Пояснювальні методи загальнонаукового дослідження, Загальнонаукове дослідження в системі наукознавства - Пояснювальні заходи загальнонаукового дослідження

Загальнонаукове дослідження в системі наукознавства

Використання поняття про певний метод в загально-унiверсальних формах епiстемологiчного iдеалу когнiтивно дозволяє вичерпувати перетворенням в системи знань множину потенцiйно можливих на його засадах теорiй певного роду. Таким чином окремий iдеал методу стає основою генетичної загальностi знань про предмет пiзнання тiєї чи iншої науки. Формування системи знань, що об'єднує теорiї певного роду, iсторично та епiстемологiчно у завершеному виглядi визначає дiйсну межу використання конкретного методу, його обмеженiсть, яка вимагає вiд суб'єкта, також, знань iншого роду. Усвiдомлення обмеженостi, тобто вирiзнення сфери дiєздатностi та безсилостi вже вiдомих методiв i стає пiдставою для їх критики, активiзацiї пошуку шляхiв подолання виявлених проблем. Починає вiдбуватися пошук iншого методу, в якому iдеал методу виконує функцiю основоположної підстави.

Використання поняття "iдеал метода" дозволяє суб'єкту безпосередньо використовувати iдеальнiсть (апрiорнiсть), коли дискурсивнiсть, каузальнiсть стають внутрiшнiми (безпосереднiми) характеристиками мислення, судження, що заперечують або не помічають (через абстрагування) наявне розмаїття випадковостей. Отже, без набуття форми певного iдеалу методи стають на завадi створення системи знань, можливе лише знання у формi сукупностi рiзних даних [Див.:6.-с.237-238]. Лише через форму iдеалу в "хаос" методiв проникає Логос систематизацiї, яка розкриває себе через методологiчнi саморефлексiї.

Наукова дiяльнiсть як рiзновид духовного освоєння дiйсностi, самореалiзацiя творчого духу має визначальну властивiсть створювати вiдношення до iдеального свiту як до об'єкту формування, перебудови. Тому функцiонально науку можна розглядати як дiяльнiсть людини, яка здатна створювати визначене волею суб'єкта обмеження наявного свiдомостi свiту iдеальних, чуттєво наочних, перевiрених практикою сутностей. Таке обмеження уможливлюється завдяки властивостi людини iнодi бути iнтелектуальною, саморефлексивною. У цьому наука принципово вiдрiзняється вiд релiгiї, мiфологiї, мистецтва, етики.

Потреба в усвідомленій методологiї виявляє себе також i через iншi причини. Наприклад, вiдома проблема iснування об'єкта пiзнання, як специфiчна проблема методологiї пiзнання природи, що виникла в iсторичному розвитку фiзики, об'єкти пiзнання якої (поперед усе у мiкрофiзицi та космологiї) емпiрично не данi безпосереднiм чином. Суть проблеми полягає у тому, що питання про iснування певного об'єкта ми не спроможнi остаточно вирiшити емпiричним, дослiдним шляхом. Так, питання щодо iснування кваркiв, протонiв, вiртуальних частинок, тахiонiв неможливо вирiшити у межах певних теорiй (квантової теорiї поля, теорiї сильних взаємодiй, релятивiстської астрофiзики та космогонiї) через їх спiвставлення з емпiрiєю. Однак, проблему iснування фiзичного об'єкта не можна вирiшити i засобами герменевтики. Як це подекуди пропонують [Див.:7]. Думаю, що стосовно вирiшення питання про фiзичне iснування тахiонiв, наприклад, герменевтичнi аргументи фiзиками прийматися не будуть. Тому такi проблеми вирiшують методологiчно, а не епiстемологiчно чи герменевтично.

Якщо враховувати, що "гносеологiчний образ" речi НIКОЛИ не може спiвпадати iз самим предметом, а методологiчнi засоби здатнi вказувати лише на вiдповiднiсть наших мiркувань попередньому досвiду, тодi неважко зрозумiти фундаментальну складнiсть означеної проблеми.

Суверенна здатнiсть людини самостiйно починати певний стан (свобода суб'єкта) уможливлює реальне буття методологiчного плюралiзму, а не хаосу методологiй. Поняття "методологiчний анархiзм", на нашу думку, невдале, бо воно змiстовно (iнакше це поняття не має сенсу) обмежується станом нецiлеспрямованого хаотичного використання методiв, що можливе лише у випадку "смертi розуму", розладу психiки людини. Саме метод, як виявлення безпосередньої суверенностi суб'єкта, спiввiдноситься з рiзноманiтнiстю знання у формi взаємозв'язку "єдине в рiзноманiтному". Формування єдностi знань при наявностi розмаїття сенсiв i значень через метод вiдповiдає вiдомим вимогам iстини, як у множинi її у сферi iдеальнiй, так i у множинi емпiричних та практичних критерiїв. Досягнення тотожностi через метод в рiзноманiтностi методологiчно однорiдних теорiй, обгрунтованої встановленням множини сенсiв, значень, мiр визначення теоретичної та емпiричної iстин - шлях аподиктичного формування системи наукових знань.

Слiд нагадати, що в фiлософiї науки мова йде не тiльки про методологiї реконструкцiї процесiв наукового пiзнання, а й про методологiї свiдомої органiзацiї пiзнавальної дiяльностi, вiдповiдно до певного зразка. Оскiльки до класичних методологiй фiлософiї науки вже прийнято вiдносити методологiї iндуктивiзму, конвенцiоналiзму, фальсифiкацiонiзму та iсторизму [Див.:8.-с.3-26], постає завдання визначення iстотних характеристик вiдповiдних методiв, якi виконують конкретну системну функцiю.

Структурована в систему методологiя, на вiдмiну вiд несистематизованої збiрки методологiчних принципiв (постулатiв, концептiв), має самовизначення межi когнiтивних можливостей конкретних методiв наукового дослiдження, що набули взаємоузгодження у виглядi складових частин певного цiлого. Використання такої системи супроводжується застосуванням вiдрефлексованого поняттєвого iнструментарiю, що дозволяє уникати парадоксу нескiнченого регресу обгрунтування i доведення.

Поєднання методiв у взаємопов'язане цiле має ту особливiсть, що вимагає будувати методологiчну систему, яку неможливо доповнювати без суперечностей новими складовими, невивідними з неї. Визнаючи такi цiлiснi системи методiв за класичнi (завершенi) методологiї ми отримуємо iнструментарiй строгого вирiзнення структурно органiзованої "закритої" методологiї вiд "вiдкритої", з якою можуть бути пов'язанi надiї на новi науковi досягнення.

Наявнi в фiлософiї науки дослідження постiйно стикаються з проблемою рiзноманiтностi структур методологiчного знання. Видiв структур може бути багато (логiчна, епiстемологiчна, аналiтична, семантична, синтаксична...) тому проблема визначення та обгрунтування методологiчної структури для фiлософiї науки виявляє себе як обов'язкова складова її самообгрунтування.

Аналiз цiєї проблеми виявив, що ряд методологiй фiлософiї науки може бути реконструйованим через дослiдження конкретних методiв органiзацiї методологiї. Також, виявилося, що в фiлософiя науки iнодi пропонує ряд фундаментальних обгрунтувань можливої системи методологiчних принципiв, якi були органiзованi без використання базисного методу. Тому, керуючись наведеним слiд визнати потребу проведення демаркуючого дослiдження, у якому дотримуючись принципу домiнування концепту в якостi певного методу по вiдношенню до інших буде визначено вiдмiнностi в основоположеннях iснуючої множини методологiй, якi набули абстрактно-цiлiсної форми та стали нормативно-еталонними. Це, у свою чергу, вимагає проведення аналiзу гiпотези про позитивну роль абсолютизацiї абстрактної цiлiсностi, яка надає таким методологiям властивостi бути зручними та евристичними у конкретно-наукових дослiдженнях. Таке дослiдження може виявити обгрунтування положення, що визначаючи прийнятнiсть певної методологiї в залежностi вiд особливостей вирiшуваної наукової проблеми рiзнi методологiї, якi iнодi навiть взаємозаперечують одна одну, можуть свiдомо використовуватися як прийнятнi в межах певної науки. Щось на зразок "ансамблю методологiй".

Слiд зазначити, що мова йде про дослiдження, в яких увага, здебiльшого, має придiлятися природознавству i точним наукам, що пов'язано з iсторичним процесом усвiдомлення взаємозв'язку основоположень тiєї чи iншої методологiї саме у сферi даних наук. Таке обмеження запропонованої сфери дослiджень має розглядатися у якостi певного недолiку, оскiльки сьогоднi найбiльшого клопоту при визначеннi та вирiшеннi методологiчних проблем сучасного наукового пiзнання завдають гуманiтарнi науки. Також, за недолiк такого самообмеження дослiдження слiд розглядати вiдмову вiд аналiзу проблем пов'язаних з концепцiями "нелiнiйної динамiки основ науки", якi обгрунтовують фундаментальнiсть останнiх семантичних зрушень у новiтнiй фiзицi, космогонiї, математицi у зв'язку з використанням "мови нелiнiйних систем".

Днак, не зважаючи на зазначенi недолiки визначення вказаного предмету фiлософської рефлексiї, вважаю за потрiбне звернути увагу на те, що запропонований напрямок аналізу дозволяє визначати основоположення рiзних методологiй та проводити їх спiвставлення. На пiдставi саме такого аналiзу уможливлюється наступне порiвняння рiзних методологiй, як рiзних.

Похожие статьи




Пояснювальні методи загальнонаукового дослідження, Загальнонаукове дослідження в системі наукознавства - Пояснювальні заходи загальнонаукового дослідження

Предыдущая | Следующая