Релігіозні громади і церква - Політичні організації

Конституція 1996 року та Закон про свободу совісті 1991 року забезпечує свободу релігії, і уряд, зазвичай, на практиці поважає це право; проте мали місце певні проблеми на місцевому рівні, які часто були викликані тим, що місцеві урядовці займали чийсь конкретний бік у конфліктах між релігійними організаціями. Релігійні групи, належні до всіх вір, процвітали; але деякі місцеві урядовці часом перешкоджали спробам меншин і представників нетрадиційних релігій реєструватися і купувати чи орендувати власність.

За період, що його покриває цей звіт, не відбулося жодних змін у статусі поваги до релігійної свободи. Залишились актуальними питання реєстрації та відновлення прав на власність; але уряд продовжував сприяти поверненню конкретної власності.

В цілому дружні взаємини між віруючими у суспільстві роблять свій позитивний внесок у питання про релігійну свободу; але мали місце винятки, особливо серед лідерів конкурентних розгалужень однієї і тієї самої віри. Зустрічались окремі випадки антисемітизму й антиісламських настроїв. Всеукраїнська Рада церков та релігійних організацій провела форум, покликаний вирішити суперечки та обговорити відповідне законодавство.

Загальна площа країни становить 233 088 квадратних миль, а її населення - 48,4 млн. Оцінка кількості тих, хто вважає себе віруючими, широко варіюється. Загальнонаціональне опитування, проведене у 2001 році дослідницьким центром СОЦІС, виявило, що більш ніж 40 відсотків громадян визнали себе атеїстами; проте опитування 1200 українців, проведене у кінці 2002 року неурядовою організацією "Регіональні ініціативи", показало, що тільки 4 відсотки назвали себе атеїстами, тоді як 65 відсотків сказали, що вони віруючі. Релігійна практика найпотужніша у західній частині країни. У 1991 році тут було 13 019 зареєстрованих релігійних громад. За даними на січень таких громад було вже 27 446.

Більш ніж 90 відсотків релігійно активних громадян - християни, більшість з яких є православними. Приблизно 10 відсотків всього населення - члени Української греко-католицької церкви, яку іноді називають ще уніатською, візантійською або церквою східного обряду. Прихильниками римо-католицької церкви називають себе 1 млн. громадян, або приблизно 2 відсотки всього населення. Існують невеликі, але вагомі групи іудеїв та мусульман, так само як і громади баптистів, адвентистів сьомого дня, християн-євангелістів, прихильників Церкви Ісуса Христа святих останніх днів (мормонів) та свідків Єгови, що постійно зростають.

Більшість громадян ідентифікують себе як православні християни однієї з трьох церков. Українська православна церква (УПЦ) Московського патріархату - найбільша цілісна релігійна спільнота і найбільша з православних церков країни. Церква має 10 040 зареєстрованих громад, більшість із яких розташовано в центральному, південному та східному регіонах. Митрополит Київський Володимир (Сабодан) очолює церкву всередині країни.

Українська православна церква (УПЦ) Київського патріархату сформувалася після здобуття незалежності. З 1995 року її очолює патріарх Філарет (Денисенко), який свого часу був російським православним митрополитом Києва і всієї України. Представники Київського патріархату УПЦ становлять 3 196 зареєстрованих приходів, і приблизно 60 відсотків із них розташовані у західній частині країни.

Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) - найменша з трьох основних православних церков країни; вона була заснована у 1919 році в Києві. Оголошена незаконною Сталіним у 1933 році, церква вижила протягом радянських часів в основному завдяки українській діаспорі. Її було легалізовано 1989 року, і зараз вона налічує 1 110 зареєстрованих громад, більшість із яких розташовані у західних регіонах країни. В інтересах майбутньої можливої консолідації православних церков України вона не взяла імені патріарха заради вшанування пам'яті покійного патріарха Димитрія. УАПЦ очолює Тернопільський і Подільський митрополит Мефодій.

Прихильники Української греко-католицької церкви становлять другу найбільшу групу віруючих після християнських православних церков. Брестська рада у 1596 році утворила церкву, яка об'єднала православних і римо-католиків. Ця церква проводить візантійську (православну) літургію, але повністю підпорядковується Папі. Радянський режим примушував Українську греко-католицьку церкву знову возз'єднатися з Православною церквою після Другої світової війни; проте вона вижила в підпіллі всередині країни і в діаспорі. Легалізована у 1989 році, Українська греко-католицька церква на 1 січня налічувала 3334 зареєстрованих громад. Її членами є більшість віруючих західного регіону і приблизно 10 відсотків населення в цілому, або приблизно 4,5-5 млн. чоловік. Главою церкви є кардинал Любомир Гузар, верховний архієпископ Львова.

Римо-католицька церква традиційно пов'язується з історичними зонами проживання громадян польського походження, які в основному мешкають у центральному та західному регіонах. Римо-католицька церква, яку очолює кардинал Маріан Яворський, львівський архієпископ, налічує 847 зареєстрованих громад, що обслуговують приблизно 2 відсотки населення.

Іудейська громада на території країни має довгу історію. Багато євреїв загинуло під час Голокосту, і чимало інших стали жертвами радянських репресій. Кількість цих жертв можна порівняти із сьогоднішньою кількістю єврейського населення. Відповідно до даних Державного комітету статистики, єврейське населення під час перепису 2001 року становило 103 600 чоловік, хоча деякі іноземні експерти називають цифру 300 000. Експерти свідчать, що 35-40 відсотків єврейського населення ведуть активне общинне життя; зареєстровано 262 іудейські громади.

Єврейське населення стикається з певними демографічними труднощами. Еміграція в Ізраїль та на Захід протягом останніх років зменшувала кількість єврейського населення щороку на 20-30 тисяч. До того ж, середній вік єврея в країні становить 60 років; учені та місцеві єврейські лідери підрахували, що на одне народження в межах громади припадає 12 смертей. Незважаючи на ці демографічні показники, єврейське життя продовжує процвітати, щороку реєструються нові громади відповідно до зростання пропорції євреїв, які відправляють обряди своєї віри (завдяки зростанню кількості рабинів, котрі після здобуття незалежності приїжджають сюди з Ізраїлю та інших країн), і збільшення кількості людей, які відкрито хочуть ідентифікувати себе як євреї. Більшість євреїв, що дотримуються віри, - ортодокси. Головний рабин усіх ортодоксальних церков - Яаков дов Блайх, належний до Карлін-Столинської гілки хасидизму. Водночас продовжує зростати менш численний, Прогресивний (Реформістський) іудейський рух, що на кінець періоду, описаного у цьому звіті, налічував 47 громад. Головний рабин Прогресивного руху - рабин Александр Духовний. У 2001 році в Ужгороді розпочала свою діяльність Консервативна єврейська конгрегація. У Дніпропетровську має свою конгрегацію рабин Шмуель Камінецький, що представляє рух Шабад Любавич.

Іслам також віками присутній на території країни. Шейх Тамім Ахмед Мохаммед Мутач, голова Духовного директорату мусульман в Україні і представник Всеукраїнського комітету, стверджує, що мусульманська громада налічує 2 млн. членів, хоча інші підрахунки подають набагато нижчі цифри. Існує 462 зареєстровані мусульманські громади. Шейх Тамім відзначає, що приблизно 50 000 мусульман - переважно іноземців - живуть у Києві. Багато мусульман у країні - кримські татари. Кримських татар було насильницьким шляхом депортовано з Криму в 1944 році, але з 1989 року вони почали повертатися. Приблизно 267 000 чоловік, або 12 відсотків населення Криму становлять кримські татари. Лідером мусульман Криму є Муфтій Еміралі Аблаєв.

За роки, що минули від здобуття незалежності, зросла кількість протестантських церков. Мабуть, найбільшою групою є баптисти-євангелісти, представлені більш ніж 140 000 членами у приблизно 2270 громадах. Інші громади, що зростають, - це адвентисти сьомого дня, п'ятдесятники, мормони, свідки Єгови та християни-євангелісти. З'явилися також нові громади - лютерани, кальвіністи, англіканці, пресвітеріани, методисти та інші.

Зростання кількості громад, що являють собою нетрадиційні релігійні рухи, свідчить про свободу релігії в країні. На 1 липня, за даними Державного комітету у справах релігій, було зареєстровано 39 громад свідомості Крішни, 42 буддистські громади і 13 громад Багаї.

Зарубіжні релігійні діячі активно працюють у багатьох церквах і сектах. Вони відіграють особливо активну роль у протестантських та мормонських громадах, зростанню яких в основному сприяла їхня місіонерська діяльність. Іудейська громада також залежить від зарубіжних релігійних діячів; багато рабинів не є українськими громадянами. У 2002 році сюди приїхали 12 203 зарубіжних релігійних діячів. У перші 6 місяців 2003 року за релігійними візами до країни в'їхало 5622 особи.

Конституція 1996 року та Закон 1991 року про свободу совісті забезпечують свободу релігії, й уряд в цілому поважає ці права на практиці; проте деякі меншини і нетрадиційні релігійні групи стикалися з труднощами при реєстрації і купівлі чи оренді власності.

Закон фактично вимагає, щоб усі релігійні організації реєструвалися державою. Державний комітет у справах релігій відповідає за зв'язок із релігійними організаціями і за виконання державної політики у сфері релігії. Головний офіс Комітету розташовано в Києві; Комітет має представників у всіх регіональних центрах, а також в автономних містах Києві та Севастополі. Кожна релігійна організація, до складу якої входить більше ніж 10 дорослих членів, повинна зареєструвати свої догмати і статут у місцевій чи державній організації, щоб отримати статус "юридичної особи", необхідний для багатьох видів економічної діяльності, зокрема видавничої і банківської, та для проведення майнових трансакцій. Реєстрація також необхідна для повернення церковної власності. Національні організації повинні реєструватися в Державному комітеті у справах релігій, а потім кожна місцева філія має зареєструватися в місцевому відділенні Комітету в тому регіоні, де вона розташована. Згідно із законом, процес реєстрації мусить займати 1 місяць або 3 місяці, якщо Комітет звертається по експертний висновок щодо легальності групи, яка подається на реєстрацію. Відповідно до правил Комітету, тривалість періоду реєстрації становить в середньому 3 місяці. Реєстрація може зайняти 6 місяців у тих випадках, коли Комітет потребує додаткової експертної оцінки. Відмову у реєстрації може бути оскаржено в суді. На додаток до реєстрування релігійних організацій місцеві відділення Комітету стежать за тим, щоб діяльність цих організацій відповідала букві закону.

Державний комітет у справах релігій часто проводить консультації з Всеукраїнською Радою, члени якої репрезентують віри більш ніж 90 відсотків релігійно активного населення. Всеукраїнська Рада засідає кожні 2 чи 3 місяці; її голови міняються шляхом ротації. Її повноважні члени також використовують засідання Ради як можливість обговорення потенційних проблем між різними віросповіданнями. Рада також забезпечує проведення форуму, на якому релігійні організації можуть консультуватися з урядом щодо проектів відповідних законів. Члени Ради провели обговорення з питань подальшого вдосконалення законодавства щодо церковно-державних взаємин. Окреме засідання стосувалося впровадження прийнятої у березні 2002 року президентської постанови з питань релігії. Прогресивна іудейська громада повідомила, що її прохання про реєстрацію в Харкові було схвалено аж через рік після подання.

Парламентом не було вжито жодних дій щодо проекту поправок до Закону про релігію, поданого на розгляд урядом у червні 2002 року і ще раз поданого у травні. Члени релігійної спільноти висловили невдоволення певними аспектами законодавства.

Державної релігії не існує. Українська православна церква Московського патріархату та Українська греко-католицька церква тяжіють до панування на сході й на заході країни, відповідно й деякі релігійні лідери стверджують, що місцеві урядовці на сході й заході підтримують домінантні конфесії. Кожна з головних релігій і багато менших відстоюють свою присутність у всіх частинах країни. Центральний уряд висловлюється на користь об'єднання православних церков країни; він намагається ставитись до всіх православних церков однаково.

Офіційно релігію має бути відділено від програми загальноосвітньої школи; однак уряд намагається впровадити в школах уроки "базової християнської етики". Іудейські лідери підтримали викладання етики й цивільного права в школах, водночас наполягаючи на тому, щоб підхід до цих предметів не був вузьким. Всеукраїнська Рада сформувала робочу групу для обговорення цих питань; проте рішення ще й досі не прийнято. Православні символи і церемоніали також повсякдень використовуються у збройних силах. Школи, якими опікуються релігійні громади, можуть включати і включають у свою діяльність релігійну освіту як позапрограмну.

Країна офіційно святкує численні релігійні свята, зокрема Різдво, Великдень, Трійцю, у відповідності з Юліанським календарем, спільним для православних і греко-католиків.

Відповідно до діючих законів, релігійні організації мають привілейований статус як єдині організації, яким дозволено добиватися повернення майна, конфіскованого радянським режимом. За період, описаний цим звітом, суб'єктом реституції були тільки будівлі та об'єкти першої необхідності для релігійних культів. Громади повинні звертатися до регіональної влади. Хоча розгляд такої заяви повинен бути завершений протягом місяця, нерідко це забирає набагато більше часу. Згідно з інформацією Державного комітету у справах релігій, протягом 2002 року уряд передав у власність релігійним громадам 187 будівель, які з самого початку були збудовані як місця для відправи релігійних культів; а всього з 1991 року - з часу здобуття незалежності - таких будівель було повернуто 8776. До того ж протягом 2002 року релігійні громади отримали у власність 358 приміщень (тобто будівель або частин будівель), перетворених на місця культових відправ, та ще 524 релігійні будівлі, не призначені для богослужінь, такі як колишні релігійні школи, лікарні та церковні резиденції; усього ж із часу здобуття незалежності таких приміщень було повернуто відповідно 2338 і 1313. Суперечки всередині громад за конкретне майно ускладнюють питання реституції, як для деяких християнських, так і для деяких іудейських общин. Повільний темп реституції був також наслідком важкої економічної ситуації в країні, яка жорстко обмежила кошти, потрібні для переміщення тих осіб чи організацій, які тимчасово заволоділи церковною власністю. Деякі групи вказують на прогрес у питанні повернення власності, тоді як інші скаржаться на брак такого прогресу.

27 вересня, згідно з розпорядженням Президента Кучми, Кабінет Міністрів схвалив план дій, розроблений для повернення релігійних будівель тим релігійним організаціям, що володіли ними раніше. За розпорядженням Кабінету Міністрів, робоча група працює в Києві і врегульовує проблеми, пов'язані з використанням приміщень і території Вищої й Нижчої Лаври Києво-Печерського Національного історичного й архітектурного заповідника і чоловічого монастиря Успіння Богородиці. Уряд також шукає механізмів для того, щоб повернути колишнім власникам такі церковні приміщення й майно: монастирі Святого Іони, Святих Флора і Лавра та Святого Пантелеймона, монастир Почаївська Лавра в Тернопільській області, Одеську Теологічну семінарію та інші. Власністю уряду є Михайлівський собор, Андріївська Церква та Верхній монастир Печерської Лаври у Києві. Держава сказала, що зберігатиме їх у своїй власності доти, доки не відбудеться об'єднання українських православних церков. А доти Українська православна церква Київського патріархату може проводити богослужіння у Михайлівському соборі по неділях і вихідних днях, тоді як у розпорядженні Української автокефальної церкви та Української православної церкви Московського патріархату лишаються Андріївська церква та Печерська Лавра.

Похожие статьи




Релігіозні громади і церква - Політичні організації

Предыдущая | Следующая