Етика Аристотеля. - Сутність основних категорій етики
Навчаючись у Платона, Аристотель так і не визнав себе його учнем, що засвідчує загальновідомий вислів "Платон мені друг, але істина дорожча". Саме його погляди зумовили орієнтацію на загальне: істину, право, мораль. Аристотель першим назвав етикою науку, що вивчає сферу людських стосунків, поведінку індивіда як розумної і суспільної тварини, визначив її місце в системі інших наук (між психологією -- наукою про індивіда, його душу і політикою -- вченням про державу). Щоправда, деякі етичні проблеми, насамперед проблему вищого блага, він зараховував до компетенції політики, яка, на його думку, "встановлює, які з наук потрібні в державах, а також, які науки і в якому обсязі повинен вивчати кожний".
У своїх студіях з етики Аристотель прагнув з'ясувати предмет цієї науки, природу щастя, сутність і види блага, здатність людини досягти його. Та найбільше філософ переймався сутністю доброчесності, досліджував види та можливості їх виховання, сутність і види справедливості.
Блага ("те, до чого все прагне") Аристотель поділив на три види: зовнішні; ті, що стосуються душі; ті, що стосуються тіла. Кожен із цих видів відіграє певну позитивну роль. Так, для щастя потрібні зовнішні блага, оскільки неможливо або важко здійснювати прекрасні вчинки, не маючи для цього жодних засобів. Часто це роблять завдяки друзям, багатству, політичному впливу. Однак головними є блага, що стосуються душі. Маючи певні прагнення, людина ставить перед собою відповідні цілі. Цілей, а отже, й видів їх досягнення багато. Вищим благом є ціль, бажана сама по собі, а інші цілі бажані задля неї. Це благо стосується найважливішої з наук -- політики. Її мета охоплює цілі інших наук і тому є властивим благом людини. Особливо важливим вважають благо держави, але найвище благо -- щастя. А благоденство і благополуччя ототожнюють зі щасливим життям. Проте для багатьох "щастя -- це щось наочне й очевидне, скажімо задоволення, багатство чи пошана". Причиною такого розуміння щастя є наявність у людини, крім "розумної", ще й "рослинної" та "нерозумної" частин душі.
У різних людей розуміння щастя різне. Часто навіть одна й та сама людина по-різному тлумачить його. Аристотель пояснює це тим, що уявлення людей про благо і щастя формуються на основі власного способу життя. Серед основних способів життя він виокремив життя, сповнене насолод, державний і споглядальний способи. Багато людей свідомо обирають життя, сповнене насолод, виявляючи цим свою ницість. Не кращий і державний спосіб життя, для якого благом і щастям є пошана, почесті. Найвищим Аристотель вважав споглядальний спосіб життя, який повною мірою доступний лише богам, а частково -- мудрецям.
Аристотель не поділяв твердження Платона про існування, крім конкретних благ, блага як такого, ідеї блага, завдяки якій існують блага конкретні. Якби воно було, то послуговувалось би такими категоріями, як "сутність", "якість", "кількість", "міра", "відношення", "час", "місце", а тому благо "не може бути чимось всезагальним і єдиним. Адже тоді воно визначалося б не в усіх категоріях, а тільки в одній... Оскільки для всього, що об'єднується однією ідеєю, існує й одна наука, то й для всіх благ існувала б тоді якась одна наука. Насправді, наук багато". Завдяки цьому Аристотель дійшов висновку, що благо "як щось загальне, об'єднане однією ідеєю, не існує".
На його думку, для з'ясування сутності щастя як мети дій, чогось довершеного і самодостатнього необхідно виходити з призначення людини. Розглядаючи щастя як діяльність душі і вчинки за участю здорового глузду, Аристотель вважав призначенням людини діяльність впродовж усього життя, оскільки "...один день чи короткий час ще не роблять людину щасливою або блаженною".
Зі щастям як найвищим благом пов'язані, за переконаннями Арістотеля, моральні якості людини. Характеризуючи чесноти, Аристотель вважав, що в людині існують рослинна душа (відповідає за споживання, ріст, розмноження), тваринна душа (від неї залежать відчуття жадання) і розумна душа (керується розумом), яка властива тільки людині. Одні чесноти він називав мислительними (мудрість, розумність), інші -- етичними (щедрість, розсудливість): "...розмірковуючи про вдачу, ми не говоримо, що людина мудра чи розумна, але говоримо, що вона витримана чи розсудлива. Водночас і мудрого ми хвалимо за [його душевний] склад, а ті склади [душі], які заслуговують на похвалу, ми називаємо доброчесностями". Мислительні чесноти виникають і розвиваються, на його думку, завдяки навчанню, а етичні (моральні) породжуються звичкою. Жодна з етичних чеснот не виникає від природи: тільки діючи справедливо, людина стає справедливою, розсудливо -- розсудливою, а діючи мужньо, стає мужньою. Аристотель вважав, що дуже багато, можливо, навіть усе, залежить від того, до чого людина привчається з дитинства. Однак знання чеснот ще не робить людину доброчесною, для цього необхідні відповідні вчинки. Наприклад, справедливість і розсудливість "народжуються при частому повторенні справедливих і розсудливих вчинків". Навчання придатне для морального вдосконалення лише тих, хто здатний сприймати все відповідно. Правильне виховання можливе в суспільстві, в якому існують добрі закони.
Аристотель першим проаналізував структуру людської поведінки. Розглядаючи проблему свободи волі, він поділив усі людські дії на самохітні (довільні), несамохітні (недовільні) і змішані. Різняться вони за принципом дії, що міститься в людині чи поза нею. Так, хвалити чи гудити людину можна, лише маючи певність, що вона відповідальна за свою дію. Певний вид діяльності, її предмет є метою, а воля -- прагненням до мети. Вони перебувають у взаємозв'язку. Досягнення мети передбачає вибір засобів, тому моральний характер мети зумовлює використання тільки моральних засобів. Процес вибору засобів полягає у деліберації (зважуванні всіх "за" і "проти", обдумуванні, виборі), а завершується наміром. Моральна цінність вчинку обумовлена характером мети і відповідністю результату наміру. Тільки та людина, яка навмисно, а не випадково здійснила справедливе чи добре, заслуговує на повагу.
Щоб визначити межі свободи людської волі, Аристотель намагався з'ясувати, як співвідносяться з нею складові поведінки людини (дії, засоби, мета). Приміром, самохітні дії і вибір засобів, який залежить від глибини і грунтовності деліберації цілковито залежать від людини. Правда, самохітність дії і навіть деліберація поширюються як на моральні, так і на аморальні вчинки. Від людини залежать як доброчесність, так і негідність, оскільки вона вільна діяти тоді, коли має змогу втриматися від дії і сказати "ні" або може сказати "так".
Мета, на відміну від дій і засобів, визначається людиною лише на початку, адже неможливо втримати кинутий камінь, хоча кинути його, чи ні -- залежить від людини. Прагнення до блага пов'язане з якостями характеру, а оскільки кожна людина певною мірою відповідає за свої вчинки, то і вибір цілей, прагнення до справжнього блага чи до того, що лише здається благом, тією самою мірою самохітні.
На думку Аристотеля, душа містить пристрасті (переживання), здатності і етичні устої (склад душі). Пристрастями (переживаннями) він вважав те, чим супроводжується задоволення чи страждання: потяг, гнів, страх, відвага, заздрість, радість, любов, ненависть, туга, жалість та ін. Здатності -- те, що робить людину підвладною цим пристрастям, завдяки чому її можна розгнівати, примусити страждати, розжалобити тощо. Етичними устоями (складом душі) Аристотель вважав те, внаслідок чого людина добре чи погано володіє своїми пристрастями. Ні чесноти, ні вади не є суттю пристрастей, тому що за них людей не хвалять і не гудять, а за чесноти і вади вони заслуговують на хвалу чи осуд. Доброчесність передбачає свідомий вибір, а пристрасті не належать до навмисних дій. Пристрасті і здатності людина має від природи, а доброю чи поганою від природи вона не буває.
Етична (моральна) доброчесність позначається на пристрастях і вчинках людей, що виявляється в їх надлишку, нестачі чи середині. Доброчесності властива середина (міра). Так, серединою між боягузтвом і відважністю є мужність; між скупістю і марнотратністю -- щедрість. Для визначення середини потрібне вміння вибирати між надлишком і нестачею, тому доброчесним бути важко. Проте не кожен вчинок і не кожна пристрасть можуть мати середину, оскільки вже у назвах деяких пристрастей (злорадство, безсоромність, заздрість) і вчинків (перелюбство, крадіжка, людиновбивство) міститься погана якість, а отже, погані вони не через надлишок чи нестачу.
Аристотель вважав, що благо і добро певною мірою обмежені. Правильний вчинок здійснюють єдиним шляхом, тому це зробити важко, а помилитися -- легко. Таких помилкових шляхів безліч, ось чому досконалі люди одноманітні, а погані -- багатоманітні.
Для досягнення моральних цілей необхідно поєднувати мислительні й етичні доброчесності, тому що лише осмислені прагнення стають моральними. І, навпаки, правильна думка перестає бути благим наміром, якщо поєднується з прагненням.
На відміну від Сократа Аристотель не зводив моральність до знань, проте його етика теж раціоналістична, оскільки критерієм моралі він вважав поєднану зі здоровим глуздом практичність. Її Аристотель трактував як правильну і розумно набуту душевну властивість, яка стосується людського блага (добра) і зла, тому в життєвих справах перевагу слід надавати людині практичній. Однак практичність пов'язана з частковим, мінливим, іноді навіть з випадковим, через те її не вважають найвищою чеснотою. Найвищим є необхідне, пізнати яке здатна мудрість, що уособлює найважливіше знання. Проте у практичному житті це найважливіше безпосередньо не виявляється, саме тому мудреці не можуть керувати державою (цим твердженням Аристотель заперечує Платонові). Пізнаючи істину і вивчаючи необхідне, вони дуже далекі від часткового і мінливого.
Ідеалом морального життя Аристотель вважав життя мудреця, тому що споглядання істини є найприємнішим з усіх узгоджених з доброчесністю видів діяльності. Споглядальна діяльність самоцінна, завдяки їй досягається блаженство. Проте тільки життя богів справді блаженне. Людське життя може бути блаженним настільки, наскільки в ньому присутня споглядальна діяльність.
Також важливою в етиці Арістотеля є проблема справедливості. За його словами, цей термін має багато відтінків і означає як справедливість взагалі (правильну поведінку стосовно інших з погляду норм права, звичаїв або суспільної думки), так і доброчесність правильної поведінки стосовно інших. Справедливість у вузькому розумінні він тлумачив як особливу етичну доброчесність.
Аналізуючи цю проблему, Аристотель вирізняв розподільчу й урівнюючу справедливість. Розподільча справедливість вимагає не рівного розподілу (матеріальних благ, почестей), а такого, що відповідає принципу гідності, оскільки "справедливе при розподілі... має враховувати певне достоїнство". З цим пов'язані деякі проблеми, оскільки прихильники демократії достоїнством вважають свободу, прихильники олігархії -- багатство, а прихильники аристократії -- доброчесність. Урівнююча справедливість поширюється на економічні відносини і правові норми. За Арістотелем, обмін буває самохітним (продаж, купівля, застава, позика, завдаток, платіж тощо), несамохітним, таким, що здійснюється потай (крадіжка, перелюбство тощо) або підневільним (посоромлення, полонення, умертвіння тощо). Вдаючись до понять, якими послуговуються в торгівлі при обміні товарів, філософ зазначав, що урівнююча справедливість полягає в рівному обміні (між вигодою і втратою). Справедливості у сфері економіки відповідає еквівалентний обмін, за якого жодна сторона не одержує вигоди і не зазнає втрат (збитків). І хоча такий обмін не дає їм переваг, у певному сенсі він вигідний для них. У сфері права роль відновлювача справедливості виконує суддя як представник закону держави. Його завдання полягає в тому, щоб відшкодувати завдані збитки шляхом співмірного покарання, тобто своєрідного вирівнювання збитків.
Розглядаючи справедливість як доброчесність, Аристотель основну її особливість вбачав у спрямованості на інших людей. Найкращою людиною він вважав ту, яка чинить справедливо стосовно інших, тому справедливість є не частиною доброчесності, а всією доброчесністю, а несправедливість -- не частиною зіпсутості, а зіпсутістю загалом.
Отже, Аристотель узагальнив досягнення етичної думки своїх попередників, зокрема Демокріта, софістів, Сократа, Платона, розвинув і поглибив деякі з їхніх ідей. А певні етичні проблеми сформулював і спробував їх уперше розв'язати. Хоча його поглядам властиві й недоліки: історична обмеженість, політичні симпатії до монархії, раціоналізм. Тому раба як власність іншої людини він залишив поза мораллю, жінок -- за те, що пристрасті у них переважають над розумом, зараховував до істот "другого сорту". Вважаючи споглядання вищим видом діяльності, недооцінював діяльність економічну, політичну, фізичну.
Похожие статьи
-
Етика Іммануїла Канта. - Сутність основних категорій етики
У філософії вона відома як етика "внутрішньої переконаності і доброї волі", яку справедливо характеризують як ідеалістичну і формалістичну. Концепції...
-
Засади етики - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Споконвічні самоочевидні, ті, що не підлягаючі перевірці на істинність, поняття у філософії називаються засадами (підставами). Оскільки етика --...
-
Аристотель (384-322 р. до н. е.) народився в місті Стагір -- грецькій колонії на північно-західному узбережжі Егейського моря. Батько Аристотеля служив...
-
Етика гуманізму - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
У XIV столітті в Італії, а в XV-XVI століттях в інших країнах Західної Європи, почалася епоха Відродження -- суспільно-політичний і культурний рух,...
-
Етика Демокрита - Етика Демокрита
Демокрит філософ етика чеснота Згідно з ученням Демокрита світ утворений з атомів (найдрібніших неподільних частинок) і порожнечі. Атоми є складовою...
-
Мова етики і її співвідношення з мовою моралі - Етика Новітнього часу
Мова є системою знаків, яка забезпечує людське спілкування, мислення і вираження думок. У ній об'єктивується не тільки суспільна свідомість, а й...
-
У мисленні людини немає понять, що здаються настільки очевидними як добро і зло. Кожна людина на особистому досвіді пізнавала добро і зло, однак від...
-
Становлення етики як науки в Україні
Як наука етика заявила про себе в Україні завдяки старанням учених Києво-Могилянської академії, котрі розглядали її як один із видів філософії (моральна...
-
Етика локаяти, черваки. - Сутність основних категорій етики
Локаята є неортодоксальною філософською школою, що сформувалася всередині І тис. до н. е. Локаята (санскр. лока -- спрямований тільки на цей світ) --...
-
Етичні ідеї середніх століть. Віра і знання Середніми століттями прийнято називати смугу історії від падіння Рима на початку V століття н. е. до епохи...
-
Предмет етики - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Аспект (сторона) дослідження визначає предмет науки. Він формулюється конкретно як сукупність подібних за походженням і змістом проблем, що становлять...
-
Моральність і свобода - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Свобода -- один із самих популярних ідеалів людства. Нею клянуться, за неї борються, заради свободи жертвують чим-небудь, часом навіть життям,...
-
Етика мужності. Стоїцизм - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
У ті ж сторіччя, коли існувало вчення Епікура і його послідовників, у древній Греції зародилося вчення, що стало одним з ідейних джерел християнства і,...
-
XVI століття по праву вважається початком капіталістичної ери в розвитку людства. Наприкінці XV століття була відкрита Америка, відкіля в Європу полилися...
-
"Собача" філософія. Кініки - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Кінізм породжений внутрішніми процесами древньої Греції і зовнішньополітичних відносин, що ускладнювалися. Найбільш глибинною його передумовою була криза...
-
Народився в Афінах у родині каменетеса Софроніска і повитухи Фенарети. Одержав початкову освіту. У віці вісімнадцяти років був визнаний гідним звання...
-
Егоїзм розумний - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Новий час дав світові ще одну оригінальну етичну концепцію -- розумний егоїзм. Хоча її корені сягають ще до Аристотеля, повною мірою вона розкрилася в...
-
Благо й істина в етиці - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Поняття блага часто фігурує в етичних творах. Безсумнівно, що благо додає смисл моральності і моралі (у противному випадку вони позбавлені смислу). Як...
-
Важливість етики в ефективному сучасному управлінні і в бізнесі - Етика і сучасне управління
Етика накладає на бізнес систему обмежень, що представляє собою суму морально-етичних правил і традицій, що клались у даному суспільстві. Етика бізнесу -...
-
Етичні ідеї Геракліта (520-460 р. до н. е.) Геракліт народився в м. Ефесі на узбережжя Малої Азії. Він аристократ за походженням і світоглядом....
-
Предмет етики. Особливості функціонування моралі - Етика та естетика
1. Предмет етики. Етика, мораль і моральність. 2. Сутність та походження моралі. 3. Особливості функціонування моралі. Ключові слова: Етика, сутність...
-
Історія етичних і естетичних категорій, принципи класифікації - Основні поняття та категорії етики
Результатом виявлення необхідних і загальних ознак стійких позитивних моральних якостей людини є поняття "чесноти (доброчесності)", а аналогічних ознак...
-
Бідність -- не порок. Народне прислів'я намагалося затвердити незалежність моральності від власності. Однак в основі багатьох аморальних учинків лежить...
-
"Моральний закон у мені". І. Кант (18 ст.) - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Іммануїл Кант (1724-1804) народився в Кенігсберзі (м. Калінінград у Росії) у родині лимаря. З одинадцяти дітей у живих залишилося п'ятеро. Кант мав...
-
У новий час європейські мислителі обговорювали не тільки співвідношення егоїзму з розумом, а і поняття користі і його місця в етиці. З давніх часів...
-
"Сад" Епікура - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Атмосфера розпачу і песимізму. Старіюча Еллада, що знекровила себе багаторічними війнами та роздирається протиріччями між багатими і бідними, що зубожіла...
-
Як і Геракліт, Демокрит з багатої аристократичної родини. Народився в м. Абдери на морському узбережжі північного сходу Греції. На відміну від Геракліта,...
-
Етика Георга-Вільгельма-Фрідріха Гегеля
У філософському набутку Г.-В.-Ф. Гегеля немає жодної праці, цілковито присвяченої проблемам етики. Проте вся його філософська система в певному розумінні...
-
Етика і духовність - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Духовність індивіда і суспільства -- одна з вічних тем філософії, інтерес до якої в залежності від подій, що відбуваються в країні, то зростав, то...
-
Проблема обгрунтування моральних норм і цінностей - Етика в житті сучасного суспільства
Здавна одним із центральних суто теоретичних завдань етики було обгрунтування певної усталеної системи моральних норм і цінностей, пошук раціональних...
-
Функції морально-професійних кодексів - Етика як наука. Завдання етики
Професійна етика покликана дати теоретичне обгрунтування сутності трансформації загальних норм і принципів моралі до специфічних умов професійної...
-
Взаємозв'язки етики з іншими науками - Етика Новітнього часу
Сформувалася етика у лоні філософії, тому вона споріднена зі всіма основними її розділами -- онтологією (вченням про буття), гносеологією (теорією...
-
Дотримуючись атомістичної концепції, Епікур створив філософську систему, в якій виклад онтологічних і гносеологічних проблем підпорядкований науці про...
-
ПРОБЛЕМИ МОРАЛЬНОСТІ, Моральність і мудрість - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Моральність і мудрість Мудрість в етиці -- визнана чеснота, але її значення більше, ніж чеснота. Хоча етика не є вченням про мудрість, усі її поняття...
-
Етика утилітаризму - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
У 60-70-і роки підвищується інтерес до утилітаризму. Термін "утилітаризм" позначає теорію, що базується на принципі корисності, увів її Дж. Ст. Мілль....
-
Релігійно-етичні концепції - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Екзистенційні мотиви не залишили байдужою і релігійну етику, досить чітко проявившись у такій течії протестантизму як Неоортодоксія (або "теологія...
-
Етика насолоди. Гедонізм - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
У Сократа було багато учнів. Деякі з них створили свої школи. Одним з таких учнів був Аристипп (435--355 р. до н. е.) з Кірени (місто в Північній...
-
ЕТИКА ХIХ - ПОЧАТОК ХХ ст., Етика ХІХ століття - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Кінець ХІХ -- початок ХХ століть - період переходу від етики класичної до посткласичної. Якщо перша може бути охарактеризована як переважно споглядальна,...
-
Художній образ та його характерні риси - Етика та естетика
Художній образ - це специфічна для мистецтва форма віддзеркалення дійсності і вираженя думок і відчуттів художника. Художній образ народжується в уяві...
-
Породженими об'єктивними соціально-економічними умовами і тісно пов'язаний з ними громадський побут кожного етносу - не застигле явище, а динамічна...
Етика Аристотеля. - Сутність основних категорій етики