Академічне красномовство - Академічне красномовство. Красномовство Сократа

Академічне красномовство - це ораторська діяльність науковця та викладача, який доповідає про результати дослідження або популяризує досягнення науки. Воно застосовується у шкільній (різних рівнів) і науковій аудиторіях. Слово походить від грецького оскосбфіа - так називалися сади, поблизу Афін, що начебто належали міфічному героєві Академу. Згодом цим словом назвали філософську школу, засновану Платоном у IV ст. до н. е. саме в цій місцевості.

Античне академічне красномовство було ще дуже невимушеним - так, Арістотель міг читати лекції під час прогулянок з учнями. Проте з часом школа ставала все більш регламентованою і до V ст. н. е., усталився навіть тип лекції. В Європі академічне красномовство почало динамічно розвиватися в середньовічних університетах. Воно існувало тоді в лоні схоластики, що успадкувала від античної софістики інтерес до умоглядних речей (лекція та диспут були домінуючими формами).

Але особливого розквіту набуло воно в післяренесансний період, коли наука, звільнившись від схоластичних моделей, почала широко проникати у світ матеріальних явищ і описувати його.

Ускладнюється робота вищої та середньої шкіл, виникає наукова педагогіка (Ян Амос Коменський). Усе це стало найсуттєвішим чинником у процесі формування сучасної системи академічного красномовства.

В Україні зародження академічного красномовства пов'язано з функціонуванням Острозької школи та Києво-Могилянської Академії, хоча релікти схоластики тут ще були дуже відчутні. Згодом воно розвивається у стінах кількох університетів (Київського, Львівського, Харківського та ін.). Щоправда, лише у XX ст. українська мова набуває в цій дідині прав громадянства (особливо якщо йдеться про епоху здобуття незалежності). Видатними представниками українського академічного красномовства були М. Максимович, М. Костомаров, В. Єрмаков та ін.

Головні риси академічного красномовства - доказовість, бездоганна логічність, точність мислення, чітка термінологія, позбавлена будь-якої двозначності. Наука, як відомо, є точним описом реальних і матеріальних явищ світу. Науковий опис цих явищ в усній мові і живить академічне красномовство. Не менш суттєво, що результати, наукових досліджень мають бути донесені до громадськості (не кажучи вже про студентів та учнів) у дещо спрощеній (адаптованій) формі. Водночас учні школи та студенти повинні опанувати мову науки, її термінологію та спосіб викладу. Звичайно, ідеалом наукової лекції є виклад, адекватний складності об'єкта дослідження. Тому виступи видатних учених перед професійною аудиторією часто важкодоступні навіть вченим-початківцям, не кажучи вже про школярів або широке коло слухачів. Адаптації матеріалу відповідно свідомості учнів сприяє використання різноманітних наочних технічних засобів.

Лектор-професіонал не замикається на предметі своєї науки, а дбає про міжпредметні зв'язки, оскільки будь-яка галузь науки існує не ізольовано, вона пов'язана з іншими галузями знання. Наприклад, викладач риторики не може не апелювати до історії, філософії, релігієзнавства, літературознавства і т. п.

До жанрів академічного красномовства належать:

    1. наукова доповідь; 2. наукове повідомлення; 3. наукова лекція (вузівська та шкільна); 4. реферат, виступ на семінарському занятті, науково-популярна (публічна) лекція, бесіда.

Лекція - основний жанр академічного красномовства. Це монологічний вид виступу, але погано, якщо лекція перетворюється на монолог викладача без зворотного зв'язку з аудиторією. Аудиторія повинна не тільки слухати, а й активно сприймати матеріал. Для цього існує певна система прийомів: наприклад, проблемний виклад теми, коли лектор не дає готових оцінок, а подає різноманітні точки зору, що існують у науці та можуть навіть суперечити одна одній - це провокує інтерес слухачів до матеріалу та їх розумову активність. Можна також (особливо це стосується середньої школи) під час лекції давати завдання: виписувати, наприклад, на полях незрозумілі слова, складати за ходом лекції хронологічні таблиці, план або тези лекції - це урізноманітить способи ведення конспекту. Пожвавлює лекцію звертання до прикладів з життя, гумор тощо - у вигляді питань типу: "Чи стикалися Ви в житті з...?"

У рамках кожної наукової дисципліни можна формувати корпус лекцій, що відбиває загальнодидактичні принципи поступовості та дозованості навчання (вступні, узагальнюючі, оглядові та ін.). Дуже важливо, щоб лектор пов'язував новий матеріал з опанованим; до лекції можна вводити елементи діалогу з аудиторією (наприклад, якщо потрібно пригадати, що вивчалося на попередніх заняттях).

Цікаво простежити, як вузівська лекція поступово перетворювалася на науково-популярну (публічну).

Оскільки відвідування занять у XIX ст. було вільним, то лекції талановитих викладачів приваблювали багатьох студентів, а згодом і широке коло зацікавлених. З другої половини XIX ст. лекції вже читаються вченими спеціально для широкої аудиторії, виникає науково-популярна лекція. В епоху масових комунікацій, завдяки використанню радіо та телебачення, ця форма пропаганди наукових знань набуває особливого резонансу (згадаймо хоча б поширену нині популяризацію досягнень медицини - медичні курси, лекції, не кажучи вже про більш лапідарні форми репортажу та інформації щодо найновіших наукових досягнень, які подають відповідно підготовлені теле й радіожурналісти).

Досвідчені викладачі широко використовують також різноманітні форми діалогу зі слухачами: колоквіум, дискусію, диспут, усну рецензію, обговорення і т. ін. Деякі з цих жанрів мають письмові аналоги: наукова доповідь - стаття, усна рецензія - письмова рецензія тощо. Проте під час писемної форми навчання викладач "зв'язаний" її законами - він не може жестикулювати, висловлювати свої емоції, робити паузи тощо. В аудиторії ж оратор може використовувати різні засоби впливу на слухачів, аж до акторських прийомів включно.

Саме форми діалогу переважають в сучасній школі: наприклад, у західних навчальних закладах лекція давно втратила свою провідну роль. Центр уваги перенесено на самостійну роботу: консультації, колоквіуми, семінари і т. ін. стають основними формами контролю за навчанням студентів і школярів. Адже монолог, який не переростає у зворотний зв'язок, як твердять кібернетики, свідчить про занепад системи в цілому. Саме цей зворотний зв'язок і забезпечують згадані вище форми діалогу з аудиторією.

У такій ситуації слід вимагати від аудиторії доброго знання наукового матеріалу, будь-який виступ на семінарському чи практичному занятті, в дискусії чи диспуті має бути серйозно аргументованим: той, хто навчається, мусить опанувати рекомендований список наукової літератури і посилатися на ті чи інші авторитети (навіть якщо їхня позиція спростовується). Суперечка такого роду повинна грунтуватися на етичних засадах: будь-яке приниження чи осміювання суперника недопустиме (особливо з боку "сильного" - викладача). Це саме стосується і культури наукової дискусії.

Похожие статьи




Академічне красномовство - Академічне красномовство. Красномовство Сократа

Предыдущая | Следующая