Вступ, Еволюція поняття "документ", Перші уявлення про документ - Документ як засіб комунікації

Сьогодні термін "документ" стає всеохопнішим, хоча й містить значну кількість як визначень, так і підходів до його вивчення. Насправді це досить складне й багатоаспектне поняття, нерозривно пов'язане з поданням і використанням релевантної інформації як в часі, так і в просторі.

Розділ 1. Еволюція поняття "документ"
Перші уявлення про документ

Перш за все документ уявляється як певна річ, як "матеріальний об'єкт", або "субстанціальний" (речовинний, на відміну від енергетичного) носій інформації. Тобто документ - це річ, яку можна побачити, до якої можна доторкнутися чи відчути іншими органами чуття.

По-друге, документ - це річ, яка має в собі яку-небудь інформацію, тобто документ може щось (певне знання) передати тому, хто буде знайомитися з ним, вивчати його, читати чи іншим чином "споживати інформацію". Документ потрібний людині саме для того, щоб ознайомитися з цією інформацією. З іншого боку, документ створюється людиною (точніше суспільством) для того, щоб зберегти повне знання в часі та передати його іншим людям (споживачам інформації).

Для того, щоб передати інформацію за допомогою документа, людина використовує різні засоби. По-перше, обирає ті матеріальні об'єкти, речі, що можуть бути "речовинним носієм" інформації. По-друге, встановлює, яким способом можна "закріпити інформацію" на даному носії. По-третє, розробляє способи видобування інформації з цього носія.

Усі ці властивості документа відображаються в його визначеннях. Наприклад, у таких: "документ - матеріальний об'єкт, що містить інформацію в закріпленому вигляді"[7 с. 103]; "документ - матеріальний об'єкт, що містить закріплену інформацію, спеціально призначений для її передавання в просторі та часі і такий, що використовується в суспільній практиці"[8 с. 46]; "документ - матеріальний об'єкт, що містить інформацію в заданому вигляді і спеціально призначений для її розповсюдження в просторі та часі"[9 с. 1196]; "документ - матеріальний об'єкт, що містить закріплену інформацію і спеціально призначений для її передавання та використання"[10 с. 122]; "документалістика тлумачить документ у широкому плані як інформацію, що зафіксована на матеріальному носії..."[11 с. 428]; документ - це інформація, закріплена на носії, який дає змогу здійснювати її передавання... Документ - це втілена у фізичну форму інформація"[12 с. 61].

Деякі вчені у визначеннях документа підкреслювали, що він створюється та використовується саме людиною, тобто суспільством, і тому містить не будь-яку інформацію, а саме "соціальну" чи "нооінформацію". Наприклад: "документ" - це будь-який матеріальний носій, на якому людиною зафіксована (закріплена) соціальна інформація"[13 с. 15]; "документом вважається будь-яка зафіксована в просторі та часі нооінформаїця (інформація, що створена людським розумом; на відміну від інформації, зафіксованої в явищах природи, біології тощо)"[14 с.69]; "документом вважають будь-яку нооінформацію (інформацію, створену людським розумом, на відміну від інформації, зафіксованої в явищах неживої природи або в біології), зафіксовану на спеціальному речовинному носії з метою її використання, передавання та зберігання. Форма та спосіб фіксації тут припускаються будь-які, тобто на папері, плівці, у вигляді кодексу, стрічки, диска тощо"[15 с. 20--21].

Російський дослідник М. Л. Комаро вважав, що при обміні відомостями про певні події люди передавали як підтвердження предмети (речі) із записами про ці події, факти, явища. Такі предмети почали називати документами і вважали, що вони виконують функції підтвердження та свідчення [19 с. 44-45].

Надалі, починаючи з середніх віків до кінця XIX ст., слово "документ" використовували для позначення будь-якого "писемного свідчення". Найбільш широко термін "документ" почали застосовувати в юридичних (правових) відносинах у такому значенні: "офіційний (чи державний) писемний акт, який підтверджує встановлення певних відносин, що стосуються виникнення, доказу чи виконання прав". Такий документ (що має юридичне значення) може підтверджувати певне правове становище людини, бути засобом доказу в суді, свідчити про певні зобов'язання юридичних осіб.

У XX ст. термін "документ" набуває найрізноманітніших значень. Серед них і відновлене широке значення, у якому термін "документ" почали використовувати засновники "документації" як практичної діяльності, що забезпечує збереження, пошук і використання документів з метою видобування інформації, яка міститься в них, - Поль Отле (1868-1944) та Анрі Лафонтен (1854-1943). У 1895 р. вони заснували Міжнародний бібліографічний інститут у Брюсселі, який пізніше (1931 р.) був перейменований у Міжнародний інститут документації. За ухвалою Міжнародного конгресу з документації (Париж, 1937 р.) на базі інституту була створена Міжнародна федерація з документації (МФД), що існує з 1938 р. донині (тепер вона називається Міжнародною федерацією з інформації та документації (МФІД)).

У працях П. Отле термін "документ" знову почав використовуватися в широкому значенні, і навіть у більш широкому, ніж у його попередників та послідовників. Його основна праця, присвячена вивченню систематизації та структуризації документа у власному розумінні, називається "Трактат про документацію".

Найширша дефініція "документа", яку дав П. Отле, така: "матеріалізована пам'ять людства, яка день за днем реєструє факти, ідеї, дії, почуття, мрії, що відбилися в свідомості людини" [21 с. 42]. П. Отле називав документом будь-який носій соціальної інформації, а не тільки субстанціальний (речовинний) об'єкт, у якому інформація зафіксована. Наприклад, до документів, на думку П. Отле, належали не тільки рукописні твори та друковані видання, а й театральні вистави, радіо - і телепередачі, тобто найрізноманітніші засоби передавання інформації.

У наш час ідеї П. Отле знову приваблюють науковців. Про це свідчить видання перекладів творів П. Отле російською мовою [20 с. 87], згадування прізвища П. Отле та його висловлювань у працях багатьох документознавців. Найвірнішим послідовником ідей П. Отле щодо визначення документа став Юрій Миколайович Столяров. Зокрема, він стверджує, що "є документи, які існують синхронно з їх створенням (театральна вистава, радіопередача), вони зникають по закінченні дії, трансляції, відтворення"[21 с. 57]. В його трактуванні документа ми бачимо певну непослідовність. Найширшим визначенням документа він вважає "записану інформацію" [22 с. 53], але до обсягу поняття "документ" у такому визначенні відносить "величезну кількість об'єктів "другої природи", тобто штучних - тих, у яких матеріалізувалася людська думка. Це і парковий ландшафт, і свійська тварина, і будь-який прилад, інструмент, машина". Очевидно, поняття "запис інформації" трактується тут надто широко. Крім того, на думку Ю. М. Столярова, у цьому переліку немає природних об'єктів, хоча важко погодитися з тим, що ландшафт і тварина - це штучні об'єкти.

Похожие статьи




Вступ, Еволюція поняття "документ", Перші уявлення про документ - Документ як засіб комунікації

Предыдущая | Следующая