Гетто. Робітники та концентраційні табори. Табори смерті - Голокост під час Другої Світової війни

Голокост (від грецьк. "holokaustos" - усеспалення; знищення вогнем; жертвоприношення) - загибель значної своїй частини єврейського населення Європи ( близько 6 млн. ) під час систематичного переслідування і знищення його нацистами та його посібниками у Німеччині й на захоплених нею територіях протягом 12 років гітлерівської диктатури. У єврейській літературі ця гекатомба позначається біблійним поняттям Шоа (катастрофа, велика біда) або ж аналогічним арамейським поняттям Хурбан[10].

Ізоляція євреїв від решти населення займала особливу увагу комплексних антиєврейських заходів окупаційної влади. Окупанти використовували різні варіанти місць примусового утримання: перебування євреїв у цьому чи іншому населеному пункті протягом певного часу після окупації і перед розстрілом; наявність "відкритого" і "закритого" гетто; місця примусового утримання євреїв перед розстрілом; транзитні гетто; робітничі і концентраційні табори.

По своїй структурі та рівні втягнення у економіку окупаційної влади вони значно відрізнилися оин від одного.

Гетто створювалися насамперед у містах, районних центрах, містечках поблизу залізниць, куди зганяли населення з наших найближчих населених пунктів. Найбільшим було варшавське гетто, де на 3% міської території виявилася чверть жителів колишньої столиці Польщі - 500.000 чоловік[19].

Можна виокремити такі "мінімальні ознаки" гетто: переселення єврейського населення у спеціальний квартал (приміщення) і (чи) відділення його від оточуючих; ізоляція шляхом носіння розпізнавальних знаків; обмеження пересування чи повна ізоляція за допомогою огорожі і охорони; створення органів керівництва громадою; притягнення до примусової праці через єврейські наради чи старост; тривалість проживання, у місці примусового утримання. Усі гетто умовно можна розділити на дві основні типи: "відкрите" і "закрите". Перший (без фізичної ізоляції євреїв у охоронюваний квартал чи приміщення) носив тимчасовий характер - до знищення або переселення у "закрите" гетто, депортації, відправлення до робочого табору. В'язні "відкритого" гетто найчастіше залишалися у своїх будинках чи квартирах, де проживали разом із сім'ями. У окремих випадках вони переселялися в необгорожену і неохораняему частину населеного пункту. Обов'язковою ознакою такого гетто було створення юденрата або призначення (вибори) старости.

Першим із заходів окупаційної влади, який відразу показував особливий статус єврейського населення, була окрема реєстрація і ідентифікація євреїв. Ці заходи було уніфіковані, вони відрізнялися у залежність від зони окупації і органу управління данною територією. "Єврейські списки" жителів створювали працівники домоуправлінь. Також було встановлено різні вікові межі для реєстрації. Зазвичай при первинній реєстрації населення вона збігалася із віком трудової повинності для євреїв, тобто з 14 років.

Вказівка на національність у євреїв виносилось на обкладинку посвідчення особи (це могла бути перша букву слова "jude" ("єврей") німецькою чи слова "жид" російською). Другою важливою мірою по ідентифікації і відособленню євреїв від інших груп населення був наказ щодо обов'язкового носіння ними спеціальних розпізнавальних знаків. Ця міра мала величезне моральне значення, бо наочно свідчила про перехід євреїв на становище ізгоїв. Жовті зірки (зазвичай, шестикінечні) чи коло (його ще називали "лата") були двома основними формами розпізнавальних знаків, які нашивалися на одяг. Типовою також була нарукавна пов'язка білого кольору, з вишитою блакитною шестиконечної зіркою чи написом німецькою "jude"[11].

З перших днів окупації євреї були обмежені в пересуванні. У деяких містах їм було встановлено особливу комендантську годину; євреям під загрозою смерті заборонялося з'являтися у певних кварталах; їм обмежувався чи встановлювався незручний час покупок на ринку. Також євреї не мали права користуватися громадським транспортом. Після створення гетто вони могли з'являтися надворі лише у трудових колонах. У результаті переселення гетто створювалися природні передумови для пограбування переселенців і втрати ними значної частині свого майна. Євреям дозволялося мати лише мінімум речей і коштів з розрахунку на 1 місяць уперед. З початку окупації і до акцій фізичного винищення йшло систематичне пограбування єврейського населення у вигляді численних контрибуцій, податків і оштрафувань. Їх майно (вдома, земля, цінності) від перших днів окупації підлягало "ариїзації".

Зовнішньою ознакою "закритого" гетто ставало його огородження колючим дротом, цегляною стіною чи глухим дерев'яним парканом. Вона зводилая силами в'язнів і за їх власний рахунок. Війти і вийти із гетто можна було лише крізь чи кілька пропускних пунктів, які охоронялися із зовнішнього і внутрішньої сторони. Створення гетто подібного типу означало повну фізичну ізоляцію єврейського населення. Воно відрізнялася від робітничого чи концентраційного табору передусім можливістю проживання із родиною та наявністю частини особистого майна[17].

Для окупаційної влади вирішальними чинниками під час створення "закритих" гетто були завдання поетапного здійснення "свого рішення" і максимально ефективної експлуатації рабської праці в'язнів.

Транзитні гетто для євреїв, переміщуваних до Трансністрії (територіальна одиниця, створена румунськими окупантами між Південним Бугом і Дністром) чи табору знищення біля Польщі, які розташовувалися поза населенними пунктами. Вони отримали велике поширення біля румунської зони окупації. В'язні не залучалися до робіт. Зазвичай євреї перебували у таких гетто дуже стислий період часу - для нічлігу і відпочинку охорони.

Робітничими чи трудовими таборами окупанти називали місця тимчасового утримання євреїв під час проведення тривалих примусових робіт всередині або за межами того чи іншого населеного пункту, а також місця концентрації єврейського населення, використовуваного на сільськогосподарських роботах. Вони виникали у період існування гето і продовжували діяти після від їхньої ліквідації.

У робочі табори забирали хлопців і здорових чоловіків і жінок. Потреба робочої сили через велику смертність в'язнів від непосильної праці та жахливих умов утримання була дуже високою. Тому нацисти часто проводили по гето раптові облави, у ході арештовувалися і направлялися в трудові табору навіть кваліфіковані фахівці, які були зайняті у виробництві.

Режим й умови існування в'язнів робочих таборів цілком можна порівняти з умовами і режимом концтаборів чи таборів військовополонених. Чисельність ув'язнених у робочих таборах не була постійною і коливалася і від кількох десятків до кількох тисяч жителів[23].

У концтаборах ізоляція від зовнішнього світу була повна. Охорона стояла на сторожових вишках з кулеметами. Основні робочі виробництва були у самому таборі. А вихід до роботи поза ним проводився тільки під конвоєм охорони. Більшість концтаборів перебували у лісах, на заболочених ділянках. В'язні виконували найважчі фізичні роботи : вирубка лісу, прокладання залізниць, робота у сланцевих шахтах, будівництво залізобетонних бункерів і укріплень. Жінки мали виконувати ту ж саму непосильну фізичну роботу, як і чоловіки. Тисячі людей вмирали з голоду, епідемій і нестерпної фізичної роботи[16].

Крім євреїв, там працювали радянські військовополонені і полонені інших національностей. З урахуванням 15-годинного робочого дня, постійних знущань і побиттів есесівцями, тісноти та холоду вижити у такому таборі було надзвичайно складно. Смертність в'язнів концтаборів була вищою, ніж у гетто. Утекти з нього або підготувати збройні повастання також було важче, ніж у гетто. Ці концтабори були ліквідовані нацистами буквально напередодні вступу до них радянських військ у вересні 1944 р. [15]

В'язні, з наближенням фронту, були частково знищені, або частково перевезені на територію рейху.

У 1941-1942 рр. у Польщі було створено 6 таборів смерті знищення євреїв - Хелмно, Белжець, Собібор, Треблінка, Майданек, Освенцим. Тільки Освенцимі (Аушвіці) було вбито 1 мільйон євреїв. Освенцим був уперше випробуваний на радянських військовополонених. Лікарі Освенціма проводили селекцію й досліди над приреченими. В'язнів знищували до середини січня 1945р.[14]

Повітрянепроникні фургони з введеними всередину вихлопними газами використовувались у таборі смерті Хелмно (тут знищили 300.000 євреїв). Він став діяти вже у грудні 1941 р.

Табір смерті Белжець функціонував з березня по грудень 1942 р. Тут загинуло близько 600.000 євреїв.

У Треблінці до серпня 1943 р. нацисти знищили 870.000 євреїв.

У 1943 р. (після повстання та втечі в'язнів) перестав існувати табір смерті Собібор, у якому загинули 250.000 євреїв.

Сотні тисяч євреїв були у Майданеку під Люблином.

На протязі усієї багатовікової єврейської історії, ніколи антисемітизм не приймав настільки страхітливо величезною і звірячої форми, як під час ганебного нацистського панування.

Похожие статьи




Гетто. Робітники та концентраційні табори. Табори смерті - Голокост під час Другої Світової війни

Предыдущая | Следующая