До питання про еволюцію поглядів на естетичну функцію мови
Естетична функція мови художньої літератури виявляється у розгалуженій системі естетичних значень, що актуалізуються у різнотипних образних структурах тропеїчного та нетропеїчного характеру. Закони художньої семантики мають специфічні ознаки у поезії, драматургії та прозі. Естетичне перетворення слова у поезії, за Б. Ларіним, є максимальним порівняно з прозою та драмою [6]. Семантична та емоційна напруга у поетичному слові виникає завдяки наявності опосередковувального чинника між словом й образом у прозі і відсутністю подібного чинника у поезії, що О. Потебня називав дійсністю слова [9, с.77].
Якщо схему прозового дискурсу можна репрезентувати як триступеневу "зміст - система образів - художній смисл", то у поезії вона матиме двоступеневий характер: "система образів - художній смисл". Важливо підкреслити, що в мові художнього твору досліджуються не всі, а "лише мовні засоби, використані письменником задля оформлення художнього образу" [17, с.16]. При цьому поняття художності, образності не повинно зводитися лише до тропів, фігур поетичної мови і т. п. "Очевидно, справа не в самих образних виразах, а у неминучій образності кожного слова, оскільки воно підноситься з художньою метою...в плані загальної образності", - писав О. Пєшковський [8, с.158].
Прийняти вважати, що питання естетичної функції мови, актуалізація її значущості бере початок в Аристотеля. Увага автора "Поетики" зосереджувалася в основному не на семантичній (внутрішній) стороні художнього мовлення, а на так званій зовнішній (до уваги бралися евфонія слова, ритміка, фігури, типи мовлення тощо). Навіть там, де йшлося про семантичну аргументацію термінів і категорій поетичного мовлення, перевага надавалася "зовнішнім" структурам і моделям, а не прирощенню смислу, не змінам семантичної ваги слова у словосполуках. В Аристотеля ще незримий дух самої мови, бо "суто внутрішні, суто психологічні передумови мистецтва його власне не захоплюють" [1, с.5].
Важливими явищами у розвитку теоретичних поглядів на естетичну функцію художнього слова стали праці Н. Буало "Мистецтво поетичне", Г.-Е. Лессінга "Лаокоон, або Про межі малярства і поезії", дослідження Д. Дідро.
Чимало своєрідного у витлумаченні естетичної функції знаходимо у працях українських вчених XVII-XVIII ст. Найглибше порушує це питання у своїх роботах Ф. Прокопович: "до якої б мови не вдавався автор, він повинен говорити так, щоб брати за зразок чисту вживану мову" [12, с.480].
На початку ХІХ ст. мовознавство зайнялося вирішенням проблеми слова і словосполук насамперед у функціональному плані. Вперше питання смислового наповнення слова у художніх творах було грунтовно розглянуто у працях видатного мовознавця О. Потебні. Його вчення про так звану двоплановість слова, мови у художніх структурах і сьогодні не втратило своєї теоретико-пізнавальної ваги. Вчений значну увагу приділяв зв'язку природної мови з мовою мистецтва. Торкаючись питання генезису мови і мистецтва, він відзначав, що слово і поезія зосереджують в собі все естетичне життя народу, містять зародок інших мистецтв. Мова мистецтва і природна мова мають, за вченням О. Потебні, багато спільного, але вони не тотожні одна одній. Мова мистецтва за своїм характером є більш загальною порівняно з природною мовою. На цій основі грунтується універсалізм і багатозначність художньої умовності, що характеризує специфіку мистецтва у його зіставленні з іншими формами людської діяльності. Однак мова мистецтва неможлива без природної мови, оскільки "Мова у всьому своєму об'ємі і кожне окреме слово відповідають мистецтву, при цьому не лише за своєю стихією, а й за способом їх з'єднання" [10, с.19].
О. Потебня розглядав слово насамперед як "творчий акт мовлення, а не як комунікативну одиницю" [9, с.19], і виділяв у ньому три структурні елементи: 1) "зовнішній знак значення" - єдність звуків; 2) "внутрішній знак значення" або "уявлення" - пряме значення; 3) "саме значення" - переносне, контекстуальне значення [11, с.181]. Він звернув увагу головним чином на другий елемент, який назвав, (вслід за В. фон Гумбольдтом) внутрішньою формою слова. Образне значення слова, на думку О. Потебні, розкривається у художньому контексті й особливо прозоро в поетичному, де його внутрішній зміст набуває гнучкості, варіативності, починає жити особливим життям, поєднуючи старі й нові уявлення, наповнюючи їх новим змістом і цим самим створюючи новий образ (нову внутрішню форму).
Проголошений І. Франком наприкінці ХІХ ст. метод індуктивної естетики на чільне місце висував естетично використовуваний мовний матеріал твору. Вперше було звернено увагу на матеріальний та ідеальний аспекти слова в їх органічній єдності з образом та ідеєю твору. Особливе місце відводилося зоровим, слуховим, дотиковим, смаковим і нюховим почуттям, відбитим у мові художнього твору. І. Франко надавав великого значення естетичним властивостям мови ще в її системному ("холодному") вимірі і називав мову "скарбівнею людських досвідів, спостережень, поглядів і чуття..." [15, с.129]. Якщо в концепції О. Потебні домінувало вчення про мистецтво мови, то в естетичній концепції І. Франка, крім уваги до мистецтва слова, з особливою силою виявлявся інтерес до естетичної функції мови, зокрема щодо поезії Т. Шевченка.
Зацікавлення гносеологічною природою мови й органічно пов'язаними з нею комунікативною та естетичною функціями (праці В. фон Гумбольдта, Х. Штейнталя й особливо О. Потебні) у другій половині ХІХ на початку ХХ ст. значно зросло. Думка В. фон Гумбольдта про мову як постійну "роботу духу, сутність в її почуттєвій і духовній значимості" [5, с.70], яка зробила свій крок в естетичному напрямку, у Б. Кроче та К. Фослера була гіпертрофована і доведена до рівня естетичного ідеалізму. Саме К. Фослер зробив спробу "розчинити мову" в естетиці: "Історія мовного розвитку є не що інше, як історія духовних форм вираження..." [14, с.239].
Французькі дослідники Ш. Баллі, А. Сеше, Ж. Вандрієс рішуче виступили проти спроби К. Фослера та його однодумців розчинити мову в естетиці та протиставити психологічні категорії граматиці. Наголошуючи на еволюції мовних образів Ш. Баллі стверджує, що: "мова завжди має потребу в образах", самі "образи створені для того, щоб служити природною функцією мови"; нові образи безупинно і повсякчасно виникають лише тому, що необхідно замінити старі", тому "було б глибокою помилкою вважати, що образна мова - насамперед плід естетичних потреб нашого розуму і що до неї вдаються тоді, коли прагнуть повити свою думку в привабливу форму" [14, с.239]. Навпаки, у самій національній мові - як системі - закладені властиві їй образи, засоби до творення мовної образності. Майстерність художника слова передбачає й потребу глибокого знання цієї природної образності, вміння використовувати її компоненти, засоби для створення власної, індивідуальної образності, що становить його творчий почерк.
Розглядаючи поетичне слово як самоцінну реальність у її відношенні до буденної мови, варто звернутися до концепцій М. Хайдеггера та Г.-Г. Гадамера про онтологічну природу поетИчного тексту. Так, М. Хайдеггер констатує, що поезія - це "радше сон, ніж дійсність, радше гра словами, ніч велич дії. Вона є самою безневинністю і не тягне за собою жодних наслідків. Бо що ж може бути безпечнішим, ніж самі слова? Поезія... творить у царині мови, мова є її матеріалом" [16, с.347]. Тому слово є сущим, поезія - це буття, і перше загрожує другому, бо "вона (мова) є небезпекою з небезпек, бо власне вона й створює саму можливість небезпеки. Небезпека - це загроза для буття з боку сущого" [там само, с.348].
Розгортання цієї думки, на наш погляд, є продуктивним для розуміння основоположних засад філософії поетичної мови. М. Гайдеггер конкретизує зміст цієї "загрози", стверджуючи що: "Лише мова вибудовує простір, у якому під загрозою є все буття, простір, у якому можна заблукати; таким чином, вона створює можливість втрати буття, тобто власне небезпеку... Лише там, де є мова, є світ... І, у свою чергу, лише там, де є світ, є й історія... Завдяки мові людина має можливість бути історичною. Мова... є чимось, що окреслює найвищі можливості самої людської природи" [16, с.349-352]. У такий спосіб М. Гайдеггер висловлює думку, що основою людського буття є мова, а "поезія як становлення буття є прамовою", бо саме у поезії "людина зосереджується на самих основах власного існування" [там само, с.357].
Концепція поетичного слова як реальної сутності викладена Г.-Г. Гадамером у статті "Про вклад поезії у пошук істини": "усе проголошене... словом існує, причому настільки переконливо, що деколи й сам поет не здогадується, що саме він сказав його" [3, с.389]. У деяких тезах своєї теорії Г.-Г. Гадамер підходить упритул до концепції М. Гайдеггера, по-своєму проектуючи її у світ поезії, оскільки "...поетичне слово своєю наявністю засвідчує нам наше існування" [там само, с.391].
На початку ХХ ст. лінгвісти В. Виноградов, Б. Ларін, О. Пєшковський, Л. Щерба, Л. Якубінський та ін. порушили питання про словесне оточення як умову, що породжує нові відтінки значень слів - "комбінаторні прирощення" (Б. Ларін); про естетичне значення як "потенційну величину"; про семантичні обертони слів, що не мають своїх знаків у художньому мовленні; про естетичне значення граматичного звучання думки; про естетичну "навмисність"; про незамкненість художнього уявлення; про мовну символіку як стимул до нових багатооб'ємних асоціацій (В. Виноградов); про мовну тональність та інші словесно-художні категорії. Власне, ці питання розвивалися у подальших дослідженнях з проблем естетики мови (див. праці М. Бахтіна, О. Білецького, Л. Булаховського, Г. Винокура, В. Жирмунського, Ю. Тинянова та ін.).
Розвиток наукових поглядів на естетичну функцію художнього слова у ХХ ст. (праці Бесєдіної-Невзорової, Л. Булаховського, В. Ващенка, В. Григорьєва, І. Грицютенка, С. Єрмоленко, М. Жовтобрюха, В. Карпової, І. Качуровського, А. Коваль, В. Кожинова, О. Кондрашової, Г. Левченка, В. Масальського, В. Неборака, В. Ніколаєва, Л. Новикова, С. Павличко, М. Павлишина, П. Плюща, Л. Скрипник, П. Савчака, С. Саржевського, Л. Ставицької, Р. Харчук, В. Чабаненка та ін.) був пов'язаний насамперед з дефінуванням понять "естетика мови", мовна естетика тощо.
"Естетична функція" мови та її зв'язок із мовною експресією виявляється найбільшою мірою в художній літературі, оскільки художня література - це мистецтво слова, це та галузь людської творчості, яка взагалі неможлива без естетично спрямованого й лінгвістично осмисленого слова, той різновид мовної дійсності, який розвивається на грунті використання всіх зображально-виражальних засобів мови з естетичною метою.
Так само як ми не можемо правильно проаналізувати у філософії поняття "об'єктивне" без його взаємозв'язку з поняттям "суб'єктивне", так і в естетиці - прекрасне знаходиться у певному взаємозв'язку з потворним, а високе - з низьким, трагічне - з комічним [2, с.14]. Тому предмет естетики не можна обмежувати лише вивченням прекрасного чи величного.
Під мовною естетикою ми розуміємо закономірності реалізації загальномовних естетичних понять лаконічності, витонченості вислову, динамізму, змістовності тощо, специфіку вираження основних естетичних категорій - прекрасного і потворного, піднесеного й низького, драматизму, трагічного й комічного, героїчного тощо - мовними засобами.
Естетична функція мови є багатогранною. Вона поширюється на всі сфери сприйняття суб'єктом навколишнього світу, оскільки це сприйняття, будучи інтелектуально-поняттєвим, виражається у слові, висловленні.
Розв'язання проблеми виразності мови багато в чому залежить від того, що розуміти під естетичним (гр. aisthetikos - почуття, сприймання). Так, В. фон Гумбольдт "заслугою" і "недоліком" мови вважав "не те, що здатна відобразити мова, а те, на що ця мова надихає і до чого спонукає завдяки власній внутрішній силі" [5, с.70]. За його концепцією, мова є активним посередником між світом і людиною, стає для народу органом мислення і сприймання, є народжувачем і вихователем усього високого і вишуканого, що притаманне людству. Однак ці особливості мови (високе і витончене) можна відчути лише у зв'язному мовленні як частині мови, бо "кожна мова є актом її реального породження" [там само, с.324] і засобом вираження думок і почуттів людини.
Отже, естетична суть мови зумовлена творчою діяльністю народу, сумою почуттів, які він вклав у неї, й полягає у здатності збуджувати естетичні смаки й оцінки.
Багатьох послідовників В. Гумбольдта зацікавила його теза, про те, що кожна мова має "внутрішню форму", яка вбирає риси національного менталітету. Так, І. Огієнко довів, що на мові позначається дух її носія - народу, що кожна мова - це вираз національної психіки, національного "Я", і на основі цих положень вивів поняття культурності української мови [7, с.22].
При дослідженні естетики мови важливим є питання: що слід відносити до естетики мови, а що - до естетики мовлення. Коли аналізується мова певного письменника, особливості його естетичного ставлення до мови, як правило детермінуються його індивідуальною поетикою. Подібні особливості виступають як характерні риси мовлення певної особи й можуть бути далекими від естетичних ознак мови взагалі. У таких випадках кажуть про естетику мовлення, а не про естетику мови. Саме таку естетику мови та естетику мовлення слід розрізняти. Перша належить до самих ресурсів та можливостей мови, а друга - до реалізації подібних ресурсів та можливостей у тому чи іншому тексті, в того чи іншого письменника.
Говорячи про естетичну специфіку мови, ми маємо на увазі два аспекти поняття "естетичне". По-перше, "естетичне" часто розуміють як "художнє", використовуючи ці слова як синоніми. По-друге, виходячи з первинного значення слова, під естетичним мають на увазі чуттєве, тобто здатність певним чином сприймати й бути сприйнятим почуттями. При виявленні естетичної специфіки поетичної мови ми маємо на увазі єдність цих двох аспектів: художнього й емоційного.
Слід зазначити, що питання естетики мови - це не лише проблема мови художньої літератури, як здебільшого вважають, це й проблема літературної мови загалом, в усіх її функціональних різновидах.
Мовна естетика у письменника (прозаїка чи поета) зазвичай спирається не лише на нове у самій мові, але й на глибоке тлумачення й осягнення, осмислення наявних ресурсів мови, її прихованих деколи потенцій.
Естетика мови (чи, вужче, естетика художнього мовлення) є невіддільною від художності у широкому розумінні цього слова. Тому мовна естетика художнього твору в мовностилістичному плані є невіддільною від простоти й лаконізму, оригінальності й новизни вислову, від мовностилістичних засобів актуалізації та інтимізації вислову, від ідіоматичності не лише фразеологізмів, а й речень, абзаців, надфразних єдностей. Естетику мови творять елементи усіх рівнів мови - концептуального, лексичного, синтаксичного, фонетичного.
Відомо, що естетизація мови (мовних засобів) є однією з основ мовної експресії. Завдяки естетизації елементи мови глибше осмислюються, стають точнішими, яснішими, впливовішими і стилістично виразнішими.
Головною ознакою естетичності як філософської категорії є почуттєва оцінність. Естетичне, емоційно-оцінне становлять нерозривний соціально-психологічний комплекс людської свідомості, а, значить, і мови [17, с.160]. Тому під час аналізу художнього твору з акцентуванням на його мовну естетику ми, кажучи про естетичне, обов'язково беремо до уваги й емоційне.
Мовна естетика, а відповідно й мовна експресія, що постає на грунті естетичного, притаманна усім формам, стилям і рівням загальнонародної мови. Вона, як і естетична функція мистецтва взагалі, спирається на уявлення людини про найвищу естетичну цінність, тобто про "прекрасне".
Перш за все мовна естетика виявляється при народженні нової, свіжої, образної думки, при мовотворчості (не тільки в художній літературі, а й у фольклорі, публіцистиці чи ораторському мовленні). Мова художнього тексту стає естетичною тоді, коли вона виходить із залежності від традицій, відокремлюється від звичайної та буденної мови.
До основних естетичних (лінгвостилістичних) прикмет художньої мови, або загальномовних естетичних категорій, належать: глибока змістовність, влучність, стилістична гнучкість і витонченість вислову; ритмічність, благозвучність (разом із благозвучністю та какофонією); інтонаційне багатство, полісемантичність, динамізм тощо. Всі ці категорії, діючи на реципієнта естетично, сприяють виникненню мовної експресії.
Оскільки естетична свідомість письменника відбиває світ у формі естетично значущих, як правило, художніх образів, засобами формування й передачі цих образів виступають елементи мови, які організовуються в систему тропів. Найскладнішим, найдієвішим засобом естетизації й експресивізації художньої мови, на думку багатьох лінгвістів [4; 17], є метафора.
В естетичному оформленні та в експресивному тонуванні художнього тексту неабияка роль належить також деяким стилістичним фігурам та прийомам, організації тексту, фонетичному рівню. До експресивізації на естетичному грунті схильні елементи всіх структурних рівнів мови, але не однаковою мірою. Найбільшу "схильність до неї виявляють елементи лексичного й фразеологічного рівнів, меншу - словотворчого й фонетичного, ще меншу - граматичного" [17, с.47].
Говорячи про мовну естетику, не можна не згадати про так звану естетичну "зарядженість художнього тексту" [13]. "Естетична зарядженість художнього тексту витворює "силове поле", в якому "намагнічуються" навіть стилістично нейтральні, документальні чи будь-які інші елементи. Це "намагнічування" відбувається завдяки широкому образному звучанню твору, підтексту, практично невичерпним асоціативним зв'язкам тощо" [там само, с.13].
Естетична функція мови є однією з основ мовної експресії. Все в мові, що є само по собі прекрасним, викликає уявлення про незвичайне й небуденне і творить це прекрасне, незвичайне і небуденне, допомагає інтенсифікувати стилістичну виразність, творить різноманітні художні образи - прекрасні, потворні, піднесені чи низькі. Особливістю мовної естетики художнього слова є те, що слово у тексті, наділене особливою естетичною функцією, є індивідуалізованим, неповторним за своїм використанням. Тому розкриття контекстуального значення, естетичної значущості мовних одиниць є одним із найважливіших завдань у дослідженні мовної естетики художнього тексту.
ЛІТЕРАТУРА
- 1. Арнаудов М. Психология литературного творчества. - М.: Прогресс, 1970. - 654 с. 2. Бровко М. М. Предмет естетики і мовознавство: Конспект лекції з курсу естетики. - К.: КДЛУ, 1994. - 24 с. 3. Гадамер Г.-Г. Про вклад поезії в пошук істини // Возняк Т. Тексти та переклади. - Х.: Фоліо, 1998. - С. 380-391. 4. Глазунова О. И. Логика метафорических преобразований. - СПб: Филологический факультет СПбГУ, 2000. - 190 с. 5. Гумбольдт фон В. Избранные труды по языкознанию / Под ред. проф. Г. В.Рамишвили. - М.: Прогресс, 1984. - С.70, С.324, С.329. 6. Ларин Б. А. Эстетика слова и язык писателя. Избранные статьи. - Л.: Худ. лит-ра, 1974. - 443 с. 7. Огієнко І. Українська культура. - К.: МП "Абрис", 1991. - 272 с. 8. Пешковский А. М. Вопросы методики родного языка, лингвистики и стилистики. - М.-Л.: Госиздат, 1930. - 411 с. 9. Потебня А. А. Из записок по русской грамматике: В 4-х т. - М.: Просвещение, 1968. - Т.3. - 551 с. 10. Потебня А. А. Эстетика и поэтика. - М.: Искусство, 1976. - 614 с. 11. Потебня О. О. Естетика і поетика слова: Збірник. - К.: Мистецтво, 1985. - 302 с. 12. Прокопович Ф. Риторика. Перевод проф. М. Петрова. - К.: Труды Киевской духовной академии, 1858. - 564 с. 13. Ткаченко А. Мистецтво слова (Вступ до літературознавства). - К.: Правда Ярославичів, 1998. - 448 с. 14. Фослер К. Позитивизм и идеализм в языкознании // Звегінцев В. История языкознания ХІХ и ХХ веков в очерках и извлечениях. В 2-х ч. 2-е изд., доп. - М.: Учпедгиз, 1960. - Ч.1. - С.189-256. 15. Франко І. Я. Із секретів поетичної творчості. - К.: Рад. письменник,1969. - 267 с. 16. Хайдеггер М. Гельдерлін та сутність поезії // Возняк Т. Тексти та переклади. - Х.: Фоліо, 1998. - С. 345-360.
17. Чабаненко В. Основи мовної експресії.- К.: Вища школа, 1984. - 167 с.
Похожие статьи
-
Особливості письмової мови - Етичний аспект усного та писемного мовлення
Основною, якщо не єдиною, формою реалізації розмовної мови є усна форма. До письмовій формі розмовної мови можна віднести тільки записки та інші подібні...
-
Етика ділового та адміністративної мови - Адміністративний мовний етикет
У сфері ділових відносин ми маємо справу і з паперами, і з людьми. Якщо ділові папери мають більш-менш усталені форми (їх стиль підпорядкований...
-
Художній образ та його характерні риси - Етика та естетика
Художній образ - це специфічна для мистецтва форма віддзеркалення дійсності і вираженя думок і відчуттів художника. Художній образ народжується в уяві...
-
Протокольні питання, які розв'язуються адміністрацією готелю - Туристичний бізнес. Протокол етикету
Зустріч біля входу в готель найпочесніших гостей (глави делегації). Цю відповідальну місію здійснює, як правило, директор готелю. Він представляється...
-
Предмет естетики. Основні категорії - Етика та естетика
1. Предмет естетики та її місце в системі наук. 2. Соціокультурні функції естетики. 3. Основні естетичні категорії. Ключові слова: Естетика, естетичне,...
-
Твір мистецтва як художнє ціле - Зміст поняття "естетика"
Сучасна естетична теорія виділяє декілька рівнів естетичного аналізу мистецтва: воно осмислюється як специфічний вид реальності; як особлива форма...
-
Дискусії щодо існування етики як науки
Упродовж двох тисячоліть більшість мислителів не сумнівалась у можливості створення наукової етики. Особливий оптимізм щодо цього виявляв нідерландський...
-
Регіональні особливості мовленнєвого етикету - Особливості мовленнєвого етикету українців
Як і на всіх українських землях, у галицькій родині дитину змалечку навчають бути чемною, дотримуватись неписаних, але обов'язкових у взаєминах із людьми...
-
Естетичні принципи аналізу мистецтва - Зміст поняття "естетика"
Мистецтво склалося у духовному досвіді людства як один зі специфічних його видів. Йому властиве цілісне, конкретно-чуттєве закріплення досвіду...
-
Елементи етикету адміністративної мови - Адміністративний мовний етикет
Адміністративна мова належить до офіційно-ділового стилю російської мови і використовується в канцелярської листуванні, в адміністративних актах,...
-
Основні особливості мови квітів - Мова квітів
Кожній квітці, відповідно до древнього трактату, відповідало визначене значення. Досить було піднести в подарунок панянці скромний букетик фіалок, щоб...
-
Категорії комічне і трагічне - Аналіз проблеми створення естетики
Трагічне - це категорія естетики, що відбиває діалектику свободи та необхідності, втілюючи найбільш гострі життєві протиріччя між необхідністю чи...
-
Діалектика форми і змісту в мистецтві - Зміст поняття "естетика"
Теорія художньої форми спирається на загально філософське осмислені цього поняття. Окреслимо деякі найсуттєвіші його аспекти. Формотворенні покладене у...
-
Спроби аналізу історії формування і розвитку естетичної думки робилися неодноразово і багатьма буржуазними ученими: Шаслером, не припинявся. Ми...
-
Природа та сутність художнього образу - Зміст поняття "естетика"
Поняття образ -- засаднича категорія буття: будь-яке відображення є образ, тобто ідеальна сутність. Це утвір свідомості, що існує як суб'єктивна...
-
Зміст поняття "естетика" - Зміст поняття "естетика"
Естетика мистецтво художній діалектика Поняття "естетика" увійшло до системи філософського знання для означення науки, що досліджує закони...
-
ЕСТЕТИЧНИЙ СМАК - Естетична сідомість
Естетичний смак звичайно розглядають як здатність людини до естетичної оцінки явищ дійсності і мистецтва. Ця традиція визначення закладена Кантом, що...
-
Естетична свідомість як специфічна форма свідомості - Зміст поняття "естетика"
Поряд з естетичною структурою свідомості як особливим еволюційним утвором варто виокремити своєрідну її форму -- естетичну свідомість. Естетична...
-
Мистецтво як засіб спілкування - Мистецтво як засіб спілкування, моральна програма Ісламу
Розглянемо мистецтво, визначальною властивістю якого є самоствердження змістовної цілісності і форми, художньо-образне вираження реальних передумов і...
-
КУЛЬТУРА УСНОГО ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ - Культура усного ділового мовлення
Ділове мовлення обслуговує сферу офіційного усного й писемного спілкування: зв'язок органів влади, установ, організацій між собою та з населенням,...
-
.Еволюція естетичних концепцій - Етика та естетика
1. Еволюція естетичної думки від античності до Нового часу. 2. Естетичні концепції ХVІІ-ХІХ ст. 3. Розвиток вітчизняної естетичної думки. Ключові слова:...
-
Етапи розвитку естетики - Предмет естетики: історія та теорія
Естетика - наука про становлення чуттєвої культури людини. Таке загальне визначення витікає з органічної єдності двох своєрідних частин цієї науки; якими...
-
З XVII ст. починають укладатися нормативні естетичні системи, що беруть свій початок ще з поетик епохи Відродження. Першою такою системою була естетика...
-
Ділове спілкування та форми обговорення ділових проблем
Якщо ділова людина хоче переконати слухача (читача) в правдивості запропонованої теми, їй варто подбати, щоб слово її було зрозумілим, тема була...
-
ЕСТЕТИЧНИЙ СМАК - Естетична свідомість
Естетичний смак звичайно розглядають як здатність людини до естетичної оцінки явищ дійсності і мистецтва. Ця традиція визначення закладена Кантом, що...
-
Естетичне відношення людини до дійсності
У статті піддається критиці розуміння природи і сутності естетичного відношення людини до дійсності, зокрема, прекрасного, яке пропонують студентам...
-
Моральність і рівність - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Рівність -- відносно новий елемент моральності. Він більшою мірою, ніж справедливість і свобода, пов'язаний з певними соціальними групами, а не з...
-
Мова етики і її співвідношення з мовою моралі - Етика Новітнього часу
Мова є системою знаків, яка забезпечує людське спілкування, мислення і вираження думок. У ній об'єктивується не тільки суспільна свідомість, а й...
-
Естетика як самостійна наука - Предмет естетики: історія та теорія
Античний філософ гармонія почуття естетика В історії естетичної науки перша половина XVIII ст. займає особливе місце: в 1750 р. з друку вийшов перший том...
-
Естетика як наука - Естетика як наука
Естетика - наука про становлення чуттєвої культури людини. Таке загальне визначення витікає з органічної єдності двох своєрідних частин цієї науки; якими...
-
Естетичні почуття: генеза, закономірності виявлення - Зміст поняття "естетика"
Отже, ми з'ясували, що естетична свідомість має формуючу здатність і одночасно постає наслідком формування духовного досвіду небайдужого ставлення людини...
-
Прийом підлеглих - Правила ділового етикету
Успішне керівництво нерозривне зв'язано з ефективною комунікацією. Якщо ви не умієте витягти максимум можливого зі спілкування з людьми, то вам не...
-
Метакатегоріальний статус поняття "естетичне" - Зміст поняття "естетика"
Усепроникний характер і духовно-формуюча сутність естетичного як особливого типу відношення визначають особливе місце феномену в системі естетичного...
-
Вступ - Привітання та представлення як найрозвинутіша форма ввічливості
Для успішних ділових переговорів між партнерами, особливо представниками різних країн, дуже важливо дотримуватися певних протокольних звичаїв та правил....
-
Речевая деятельность как один из видов деятельности человека характеризуется целенаправленностью и состоит из нескольких последовательных этапов:...
-
Література - Адміністративний мовний етикет
1. Введенська Л. А., Павлова Л. Г., Кашаева О. Ю. Російська мова та культура мови. Довідковий посібник. Серія "Вищий бал". Ростов н / Д.: Фенікс, 2002 -...
-
Поняття "естетичне": зміст, сутність - Зміст поняття "естетика"
Естетичне -- якісно визначене відношення. Це особливе емоційно-небайдуже, осмислююче, переживаюче відношення людини до виразних форм дійсності та...
-
Філософське осмислення феномена естетичного в сучасних потребах людини
Соціальне мікросередовище, як і макросередовище, формує загальні контури ціннісних орієнтацій і системи цінностей. Тому народжується потреба орієнтування...
-
Породженими об'єктивними соціально-економічними умовами і тісно пов'язаний з ними громадський побут кожного етносу - не застигле явище, а динамічна...
-
Естетична свідомість. - Естетика як наука
Естетична діяльність суспільного суб'єкта, що розвивався протягом значного історичного періоду, створює певний комплекс почуттів, уявлень, поглядів,...
До питання про еволюцію поглядів на естетичну функцію мови