Етика утилітаризму - Етика - філософське вчення про моральність і мораль

У 60-70-і роки підвищується інтерес до утилітаризму. Термін "утилітаризм" позначає теорію, що базується на принципі корисності, увів її Дж. Ст. Мілль.

Прояв утилітаризму можна знайти, наприклад, в етичних уявленнях французьких матеріалістів XVIII століття, але більш визначену форму вираження він знаходить у XIX столітті на англійському грунті в ідейній платформі Н. Бентама і Дж. Ст. Мілля (див. лекцію 3).

Бентам вважає принцип корисності основою і критерієм моральної діяльності, ототожнюючи з задоволенням або щастям. Позиція Бентама часом набуває евдемонічного або гедоністичного "присмаку", однак залишається утилітаристською, відбиваючи першочергове значення особистої вигоди, корисливого розрахунку, егоїстичних домагань. Про це свідчить пропонована ним як механізм вибору "моральна арифметика", тобто простий підрахунок вигод і втрат, а також ідея про пріоритетність результатів моральної поведінки в порівнянні з його мотивацією.

Мілль стверджує зв'язок індивідуальної корисності з "світовою користю" (домагаючись "свого", людина тим самим вносить лепту в створення "світового блага"); визнає моральну значущість любові до іншого як до самого себе; відкидає чисто кількісний спосіб відношення до задоволень, підкреслюючи їхні якісні параметри і відрізняючи від щастя; трохи більше цінує мотиви вчинків. Відтворюючи і поєднуючи відомі і досить різнорідні ідеї (наприклад, щастя -- "існування, щонайможливо вільне від страждань і щонайможливо багате насолодами").

Досить своєрідний вияв утилітаризм одержав у США на базі філософії прагматизму. Основоположник Прагматизму Ч. Пірс Сформулював свої ідеї ще наприкінці XIX століття, а його послідовники (У. Джемс, Д. Дьюї, Д. Тафтс І ін.) сприяли широкому поширенню цього філософського напряму в XX столітті.

Прагматизм претендує на наукове, раціональне вирішення моральних проблем і максимальне зближення етичних ідей з реаліями морального життя. Відкидаючи абстрактний підхід, представники прагматизму "заземлюють" аналіз з метою перетворення етики в "практичну науку".

Утилітаристська спрямованість прагматизму пов'язана зі значущістю в ньому принципу корисності, що детермінує не тільки всі вияви людської діяльності, а й сферу інтелекту: "думка "щира" остільки, оскільки віра в неї вигідна для нашого життя" (Джемс). Корисність, дієвість, ефективність -- такі, на думку прагматистів, головні регулятивні установки будь-якої форми людської активності, у тому числі і моральної, тому що вони адекватно відбивають її "формулу": бажання -- дія -- успіх. Іншими словами, добро, за Джемсом, це те, що відповідає бажанню (потребі) і викликає дію, що веде до успіху, тобто людина повинна "робити те, що окупається". Користь, що виступає "загальним знаменником" всіх етичних понять, існує, на думку Джемса, тільки для суб'єкта, а "поза його думкою речам не властиві моральні якості".

Крім цього, Джемс висуває ідею про неповторність моральної ситуації (завдяки якій моральну доктрину прагматизму часто називають "ситуаційною етикою"). Весь моральний досвід людини складається з унікальних ситуацій, у кожній з них потрібно приймати найбільш оптимальне рішення, виходячи з особливостей даного моменту, тобто кожна ситуація породжує власну моральну орієнтацію. Зрозуміло, що з такої релятивістської точки зору випливає уявлення про плюралізм моральних цінностей, єдиною підставою вибору яких виступає індивідуальна корисність, що забезпечує успішність конкретного акта діяльності. Підсумок міркуванням прагматистів на цю тему підводить "інструменталізм" Дьюї, що позначає мораль і етику усього лише як набір "інструментів", що допомагають індивідові вирішувати свої ситуації найкращим для нього чином.

Отже, мораль -- це "засіб гарного життя" (Пірс). Розум прагматизм практично ототожнює з розсудливістю і зводить його роль до підбору найбільш ефективних засобів для вирішення ситуації. Мети, мотиви дії розуму непідвласні, суб'єктивні й егоцентричні. Вони не мають таку значущість, як засоби, і, власне кажучи, засобами поглинаються. Висновок, що звідси випливає, про виправданість будь-яких засобів (як і взагалі будь-якого змісту вибору) якщо і не формулюється прямо, то все рівно мається на увазі.

Прагматизм у якості своєрідної "методології успіху" знайшов широке поширення в США і багато в чому визначив ідеологічне й психологічне підгрунтя "американського способу життя", тому його сліди виявляються і в даний час, хоча як самостійний напрям філософської думки він закінчив своє існування.

Європейські прихильники утилітаризму пропонують різні варіанти його модернізації, тому виникають такі різновиди утилітаристської орієнтації як "крайній утилітаризм" (Дж. Смарт, Т. Спридж), "помірний утилітаризм" (Дж. О.Ермсон), "узагальнюючий утилітаризм" (С. Зингер, Дж. Харрисон) і т. д. Поза залежністю від найменування, усі форми утилітаризму базуються на одному фундаменті (критерієм моральності виступає корисність), а суперечка між прихильниками його різних інтерпретацій здійснюється переважно по лінії протиставлення значущості самої дії і деякого загального морального правила для однорідних дій. Конфронтуючі один одному позиції з цього питання прийнято позначати "утилітаризмом учинку" і "утилітаризмом правила".

Представники першої позиції стверджують, що вчинок можна вважати "правильним", якщо він приводить до найкращого результату з усіх можливих у даній ситуації, а прихильники другої співвідносять цінність учинку з загальними для дій визначеного типу моральними настановами.

Критерієм залишається "найбільша користь для кожної особистості". Загальна для всіх утилітаристів віра в те, що особиста корисність діяльності приведе до "загальної користі", а з індивідуального щастя природно виникне "загальне щастя" в атмосфері "загальної доброзичливості", суперечить реальному моральному буттю.

Тепер можна подивитися на етику XX століття під іншим кутом зору, що фіксує її поляризацію за принципом загальне - частка. Спробуємо коротко проілюструвати ці орієнтації, термінологічно позначивши їх (досить умовно) як "універсалістську" і "прикладну".

Похожие статьи




Етика утилітаризму - Етика - філософське вчення про моральність і мораль

Предыдущая | Следующая