблицею синусів.

Незважаючи на розвиток торгівлі і ремесла, єдиної системи мір і ваги в стародавній Індії не виробилася, хоч це і становило тоді практичні незручності.

Системи вимірювання, що склалися, відзначалися ретельністю розробки, гармонійністю і виявляли високий рівень математичного мислення. Наприклад, добу давні індійці поділяли на 30 мухурт, кожна мухурта складалася з 30 кал (по 1 хв. 36 сек.), кала дорівнювала 30 каштхам, каштха (3,2 сек.) нараховувала 18 нимеш.

Давньоіндійські астрономи (найдавніші з них: Ар'ябхата - V cт. і Варахамихіра - VI cт.) знали про те, що Сонце (Сур'я), Місяць (Чандра), Меркурій (Будха), Венера (Шукра), Марс (Ангарака), Юпітер (Брихаспаті) і Сатурн (Шані) знаходяться на різних і до того ж величезних відстанях від Землі. Індійці рано почали групувати зірки по сузір'ях (накшатра). Індійські астрономи знали, що Земля - це куля і розуміли істинні причини різних фаз Місяця, сонячних і місячних затемнень.

Ар'ябхата стверджував, що Земля обертається навколо своєї осі і висловлював здогад про те, що в космосі рухається Земля, а небо нерухоме. Давньоіндійські астрономи знали також про земне тяжіння.

У стародавній Індії не існувало загальноприйнятої системи літочислення. В різних частинах країни роки відраховувалися від якихось особливо важливих подій. У брахманській літературі це була битва на Курукшетрі, що нібито відбулася в 3102 р. до н. е. (за іншими даними в 2449 р. до н. е.), вона знаменувала собою прихід сучасного періоду історії - Каліюги. В буддійській літературі такою подією вважалась смерть Будди - "його вихід у нірвану", що найчастіше відноситься до 544 - 543 рр. до н. е. Але ці системи в повсякденному житті не отримали розповсюдження.

Будівництво великих споруд, кораблів, гребель припускають хороші знання в галузях механіки, гідростатики, опору матеріалів.

Висока музична культура (виготовлення різноманітних музикальних інструментів, теорія музики) була б неможлива без серйозних практичних знань в галузі акустики і т. д.

На основі деяких даних можна робити висновок про практичні досягнення в хімії і металургії. Чудові успіхи в металургії свідчать про певні знання в галузі складу руд, підготовки металургійної сировини і томлива ведення процесу плавлення і подальшої обробки. Створення Делійської колони, що виготовлена майже з чистого заліза - найкращий цьому доказ. Стародавні майстри знали багато сплавів кольорових металів, хімічних речовин і сполук, що використовуються при пайці в ювелірній справі, при обробці шкір. Вони вміли виготовляти міцний цемент, різноманітні стійкі мінеральні і рослинні барвники, що використовувалися в живописі і текстильному виробництві.

Відоме також мистецтво індійців у виготовленні ліків (особливо ртутних препаратів), парфумерії, отрут і протиотрут. Великі успіхи в хімії і металургії індійці приписували Нагарджуні, ототожнюваному (мабуть обгрунтовано) із знаменитим буддійським філософом.

Індійські медики знали багато хвороб і вміли визначати їх симптоми на основі температури тіла, кольору шкіри, аналізу виділень і т. д. Лікарі добре розуміли оздоровлююче значення свіжого повітря, сонячного світла, фізичних вправ, правильного харчування. В особливий розділ медицини виділялося лікування дитячих хвороб. Індійським лікарям була відома велика кількість тваринних, рослинних і мінеральних ліків; багато з них з користю використовуються й за теперішнього часу. Висока майстерність індійців у лікуванні зміїних укусів була помічена стародавніми греками. Індійських лікарів у ранньому середньовіччі запрошували до дворів багдадських каліфів.

Видатними операціями прославилися індійські хірурги, особливо при лікування ран, витяганні стріл з ран, лікуванні пухлин. Вони застосовували кесарів розтин, видаляли катаракти, вміли ампутувати кінцівки і лікувати переломи кісток, робити трепанацію черепа. Також вони вміли виготовляти протези. Досягнення стародавніх індійців в пластичних операціях обличчя (відновлення правильної форми покалічених вух, носа і губ) не були перевершені європейською медициною аж до ХVIII cт. В стародавній Індії вже існували громадські лікарні. Давньоіндійська медицина вже відійшла від прагнення пояснити всі хвороби втручанням надприродних сил. Але демонологічні уявлення, що міцно трималися в свідомості, вели до використання в медичній практиці чаклунських заклять проти нечистої сили. Закляттями часто супроводжувалося і використання цілком доцільних ліків. Помилкові уявлення про життєдіяльність людського організму сприяли пошукам "еліксиру життя", цим займалась алхімія (расаяна), яка виникла і на індійському грунті.

Індійська культура

Похожие статьи