Висновок - Антична філософія

Початок грецької філософії був пов'язаний, насамперед, з теорією розчинення людини у всесвіті, пояснення всесвіту, як системи, що не потребує ніяких надприродних сил, але (і в цьому парадокс) сама виступає як певна надприродна сила, обгрунтованого пояснення якої перші грецькі філософи - представники мілетської школи дати не могли.

Космологічний натуралізм іонійців, елеатів, Демокрита (їхня безпосередня спрямованість на природне буття, в якому людина немовби розчинюється) заводив в нігілістичні хащі. Гераклітівська діалектика, наприклад в інтерпретації Кратіла (друга половина V -- початок IV ст. до н. є.), вироджується в релятивізм, оскільки все стає настільки плинним, що поки вимовляється назва речі, вона змінюється і вже цій назві не відповідає. У елеатів уся конкретність буття (світ, яким він постає у гадці) перетворюється па ілюзію. Немала частка суб'єктивізму є і в Демокрита, оскільки в нього у світі "немає нічого, крім атомів і порожнечі". Тим-то космологічний натуралізм ставить грецьку античну філософію на поріг нової кризи, що готова вибухнути через відсутність в античному Космосі певного центруючого "ядра", упорядковуючого центру. І на роль такого "центру" починає претендувати людина, яка до цього була скромною "частиною" космічного "цілого", жорстко підпорядкованою (як і будь-яка "частина") цілому.

Ідеї Платона (як і атоми Демокрита) були наслідком розвитку принципу індивідуальності, типової для античності, бо ця індивідуальність не містила в собі нічого особистісного, ніякого "психологізму". Звідси гуманістична тенденція платонізму, успадкована ним від софістів і Сократа, має вкрай об'єктивістсько-космічний характер. Водночас гуманістичний "заряд" платонізму зберігається в численних його модифікаціях протягом усього середньовіччя, проходячи через Відродження і Новий час аж до наших днів.

Так виникає природничо-натуралістична тенденція арістотелізму, яка виявляється в підкреслюваному логіко-раціоналістичному спрямуванні аргументації, в заміні поетично-діалогічної форми викладу монологічним трактатом. Проте, відкидаючи платонівський відрив загального (ідей) від одиничного, внаслідок чого зв'язок ідей з одиничними речами і набуває містично-міфологічного характеру, Аристотель врешті-решт здійснює аналогічний відрив форми від матерії, яка внаслідок цього виноситься "назовні". Джерело руху набуває характеру незалежної від матерії "форми форм", "першодвигуна", який цілком логічно трансформується в ідею Бога, а сама філософія набуває характеру "божественної науки" (Арістотель), по суті теології, хоча сам Аристотель цього терміна не вживає.

Таким чином, розвиток грецької філософії являє собою поступовий рух від стихійного матеріалізму до більш складних і розгалужених систем. Подальший розвиток філософії (філософія еллінізму, римська філософія) увібрав багато ідей мислителів Еллади; трансформуючись і видозмінюючись вони пройшли потім через середньовіччя, Новий час, а основні філософські проблеми (насамперед проблема первинності духу чи матерії) дійшла й до сьогодення.

Похожие статьи




Висновок - Антична філософія

Предыдущая | Следующая