Роль споживчої кооперації Української Соціалістичної Республіки в подоланні продовольчого дефіциту в містах у перші повоєнні роки (1945-1950 рр.)

Проблема забезпечення населення продуктами харчування в період економічних криз і політичних потрясінь в останній час набуває все більшої актуальності. Буремна історія України радянської доби дає можливість нам поглянути на цю проблему в ретроспективі і, відкинувши всі ідеологічні нашарування, уважно ще раз проаналізувати як негативні, так і почасти позитивні способи вирішення питання забезпечення мешканців міст продовольством. В даному контексті цікавим на нашу думку є досвід діяльності споживчої кооперації УРСР в перші роки після закінчення Другої світової війни.

Перші праці, які торкаються цієї проблеми з'явились ще в радянську добу. Так, в працях Я. А. Кістанова, Г Я. Бланка та ін. ця проблема висвітлена лише побіжно і розглядається в контексті розвитку споживчої кооперації Радянського Союзу в цілому без врахування регіональних особливостей [3; 6]. В 1960-х рр. з'явились історичні нариси розвитку споживчої кооперації вже на теренах України, однак в них діяльність Укоопспілки по продовольчому забезпеченню міст в перші післявоєнні роки згадується лише фрагментарно без аналізу причин і наслідків діяльності споживчої кооперації в цій царині [8; 10]. В добу Незалежності було видано дві колективні праці присвячені історії розвитку споживчої кооперації на українських землях від зародження до сьогодення, виконані групою дослідників із Полтави і Львова (1996 і 2013 рр. видання) [1; 9]. Незважаючи, що порівняно із працями радянської доби матеріал присвяченій зазначеній проблематиці був позбавлений ідеологічних нашарувань, проблема участі споживчої кооперації УРСР у продовольчому забезпеченні міст у перші післявоєнні роки потребує більш широкого висвітлення і аналізу на основі представлених вперше в історичній літературі архівних джерел.

Після звільнення території Української РСР в кінці 1944 р. перед державою постало грандіозне соціально - економічне завдання, відновити знищене за минулий період народне господарство. Проблема забезпечення населення продовольством була однією із найгостріших. Вирішити її в короткий термін за існуючих обставин було не можливо, адже зруйнована інфраструктура, відсутність техніки і саме головне - робочих рук в сільському господарстві не давали можливості забезпечити зростання виробництва сільськогосподарської продукції. Все це і відверте небажання керівництва держави всерйоз підійти до вирішення продовольчої проблеми призвели внаслідок посухи і нереальних планів хлібозаготівель до голоду в 1946-1947 рр. Характерно, що від голоду переважно страждало сільське населення.

У 1946 р. середньомісячний рівень смертності в сільській місцевості України становив 20 тис. осіб, а в січні 1947 р. він підвищився до 30 тис., у лютому - до 38,5 тис., у березні - до 51,4 тис. осіб. На 1 червня 1947 р. в Україні налічувалося 1 074 314 дистрофіків, з яких 77,1% були сільськими мешканцями. Найбільше виснажених селян - дистрофіків було у Вінницькій області - 133 442 особи, у Київський - 66 тис., Харківській - 63 677, Запорізькій - 56 507, Ізмаїльській - 52 447, Миколаївській - 50 807, Дніпропетровській - 52 767, Одеській - 48 316, Полтавській - 44 929, Кам'янець-Подільській - 44 553, Херсонській - 36 312, в Сумській - 36 427 осіб [2, с. 358].

Області	Завдання на І кв. 1946 р. і 1947 р.	Фактично відкрито станом на 1.02.1947	Підприємства громадського харчування станом на 1.02.1947
Східні області	1593	939	167
Західні області	590	314	59
Всього по Україні	2200	1260	226

Державні органи влади як і в попередні роки були орієнтовані на продовольчу безпеку мешканців міст і промислових центрів. Саме в даному контексті були прийняті рішення, які спрямовували діяльність споживчої кооперації на організацію продажу сільськогосподарської продукції в містах. Так, 9 листопада 1946 р. була прийнята постанова Ради Міністрів СРСР "Про розгортання кооперативної торгівлі в містах і селищах продовольчими і промисловими товарами і збільшення виробництва харчової продукції та товарів широкого вжитку кооперативними організаціями", а також постанова "Про заходи по розширенню торгівлі споживчої кооперації в містах і робітничих селищах" від 21 липня 1948 р. Постанова уряду СРСР від 1946 р. незабаром була продубльована і уточнена відповідно до українських реалій постановою Ради міністрів УРСР і ЦК КП(б) У У цьому документі наголос робився на організаційному зміцненні споживчої кооперації, підвищенні фінансової та господарської незалежності кооперативних організацій.

Перед Укоопспілкою безпосередньо ставилось завдання організувати в містах, станціях залізниць торгівлю в свіжому і переробленому вигляді різною сільськогосподарської продукції по цінам, що склались на ринку але не вище цін державної комерційної торгівлі; відкрити роздрібну мережу в 1947 р., а саме: магазинів - 465, павільйонів - 205, ларьків - 1365, розносних лотків - 1645; звернути особливу увагу на торгівлю в таких містах як Київ, Сталіно, Ворошиловград, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя Одеса, Львів та промислові центри Донбасу. Також організаціям споживчої кооперації було дозволено повсюди закуповувати у селян, які виконали державні зобов'язання м'ясо, жири, яйця, картоплю, овочі, а також скуповувати ці продукти на базарах і ярмарках. Згідно цієї постанови Укоопспілка зобов'язана була організувати додатково 1600 підприємств по виробництву товарів широкого споживання і виробити товарів на суму 300 млн. крб., а також започаткувати в містах, переважно на базарах і ярмарках, торгівлю промисловими товарами власного виробництва, а також товарами місцевої промисловості [14, арк. 155-176]. Вже у поточному 1946 р. кооперативні організації республіки змогли виконати частину завдань передбачену постановою уряду від 9 листопада 1946 р. Так, на кінець цього року по системі Укоопспілки було відкрито 274 магазинів і лавок, 517 палаток, ларьків і кіосків, а обіг роздрібної торгівельної мережі склав 44 717 тис. крб. [11, арк. 2].

Постанови уряду і партії СРСР та УРСР щодо розгортання кооперативної торгівлі в містах були відповідним чином прийняті до виконання по управлінській вертикалі і в окремих областях. Так, бюро обкому Запорізької області та облвиконком ухвалили відповідні постанови щодо реалізації рішень уряду і партії. Зокрема із метою розширення і покращення кооперативної торгівлі в містах, розвитку закупок сільськогосподарської продукції, збільшенню виробництва продовольства обкомом були намічені наступні заходи: проведення наради заготівельних працівників, перевірка стану кооперативної торгівлі в містах Осипенко і Мелітополі. Результати перевірки повинні бути обговорені на бюро райкомів, а в липні планувалось заслухати на бюро 2-3 секретарів райкомів і в серпні заслухати голову облспоживспілки про виконання постанов Ради міністрів і ЦК КП(б) У від 21.11.46 р., бюро обкому і облвиконкому від 30.11.46 р. і ЦК КП(б) У від 21.02.47 р. "Про розгортання кооперативної торгівлі в містах і робітничих селищах" [15, арк. 120].

Результатом впровадження всіх цих постанов у життя, не дивлячись на відставання від планових показників, стало збільшення кількості кооперативних організацій та масштабів їх товарообігу в містах і промислових селищах України.

Довідка про виконання споживчою кооперацією УРСР завдань по організації торгівельної мережі в містах і промислових селищах станом на 1 лютого 1947 р. [Складено автором за: 12, арк. 51].

Як бачимо, основні матеріальні і організаційні ресурси споживчої кооперації були спрямовані на збільшення торгівельної мережі в містах і промислових центрах сходу республіки. Так, Сталінська облспоживспілка намітила відкрити в 1946-47 рр. 327 торгових одиниць в містах і робітничих селищах, в тому числі: 50 магазинів, 120 ларьків і палаток, 120 розносок і розвозок і 17 павільйонів. Продаж сільгосппродукції в цих установах відбувався за цінами нижче ринкових і комерційних [14, арк. 132].

Зросла кількість магазинів споживчої кооперації в найбільших містах республіки. Зокрема у Києві станом на 20.01.47 р. вже було відкрито 6 стаціонарних торгівельних закладів Укоопспілки, у Харкові - 4, Дніпропетровську - 6, Кривому Розі - 4, Запоріжжі - 3, Одесі - 5, Львові - 12 [12, арк. 53]. Разом із тимчасовими торгівельними закладами (палатки і ларьки) торгівельна мережа споживчої кооперації в містах була ще більш розгалуженою. Відкривати більше торгівельних установ в містах не дозволяла відсутність в умовах повоєнної відбудови пристосованих для торгівлі приміщень. Саме тому голова правління Укоопспілки В. Липовий у аналітичній довідці в ЦК КПУ для покращення кооперативної торгівлі в містах пропонував зобов'язати обласні та міські організації промислових регіонів України надати споживчій кооперації необхідні торгівельно - складські приміщення в містах і робітничих селищах для розташування баз, магазинів, складів і овочесховищ, а також зобов'язати начальників залізниць безперебійно надавати кооперативним організаціям вагони для перевезення сільськогосподарських продуктів і сировини у великі міста і промислові центри [12, арк. 39].

Спроби ширше розгорнути кооперативну торгівлю сільськогосподарськими продуктами в містах досить чітко висвітлили ті вади в роботі кооперації, які не дозволяли це зробити в повній мірі. Зокрема існувала певна неврегульованість із закупками сільськогосподарської продукції по цінам, що склались на ринку. Так, аби уникнути зайвої конкуренції між різними заготівельними організаціями влада змушена була встановити із 1947 р. так звані "гранично-закупівельні ціни", що регулювалися державою. На найважливіші продукти такі ціни встановлювались урядом СРСР, на решту - Центроспілкою після узгоджень із Міністерством заготівель [1, с. 296]. Фактично кооперативним організаціям було заборонено закуповувати у селян продукцію за цінами, як перевищували нормативно встановлений рівень. Звичайно ж таки заходи не давали можливості наростити рівень закупівель лишків сільськогосподарської продукції. З іншого боку великих запасів продовольства у зруйнованого війною українського села просто не було, а те що було забиралось державою через систему державних заготівель за ще меншими заготівельними цінами. Не в останню чергу саме ці заходи були причиною виникнення голоду 1946-47 рр.

Характерно, що ці зміни в діяльності споживчої кооперації були ланкою широкої кампанії, що була освячена самим Сталіним у виступі від 9 лютого 1946 р. Радянський лідер визнав дуже важливим підвищення матеріального рівня життя народу і вказав шлях до сягнення цієї мети через широкий розвиток виробництва товарів народного споживання [7].

Незабаром з'явились рішення що фактично означали "згортання" попередньої політики держави по активному залученню споживчої кооперації до міської торгівлі. Так, згідно із постановою ради міністрів СРСР від 08 серпня 1949 р., а також - постанови Центроспілки від 09 вересня 1949 р. міська роздрібна мережа і заклади громадського харчування у містах повинні бути передані міністерству торгівлі. Порядок передачі і компенсації основних фондів споживчої кооперації регулювався окремою постановою. В окремих випадках разом із торгівельними закладами споживчої кооперації установам міністерства торгівлі були передані і складські приміщення, що викликало протести в керівництві Укоопспілки і звернення із цього приводу до Ради Міністрів УРСР [13, арк. 124]. Із 20 вересня 1949 р. згідно із постановою Центроспілки були відмінені закупки сільськогосподарської продукції кооперацією по цінам, що складались на ринках [4, с. 53].

Таким чином урядова політика щодо залучення Укоопспілки до забезпечення продовольством міст і промислових центрів у перші післявоєнні роки не означала повноцінний допуск організацій споживчої кооперації в міста. Роздрібна мережа, складські приміщення та інші матеріальні фонди споживчої кооперації УРСР і в подальшому розташовувались переважно в сільській місцевості, невеличких містечках та районних центрах.

Список використаних джерел

Споживчий кооперація економічний сільськогосподарський

Історія споживчої кооперації України: підручник [для студентів кооперативних вузів] / [Аліман

Роль споживчої кооперації Української Соціалістичної Республіки в подоланні продовольчого дефіциту в містах у перші повоєнні роки (1945-1950 рр.)

Похожие статьи