Зміст роботи - Геодинамічна еволюція Дніпровсько-Донецької западини та Донбасу

Огляд уявлень про тектоніку й геодинамічну еволюцію регіону. У розділі висвітлена історія розвитку поглядів на геодинамічну еволюцію ДДЗ і Донбасу, та стан вивченості тектоніки й геологічної історії цих територій. Акцентовані проблемні питання, вирішенню яких автор приділив багато уваги в процесі досліджень. Огляд існуючих уявлень грунтується на аналізі публікацій В. І. Антипова, Ю. О. Арсирія, О. Д Архангельського, О. О. Богданова, М. І. Бородуліна, Г. І. Вакарчука, М. Вільсон, Ю. О. Воложа, І. В. Височанського, В. К. Гавриша, Р. Г. Гарецького, М. Є. Герасимова, В. В. Гордієнко, О. Я. Дубинського, Т. П. Єгорової, П. Зіглера, Л. П. Зоненшайна, Т. В. Ільченко, О. М. Істоміна, Б. П. Кабишева, В. І. Кітика, Р. І. Кутаса, М. Л. Левенштейна, Л. І. Лобковського, О. Ю.Лукіна, З. М. Ляшкевич, М. Г. Манюти, Є. Є.Мілановського, А. М. Нікішина, Н. П. Павленкової, Н. Т. Пашової, В. С. Попова, В. О Разніцина, В. А. Редколіса, І. С. Рослого, О. П. Самойлюка, К. О. Соборнова, В. Б. Соллогуба, М. Т. Турчаненка, В. Ю. Хаїна, П. С. Хохлова, А. В. Чекунова, М. В. Чірвінської, М. С. Шатського, П. Ф. Шпака, В. В. Юдіна та багатьох інших геологів і геофізиків.

Виходячи з аналізу публікацій, у вивченні особливостей геологічної будови й геодинаміки ДДЗ і Донбасу досягнуто величезного прогресу завдяки зусиллям багатьох поколінь геологів і геофізиків. Проте, дотепер відсутня єдина точка зору на еволюцію регіону з пізнього протерозою до кайнозою. Тому не дивно, що існує цілий ряд геодинамічних моделей, які часто взаємно виключають одна одну. Кожна з них має свої сильні й слабкі сторони та базується на певному фактичному матеріалі й різних підходах до його інтерпретації.

Верхня частина осадового розрізу ДДЗ і Донбасу вивчена досить детально. Однак, через відсутність деяких надійних геолого-геофізичних даних ряд принципових питань структури й еволюції регіону не було вирішено. До середини 80-х років минулого століття особливо гостро це стосувалося даних про будову глибоко занурених частин ДДЗ. До початку цього століття були відсутні надійні дані не тільки про будову глибоких горизонтів осадового чохла, але й кристалічної кори Донбасу. З цієї причини появились альтернативні погляди на існування рифейського (рифей-ранньопалеозойського) грабена, тривалість й особливості рифтової і пострифтової стадій розвитку ДДЗ і Донбасу в пізньому палеозої, будову перехідної зони між ними, характер зчленування Донбасу з оточуючими докембрійськими тектонічними структурами. Багато дискусійного залишалось в проблемі ролі вертикальних і горизонтальних тектонічних сил у формуванні регіону, його складових частин і локальних структур. Невирішеними залишаються питання визначення абсолютного часу й природи тектонічних подій, що призвели до високоамплітудного підйому й глибокої ерозії Донбасу, південної прибортової зони ДДЗ та її бортів, а також до формування протяжних лінійних складок, підкидів і насувів у межах ДСС. Відсутня єдина думка про кількість та природу фаз пострифтової тектонічної активності, їх масштаб й інтенсивність, особливості прояву й тривалість, а також вплив на формування структурного плану. Деякі фази тектонічної активності або взагалі не виділяються, або трактуються контраверсійно. Існують подеколи діаметрально протилежні погляди на історію й механізми росту солянокупольних і безсольових структур, у тому числі на час і циклічність їхнього формування, співвідношення конседиментаційної та постседиментаційної складової росту, характер тектонічних й атектонічних процесів, які зумовили формування цих структур.

Проблема геологічної природи ДДЗ і Донбасу була предметом наукових дебатів між провідними геологами на протязі десятків років. Для створення сучасних геодинамічних моделей результати цих дебатів не втратили своєї актуальністі і сьогодні. Розвиваючи погляди А. П. Карпінського, більшість дослідників розглядають ДДЗ і Донбас як частини видовженої внутрішньоконтинентальної рифтової системи, що включає в себе Прип'ятський прогин і вал Карпінського. Існують погляди, що ця система простягається далі через Каспійське море в межі Мангишлаксько-Устюртської зони, а можливо й ще далі через Південно-Ембенське підняття до Уралу, або далеко на південний схід у Середню Азію й навіть у Китай. Не менше питань виникає при вивченні можливого впливу на еволюцію та періодичну активізацію тектонічних рухів у ДДЗ і Донбасі геодинамічних процесів, що мали місце у межах і на краях СЄП. Навіть якщо припустити, що всі тектонічні події в ДДЗ можна пояснити дією активного довгий час мантійного (астеносферного) діапіру, то залишається проблема пояснення причин багаторазової активізації глибинного діапіризму взагалі й приуроченості таких активізацій саме до певних відрізків часу. Це один з основних недоліків геодинамічних моделей, побудованих на ідеї астеносферного (мантійного) діапіризму. Друге слабке місце цих моделей полягає в тому, що діапір, що викликав формування рифта, мав би залишатись активним на тому самому місці протягом сотень мільйонів років. Таким чином, у деяких моделях ДДЗ і Донбас протягом практично всього часу їхнього існування розвивалися автономно в тілі СЄП, безвідносно до геодинамічних процесів в сусідніх районах. Багатьма авторами визнається й підкреслюється зв'язок між тектонічними подіями в ДДЗ, Донбасі зі зміною напруженого стану СЄП та впливом суміжних із платформою активних покривно-складчастих областей. Незважаючи на окремі спроби, еволюція ДДА як складової частини більш складної геодинамічної системи до середини 90-х років не піддавалася детальному аналізу. Виключенням є узагальнююча робота, що виконана з позицій тектоніки плит Л. П. Зоненшайном й іншими в 1990 р., де ДДА розглядається як відмерле відгалуження тричленного зчленування пізньодевоньскої рифтової системи. На основі комплексної інтерпретації колосального обсягу матеріалів, із середини 90-х років минулого століття під керівництвом А. М. Нікішина уперше створюється цілісна геодинамічна модель еволюції СЄП і суміжних регіонів з позицій сучасної геодинаміки. Разом з тим у цій моделі залишається багато дискусійних моментів.

Таким чином, як показує аналіз опублікованої літератури, в геології й тектоніці ДДЗ і Донбасу існує велика кількість спірних питань. Для створення більш достовірної геодинамічної моделі регіону необхідним є вирішення цілої низки питань. За останні 20 років накопичено додатковий геолого-геофізичний матеріал, у тому числі дані регіональних сейсмічних досліджень МВХ-СГТ. Аналіз й узагальнення цього нового матеріалу із застосуванням сучасних методів вивчення осадових басейнів дозволяє досягти істотного прогресу в розв'язанні фундаментальних проблем геодинаміки регіону.

Похожие статьи




Зміст роботи - Геодинамічна еволюція Дніпровсько-Донецької западини та Донбасу

Предыдущая | Следующая