Походження та розвиток значень терміна "документ" - Документ як засіб комунікації

Однією із суттєвих особливостей розуміння поняття "документ" є те, що воно має досить твердо усталені позначення. Китайці на документ кажуть веньцзянь, японці - бунсьо, євреї - місмах, араби - васіка. Більш-менш однаково говорять про документ слов'янськими, романськими та германськими групами мов, котрі сприйняли та адаптували латинське слово documentum, хоча останнім часом зустрічається й record.

Серед безліч наукових досліджень, направлених на вивчення поняття документа, заслуговує на увагу його розуміння як головного базового терміна в терміносистемах таких наук і наукових дисциплін, як історія, джерелознавство, археографія, архівознавство, документознавство.

У радянських енциклопедичних виданнях документ визначався як матеріальний об'єкт, що містить інформацію для її розповсюдження в просторі та часі. У словнику архівної термінології, підготовленому Міжнародною радою архівів і виданому в 1984 р., наведено два загальноприйняті терміни:

    - Документ (document) - комбінація носія та інформації, що записана на ньому, яка може використовуватись для засвідчення або усвідомлення; обособлена одиниця архіву, документального фонду. - Документ (record) - записана інформація, незалежно від форми або застосованого носія, що отримується або створюється агенцією, інститутом, організацією чи окремою особою для виконання їх статутних обов'язків або здійснення діяльності [29].

Досить глибоке дослідження походження терміна "документ" й подальшого розвитку його значень провів польський вчений Анджей Сускі (A. Suski). На його думку, корені цього слова слід шукати в індоєвропейській прамові, яка існувала приблизно за дві тисячі років до н. е. Слово "dek" у цій мові означало жест протягнутих рук, пов'язаний із передаванням або прийманням, одержанням чогось [25].

Німецький дослідник Гельмут Арнтц пояснює, що від слова "delc" (або "dec") походить також число "десять", оскільки на двох руках людини - 10 пальців [16]. Звідси походить "дека..." як перша частина складного слова, що означає "десять" (наприклад: "декада - десять днів, "декатлон" - десятиборство), або "деци...", що в складних словах відповідає поняттю "десята частина" (наприклад, "дециметр" - 1/10 метра, "децилітр" - 1/10 літра).

Унаслідок чергування голосних "е" - "о" корінь "dek (dec)" змінився на "doo" у слові "doceo", що означало "вчу", "навчаю". Від нього й походить слово "dokumentum" або "documentum", яке в перекладі з латини означає: "те, що вчить, є доказом, повчальним прикладом".

Обмінюючись відомостями, наші предки передавали один одному, як підтвердження, речі із записами про події, факти, явища. Такі предмети почали називати документами, що підтверджували та свідчили про те, що відбулось.

В історичному контексті побутування терміна "документ" обумовлено виконуваними ним функціями, територіальними й мовними особливостями, рівнем культури. Уже за античних часів у юридичній практиці як "доказ" усвідомлювалась важливість оригінальності офіційних документів, необхідність їх захисту від підробок.

Термін "документ" почали використовувати в правових відносинах як "офіційний (державний) писемний акт, який підтверджує встановлення певних відносин, що стосується виникнення, доказу чи виконання прав" [30].

Спільнокореневими до слова "документ" є слова "доктрина" - вчення, "доктор" - учений, науковець. У такому широкому значенні застосовувалось слово у працях Цицерона та Гая Юлія Цезаря. Надалі, починаючи з середніх віків і до кінця XIX ст., слово "документ" використовувалося для позначення будь-якого "писемного свідчення".

Вага та статус офіційного документа, як юридичного свідчення, значно підвищилась за часів феодального права, що врегульовувало взаємини членів європейського суспільства всіх рівнів, особливо у сфері володіння землею, будівлями, населеними пунктами та людьми, підтверджувало певне правове становище людини, свідчило про певні зобов'язання, було засобом доказу в судових установах.

Відомо, що, скажімо, у російську мову слово "документ" прийшло за часів Петра І як запозичене з німецької й польської мов - у значенні "письмове свідчення". А от як "повчальний приклад" документ почав виступати для підтвердження якогось факту в історичному творі, де його зміст міг стати ілюстрацією наведеного моралізуючого висновку.

За тривалий історичний період значення поняття "документ" постійно змінювалося. До сьогоднішнього часу застосовуються різні визначення, то надаючи йому найширше значення, то звужуючи його розуміння до одного конкретного виду документа.

Погляди на визначення цього поняття у свій час висловлювали й продовжують висловлювати відомі російські та українські науковці-дослідники: В. М. Автократов, В. Д. Банасюкевич, К. Б. Гельман-Виноградов, О. М. Зусьман, О. В. Єлпатьєвский, М. П. Ілюшенко, Т. В. Кузнецова, С. Г. Кулешов, Н. М.Кушнаренко, Н. С. Ларьков, Е. А. Плешкевич, А. М. Сокова, А. В. Соколов, Ю. М. Столяров, М. С. Слободяник, ЕЛ. Хан-Піра, Г. М. Швецова-Водка.

Так, для розуміння обсягів зазначеного поняття проф. Т. В. Кузнецова пропонувала розглядати його в трьох площинах:

    - як документ в цілому; - як службовий документ; - як документ відповідної галузі використання [17].

Російський науковець проф. Ю. М. Столяров вважає за необхідне визначати поняття "документ" залежно від мети його використання, наприклад:

    - для практичної діяльності, - для правового регулювання, - для загальної науки про документ [33].

Проф. Г. М. Швецова-Водка у своєму посібнику "Документознавство" пропонує розглядати відношення між різними значеннями терміна "документ" за "принципом матрьошки", коли кожне більш широке значення поглинає менш широке: тобто розташувати їх, починаючи від будь-якого матеріального (субстанціонального) об'єкта, що використовується для передачі інформації в суспільстві (Документ 1), до запису про юридичні факти, що засвідчують особу (Документ VІІ) [37].

Засновники інформатики приходять до висновку, що "документом у широкому значенні можна вважати не тільки рукописи та друковані видання, а й будь-який матеріальний об'єкт, що фіксує чи підтверджує будь-які значення й може бути включений у певне зібрання" [23]. Таку позицію підтримує Г. Г. Воробйов, підкреслюючи, що "для науковця документом є всі публікації, рукописи тощо, а для мистецтвознавця - всі твори живопису, прикладного мистецтва [15]. A. B. Соколов в загальній типології називає і документи трьох вимірів, тобто речові об'єкти, що виконують функції знаків [28].

Знову ж таки проф. Ю. М. Столяров пропонує два варіанти виходу з проблемної ситуації, що склалась:

    1) найзагальніше визначення поняття "документ" дати в міждисциплінарному стандарті, а в стандартах, що відносяться до окремих дисциплін, лише конкретизувати загальне визначення, не заперечуючи його; 2) стандартизувати кілька визначень документа для кожної зацікавленої дисципліни [33].

За першим варіантом працює Міжнародна організація зі стандартизації (ISO). Стандарти, які вона приймає, погоджуються Міжнародною федерацією бібліотечних асоціацій та закладів, Міжнародною організацією з інтелектуальної власності, Міжнародною радою архівів, Міжнародною федерацією з інформації та документації (МФІД). Стандартам та термінології, зазначеній в них, може бути надано статус національних.

Так, Україна офіційно визнає стандарти, прийняті Міжнародною організацією зі стандартизації, тому маємо ситуацію, коли в державі офіційно прийнято й діє кілька визначень документа, починаючи з найширшого, прийнятого ISO, і завершуючи визначенням документа як основної одиниці в системі організаційно-розпорядчої документації.

Систематичний перегляд визначень поняття "документ" дозволяє запобігати неточностям їх уживання й довільного розуміння, що може призвести до небажаних юридичних, економічних та інших наслідків.

Можна погодитись з думкою проф. Г. М.Швецової-Водки, що обговорювати визначення поняття "документ" можна лише тоді, коли співрозмовники однаково його розуміють.

Похожие статьи




Походження та розвиток значень терміна "документ" - Документ як засіб комунікації

Предыдущая | Следующая