Північноамериканська цивілізація

У всесвітній історії впродовж останніх півтора століть спостерігається піднесення північноамериканської цивілізації" основою якої є Сполучені Штати Америки з прилеглою Канадою. Деякі дослідники не вважають її за окрему, називаючи відгалуженням європейської або об'єднують обидві під назвою євроатлантичної цивілізації. Самі американці наполягають на існуванні відмінної культурно-історичної спільноти, хоча і визнають, що вона є дочірньою щодо європейської. Дійсно, ця культурно-історична спільнота відрізняється особливою історичною долею, особливою структурною і змістовою своєрідністю. Північноамериканська цивілізація є наймолодшою із нині існуючих цивілізацій світу. Вона перебуває на стадії підйому, хоча останнім часом побільшало аргументів різного рівня і спрямування з приводу того, що вона занепадає. До цієї цивілізації належать народи США і Канади, однак історія та вигляд її конституюються все ж таки Сполученими Штатами. Після закінчення холодної війни, у якій Радянський Союз програв, США залишилися єдиною супердержавою світу. Вона на теперішній час найбільше впливає на розвиток інших країн, які по-різному на це реагують.

Північноамериканська цивілізація утворилася внаслідок складного процесу змішування різноманітних етнічних компонентів. Перші люди на американському континенті були вихідцями з північно-східної Азії, які прийшли сюди між 40 та 15 тис. рр. тому. Незабаром південні та західні частини континенту стали освоюватися вихідцями з Полінезії. Поступово утворилося багато індіанських племен (на Алясці мешкали ескімоси). Упродовж півтора тисячоліття Північна Америка значно відставала за своїм розвитком від Центральної і Південної Америки, де існували держави майя, ацтеків, інків з достатньо високою, як на той час, культурою. Як відомо, від кінця XV ст. відбувалася європейська колонізація Центральної та Південної Америки. Колонізація Північної Америки розпочалася у XVI ст. У ній брали участь іспанці, французи, англійці, голландці, шведи. Росіяни досягли Аляски в 1741 р., а у 1867 р. продали її США разом з Алеутськими островами. З усіх колоністів найбільший успіх у Північній Америці мали британці. У 1607 р. Джеймстаун став першим постійним британським поселенням й основою Вірджинської колонії. У1643 р. утворилася конфедерація "Сполучені колонії Нової Англії". До 1732 р. було засновано 13 колоній Великої Британії (Вірджинія, Нью-Хемпшир, Массачусетс, Род-Айленд, Коннектикут, Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Пенсильванія, Делавер, Меріленд, Північна Кароліна, Південна Кароліна і Джорджія). Згодом британці витіснили своїх конкурентів, зокрема французів. Розвиток британських колоній супроводжувався війнами з місцевими племенами та їх масовим винищенням. У серпні 1619 р. у Новий світ прибув голландський корабель, який доставив до Америки перших африканців. Негри ставали рабами на все життя. Рабська праця була основою плантаційного господарства, де вирощували головним чином тютюн і бавовник.

Американська нація "переплавила" в собі представників націй і народностей усіх континентів, тому інколи її називають "нацією іммігрантів". Проте основу складали вихідці з Європи. Після відкриття Нового світу Європа формувала нові суспільства за своїми моделями: Південь Америки - за католицькою, її Північ - за протестантською. Творення північноамериканської цивілізації можна розглядати як своєрідне втілення революційних настроїв, яким було тісно у старій Європі, що і виявилося у зіткненні протилежно спрямованих тенденцій. Це - протистояння свободи й обмежень, індивідуалізму та ієрархічних порядків, природних прав і монархізму, вільного підприємництва та меркантилізму, соціальної мобільності й корпоративної жорсткості, духу першопрохідців і намагань зберегти statue quo. Боротьба велася у природних умовах, що значно відрізнялися від європейських.

По-перше, це були величезні простори континенту, який омивався океанами. Водні простори захищали Америку від війн та династичних розбратів, що мало особливе значення на першому етапі її історичного становлення. По-друге, жодна інша країна не наділена такими природними ресурсами - родючими землями, лісами, енергією рік, мінеральними корисними копалинами. Коли перші переселенці з Європи висадилися на американському березі, природа вразила їх багатоманітністю фауни і флори. По-третє, згодом виявилося, що від Атлантичного узбережжя далеко і глиб континенту простяглися великі ліси, які змінювалися неосяжними рівнинами, вкритими високою травою преріями, потім йшла майже гола суха земля, гори, пустелі, що переходили в родючі долини Тихоокеанського узбережжя і новий масив великого лісу, що простягнувся вздовж узбережжя на північ. Усі кліматичні зони - від холодних районів Півночі до тропічних низин і боліт Флориди - живилися багатьма повноводними бурхливими річками. Це дійсно багата земля. Католики з Іспанії та Португалії їхали в Новий світ зі сподіванням знайти Ельдорадо - країну, де золото і дорогоцінне каміння буквально валяються під ногами - тільки бери, або забирай в індіанців. Північну Америку від початку освоювали англосакси - протестанти, переконані, що на їх чекає не чарівне Ельдорадо, а тяжка праця в незнайомих землях. Показовим є запис у щоденнику одного із засновників Вірджинії Дж. Сміта: "Нічого не можна тут чекати крім того, що можна здобути за допомогою праці".

Хоча американській цивілізації притаманний релігійний плюралізм, що свідчить про особливу цінність свободи вибору в усьому, у тому числі й у віросповіданні, протестантизм є визначальним фактором у формуванні її специфіки. Навіть у перше десятиріччя XXI ст. протестанти різних напрямів становили 61 % Населення США, а на початку її історії - 99 %. На підгрунті протестантизму формувався етос праці, що не могло не вплинути на прискорене складання капіталізму; політична культура, стрижньовим елементом якої став юридичний лібералізм; моральні засади, у яких цінувалася сила характеру. Упродовж двох століть, аж до другої половини XX ст. панувала традиційна протестантська мораль, найважливішими настановами якої були:

O шанування сім'ї, яку очолював чоловік-годувальник і яка виключала жінку зі сфери суспільної праці; O норми особистої поведінки з опорою на власні сили, стриманість і самодисципліну; O повага до економічного та політичного авторитету; O беззастережний патріотизм; O релігійна віра тощо.

Звичайно, останніми десятиліттями відбулися значні зміни в суспільній свідомості американців, проте протестантські підвалини міцно увійшли в ментальні структури. Це, насамперед, християнська моральна самодисципліна і визнання людських успіхів як благодатне свідчення Всевишнього.

У Сполучених Штатах Америки роль релігії дещо відрізняється від тієї, яку вона виконує деінде. Від початку історії Америки організована релігія виявилася втягненою до суспільно-політичного життя країни. Вона була активною силою, що лежала в основі більшості гуманітарних рухів. Чимало релігійних діячів брало участь в американській революції, церковні діячі перебували в перших лавах борців за скасування рабства, заборону спиртних напоїв, надання права голосу жінкам, взагалі, поширення дії закону про цивільні права. Американські церкви виявили активність у більшості масових рухів - від акцій на захист прав споживачів до виступів проти війни у В'єтнамі (1965-1973 рр.). Широких масштабів досягла благодійницька діяльність церков, які збирають і розподіляють між нужденними мільярдні пожертви. Таким чином, від початку церква давала людям перші уроки участі у громадському житті.

Разом із тим релігія в США характеризується крайньою заземленістю. Працелюбність й успіх у бізнесі у протестантизмі вважаються засобами служіння Богу, успіх чи невдача в економічній діяльності розглядаються як ключ до розуміння духовного стану людини. Незабаром розвиток цієї настанови призвів до того, що різниця між служінням Богу та служінням самому собі поступово зникла. Матеріальний достаток трактується як схвалення Богом, як нагорода за працелюбність і мирські чесноти. Поступово сама релігійна дисципліна стала розглядатися як засіб досягнення успіху в мирських справах, й особливо в економічній діяльності. Відбулося одухотворення матеріального успіху та його найбільш наочного вираження - грошей. На підтвердження цьому можна згадати, що на доларах написано "In God we trust" ("У Бога ми віримо"). Прагматизм американців виразився в тому, що вони поставили Бога на службу досягненню своїх земних цілей. Починаючи з XIX ст., протестантська церква включилася до справи прославляння бізнесу, виступаючи із проповіддю "Євангелія бізнесу". Дехто навіть розглядає гроші як символ самого Бога. Таким чином, релігія в США набула прагматичного характеру: вона стала гарантією морального та матеріального успіху. Слід зазначити, що серед провідних рис північноамериканської цивілізації - прагматизм і націленість на успіх. Причому американці пішли далі: вони не дозволяють церкві накладати на них тягар, який важко нести, тому обмежуються, головним чином, формальним виконанням віри.

Релігійність перших переселенців характеризувалася більшою суворістю, оскільки серед них нараховувалося багато пуритан. Атмосфера їх перших поселень була далеко не життєрадісною: суворі люди мовчки і безупинно очищали лани, будували шляхи, без радості і пісень зустрічали народження дітей, без пишних промов проводжали небіжчиків. У цьому середовищі формувалися принципи життєвої моралі - респектабельність, ощадливість, самообмеження, аскетизм, відданість професії як своєму покликанню. Проте повітря свободи від феодальних пут Європи здійснило свій вплив. У найкращих своїх проявах пуританізм служив обгрунтуванню винахідливості, активності, спрямованості в майбутнє. Окремий індивід почав розглядатися як самостійна економічна одиниця, власність - як природне право людини. Центральним інститутом економічної системи стає ринок, а її головними принципами - індивідуалізм, вільна конкуренція та вільне підприємництво. На провідну рису американського національного характеру перетворюється прагматизм. За визначенням відомого німецького соціолога К. Зігфріда, різниця між американською та європейською цивілізаціями полягає в тому, що першу робив homo faber - людина-творець, а іншу - homo sapiens - людина-мислитель. В Америці велике виробництво втягує індивідуум повністю, у Європі людина розглядається не тільки як засіб виробництва і прогресу, але і як незалежний дух, і як самоціль. Американський національний характер суперечливий, поєднує індивідуалізм й ідеалізм із конформізмом і грубим матеріалізмом; поряд з ідеєю рівності, дотриманням законів і моралізмом співіснують насильство, корупція й інші соціальні вади. Річ у тім, що людині було несила самотужки освоювати простір, технології і комунікації без контактів з іншими людьми. Весь процес історичного становлення північноамериканської цивілізації так чи інакше поєднував високу міру індивідуалізації людини з високою мірою ії соціалізації в малій групі - у парафії, у локальній спільноті, на виробництві, у широкому контексті громадянського суспільства. Наявний безперервний конфлікт цих двох взаємодоповнюючих ліній американського цивілізаційного розвитку - індивідуалізму і жорстких систем соціалізації-часто супроводжувався багатьма індивідуальними і груповими зривами, ексцесами, насильством, неврозами. З іншого боку, слід мати на увазі те, що люди шанували особливий юридичний етос й особливі процедури правової регуляції конфліктів. Однак разом із тим індивід завжди мав право кинути виклик усьому світу (дуже популярним в Америці є слово "challenge" - "виклик") і перемогти. Як у свій час була переможена колоніальна влада метрополії.

Мешканці американських колоній ще у середині XVIII ст. вважали себе відданими патріотами Британської імперії. Вони спілкувалися англійською мовою, сповідували європейські традиції та звичаї, були прихильні до британських літератури, мистецтва, архітектури. Велике значення мали військово-політичні й економічні узи. За англійським урядом зберігався контроль за політичним й економічним життям колоній. Прийняті в Англії наприкінці XVII - у першій половиш ХУІІІ ст. закони утискали економічні інтереси американських колоній і перетворювали їх на сировинний додаток метрополії та ринок збуту готової продукції. Дискримінаційна політика метрополії перешкоджала розвитку американської промисловості і сільського господарства. Наприклад, заборонялося поселення на захід від Аппалачів і встановлювалися норми оподаткування колоній. Серед колоністів зростало невдоволення. Це й зрозуміло, адже до Нового світу їхали найбільш активні, енергійні, волелюбні люди. Перед останньою третиною XVIII ст. склалися певні суттєві фактори, що зумовили формування американської нації зі специфічною національною свідомістю. Ними були:

O спільність економічних інтересів, що протистояли економічним інтересам Британської імперії; O спільність території, де вони спільно мешкали впродовж тривалого часу; O спільність мови; O певні соціально-психологічні та духовні елементи. Зміцнювалася ідея виборювання незалежності від британського диктату.

Активними прибічниками і пропагандистами ідей американської незалежності були Б. Франклін, Т. Джефферсон, Т. Пейн. У вересні 1774 р. почав свою роботу І Континентальний конгрес. Він виробив Декларацію прав, що містила заяву про права американських колоній на "життя, свободу і власність". 19 квітня 1775 р. почалася війна за незалежність. Командувачем американськими військами став генерал Дж. Вашингтон. У травні 1776 р. П Континентальний конгрес ухвалив рішення про необхідність відокремлення колоній від Великої Британії і перетворення їх на незалежні республіки. 4 липня 1776 р. конгрес прийняв Декларацію про незалежність - основний документ американської революції (це була перша буржуазно-демократична революція в історії Америки).13 колишніх англійських колоній об'єдналися і створили самостійну державу - Сполучені Штати Америки. Саме в той час з'явився сучасний прапор США, де 7 червоних і 6 білих смуг означають 13 штатів, які увійшли до складу єдиної держави. У лівому верхньому куті розташований синій прямокутник з білими зірками, кількість яких відповідає кількості штатів, що входять до федерації. На першому офіційному державному прапорі, прийнятому в 1777 p., нараховувалося 13 зірок. У наш час - 50. У 1777 р. були ухвалені Статті Конфедерації - тимчасова конституція країни. Останні бої Війни за незалежність мали місце восени 1782 р. Того ж року у Парижі було укладено мирний договір, за яким Велика Британія визнавала незалежність США. 4 липня 1788 р. набрала чинності Конституція США. Першим президентом став Дж. Вашингтон (1789 - 1797 pp.). У 1791 p. були прийняті перші 10 поправок до Конституції (Білль про права), що проголосили основні демократичні свободи, проте тоді її положення не поширювалися на жінок, чорношкірих рабів й індіанців.

Фактично до кінця XIX ст. в економічному житті США домінуюче становище займало сільське господарство. Головною дійовою особою був фермер, який уважався втіленням простої, чесної, незалежної, здорової, щасливої людини. Фермер позиціонувався носієм чесності та щирості, недосяжних "зіпсованим мешканцям міст". Проте поступово дедалі більших темпів і масштабів набував промисловий розвиток, що призвело до економічної революції. Ті характер визначався такими факторами:

O наявність величезних природних багатств; O ранній початок промислового розвитку; O панування ідеї "рівних можливостей для всіх", що сприяло припливу робочої сили з-за кордону; O використання результатів та досвіду технічного розвитку Європи, а також частини капіталів Старого світу; O можливість заробляти більше, ніж у Європі;

Північноамериканська цивілізація американська нація

O ставка на раціоналізм науки та швидке впровадження її винаходів у виробництво; O розвиток зовнішньоторговельних зв'язків.

Усе це також сприяло зміцненню позицій капіталізму в країні. Разом із тим неосяжні простори і природні багатства в поєднанні із духом свободи привели до формування "ковбойської економіки" - безоглядної експлуатації природних ресурсів, що мало велику шкоду для довкілля. Вирубування лісів, варварське використання земель, на яких рік у рік вирощувалася одна і та сама культура, насамперед бавовник і тютюн, призводило до ерозії грунтів, буревіїв, торнадо, псування водних артерій тощо. Зростання промисловості також посилювало екологічні проблеми. У наш час навантаження, яке здійснює кожен новонароджений американець, у сім разів перевищує аналогічний показник італійця і в тисячу разів - ефіопа. Будучи найголовнішим забруднювачем довкілля, США не приєднуються до міжнародних угод щодо його охорони, зокрема до Кіотського протоколу 1997 р. про зменшення викидів парникових газів в атмосферу. Щодо вичерпання природних ресурсів, то ця проблема турбує США, які стали поміркованішими у використанні власних запасів і намагаються встановити контроль над чужими. Відомо, що сучасна міжнародна політика зумовлюється насамперед фактором паливно-енергетичним. Якщо піти далі, то виникає питання про кризу домінуючого цивілізаційного архетипу на основі надлишкового споживання і моральне старіння політичної філософії та практики, які не здатні забезпечити розвиток без руйнівних впливів на планетарну природну систему.

У XVIII - першій половині XIX ст. йшов процес екстенсивного розвитку плантаційного сільського господарства південної й активної колонізації західної частин континенту. Політичні інтереси промислової Півночі, що розвивалася капіталістичним шляхом, і сільського рабовласницького Півдня, який зберігав феодальні відносини, часто призводили до зіткнень. Утворилися партії, орієнтовані на інтереси різних географічних регіонів і верств населення. Дж. Вашингтон, який завершив своє президентство в 1797 р., у прощальному посланні до нації застеріг співвітчизників від небезпечних партійних чвар і від "постійних союзів, тісних контактів із будь-якою частиною закордонного світу". Це було проявом наступного тривалого Ізоляціонізму Америки, тобто небажання втручатися в міжнародну політику, у якій активну роль тоді відігравала Європа. Другий президент Дж. Адамс (1797-1801 pp.) сприяв прийняттю законів, спрямованих як проти зовнішніх ворогів, так і проти політичної опозиції всередині країни. Після обрання президентом Т. Джефферсона (1801-1809 pp.) почався перегляд основних напрямів зовнішньої та внутрішньої політики. У 1803 р. США придбали французьку Луїзіану загальною площею понад 2,6 млн кв. км, внаслідок чого американська територія збільшилася майже вдвічі. У тому ж році у Європі почалася 12-річна англо-французька війна. Ворожнеча між європейськими державами поширилася І на їхні американські володіння і позначилася на зовнішній торгівлі та судноплавстві США. Обсяг американського експорту скоротився у п'ять разів. У США збільшувався обсяг нереалізованих продовольчих і промислових товарів, зростали безробіття І кількість банкрутств. Виникла небезпека розколу країни.

Адміністрація наступного президента Дж. Медисона (1809-1817 рр.) зіштовхнулася із серйозними зовнішньополітичними, внутрішньополітичними й економічними проблемами. Зростаючі обсяги промислового виробництва, приплив переселенців з Європи вимагали розширення території СПІА. Країна розділилася на два табори. Південні і західні штати виявляли інтерес до територіальної експансії за рахунок англійської Канади й іспанської Флориди, а також за рахунок земель на Заході, які належали індіанським племенам. У червні 1812 р. розпочалася англо-американська війна. У серпні 1814 р. англійці зайняли столицю США - м. Вашингтон. До вересня 1814 р. в їх руках опинилася значна частина північного заходу США. У 1814 р. було підписано Гентський мирний договір, згідно з яким обидві сторони зберегли кордони, що існували до війни. Уряд США примусив індіанські племена поступитися значною частиною своїх земель. За договором 1819 р. Іспанія віддала США Флориду.

До кінця 1819 р. у складі США нараховувалося вже 22 штати (11 вільних і 11 рабовласницьких). У подальший період продовжувався процес капіталістичного розвитку країни, що супроводжувалося загостренням внутрішньополітичної боротьби між промисловою Північчю та рабовласницьким Півднем. У 1845 р. анексовано Техас, який став 28-м штатом. У 1846 р. США придбав у Великої Британії значну частину Орегону, а внаслідок американо-мексиканської війни 1846-1848 рр. анексував 1,36 млн кв. км мексиканської території. У1845 р. США проголосили концепцію "визначеної долі", що виправдовувала право домінувати над будь-якою частиною Нового світу від Атлантичного до Тихого океану. До складу держави приймалися нові штати.

Це загострювало відносини між Північчю та Півднем на предмет поширення рабства на нещодавно приєднані території. У країні зростав рух за скасування рабства. Виразником інтересів політичних, економічних та соціальних сил, які виступали проти рабства, став А. Лінкольн, обрання якого президентом США в 1860 р. стало приводом для розколу країни.20 грудня 1860р. Південна Кароліна ухвалила рішення про відокремлення від Союзу, її приклад наслідували Міссісіпі, Флорида, Алабама, Джорджия, Луїзіана і Техас. 8 лютого 1861 р. штати, що відкололися, оголосили про створення Конфедеративних Штатів Америки. 12 квітня 1861 р. в країні розпочалася громадянська війна, яка тривала до травня 1865 р. (перший етап другої буржуазно-демократичної революції). Вона завершилася поразкою Півдня. Незадовго до її закінчення А. Лінкольна було вбито (під час відвідання театру в нього вистрілив актор Дж. Бут), Президентську посаду посів Б. Джонсон (1865-1869 рр.). При ньому поновилися права для штатів, що відкололися. Почалася Реконструкція - другий етап другої буржуазно-демократичної революції (1865-1877 рр.), коли йшла боротьба за завершення буржуазно-демократичних перетворень у південних штатах. Вона не могла відразу стерти суперечності між Північчю та Півднем.

Громадянська війна одним зі своїх наслідків мала сприяння розвитку американської економіки. Перетворення аграрної країни на індустріально розвинену державу особливо виявлялося в північно-східних і західних регіонах країни. Зростали міста, створювалися фабрики і заводи, закладалися копальні з видобування золота, срібла і залізної руди. Будувалися трансконтинентальні залізниці. Почали складатися і набувати економічної могутності, а потім і політичного впливу великі виробничі об'єднання в галузі металургійної, нафтової, хімічної, харчової і текстильної промисловості, а також у сферах транспорту і зв'язку. Швидкий розвиток промисловості і сільського господарства супроводжувався зростанням концентрації промисловості і централізації фінансового капіталу. Великий монополістичний капітал США вийшов на позиції лідера як у національному, так і в міжнародному масштабі. Так ознаменувалося настання ери державно-монополістичного капіталізму в країні й епохи імперіалізму у світи

Уже в 1895 р. Сполучені Штати Америки вийшли на перше місце у світі за обсягом промислового виробництва. Вартість промислової продукції держави на той рік складала 9 млрд 498 млн дол., тоді як Великої Британії - 4 млрд 263 млн дол., Німеччини - 3 млрд 357 млн дол., Франції - 2 млрд 900 млн дол. Отже, уже наприкінці XIX ст. за обсягами промислового виробництва США посідали домінуюче місце у світі1. Зрозуміло, що економічне посилення підштовхувало США до вступу в боротьбу за переділ світу.

У 1898 р. внаслідок іспано-американської війни США відвоювали в Іспанії острови Гуам, Пуерто-Ріко, Філіппіни. У цей же час сферою інтересів США стає Латинська Америка. Президент Рузвельт (1901-1909 рр.) проголосив політику "великого кийка" і визначив обов'язок США - виконання ролі міжнародного поліцейського на всій території Центральної та Південної Америки.

Після початку Першої світової війни адміністрація президента В. Вільсона (1913-1921 рр.) проголосила нейтралітет, а американський капітал узяв на себе роль постачальника і кредитора країн Антанти.6 квітня 1917 р. США вступили у війну на боці Антанти, хоча у військових діях американські збройні сили участі майже не брали. Вони змогли зміцнити свій вплив на Тихому океані, військові поставки принесли величезний прибуток американським підприємцям, посилилася роль країни у світовому господарстві. Сполучені Штати перетворилися на кредитора багатьох країн. У червні 1919 р. у Версалі було підписано мирний договір, що поклав край війні. У підготовці цього документа та його складової - Статуту Ліги Націй - брав активну участь американський президент В. Вільсон. Хоча самі Штати до цієї організації не увійшли. У 1921-1922 рр. відбулася Вашингтонська конференція, результатом якої стала Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин. Вона охоплювала увесь світ і будувалася насамперед на інтересах країн-переможниць, утискаючи інтереси переможених, а також новоутворених держав. її суперечливість і нестабільність стали однією з причин, що призвели до Другої світової війни.

Історія США знає два тяжких періоди. Перший - громадянська війна між Північчю та Півднем, коли загинуло 618 тис. осіб, тобто 2 % тодішнього населення (загальні втрати США у Другій світовій війні становили 450 тис). А другий розпочався 25 жовтня 1929р., у чергову "чорну п'ятницю" - так збіглося, щодо того два рази жорсткі фінансові кризи в цій країні розпочиналися саме у п'ятницю - 24 вересня 1869 р. і 19 вересня 1873 р. Проте 25 жовтня 1929 р. стало початком світової економічної кризи 1929 р., що тривала до 1933 р. Відтоді "чорна п'ятниця" започаткувала традицію називати "чорним" днем тижня той день, коли в тій або іншій країні починається фінансова криза.

У ту ж п'ятницю відбулося катастрофічне падіння курсу акцій, ціна яких була завищеною біржовими спекулянтами, що й викликало паніку на нью-йоркській біржі. Сума збитків складала 15 млрд дол. "Чорна п'ятниця" поклала край фінансовому й економічному піднесенню 1920-х рр. Розпочалася грандіозна криза, що охопила не тільки США. а й усі розвинені країни світу. Головна причина випливала з невідповідності величезного зростання виробничих потужностей купівельній спроможності населення. Надто багато коштів у попередні роки спрямовувалося на розширення виробництва, і надто повільно зростала заробітна плата. Це була типова криза перевиробництва. Хоча банки й намагалися запобігти коливанням біржового курсу шляхом випуску додаткової кількості акцій, однак це не відвернуло обвалу. У жодній країні тодішня криза не виявилася такою руйнівною, як в Америці. Обсяг промислового виробництва за період з 1929 р. до липня 1932 р. скоротився в 2 рази. Зазнали краху 135 тис. компаній, 900 тис. фермерських господарств, майже б тис. банків. У 47 із 48 штатів, що тоді існували, повністю припинилися ділові операції, закрилися банки. Загальне падіння економіки повернуло Сполучені Штати на рівень 1905 р. У значної частини населення виникли проблеми життєзабезпечення, оскільки кожен третій працездатний американець втратив засоби до існування. Заговорили про нову громадянську війну, революцію, розвал країни.

Адміністрація президента Г. Гувера (1929-1933 рр.) не спромоглася подолати кризу та ЇЇ наслідки. На виборах 1932 р. перемогу над республіканцями одержала Демократична партія та її кандидат Ф. Рузвельт - каліка, прикутий до інвалідного візка. Проте він виявився здатним витягти свою країну із жахливої кризи і зробив не тільки це. Його президентство тривало 12 років (1933-1945 рр. - єдиний американський президент, який обирався на цю посаду 4 рази) й ознаменувалося великими історичними трансформаціями. Йому належать такі слова: "Історія людства розвивається за містичними циклами. Одним поколінням багато дається, з інших багато вимагається, нинішнє покоління американців зустрічається з долею". Для подолання кризи

Ф. Рузвельт разом із групою вчених-інтелектуалів - "мозковим трестом" - запропонували програму, що увійшла в історію під назвою "новий курс". Вони розуміли, що однією з важливих причин кризи стало ще зазначене К. Марксом протиріччя між капіталом і робітниками: адже працювали всі, а основний прибуток одержував приватний власник. Хоча американська економіка мала стрімкий розвиток у перші десятиріччя XX ст., проте це не вплинуло на поліпшення життя переважної більшості населення. Постала необхідність перебудовувати механізм виробництва і розподілу національного багатства США на користь тих, хто в іншому випадку міг стати могильщиком капіталізму. Такий підхід сприяв розв'язанню відразу кількох проблем. У соціальному аспекті це дозволяло зменшити класову нерівність у суспільстві, збільшити зарплати і гарантії для людей праці; в економічному - збільшити споживання товарів на внутрішньому ринку і в такий спосіб змусити економіку працювати; у політичному - забезпечити національну єдність країни. Попри всю складність ситуації Ф. Рузвельт залишився прихильником демократичного розвитку. Хоча він і виступав за сильну президентську владу, проте заперечував тоталітаризм - шлях виходу із кризи, обраний на той час Німеччиною і Радянським Союзом (СРСР не зазнав негараздів світової економічної кризи, проте в нього була своя).

Сенс політики Ф. Рузвельта полягав у переході від безмежного лібералізму, що заперечував будь-які рамки конкуренції, до посилення державного регулювання економіки у поєднанні із проведенням реформ у соціальній сфері. Головною вважалася боротьба з усевладдям монополій (тоді вся Америка належала 200 корпораціям), які сконцентрували у своїх руках понад половину національного багатства і встановили непомірно високі ціни на товари та послуги. Цінова політика монополій призвела до кризи надвиробництва, зупинок підприємств, безробіття. Були ухвалені закони, які суттєво обмежували прибутки монополістів, зокрема до 80 % відрахувань корпоративних прибутків спрямовувалося на зарплати та податки. Було ухвалено низку заходів зі стабілізації фінансової системи, наведення ладу в банківській сфері. У промисловість і сільське господарство впроваджувалися принципи планової економіки: планування виробництва відповідно до потреб ринку виявилося ефективним засобом подолання кризи, а також усунуло нечесну конкуренцію. Держава часів Ф. Рузвельта стала своєрідним гарантом чесних правил гри в економіці і захисту прав людей. Вважається, що успіх "нового курсу" забезпечувався розумінням проблем простих американців. Кредо Ф. Рузвельта - турбота про "забуту людину". Були здійснені заходи з підтримки безробітних, реорганізовувалося приватне підприємництво (скорочено робочий день, підвищено зарплати, обмежено конкуренцію), здійснювалися програми створення нових робочих місць, встановлювалася компенсація фермерам за зменшення виробництва сільськогосподарської продукції тощо. Дії, започатковані урядом Ф. Рузвельта, одержали розвиток у майбутньому, коли розвинені країни Заходу прийняли модель соціально орієнтованої держави (welfare state). Президент постійно пояснював сутність здійснюваних заходів, виступаючи по радіо, надихаючи своїх співвітчизників на подолання складнощів. Саме в цей найтяжчий час народилася "американська мрія" - упевненість, що шляхом наполегливої праці можна здійснити будь-який задум1. Провідним став тип "self-made man" - "людини, що створила себе сама", яка поєднує у своїй життєвій практиці силу релігійного самоусвідомлення з відносно високим рівнем життєвого успіху і зовнішнього визнання. Іншим важливим соціально-психологічним зрушенням у масовій свідомості виявилося те, що американці стали набагато швидше пристосовуватися як до вимог технічного прогресу, так і до змін ситуації на ринку праці. Отже, важливу роль відіграло прагнення більшості населення подолати складнощі, попри досить поширене переконання: США вийшли з кризи завдяки тому, що нажилися на Другій світовій війні. Насправді ж Велику депресію було подолано до 1939 р.

До Другої світової війни США утримувалися від прямої участі в європейських справах. Проте після її початку у вересні 1939р. стали надавати дедалі більшу підтримку жертвам агресії з боку гітлерівської Німеччини. У березні 1941р. ухвалюється закон про ленд-ліз, який передбачав надання їм допомоги зброєю і стратегічною сировиною. Після нападу Німеччини на СРСР дія цього закону поширюється і на Радянський Союз. Ф. Рузвельт уважав, що країна завжди має бути готовою до війни, але, по можливості, не брати в ній участь. Сполучені Штати вступили у Другу світову війну після нападу Японії на американську військово-морську базу Перл-Харбор 7 грудня 1941 р. Під час війни США увійшли до антигітлерівської коаліції разом із Великою Британією та Радянським Союзом. Основні військові дії за участю Сполучених Штатів та Британії розгорталися в Північній Африці, Італії та на о-ві Сицилія, а другий фронт проти Німеччини був відкритий у Нормандії (Франція) лише в червні 1944 р.

У квітні 1945 р. Ф. Рузвельт помер. І президентську посаду зайняв Г. Трумен (1945-1953 рр.), який переглянув курс на подальше співробітництво із СРСР. Під час останньої зустрічі "великої трійки" у Потсдамі виявилися розбіжності між СРСР та США з низки аспектів повоєнної політики. Боротьба за світове лідерства між Америкою та Росію увійшла в нову фазу. Атомні бомбардування Хіросіми та Нагасакі в серпні 1945 р. продемонстрували намір США скористатися монополією на ядерну зброю, хоча пізніше вони до цього не вдавалися. І ядерна зброя не завадила масштабному поширенню впливу СРСР на повоєнний світ, зокрема створенню світової соціалістичної системи. Почалася доба холодної війни і гонки озброєнь. Здійснюючи курс "стримування СРСР", США уклали протягом 1945-1949 рр. двосторонні оборонні пакти із 42 державами. Післявоєнним зовнішньополітичним інтересам США відповідали проголошені адміністрацією план Маршалла (5 червня 1947 р.), доктрина Трумена (теж 1947 р., надання допомоги Греції та Туреччині з метою недопущення перемоги там лівих сил і посилення впливу Радянського Союзу). За ініціативи США у квітні 1949 р. було підписано Північноатлантичний пакт, що передбачав створення НАТО. У 1950 р. розпочалася війна в Кореї, де по різні боки фронту брали активну участь збройні сили США і КНР. Війна закінчилася в 1953 р. - Корея досі розділена навпіл.

За роки Другої світової війни Америка дуже посилилася в економічному та військовому аспектах. Після її закінчення вартість промислової продукції США становила 2/3 вартості промислової продукції всіх капіталістичних країн. На той час США зосередили 73 % світового золотого запасу. За роки війни чистий прибуток американських монополій склав 87 млрд дол. Збройні сили США в 1945 р. нараховували 12 млн осіб, розміщених на 2300 військових базах по всьому світу. Сформувався потужний військово-промисловий комплекс.

У внутрішній політиці головною проблемою вважалося повернення до мирного життя. Було здійснено конверсію воєнної промисловості, тобто переведення її на виробництво мирної продукції. Щоб уникнути соціальних потрясінь при демобілізації з армії, було видано спеціальний закон, названий Солдатським біллем про права. Він надавав демобілізованим пільги в одержанні освіти, кредиту на житло і при відкритті свого бізнесу. У 1948 р. Г. Трумен висунув програму "Справедливого курсу". Вона передбачала;

O підвищення мінімуму заробітної плати до 75 центів за годину (у 2009 р. - 7,25 дол.); O розширення системи соціального забезпечення; O запровадження медичного страхування; O будівництво дешевого житла за рахунок федеральних коштів для сімей з низькими прибутками; O забезпечення сталого прибутку фермерів; O обмеження расової дискримінації тощо.

Не всі окреслені заходи були втілені у життя. Однак прогрес у соціальній сфері став помітним. У повоєнний період в економічній та соціальній сферах тривали реформи, розпочаті програмою "Нового курсу" президента Ф. Рузвельта ще до війни.

Політичне життя США у другій половині XX - початку XXI ст. характеризувалося такими рисами:

O наявність двопартійної системи управління (партії демократична і республіканська); O боротьба національних меншин (негри, індіанці та ін.) за громадянську рівноправність; O рецидиви внутрішньополітичного насильства щодо радикальних рухів з боку держдепартаменту тощо.

У повоєнні роки в США, на відміну від більшості європейських країн, відбувся наступ правих і консервативних сил. Найвиразнішим у цьому сенсі був маккартизм - широкомасштабна антикомуністична й антирадянська кампанія 1950-1953 рр., яку розпочали в країні праві кола на чолі із сенатором Дж. Маккарті. Стверджувалося, що комуністи проникли в найвищі ешелони влади. Переслідувалися за переконання з тою чи іншою мірою лівизни громадські діячі, урядовці, представники творчої інтелігенції. Однак згодом правлячі кола переконалися, що діяльність сенатора та його прибічників шкодить престижу країни, яка завжди пишалася своїм демократизмом.

Важливим етапом у повоєнній історії США стала перемога на президентських виборах 1960 р. президента від демократичної партії Дж. Кеннеді (1961-1963 рр.). За своїми політичними поглядами він наслідував позиції Ф. Рузвельта, зокрема висунув реформістський курс, який одержав назву "Нові рубежі" І спрямовувався на стабілізацію економіки та розширення програм соціальної допомоги. Передбачалася заборона підвищення цін в окремих галузях, наприклад електротехнічній і сталеливарній. Були ухвалені рішення проти дискримінації представників небілого населення у громадських місцях і при наймі на роботу. При Дж. Кеннеді створено "Корпус миру" - організацію волонтерів, І які виявили бажання працювати у відсталих країнах у галузі економіки, освіти, охорони здоров'я тощо. Цей корпус діє дотепер, у тому числі і в Україні. Мета його також полягає в тому, щоб поширювати вплив США в цих країнах.

Дж. Кеннеді також узяв на озброєння доктрину гнучкого реагування, сформульовану генералом М. Тейлором. її суть полягала в тому, щоб США реагували на будь-які можливі ситуації в міжнародних відносинах, здатні викликати світову або локальну війни. Відповідно до цієї доктрини в США посилилася гонка озброєнь. Гострим виявився період Карибської кризи 1962 р. Тоді у відповідь на розміщення американських ядерних ракет у Туреччині радянське керівництво вирішило розмістити свої на Кубі. Усе ж таки й у Дж. Кеннеді і в тодішнього радянського керівника М. Хрущова вистачило здорового глузду, аби забрати ракети і з Туреччини, і з Куби. У 1963 р. американці підписали з Москвою Договір про заборону ядерних випробувань в атмосфері, під водою й у космосі.

На початку 1960-х рр. мало місце запекле суперництво між СРСР та США на предмет того, хто першим вирядить у космос людину. М. Хрущов висловив бажання комуністичної влади довести, що "наші успіхи у космосі незаперечно свідчать про переваги соціалізму над капіталізмом". Першим став Радянський Союз, який 12 квітня 1961 р. запустив на орбіту Землі корабель, пілотований Ю. Гагаріним. Дж. Кеннеді, аби підсолодити своєму народові гірку пігулку - поразку в космічних перегонах, заявив, що американці зовсім і не прагнули першими потрапити в космос. Головною метою державної політики США оголошувалося забезпечення нації телевізорами, що й було зроблено. За часів Дж. Кеннеді телевізор з'явився в кожній американській домівці. Водночас у країні - батьківщині першого космонавта, телевізор вважався предметом розкоші для переважної частини населення ще дуже тривалий час. Цей епізод демонструє життєві пріоритети двох систем - розвинений капіталізм, виявляється, орієнтувався на добробут людей, а соціалізм - на безумовне верховенство інтересів держави. До того ж США стали впевненим лідером світового науково-технічного прогресу (значною мірою завдяки припливу інтелектуальних сил практично з усіх континентів). Слід підкреслити, що північноамериканська цивілізація є нетрадиційною, для якої інновація є найвищою цінністю, а Ті інноваційний досвід оновлюється безпрецедентно швидко порівняно з іншими культурно-історичними спільнотами. У цьому сенсі саме вона є колискою сучасних процесів інформатизації і пов'язаної з нею глобальної динаміки, що призвела до постіндустріалізму та постмодернізму. У наш час говорять про те, що названа цивілізація несе світу концентрований в американському досвіді універсальний виклик, сенс якого полягає в усвідомленій і безперервній динаміці саморозвитку, у розумінні того, що епоха соціокультурної статики залишилася позаду.

Важливо звернути увагу на певні соціально-психологічні зрушення, які почалися в американському суспільстві саме у 60-х рр. минулого століття. Колись протестантизм заохочував неприйняття надмірного марнотратства, ощадливість, бережливість, уміння задовольнятися необхідним. Засновники фірм складали свої капітали, не витрачаючи їх на розкоші, а інвестуючи в бізнес, часом відмовляючи собі в необхідному. Люди були не готові поглинати великі обсяги споживчих товарів. У 1960-х рр. в американському суспільстві почали насаджуватися і розвиватися гедоністичні стереотипи форсованого споживання, внаслідок чого запанував новий соціокультурний стандарт - масове споживання. На життєвих прапорах мільйонів людей з'явилося гасло: "Задовольни свої бажання!" Найрізноманітніша продукція, що масово випускалася, асортимент якої блискавично змінювався, намагалася задовольнити будь-які смаки і потреби, навіть створені штучно. Саме тоді з'явилося суспільство масового споживання. Технологія масового випуску дешевої і зручної, якісної і прибуткової продукції для кінцевого споживача сприяла розвитку всієї економіки. Разом із тим створювалися нові матеріальні умови, необхідні для формування добробуту родини працівника. Підприємці, зайняті у цій сфері, були зацікавлені в масовому платоспроможному клієнті, у високих заробітках, які витрачатимуться на придбання виробленої продукції. Значний розвиток одержало споживче кредитування, коли практично всі товари тривалого користування, насамперед житло, купувалися в кредит, часом без думки про те, чи буде чим за нього сплачувати. Урешті-решт надмірне споживання і фінансова безвідповідальність призвели до фінансово-економічної кризи 2008 р., про що йтиметься далі. Під впливом моделі масового форсованого споживання змінилися відносини між людьми. Почав діяти закон зміни праці, одним із постулатів якого стала зміна місця роботи кожні 7-8 років. Чимало чоловіків стали думати, що і сім'ю також треба змінювати кожні 7 років. Внаслідок цього виросла не одна генерація хлопчиків, вихованих жінками. Через соціальні зміни, викликані індустріалізмом, урбанізацією, демократизацією, а також двома світовими війнами, відбулася значна емансипація американського жіноцтва. На виборах 2008 р. на президентську посаду претендувала дружина колишнього президента Б. Клінтона Хілларі, яка стала врешті-решт державним секретарем після таких жінок на цій посаді, як М. Олбрайт та К. Райз.

22 листопада 1963 р. в Далласі (штат Техас) під час передвиборчої поїздки Дж. Кеннеді було застрелено. Це вбивство вразило сучасників як у самій Америці, так і в усьому світі (хоча американських президентів убивали і раніше). Обставини цього злочину і досі залишаються таємницею. Президентську посаду зайняв віце-президент Л. Джонсон, який виборов перемогу на наступних виборах 1964 р., теж демократ. Продовжуючи курс Дж. Кеннеді, Л. Джонсон (1964-1969 рр.) проголосив програму побудови "великого суспільства": "Велике суспільство базується на достатку і свободі для всіх. Його побудова передбачає, що ми покладаємо край бідності і расовій дискримінації. Однак це тільки початок. "Велике суспільство" дозволить кожній дитині знайти щось для збагачення свого духовного світу і всебічного розвитку своїх талантів". Іншими словами, комунізм, але з приватною власністю. Проте за умов поширення участі у в'єтнамській війні адміністрація Л. Джонсона була змушена скоротити або згорнути деякі найдорожчі соціальні програми. На цей період також припав час масових рухів протесту, насамперед негритянського за скасування расової дискримінації та сегрегації. Його лідером став М. Кінг (загинув у 1968 р.). У 1960-ті рр. в США ухвалили серію законів, спрямованих на розв'язання цієї проблеми (1965 р. - про виборчі права, 1968 р. - про заборону дискримінації під час продажу й оренди житла тощо). Ці заходи виявилися дуже своєчасними, бо ситуація починала виходити з-під контролю. У середовищі негритянської молоді зростав вплив екстремістських організацій ("Чорні пантери"), які закликали до збройної боротьби проти існуючого ладу. У1966-68 рр. по всіх найбільших містах Сполучених Штатів прокотилася хвиля заворушень у негритянських гетто. Владі знадобилося чимало зусиль аби стабілізувати ситуацію.

Великі проблеми для тогочасного американського суспільства створив "бунт молодих". У 60-ті рр. минулого століття молодь, насамперед студенти, надзвичайно активно включилися до суспільно-політичного життя під гаслом заперечення традиційних цінностей. Утворилася 100-тисячна організація "Студенти за демократичне суспільство". Студентський рух у своєму програмному документі - "Порт-Гуронському маніфесті" - рішуче засудив буржуазні цінності, що панували в суспільстві. На противагу їм студенти висунули гасло "демократії індивідуальної участі". Оту дентські активісти закликали до заміни "влади, яка спирається на власність", владою, що спирається на любов, думку, розум і творчість. Проповідувалася ідея створення всередині існуючого суспільства "антиобщин"" покликаних стати острівцями нової цивілізації в боротьбі зі старою. Як один із засобів боротьби пропонувалося розгортання антивоєнного руху, насамперед проти участі США у в'єтнамському конфлікті, що закінчилася згодом їхньою поразкою. В американському суспільстві внаслідок цього значно погіршився морально-психологічний стан. Його назвали "в'єтнамським синдромом". У 2000-х рр. ту війну часто згадували у зв'язку з американською агресією в Афганістані й Іраку. У 1970-71 рр. розширилася зона американського вторгнення в Індокитай за рахунок Лаосу і Камбоджі, велася підривна робота спецслужб проти урядів Болівії, Чилі, Перу, Аргентини, Індії та інших країн. Разом із тим президент Р. Ніксон (1969-1974 рр.) побачив можливість діалогу з Радянським Союзом. У травні 1972 р. відбувся його візит до Москви, під час якого було підписано низку угод про обмеження в гонці озброєнь. Президентство Р. Ніксона закінчилося "вотергейтським скандалом", коли у штаб-квартирі конкуруючої демократичної партії, що знаходилася в готелі "Вотергейт", 17 червня 1972 р. заарештували п'ять осіб у той момент, коли вони встановлювали підслуховуючі прилади. Під час слідства було встановлено, що ці люди були пов'язані з Білим домом і штабом Республіканської партії з перевиборів президента. Під час розслідування знайшли численні порушення законності (підкуп, погрози, шантаж, лжесвідоцтва, підслуховування телефонних розмов) з боку людей, пов'язаних із Р. Ніксоном. Цей скандал викликав у країні політичну кризу. У ніч із 7 на 8 серпня 1974 р. президент, виступаючи по радіо і телебаченню, сповістив про свою відставку.

Наприкінці 1970-х рр. США разом з іншими розвиненими країнами світу відчули на собі дію потужної всебічної кризи. Вихід із неї забезпечила "рейганоміка" - політика, названа так на честь президента Р. Рейгана (1981-1989 рр.). Вона передбачала:

O обмеження втручання держави в економіку і стимулювання ринкових начал; O скорочення темпів інфляції; O збільшення заощаджень населення для наступного їх інвестування в економіку; O скорочення витрат федерального уряду, насамперед за рахунок зменшення соціальних витрат.

Р. Рейган був представником неоконсерваторів, які на той час очолювали чимало розвинених країн світу (у Британії - М. Тетчер, у ФРН - Г. Коль та ін.). їм удалося перевести свої країни через важку світову кризу великої структурної перебудови, пов'язану не тільки з енергетичною кризою, а й із переходом на новий постіндустріальний щабель розвитку.

Основу теоретико-доктринальної бази неоконсерваторів США становив неоглобалізм. Суть підходу Р. Рейгана полягала в зміні на користь США співвідношення військових сил у різних частинах земної кулі з метою витіснення світового соціалізму й остаточної перемоги у глобальному масштабі. У 1982 р. Рейган закликав країни Заходу розпочати "хрестовий похід" проти країн соціалізму, очолюваних "імперією зла" - Радянським Союзом. Як відомо, СРСР та його союзники холодну війну програли, що означало глобальну поразку комунізму. Наступний президент Дж. Буш (1989--1993 рр.) заявив, що залишилася тільки одна супердержава - Сполучені Штати Америки. З цього приводу відомий американський політолог З. Бжезинський зазначив: "Америка займає домінуючу позицію в чотирьох сферах світової влади вирішального значення: у військовій галузі вона володіє глобальними можливостями розгортання, що не мають собі рівних; в економіці залишається основною рушійною силою світового розвитку, навіть незважаючи на конкуренцію в окремих сферах з боку Японії та Німеччини; у технологічному аспекті вона зберігає абсолютне лідерство в передових напрямах науки і техніки; у сфері культури, незважаючи на певну її примітивність, Америка користується безпрецедентною привабливістю, особливо серед молоді всього світу. Саме поєднання усіх цих чотирьох факторів робить Америку єдиною світовою супердержавою в повному сенсі цього слова. Американська міць виявляється через глобальну систему американського покрою, що відображає внутрішній американський досвід".

Наступним хазяїном Білого дому став представник Демократичної партії Б. Клінтон (1993-2001 рр.). Він зробив нахил у бік центристського курсу. Демократи загалом залишилися вірними традиціям Ф. Рузвельта - Дж. Кеннеді, які заклали основи системи державного втручання в соціальне й економічне життя країни. Адміністрації Б. Клінтона вдалося спочатку стабілізувати економіку, а потім забезпечити її зростання. У зовнішній політиці президент, відштовхуючись від європейських інтеграційних процесів, у 1994 р. став ініціатором створення "вільної економічної зони" - НАФТА, що об'єднала Канаду, США, Мексику, Викорінюючи стереотипи холодної війни, США встановили дипломатичні відносини з Китаєм, В'єтнамом й іншими країнами. Проте разом із тим американці не залишили своєї лінії на військове втручання: у 1993 р. ввели війська в ролі миротворчих сил до Сомалі, у 1994 р. - до Гаїті. У 1998 р. наносяться ракетно-бомбові удари по таборах міжнародних терористів, розташованих на територіях Афганістану і Судану, під час яких загинуло чимало мирних мешканців.23 березня 1999 р. Б. Клінтон наказав бомбардувати Югославію з метою усунення від влади С. Мілошевича, якого звинуватили в утисках албанців у Косово. У підсумку, С. Мілошевича як військового злочинця судив Міжнародний суд у Гаазі, під час якого той помер. Назва Югославії зникла з політичної карти світу. Натомість утворилося сім нових дрібних держав. Незалежність Косово в наш час визнали далеко не всі держави. Однак усе це було попередженням Європі, яка всупереч Америці зміцнює свої позиції. Дестабілізація Європи є однією з передумов для претензій з боку США на домінування у світі.

Глобальний підхід до гарантування національної безпеки Сполучених Штатів узяв на озброєння наступний президент - республіканець Дж. Буш-молодший (2001-2009 рр.). Період його президентства характеризувався крайньою нестабільністю всередині країни, що впливало на стан справ у світі. Найбільший резонанс мали події 11 вересня 2001 р., коли цивільні американські літаки були спрямовані на хмарочоси Всесвітнього торговельного центру в Нью-Йорку, на будівлю Пентагону. Оголосили, що терористичні акції здійснені Аль-Каїдою. Проте в офіційній версії подій - велика кількість суперечностей, на що звернули увагу деякі політики, громадські діячі, науковці. У США вони об'єдналися в групу "Учені за правду про подій 11 вересня". Головною ідеєю е те, що загалом спостерігалася несприятлива ситуація в Сполучених Штатах - наближалася криза, зумовлена надмірними очікуваннями від "нової економіки" та надмірностями віртуальної фінансової системи з безліччю зловживань. Також послабли позиції країни на міжнародній арені, особливо у зв'язку із посиленням ЄС, країни якого мали намір запровадити економічні санкції проти Сполучених Штатів. Виникла нагальна потреба в чомусь, що сприяло б консолідації і власного населення, і міжнародного співтовариства, яке б не ставило під сумнів гегемоністських претензій Америки. Масштабні терористичні акції були покликані зіграти роль величезної небезпеки і загрози, перед якою потрібно об'єднатися. Відразу було кинуто заклик: "З ким ви?", який передбачав союзництво і відмову від намірів запровадити будь-які санкції проти постраждало! ' країни.

У жовтні 2001 р. президент Дж. Буш санкціонував операцію відплати, спрямовану проти режиму талібів, які, начебто, дали притулок терористу № 1 У самі бен Ладену. Уже кілька разів оголошувалося, що він загинув, проте в Інтернеті щоразу з'являються його загрозливі звернення. Існує думка, що це - віртуальний проект, потрібний, насамперед, борцям із міжнародним тероризмом, що став головною загрозою після того, як зник комунізм. Таліби зазнали поразки, але американці, які знаходяться в Афганістані, продовжують втрачати своїх людей. Розорений Афганістан нарощує експорт наркотиків, із чого й живе. А американцям нагадують радянську історію, що закінчилася через 12 років після введення обмеженого контингенту до цієї країни. 20 березня 2003 р., звинувативши режим Саддама Хусейна у приховуванні зброї масового знищення, США разом із союзниками розпочали війну проти Іраку. Офіційно вона закінчилася 1 травня 2003 р. Проте американський військовий контингент, що там залишився, продовжував втрачали тисячі солдатів, тоді як за час "офіційної війни" офіційні втрати становили трохи більше сотні. У червні 2004 р. Дж. Буш оголосив план Великого Близького Сходу - демократизація і благоденство від Марокко до Афганістану. Мета - зробити цей регіон більш зіставним із Заходом. У тому черговий раз виявилося прагнення уніфікувати весь світ під свою модель "добра". У цій моделі протестант (а президент Дж. Буш, як і всі інші президенти США, крім Дж. Кеннеді, був протестантом) е найкращим. Його сумління наказує виконувати свою місію у світі, нести "світоч демократії" навіть засобами "гуманітарної Інтервенції". Це посилює антиамериканські настрої у світі, оскільки інші народи бачать для себе загрозу не тільки в руйнуванні власних цивілізаційних підвалин, але й у відродженні нової колоніальної імперії. Конгрес США наприкінці 2006 р. зазначив хибність зовнішньополітичної лінії адміністрації Дж. Буша. Наприкінці його другої каденції в США розпочалася криза іпотечного кредитування, що не могло не вплинути на світову економіку. Фінансово-економічна криза проявилася в інших країнах восени 2008 р.

Світова криза засвідчила, що вільний ринок е вкрай нестабільною системою, тому в Америці перенесено акцент на посилення ролі держави в економіці. З іншого боку, намагання диктувати правила поведінки усьому світу призвело до колосального перенапруження сил навіть такої потужної держави, як США. Величезний бюджетний дефіцит, біржова "бульбашка", що лопнула, тягар армії в Іраку й Афганістані, неспроможність контролювати інші центри сили, такі як Росія і Китай, призвели не тільки до найгострішої економічної кризи, але й до політичної та соціальної. Достатньо сказати, що при населенні у 307,5 млн осіб, кожен десятий громадянин США восени 2008 р. користувався державною програмою "продуктової допомоги", бо не вистачало грошей на харчування. Попри загальну думку про високий середній рівень життя населення цієї країни, існує значний масив людей знедолених, тобто проблема бідності в Америці не подолана.

Б. Обама - 44-й президент США був обраний у листопаді 2008 р. як утілення надії американців на подолання кризи, на "новий курс", як колись за часів Ф. Рузвельта. Слід брати до уваги ту обставину, що світ стає багатополярним і американській політиці треба готуватися до лідерства вже не як супердержави, а як першої серед рівних, тому в перші дні президентства Б. Обама посилив соціально-економічні функції держави з метою наздогнати розвинені країни за рівнем соціального розвитку. Річ у тім, що в Німеччині, Франції частка держави у ВВП зросла до 45-50 %. Тобто через держбюджет відбувається колосальний перерозподіл ВВП, що забезпечує високу якість життя при значному скороченні соціальної нерівності. В Америці ж частка державної участі у ВВП залишилася на рівні 30 %. З огляду на це в Європі на соціальні потреби йде 30 % ВВП, а в США - трохи більше 15 %. Не випадково в Америці, на відміну від інших розвинених країн, зберігається значний розрив між бідними і багатими. Головна причина полягає в тому, що США впродовж тривалого часу навіть не намагалися розв'язати зазначену проблему. Разом із тим військові витрати США становлять 5 % (у Європі - 2 %). І це робить теперішню кризу найбільш болючою для США, тому Б. Обама зважився на збільшення частки держави у ВВП до 40 %.

Проте високі державні витрати вимагають більшої частки податків у ВВП. Стрибок державних витрат невідворотно призведе до різкого збільшення податків усередині США, оскільки світова система не буде вічно забезпечувати капіталом цю країну, яка е найбільшим у світі боржником. Основний її кредитор - Китай. Слід звернути увагу на те, що сучасну Америку інколи називають Химерикою. Одна з її відмінних рис - сплав американської економіки з китайською. Китай постачав дешеві товари в Штати, а потім виручку за продаж цих товарів дає їм же в борг (купуючи, насамперед, держоблігації казначейства США). Однак у 2009 р. вищі керівники Китаю заявили про те, що Америка має гарантувати виплату свого боргу. А китайський центробанк заявив про необхідність запровадження нової світової валюти.

Міжнародна політика для Америки наприкінці першого десятиріччя XXI ст. є непростою справою, хоча за нею залишається провідна роль. Світові сподівання у зменшенні її агресивності виявилися у присудженні Б. Обамі 11 грудня 2009 р. Нобелівської премії миру як авансу. У відповідь у квітні 2010 р. американський президент оприлюднив нову ядерну стратегію, а також підписав договір із Росією про скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Тепер, незважаючи на запеклий спротив Пентагона, американська зовнішньополітична доктрина чітко прописує: атомні бомби будуть використані тільки у війні з атомною державою і лише у відповідь. Нова стратегія передбачає відмову від завдання ядерних ударів по неядерних державах. Проте попри такі заяви у світі залишається напружене ставлення до всіх зовнішньополітичних рухів США, а також бажання кинути виклик тій моделі розвитку, яку вони нав'язують іншим.

Північноамериканська цивілізація

Похожие статьи