Неоромантизм - Загальна характеристика літератури кінця ХІХ

Неоромантимзм (від грецьк. нЭпт - молодий, новий і фр. romantisme) -- умовна назва естетичних тенденцій, що виникли в літературі на межі 19 -- 20 століть. Течія раннього модернізму. Стильова тенденція модернізму, що виникла на межі XIX--XX ст. у європейському й американському письменстві, генетично пов'язана з класичним романтизмом, досвідом Вальтера Скотта, Джорджа Гордона Байрона, Фенімора Купера, Едгара Алана По, Миколи Гоголя та інших, живлена ідеями "філософії життя", перейнята тенденціями fin de siиcle[1], запереченням нормативної естетики реалізму та натуралізму, позитивістської традиції картезіанства у мистецтві. Інколи неоромантизм неправочинно співвідносять із декадансом. Вперше поняття з'явилося у художніх колах наприкінці 80-х XIX ст.; французькі критики вживали його, вказуючи на потребу подолання провінційності побутопису, надання пріоритету чуттєвій сфері людини та вишуканому естетизму, неповторній індивідуальності митця й "аристократизму духу". Такими настановами керувалися німецькі та австрійські письменники, що прагнули оновити літературу, позбавити її позитивістської добропорядності. Як і попередники -- представники романтизму XIX століття, неоромантики заперечували прозу "міщанського" життя. Вони оспівували мужність, подвиг, романтику пригод, часто обираючи тлом для своїх сюжетів екзотичні країни. Характерний неоромантичний герой -- непересічна сильна особистість, нерідко наділена рисами"надлюдини", вигнанець, що протистоїть суспільній більшості, шукач романтики та пригод.

Похожие статьи




Неоромантизм - Загальна характеристика літератури кінця ХІХ

Предыдущая | Следующая