Михайлівський собор Видубицького монастиря - Культура Київської Русі в напрямках архітектури

Це найдревніша споруда на Видубичах. Собор був закладений князем Всеволодом у 1070 р., а урочистий акт освячення цього храму, за свідченням Іпатьївського літопису, відбувся через 18 років: "У літо 6596 освячена була церква Святого Михайла монастиря Всевложа митрополитом Іоанном і єпископами Лукою, Ісаїєм, Іваном, а ігуменство тоді держащу того монастиря Лазареви".

Не слід вважати, що будівництво собору просувалося так повільно і затягнулося на всі 18 років. відомо, що Успенський собор Києво-Печерської лаври, майже повністю завершений, роками чекав освячення у зв'язку з ускладненням церковно-політичних відносин. Цими ж міркуваннями до недавніх часів намагалися пояснити причини в затримці будівництва Михайлівського собору Видубицького монастиря, але зараз, після проведення кропітких історико-архітектурних і археологічних досліджень, можна констатувати - храм будувався у два етапи. Вже до повністю завершеного основного об'єму добудовувалася із західного боку башта зі сходами на хори і нартекс.

Сучасний Михайлівський собор являє собою кубоподібну споруду з однією апсидою і єдиною банею, що здіймається над схилим дахом. Отинькована східна частина споруди і купол мають чітко окреслені барокові форми середини XVIII ст., а західна частина звільнена від тинькування, і тут можна на власні очі побачити всі ознаки давньоруської будівельної техніки із западаючим рядом. Над питанням вигляду собору у час його спорудження у різні часи замислювався не один десяток вчених, й історія питання являє собою цілу низку діаметрально несхожих версій. Істина відкрилася не одразу, за окремими деталями збиралися і співставлялися факти. Усі візуальні оглядини без серйозних архітектурно-археологічних досліджень приводили вчених до помилкових, а інколи і до самих недоречних висновків. У Михайлівському соборі вбачали навіть чотиристовпний храм, близький за своєю об'ємно-просторовою структурою до храмів владимиро-суздальської школи. Як це не дивно, але дослідження, в яких вчені спираються лише на речові докази з археологічних розкопок і ні на що інше, теж інколи призводять до неправильних висновків і навіть домислів, котрі потім, при подальших дослідженнях, доводиться відкидати.

Довгий час серед дослідників ХІХ ст. побутувало твердження, висловлене вперше П. А. Лашкарьовим про те, що зруйнована церква Михайла "лишалась у руїнах так довго, що вціліла після обвалу частина її увійшла в землю до такої глибини, що у прольоті арки, яка вела в середину церкви, віддаль від карниза до грунту зменшилася до одного аршина, і будівельники ... вирішили чомусь за потрібне викопати її із землі і щебеню". Таким чином, на думку вчених, над руїнами старої церкви була побудована нова.

Цю думку аргументовано заперечував архімандрит Євлогій, перший церковний історик, який провів найбільш серйозні на ті часи археологічні дослідження біля стін Михайлівської церкви, і особливо в східній її частині. Ось що він написав у своїй публікації: "... фундамент обваленої частини церкви не існує увесь аж до самих закруглень корабликів східної вівтарної сторони древньої церкви". Під "закругленням корабликів" слід розуміти те, що вченому вдалося зафіксувати початок закруглення апсид. У 1916 р. на основі археологічних розкопок А. Д. Ертель і В. П. Пісчанський стверджували, що виявлене ними стародавнє мурування є фундаментами продольних (північної та південної) стін храму.

У результаті досліджень, проведених М. К. Каргером, собор було представлено як восьмистовпну хрестово-купольну споруду. Авторитет М. К. Каргера був настільки великим, а міркування настільки переконливими, що його реконструкція почала публікуватися в усіх капітальних працях і підручниках з історії архітектури.

У 1974 р. у зв'язку з реставраційними роботами проведено комплексне вивчення Михайлівського собору і вдалося з'ясувати, що храм не восьмистовпний, а шестистовпний.

У 1980-1990 рр. з'явилися сенсаційні публікації Г. Н. Логвина, де стверджується, що давньоруські монументальні споруди після досить складної декоративної обробки фасадів вкривалися шаром білого тинькування.

З цього приводу у фахівців досі немає одностайної думки, і тому прийнята і реалізована авторами проекту останньої реставрації концепція розкриття від пізніших нашарувань давньоруської частини собору може вважатися оптимальною.

Спочатку храм являв собою чотиристовпну хрестово-купольну споруду без нартексу з рідкісною для давньоруської архітектури особливістю - підкупольний квадрат знаходився не на третьому, а на другому членуванні від входу. Він був немовби зміщений на одне членування на захід у порівнянні з традиційною структурою давньоруського храму. Нартекс із баштою та сходами на хори були збудовані пізніше, ніж основний об'єм.

Похожие статьи




Михайлівський собор Видубицького монастиря - Культура Київської Русі в напрямках архітектури

Предыдущая | Следующая