"Ми у вічну моральність не віримо...". В. І. Ленін - Етика - філософське вчення про моральність і мораль

Бідність -- не порок. Народне прислів'я намагалося затвердити незалежність моральності від власності. Однак в основі багатьох аморальних учинків лежить бідність. Поль Гольбах писав: "Більш справедливі і здорові політичні діячі повинні були б зрозуміти, що саме власність прив'язує громадянина до батьківщини, що людина, що нічим не володіє, нічим і не дорожить, що в країні, населеної жебраками і бурлаками, злочин стане незабаром настільки розповсюдженим, що ніщо не зможе його викорінити". Історія культури незаперечно свідчить: її (культуру) розвивали в більшості випадків люди досить забезпечені. Бідняки, хоча і веселилися, любили співати пісні сумні про свою нелегку долю, про перемогу кривди над правдою. Чи могли люди, придавлені важкою працею, пияцтвом, препоганим побутом і ненавистю до багатих збудувати суспільство соціальної справедливості?

У проектах нового суспільства звичайно використовується принцип "від противного", тобто, виключається все негативно оцінюване в старому суспільстві. У новому суспільстві не буде ні приватної власності, ні експлуатації людини людиною, ні бюрократизму і т. д. Так думали К. Маркс і Ф. Енгельс, так думав і В. І.Ленін.

В. І. Ульянов-Ленін (1870-1924) народився в місті Симбірську в родині попечителя навчального округу. З юності включився в революційну боротьбу. Після страти брата Олександра, що дотримував терористичних методів боротьби з царатом, заявив: "Ми підемо іншим шляхом!" Екстерном здав іспити в Петербурзькому університеті з юридичної спеціальності. Наприкінці XIX-початку XX століття поставив завдання створення партії нового типу. Назвав її розумом, честю і совістю епохи. Побачивши вперше молодого марксиста, Г. В. Плеханов відгукнувся про нього: "Як тільки я познайомився з ним, я відразу зрозумів, що ця людина може виявитися для нашої справи дуже небезпечною, тому що його головний талант -- неймовірний дар спрощення". Цей дар Ленін проніс через усе своє життя, прозрівши лише до його кінця, коли вже нічого змінити не міг. Спеціальної роботи з етики не писав. Найбільш близька до етичної проблематики робота -- "Завдання спілок молоді".

У теорії "етичну точку зору" він підкоряє "принципові причинності", а на практиці зводить до класової боротьби. Людська моральність зводилася до моральності класової. Тому він заявив: "Ми у вічну моральність не віримо й обман усяких казок про неї викриваємо". Так само, як і німецькі теоретики, Ленін дотримував класового розуміння моральності.

У країні, у якій лише піввіку назад було юридично скасоване рабство, передбачалося побудувати суспільство, якого ще не бачив світ. Ідеолог нового суспільства заявляє: "Робітники будують нове суспільство, не перетворюючись у нових людей, що чисті від бруду старого світу, а стоячи по коліно в цьому бруді".

Ленін ремствував на те, що гарних законів написано багато, але вони не "працюють", оскільки не користуються підтримкою населення. Втілити в життя норми цих законів було неможливе одною лише пропагандою завдань Радянської влади. Свідомість робітничого класу, не говорячи вже про селянство, виявилася нижче розрахункової. "На мій погляд, -- писав Ленін, -- є три вороги, що стоять перед людиною... комчванство,... безграмотність,... хабар". В іншому добутку він писав: "Найгірший у нас внутрішній ворог -- бюрократ, це комуніст, що сидить на відповідальній роботі... і який користується загальною повагою як людина сумлінна". Так настає прозріння в людини, що неодноразово підкреслювала, що головне -- це взяти пролетаріатові у свої руки державну владу. І він зі смутком відзначає наявність чудових щиросердечних якостей "у невеликого числа людей".

Незадовго до смерті він знайшов відсутність таких якостей у свого висуванця, "чудесного грузина" Йосипа Джугашвілі (Сталіна). У нього були лише прекрасні якості актора й інтригана, завдяки яким йому вдалося перехитрити більш інтелігентних соратників і встановити режим особистої влади.

У 20-і роки XX століття почався процес деформації партійних моральних принципів. Ставши правлячою, партія виявилася підданою порокам кар'єризму, хабарництва, догідництва. Більшовики переконались у вірності марксистської істини: "влада псує". Вірно оцінивши ситуацію, у партію косяком потягнулися ловкачі, кар'єристи, користолюбці, злодії та інші сумнівні елементи. Крім того, партія стала поза критикою, що породило комчванство і бюрократизм. На честь партійних вождів стали називати міста, села, вулиці, метро, інститути і т. д. Небезпека морального розкладання була вчасно усвідомлена, тому в 1920 році була створена Контрольна комісія (пізніше ЦКК), що повинна була стати "судом комуністичної честі". Чищення партійних рядів ставали усе менш ефективними. Етичний нігілізм охопив навіть верхи партії. М. І.Бухарін пропонував замінити мораль нормами простої доцільності. Інший ленінець Е. А.Преображенський у 1923 році видав книгу "Про мораль і класові норми", у якій заперечував етику.

У таких умовах у партійних рядах розгорнулася широка дискусія про партійну етику, який було дано таке визначення: "Це сума питань про поведінку члена партії, про те, як він повинен поводитися". У визначенні подано найпростіший критерій моральної поведінки. З обуренням дивилися на те, що відбувається, старі більшовики, що пройшли в'язниці, каторги і заслання. Деякі навіть пропонували заради збереження моральної чистоти партійних рядів піти в підпілля.

У 30-і роки дискусії про поведінку членів партії було покладено кінець. Аморальність соціалізму досягла межі. Почалися масові репресії, голодомор в Україні й Росії. Жертвами сталінізму стали не тільки супротивники нового світу, а й найбільш віддані члени партії. Революція пожирала своїх дітей. Були винищені десятки мільйонів людей. Світовій історії навряд чи відомо масове винищування власного населення. А в ці роки А. М. Горький писав про слово "товариш" проникливі рядки: "...це слово прийшло об'єднати увесь світ, підняти всіх людей на висоту волі і зв'язати їх новими узами, міцними узами поваги один до одного, поваги до волі людини, заради волі його... ".

Потім прийшла війна, що забрала 27 мільйонів людських життів...

Після смерті тирана почалася хрущовська "відлига". Новий лідер не тільки засудив культ особи Сталіна, а й пообіцяв населенню комунізм через 20 років. Упор знову робився на свідомість, а виховання нової людини ставилося головним завданням побудови комунізму. У новій програмі КПРС був навіть так званий "моральний кодекс будівника комунізму", що нагадує утопічністю заповіді Мойсея. Після скинення М. С.Хрущова настало вісімнадцятирічне правління Л. І. Брежнєва, яке за лицемірством перевершило все, що було до нього й після нього. Власні житлові будинки, готелі, здравниці, транспорт, зв'язок, система постачання та інше -- усе це для обраних, для тих, хто обіцяв привести радянський народ до комунізму. У той час, коли "народні маси" стояли в чергах за мокрою ковбасою і туалетним папером, партійна номенклатура отоварювалася в "розподільниках". У нас усі були рівні, тільки одні виявилися рівніші за інших.

До 80-х років партія вірних ленінців украй знесиліла. Ресурс її впливу на населення був вичерпаний. Нову надію вселила лише наступна кампанія відновлення під керівництвом М. С.Горбачова, названа дивним словом "перебудова". Що, власне, треба було перебудовувати, якщо все пророблене раніше, було зроблено невірно? Відповідь була, як завжди, проста: перебудовувати самого себе. У який раз пропонувалося змінити свідомість і своє відношення до роботи. Лідер партії вже не обіцяв комунізм через 20 років, він задовольнявся завданнями поскромніше: виконати продовольчу програму й припинити купувати хліб на тлетворному Заході, а також боротися з пияцтвом і алкоголізмом і "нетрудовими" доходами. При цьому треба було на півдні вирубати виноградники й заборонити бабусям продавати на вулиці петрушку. Перебудовна балаканина і демагогія не могла тривати довго. Партійні бонзи, переконавшись у нікчемності ватажка, спробували відсторонити його від влади. Спроба відсторонення провалилася, і бонзи рангом нижче розвалили створювану століттями державу. Мільйони людей позбавилися трудових заощаджень, шкірою відчули гіперінфляцію, утратили роботу, стали вигнанцями у своїй країні.

Ті люди, що успішно керували будівництвом комунізму, нині не менш успішно керують будівництвом капіталізму. З однієї великої партії вони зробили десятки маленьких партій, зате своїх, ручних і кишенькових. Деякі навчилися хреститись і тримати свічку в руках. Ніколи вони запозичали програмні положення в інших партій, у 90-і роки стали запозичати ідеологію церкви, яку стільки років третували і з якої стільки років безуспішно боролись. Ніколи не були справжніми комуністами, ніколи не будуть справжніми християнами, зате здатність до мімікрії (пристосування) фантастична.

Марксистська етична методологія, що одержала найбільший розвиток у СРСР, не залишила байдужими представників етичної думки й в інших країнах, спонукаючи їх або на протистояння й критику, або на творче використання деяких марксистських ідей у рамках іншої філософської орієнтації. Так чи інакше, марксистський ідейний комплекс значно асимільований етикою ХХ століття і продовжує виконувати в її "карнавальному ході" аж ніяк не другорядну роль.

Похожие статьи




"Ми у вічну моральність не віримо...". В. І. Ленін - Етика - філософське вчення про моральність і мораль

Предыдущая | Следующая