Анотація - Етичне вчення І. Канта

В етиці Канта висувається поняття "чистий практичний розум". Воно відображає єдність всезагального у моралі (апріорні моральні закони) та індивідуально неповторного (моральні максими). Проблема визначається так: чи може чистий розум містити в собі практичну основу, щоб спонукати волю для розумного (у формах людяності явленого) самоздійснення людини. Інакше кажучи, Кант шукає всезагальні підстави свобідної моральної діяльності: з потреби суб'єкта почуватися свобідною особистістю і бути такою за об'єктивними наслідками діяльності. Він розкриває усі можливі спонуки до практичного самоздійснення і показує, що вони підпорядковують волю своїм потребам. Тобто, людина, що діє згідно з "матеріальними практичними правилами", визначає спрямування волі на "нижчі здібності бажання".

Аналіз моральної філософії Кант здійснює для розв'язання суперечності між "світом природи" і "світом свободи". Філософія природи досліджує об'єктивні закони, "згідно з якими усе відбувається". Тут панує принцип необхідності. Однак на підставі пізнання законів природи не можна пояснити наявні у свідомості людини ідеї єдності світу, вічності душі та існування Бога. На думку Канта, подолати суперечність між необхідністю і свободою може моральна філософія, що визначає закони, "за якими усе має відбуватися". Він виділяє два рівні моральної філософії: емпіричну, тобто оперту на досвід, і "чисту", тобто оперту на апріорні принципи. Аскетизм етики Канта великою мірою виростав на грунті християнського образу світу та місця людини у ньому. Філософ дав теоретичне обгрунтування цінності доброчинності всупереч суб'єктивності людських почуттів. Разом з тим, у його етиці людина поставлена вище за Бога, оскільки допущення його існування виводиться з наявності у людини апріорних моральних законів.

Ключові слова: етика, пізнання, моральна філософія, чистий розум.

Вступ

Етичне вчення Канта викладене в таких його працях: "Лекції з етики" (1782), "Основи метафізики моральності" (1785), "Метафізика нравів" (1797), "Про початково зле у людській природі" (1792) та ін. Основною працею з етики є "Критика практичного розуму" (1788). Разом з "Критикою чистого розуму' (1781) та "Критикою здатності судження" (1790), "Критики" утворюють систему дослідження меж здатності розуму та інших здатностей пізнання (чуттєвості й розсудку). Кант критично осмислював ідеї просвітителів щодо принципу "розумного егоїзму" як рушія моральності, а також питання впливу середовища на моральність людини. Він заперечує можливість виведенй постулатів моральної філософії з чуттєвого досвіду. "Все емпіричне не лише цілком непридатне як приправа до причин" моральності, а також вищою мірою шкідливе для чистоти окремих нравів", - пише Кант.

Похожие статьи




Анотація - Етичне вчення І. Канта

Предыдущая | Следующая