Історія - Токарна група верстатів

Токарний верстат у простому вигляді був відом ще у ІІ тисячолітті до н. е. Доказами цього служать різці які були знайдені в 1949 проф. Б. Куфтіним при розкопуванні Анневського кургану у Грузії[1]. Різець, що був знайдений, мав ріжучі кромки по обох кінцях стрижня, причому їх геометричні форми різні. Даний різець застосовувався для обробки деревини, золота та срібла. Відомий[2] також кам'яний рельєф, який відносять до еліністичної епохи Єгипту (близько 300 до н. е.) на якому можна побачити, уперше, токарний верстат. Він мав дві стійки із центрами, між якими знаходилася деталь, що оброблялася. Її закріплення відбувалося зв'язуванням кінців стійок, які далеко виступали за лінію центрів. На деталь, що оброблялась накидували шнур, перетяганням якого забезпечувалося обертання. Одна людина обертала деталь, а інша вручну підставляла різець і знімала шар матеріалу. Перші відомості[3] про гайку яка була виточена на токарному верстаті відносять до 362 р. н. е. Виготовлення токарних виробів з деревини, рогу, кістки і алебастру у римлян було розвинуто дуже широко, вони навіть мали спеціальний термін для позначення токарного верстата -- Tornus, а токаря -- Tornator. Ці терміни перейшли у романські мови.

Одним із головних модернізаторів токарного верстата у середньовіччі був Леонардо да Вінчі, який винайшов токарний верстат у якого рух шпинделя відбувався за допомогою ножної педалі. Також він у 1490 винайшов пристосування для підтримки різального інструмента[4].

У 1571 Жак Бессон сконструював токарний верстат з власною самостійною механічною подачею ходового гвинта.

На території Київької Русі також існувало токарне виробництво. Перші відомості можна знайти у Новгородській інвентарній книзі 15 ст. де в записі "Якимо-токар" було описано три типи токарних верстатів. В 16 -- 17 ст. токарне виробництво настільки розширилося, що з'явилися перші спеціальні майстерні-токарні, які займалися виготовленням деревяного посуду. Так при облозі Троїцько-Сергієвої лаври у 1608 було помічено факт існування в ній токарні[5].

У 17 ст. з'явилися токарні верстати, у яких виріб, що оброблявся, приводився в рух уже не м'язевою силою токаря, а за допомогою водяного колеса, але різець, як і раніше тримав у руці токар. На початку 18 ст. токарні верстати всі частіше стали використовувати для різання металів, а не дерева, і тому проблема твердого кріплення різця і переміщення його уздовж поверхні, що обробляється, була досить актуальною. Уперше проблема самохідного супорта була успішно вирішена в копіювальному верстаті А. К. Нартова у 1712.

Вже починаючи з 1750 токарні верстати мали всі сучасні елементи такі як ходовий гвинт, колеса зміни частот обертання, хрестоподібний супорт, відом[6] також копіювальний токарний верстат 1741.

Технічна революція 19 ст. викликала бурхливий розвиток металообробних верстатів, у тому числі і токарних верстатів. Металообробні верстати того часу були основою виробництва машин машинами. Перший токарний автомат з магазином, із розподільчим валом, з плоскими і циліндричними кулачками був створений Спенсером (англ. Spenser) у 1873. Перший револьверний прутковий автомат був створений у 1880, який став прототипом для появи багатьох револьверних автоматів: Пратт Вітней (англ. Pratt and Whitney) в Америці, Пітлер (нім. Pittler) і Людвіг Леве (нім. Ludwig Lowe) в Німеччині[7]. Флагманами виробництва верстатів у той час були "Reinecker", "Schiss", "Heimer und Pielz", "Waldrich", "Weisser". На території Російської імперії верстати спочатку виготовлялись на Тульському зброярному заводі, в подальшому з'явилися заводи в Іжевську, Луганську та Москві.

Похожие статьи




Історія - Токарна група верстатів

Предыдущая | Следующая