Стан постачання учителів сільської школи продуктами харчування та промисловими товарами у початковий період відбудови народного господарства (1943-1945 рр.)


Стаття присвячена аналізу стану постачання сільських учителів продуктами харчування та промисловими товарами в умовах реалій початкового періоду відбудови народного господарства УРСР.

Ключові слова: вчителі, сільська школа, відбудова, постачання, рівень життя.

У розвитку суспільства надзвичайно важливу роль відіграє система освіти, яка закладає основи формування особистості людини, її світогляду, системи моральних і духовних цінностей. Освіта органічно пов'язана з соціальними відносинами, політикою та ідеологією. Всебічне вивчення освітніх процесів в УРСР за умов повоєнної доби сприятиме глибшому осмисленню сутності суспільно-політичних і національно-культурних процесів в Україні зазначеного періоду.

Одним з найтяжчих випробувань, що випали на долю української системи освіти у ХХ ст., був період відбудови після Другої світової війни щодо якого в історичній науці досі існують упереджені оцінки. Останні стосуються шляхів та темпів відродження шкільної освіти, матеріально-технічного забезпечення шкіл, організації навчання та виховання учнів, забезпечення школи висококваліфікованими вчителями та матеріально-побутових умов їх життя та праці. Призначення цієї розвідки полягає у висвітленні деяких аспектів повсякденного життя освітян, на плечі яких лягла основна робота з відновлення та налагодження шкільної мережі повоєнного українського села.

Безсумнівно, така важлива проблематика, як історія освіти, не могла залишитися поза увагою як радянських, так і сучасних вітчизняних дослідників. Проте, деякі проблеми досі не знайшли повного та об'єктивного висвітлення. У більшості праць радянських істориків, що стосуються відбудовчих процесів у загальноосвітній школі, оминають гострі аспекти теми. Зокрема, наведені в них кількісні показники кадрового забезпечення школи, її матеріально-технічної бази, рівня життя освітян, не відображали дійсного стану речей. Всі зміни у функціонуванні загальноосвітньої школи подавалися в руслі переможних досягнень соціалістичного суспільства і невпинного зростання матеріального добробуту населення, в тому числі й учителів. У такому ключі написані праці О. Філіппова [1], В. Мойсеєнка [2], Т. Шашло [3], О. Зубаня [4], С. Міщенко [5], М. Грищенка [6].

Сучасна українська історіографія відкрила нову сторінку у вивченні соціокультурних проблем українського суспільства, в тому числі й проблем освіти. Найвагомішим доробком у цьому контексі можна вважати дисертації І. Романюка [7], Н. Красножон [8], І. Рибака [9], Т. Терещенко [10] та ін. Спеціальні дослідження вивченню повоєнного учительства присвятила Л. Романець [11; 12]. Проте, остання, скажімо, не проводить чіткої диференціації між рівнем життя учителів сільських та міських шкіл, а отже, це питання досі не виділяється в окремий предмет дослідження. Джерельну базу нашої розвідки складають передусім документи РНК УРСР. Виходячи з історіографічної ситуації, метою статті є аналіз стану постачання продуктами харчування та промисловими товарами вчителів сільських шкіл, що визначав їх рівень життя у контексті повсякденних соціально - економічних реалій доби повоєнної відбудови. нерегулярний постачання сільський учитель

Матеріальні та демографічні втрати України у Другій світовій війні виявились надзвичайно великими. Значних втрат зазнала й система освіти: було знищено 8104 шкільних приміщень (44 тис. класних кімнат), напівзруйновано 10052 споруд. За роки війни Україна втратила близько 27,5% довоєнної кількості вчителів. Умови освітянської діяльності були надзвичайно важкими: нестача шкільних приміщень змушувала використовувати для проведення занять землянки, бліндажі, хліви, приватні квартири і хати, не вистачало підручників, навчального приладдя. Тисячі українських учителів тривалий час змушені були жити в напівзруйнованих будинках, напівпідвальних приміщеннях, землянках, про що свідчили численні скарги до Ради Міністрів УРСР, Міністерства освіти УРСР, до ЦК КПУ та інших державних структур [12, 73].

З метою покращення рівня життя сільських освітян РНК СРСР розпорядженням від 27.07.1943 р. розповсюдила на вчителів початкових та середніх шкіл, що знаходилися при колгоспах, постанову РНК СРСР та ЦК ВКП(б) від 17.03.1940 р. у справі виділення учителям ділянок під індивідуальні городи, допомоги їм у придбанні худоби, кормів, постачанні промислових і продуктових товарів та отриманні позик на житлове будівництво [13, 42]. Проте, наскільки ефективною була така політика та чи сприяла вона покращенню умов життя сільських учителів?

Перевіркою, проведеною Народним комісаріатом освіти УРСР та ЦК Спілки працівників початкової та середньої школи 12.05.1944 р., та на основі матеріалів, що надійшли до НКО з місць, було встановлено, що постачання учителів в ряді районів областей УРСР проходить вкрай незадовільно. Накази Наркомату торгівлі СРСР про постачання вчителів облторгвідділи та облспоживспілки не виконувалися. В ряді районів і областей УРСР вчителі нерегулярно отримували норму (600 г на працівника і 300 г на утриманця) хліба. Траплялося багато фактів зменшення хлібної норми навіть до 180 г або заміна печеного хліба на борошно. Так, наприклад, в с. Радуль Любецького району Чернігівської області вчителі з вищою освітою отримували 500 г хліба, а решта - 300 г. У Кобеляцькому та Зіньківському районах Полтавської області мали місце факти зменшення норми хліба до 180 г [14, 265]. В Березанському районі Київської області до лютого місяця вчителі не отримували нічого, а в лютому - тільки 50% вчителів отримали неякісне борошно і то лише на основного працівника. Це призводило до таких ситуацій, яку описує вчитель середньої школи с. Людовки Жмеринського району Вінницької області, який мав на своєму утриманні 5 дітей, у листі до РНК УРСР від 9.05.1945 р.: "В феврале получил на 6 душ 24 кг хлеба, в марте - 15 кг, за апрель не получил ничего. Дети разутые, раздетые, грязные, вшивые. Дошло до того, что дети советского учителя ходят за подаянием с сумой, ибо иного выхода нет. Это позор!" [15, 71]. Учителі Біловської середньої школи Олександрівсь - кого району Ворошиловградської області одержували на утриманців 200 г хліба, а в ряді районів Харківської області усіх утриманців учителів була знято з постачання хлібом або значно скорочено обсяги цього постачання. Так, вчителька середньої школи с. Артемівка Харківського району Харківської області мала 5 дітей, а хліба одержувала тільки на одну дитину, при чому чоловік її знаходився у лавах Червоної армії [14, 265]. Подібна ситуація мала місце і у Чернігівській області, де облторгвід - діл дав розпорядження видавати вчителям по 500 г хліба, а про їх утриманців у даному розпорядженні навіть не згадується. Траплялися випадки, коли учителям, що зовсім не отримали хліба і разом зі своїми дітьми мусили голодувати, у райторгвідділах говорили, що в першу чергу необхідно забезпечити хлібом службовців районних установ, а вчителям не вистачило. Типовими були випадки, коли вчителі простоювали у черзі за хлібом кілька годин і часто не отримували його.

За вказівкою Наркомторгівлі сільські вчителі мали отримувати, згідно норми цукор, жири, овочі, гас, сіль, мило, але і ці вказівки більшість районів не виконувала. Так, на Полтавщині учителі Миргородського району отримували квартальні пайки промислових товарів із затримкою 3 - 4 місяці [15, 46]. Так само не виконувалися торгівельними організаціями на селі і розпорядження про організацію громадського харчування вчителів. У тих же районах, де їдальні для вчителів таки були організовані (Харківська, Дніпропетровська області), якість харчування стояла на неприпустимо низькому рівні (вартість обіду складала 40 - 80 коп.) [15, 266]. Це викликало справедливе обурення та нарікання: "Скоро 1 Мая. Мы вроде не ленимся и по своей отрасли, и по общественной работе помогаем. Люди несут пайки хорошие, радуются празднику, а я получила за все 1 л керосину, 200 г сахару и отруби какие-то, называемые мукой. В колхоз обращалась, чтобы помогли с картофелем - отказали, а купить на базаре для меня дорого...", - писала до РНК завідуюча однієї з сільських шкіл Вінницької області у квітні 1945 р. [14, 54]. Внаслідок бездушного ставлення місцевої влади до учительства, їх перевантаженості працею (не тільки навчально-виховною роботою, а й агітаційною та суспільно-корисною діяльністю), тяжких матеріальних умов, доведені до відчаю педагоги досить часто починали пиячити, впадати в моральний занепад, закінчували життя самогубством, в педколективах постійно точились сварки через розподіл годин, що створювало гнітючу атмосферу [20, 74].

Не кращою була ситуація і з забезпеченням учителів промисловими товарами. Своєю постановою від 25.08.1943 р. РНК СРСР зобов'язав торгівельні організації провести одноразовий продаж сільським учителям промислових товарів на суму 500 крб. на одного вчителя та отоварити промтоварні картки та ордери, які видаватимуть відділи народної освіти. Проте, і це розпорядження не виконувалося. Так, наприклад, колектив Біловської школи (13 осіб) Олександрівського району Ворошилов - градської області на травень 1944 р. промкраму не одержав взагалі. В деяких школах Сумської області вчителі отримали за весь період роботи із промислових товарів лише по 300 г солі [14, 266]. Неймовірно складним було й питання забезпечення вчителів одягом та взуттям. В основному доношувався одяг, придбаний у довоєнні роки, перешивався з солдатських шинелей, гімнастерок. Отримуючи мізерну платню, якої не вистачало навіть на харчування, вчитель не міг придбати необхідні речі. Уявлення про зовнішній вигляд повоєнного вчителя дає один із листів-скарг: "Я викладаю літературу, люблю музику, все красиве, витончене. Одягнена в старе порване пальто, великі робочі черевики і білі панчохи. А в учительки Юрченко замість панчіх на ногах брудні ганчірки і порвані калоші..." [12, 74]. Проблема ця гостро стосувалася не лише учителів, але й їхніх дітей. Таку ситуацію описувала вчителька Охматівської початкової школи Жашківського району Київської області: "Я маю п'ятеро дітей. Діти обірвані, останню одежу доношують. Зверталася в райторг - нічого, зверталася в держзабез - нічого. Поможіть мені, бо в мене діти розуті-роздягнені, а скоро зима. Сама я з сил вибиваюсь через недоїдання та перегрузку на роботі" [15, 52зв.].

Внаслідок такого постачання учителі змушені були залишати школу та йти клопотатися до відповідних організацій про видачу їм хлібної норми чи найнеобхідніших промислових товарів. Тут їм часто доводилося зустрічатися з бездушним чи навіть жорстоким ставленням до своїх потреб: "Бездушное, бюрократическое и порой издевательское отношение довели мою семью до нищеты и голода. Помощи мне, как инвалиду второй группы, а также моей семье оказано не было, кроме издевательств", - скаржився до РНК УРСР сільський вчитель з Вінниччини [15, 72]. Перевірки часто встановлювали, що фонди промтоварів, призначених для вчителів, часто використовуються не за призначенням [16, 210]. Негативно позначалася на матеріальному становищі вчителів і регулярна затримка заробітної плати. Так, наприклад, у Лебединському районі Сумської області вчителі у 1944 р. 3 місяці не отримували заробітну плату [16, 210]. У Харківській області на 1.11.1944 р. заборгованість учителям по заробітній платі складала 462 тис. крб. [17, 4зв.], а на 1.03.1946 - 6,985 млн крб. у республіці загалом [18, 298].

Таким чином, можемо зробити висновок, що постачання продуктовими та промисловими товарами учителів сільської місцевості на початковому етапі відбудови у більшості областей УРСР відбувалося вкрай нерегулярно та за нормами, значно нижче, встановлених урядом. Траплялися випадки зняття з утримання неповнолітніх членів родин вчителів. Щоденною реальністю вчителів стали черги за хлібом, затримка заробітної плати, постійний дефіцит промислових товарів (особливо одягу та взуття), що відбивалося не лише на учителях, а і на членах їхніх родин. Брутальне поводження та байдуже ставлення зі сторони владних установ та організацій на місцях, правлінь колгоспів аж ніяк не сприяло вирішенню нагальних повсякденних проблем сільських учителів.

Література

    1. Філіппов О. М. Розвиток радянської школи УРСР в період першої післявоєнної п'ятирічки. - К, 1957. 2. Мойсеєнко В. Д. Керівництво КПРСрозвитком народної освіти: На матеріалах УРСР, 1945 -1958pp. - К., 1975. 3. Шашло Т. М. Керівна роль Комуністичної партії в розвитку радянської школи на Україні. - К., 1963. 4. Зубань О. К. Боротьба Комуністичної партії України за розвиток народної освіти (1945 - 1952). - Львів, 1967. 5. Міщенко С. О. Розвиток освіти УкраїнськоїРСР в роки четвертої п'ятирічки (1946 - 1950): Дис. ... канд. іст. наук. - К., 1955. 6. Грищенко М. М. Розвиток народної освіти на Україні за роки радянської влади. - К., 1957. 7. Романюк І. М. Соціально-економічні та культурні процеси в українському селі у 50-х - першій половині 60-х рр. ХХст.: Автореф. дис. ... д-ра іст. наук. - Чернівці, 2006. 8. Красножон Н. Г. Загальноосвітня школа України в контексті суспільно-політичного життя (1943 -1953рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - К., 2002. 9. Рибак І. В. Соціально-побутова інфраструктура українського села. 1921 -1991. - Кам 'янець-Подільський, 2000. 10. Терещенко Т. В. Соціально-побутова сфера села Центральних областей України в період відбудови (1943 -1950 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - Черкаси, 2007. 11. Романець Л. М. Вчителі загальноосвітніх шкіл УРСР післявоєнного періоду (1945 - друга половина 1950-хрр.): соціальний статус і повсякденне життя: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - Черкаси, 2010. 12. Романець Л. М., Романюк І. М. Матеріально-побутові умови праці повоєнного учительства України // Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету: Зб. наук. пр. - Вип. 12. - Рівне, 2008. 13. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі - ЦДАВОУ). - Ф. 166. - Оп. 15. - Спр. 3. 14. ЦДАВОУ. - Ф. 166. - Оп. 15. - Спр. 8. 15. ЦДАВОУ. - Ф. Р-2. - Оп. 7, т. 3. - Спр. 2783. 16. ЦДАВО.- Ф. 166.- Оп.15. - Спр.9. 17. ЦДАВО.- Ф. 166.- Оп.15. - Спр.55. 18. ЦДАВО.- Ф. 166.- Оп.15. - Спр.135.

Похожие статьи




Стан постачання учителів сільської школи продуктами харчування та промисловими товарами у початковий період відбудови народного господарства (1943-1945 рр.)

Предыдущая | Следующая