Поняття та сукупність документа, Документ як засіб комунікації - Документ як засіб комунікації

Документ як засіб комунікації

У розвитку сучасного суспільства важливу роль відіграє інформація. Вона поширюється в часі та просторі певними каналами, засобами, методами. Особливе місце в цій системі належить комунікації.

Сучасні автори теорії комунікації К. Шеннон та У. Вівер дають таке визначення комунікації: "Це всі дії, коли один розум впливає на інший". Розглядаючи комунікацію як явище, ми можемо виділити такі складники комунікації: суб'єкт комунікації, предмет комунікації, комунікативні засоби, комунікативний процес тощо.

Комунікація є явище системне, структурне, соціальне, історичне, психологічне й т. д. Так, предметом комунікації є комунікат. Комунікативними засобами можуть бути знакові системи. Комунікативний же процес є, власне, суттю спілкування; у нашому визначенні це безпосередньо процес встановлення й підтримання контактів. Але погляди на природу й структуру комунікативного процесу (комунікативної взаємодії) у науці різні. Ці погляди представлені у моделях комунікації.

У процесі комунікації виділяють п'ять основних елементів:

Комунікант - відправник документного повідомлення, з якого саме і починається акт комунікації

Комунікат - документне повідомлення (фіксована інформація, закодована певним чином за допомогою символів, знаків, кодів).

Канал (спосіб передачі інформації).

Реципієнт - отримувач повідомлення (особа, якій призначена інформація і яка певним чином інтерпретує її, реагує на неї).

Зворотний зв'язок - реакція реципієнта на отримане повідомлення.

Елементарна модель комунікації подана на рис. 1.

Рис. 1. Модель комунікації

Між комунікантом та реципієнтом встановлюється канал комунікації, без якого неможливий зв'язок (спосіб обміну, передачі інформації). Це - зустрічі, конференції, радіо, і телебачення, Internet, видавництво, редакція журналу, бібліотека та інші канали, що забезпечують можливість безпосередньої чи опосередкованої комунікації.

Модель персвазійного акту (акту переконання), або модель Лассвелла. Американський політолог та дослідник пропаганди Гарольд Лассвелл розуміє процес спілкування як акт, що складається з п'яти основних складників: "Хто говорить, що, яким засобом, до кого і з яким результатом?"

Модель Лассвелла стосується таких актів спілкування, під час яких комунікант чітко формулює комунікативну мету, знає, що він хоче від комуніката, яких змін позицій чи поведінки. Комунікативний процес при цьому розглядається як одновекторний опосередкований акт впливу на комуніката.

Є багато підходів до класифікації комунікації. Її поділяють на пряму (безпосереднє спілкування) і опосередковану (комунікація між людьми черезпевні документи); вертикальну (наприклад, між науковим керівником і дисертантом) і горизонтальну (пов'язує здобувача з представниками наукової школи) та ін. За формою представлення інформації соціальні комунікації поділяються на документні та недокументні.

Соціальна комунікація є найбільш дослідженим видом комунікації. У процесі соціальної комунікації повідомлення передається між людьми, тобто між суб'єктами.

Іноді комунікант не присутній фізично перед реципієнтом у ході комунікації; тоді зв'язок між ними здійснюється опосередковано, наприклад, через документ, автор якого фіксує інформацію в документі, а одержувач отримує інформацію шляхом декодування використаних для фіксації інформації знаків. Тоді для споживача інформації канал комунікації (документ) уявляється як комунікант, тобто як джерело інформації, або як комунікат, тобто передане повідомлення.

Соціальна комунікація має певну цілеспрямованість: комунікант хоче передати, а реципієнт отримати певні знання, дані, відомості про факти чи ідеї тощо. Тому соціальна комунікація - це "цілеспрямована взаємодія двох суб'єктів [ст. 16] Соколов А. В. Социальные коммуникации: учеб.-метод. пособие. Ч. 1 / А. В. Соколов. - М.: Профиздат, 2001. - 222 с. - (Соврем. б-ка; вып. 16).". Однак вона не завжди є "опосередкованою взаємодією", тому що вона може відбуватися без посередника, навіть такого, як документ.

А. В. Соколов розрізняє види соціальної комунікації залежно від кількісної характеристики комунікаторів:

    1) мікрокомунікація; 2) мідікомунікація; 3) макрокомунікація.

За його визначенням, мікрокомунікація відбувається між окремими особами; мідікомунікація - між соціальними групами; макрокомунікація - між певними суспільствами, державами, народами [ст. 40-51].

Поділ соціальної комунікації на види відповідно до характеристики реципієнтів передбачає виділення виду масової комунікації - як передачу повідомлення великій кількості людей (масовій аудиторії); або реципієнтам, неоднорідним за індивідуальними характеристиками [191-200] Партико З. В. Теорія масової інформації та комунікації : навч. посіб. / З. В. Партико. - Л.: Афіша, 2008. - 290 с..В. О. Ільганаєва визначає масову комунікацію як "одночасний вплив на великі гетерогенні аудиторії певних символів, що передаються безособовими засобами через організоване джерело, для якого члени аудиторії є анонімними [ст. 191]" Социальные коммуникации (теория, методология, деятельность): слов.-справочник / авт.-сост. В. А. Ильганаева. - Харьков: КП "Гор. типогр.", 2009. - 391 с..

Деякі автори вважають зворотний зв'язок обов'язковим для соціальної комунікації. На наш погляд, обов'язковим він є тільки для певних її різновидів. Комунікації, яка має зворотний зв'язок, можна протиставити, за дихотомічним принципом класифікації, інший вид комунікації - яка не має зворотного зв'язку. Елементарна (проста) комунікація завжди спрямована в один бік, від відправника до одержувача комуніката. Зворотна реакція - зворотний зв'язок - характерна і обов'язкова лише для комунікаційних процесів, що мають завдання управління, тому що управління передбачає не один комунікаційний акт.

Зворотний зв'язок у соціальній комунікації (від реципієнта до комуніканта) повинен дати оцінку наданої інформації, а також шляху (способу) її передачі. Не кожна комунікація має такий зв'язок, але його наявність дає можливість значно підвищити ефективність комунікації через удосконалення повідомлень і каналу комунікації, усунення чи послаблення дії можливого джерела шуму відповідно до зауважень та побажань реципієнта.

Іноді словом комунікація позначають саме процес спілкування. На наш погляд, спілкування - це різновид соціальної комунікації, в якому комунікатори послідовно міняються ролями. Інакше кажучи, спілкування обов'язково передбачає зворотний зв'язок від реципієнта до комуніканта.

Але не можна стверджувати, що кожна комунікація має (чи повинна мати) зворотний зв'язок. Реакція на повідомлення може бути дуже повільною, і тоді відповідь отримує вже не автор, а суспільство загалом, причому ця відповідь може бути дуже замаскованою.

Деякі зв'язки між видами комунікації вважаються обов'язковими, але це не так. Наприклад, письмова комунікація не завжди є документальною, бо вона можлива і в той час, коли знаки письма не закріплюються на матеріальному носії (наприклад, на шкільній дошці).

З іншого боку, усна комунікація не завжди є недокументальною, тому що усне повідомлення може бути зафіксоване як документ в аудіальній формі у вигляді фонозапису. Формальна комунікація не завжди є документальною, тому що вона може здійснюватися за допомогою інших засобів (наприклад, через конференцію). А неформальна комунікація може бути як недокументальною, так і документальною (наприклад, через особисте листування).

Враховуючи незалежність всіх названих ознак поділу комунікації на види, можна передбачити, що документальна комунікація може поділятися на види такі самі, як і соціальна комунікація взагалі.

Соціальна комунікація за Чарльзом Кулі це механізм, завдяки якому забезпечується існування та розвиток людських відносин, який включає в себе всі розумові символи, засоби їх передачі у просторі та збереження у часі. Можна говорити про існування двох підходів до визначення сутності комунікації - механістичного та діяльнісного.

Механістичний підхід розглядає комунікацію як однонаправлений процес передачі та прийому інформації.

Діяльнісний підхід розглядає комунікацію як процес спілкування, обміну думками, знаннями, почуттями, схемами поведінки, а також як спільну діяльність учасників комунікації, в ході якої виробляється спільний погляд на речі та дії з ними.

Теорія комунікації розглядає соціальне значення комунікації, яке означає та характеризує різноманітність зв'язків та відносин, що виникають у людському суспільстві (комунікаційні процеси у суспільстві).

Найважливішою підсистемою соціальних комунікацій є документна комунікація, яка являє собою процеси та засоби обміну інформацією в суспільстві за допомогою документів Коршунов О. П. Еще раз о терминологии / О. П. Коршунов // Библиография. - 1999. - № 5. - С. 156-157.. Вона забезпечує рух соціальної інформації у часі і просторі шляхом створення, зберігання та розповсюдження документів. Документ є засобом передавання інформації, якщо його розглядати як елемент комунікаційного процесу вцілому, або джерелом інформації (комунікантом), якщо його розглядати з позиції реципієнта. Столяров Ю. М. Соціальні комунікації: розвиток в інформацій-ному просторі / Ю. Столяров // Вісник Харківської державної ака-демії культури : зб. наук. пр. -- 2000. -- Вип. 2. -- С. 4--7.

Документна комунікація виникла на певному етапі соціального прогресу людства і нині охоплює всі сфери суспільного життя. Поширенню середовища функціонування документної комунікації сприяє інформатизація суспільства, яка охоплює всі сторони сучасного суспільного. Впровадження новітніх інформаційних технологій, удосконалення засобів документування та розповсюдження інформації постійно розширюють документне середовище ноосфери та збагачують документні ресурси суспільства.

Сформовані відповідні документальні структури (соціальні інститути): бібліотеки, інформаційні центри, редакції газет і журналів, видавництва, архіви тощо.

Щодо трактування документної комунікації, то існує декілька наукових підходів. Ю. Столяров сформулював закон документаційного супроводу соціальних комунікацій, суть якого полягає в тому, що кожна соціальна комунікація обов'язково опосередковується документом, і всі соціальні інститути за своєю сутністю є документальними, оскільки кожен із них зайнятий або виробництвом, або транспортуванням, або одержанням, опрацюванням та зберіганням документа, наданням його користувачам тощо Столяров Ю. М. Соціальні комунікації: розвиток в інформацій-ному просторі / Ю. Столяров // Вісник Харківської державної академії культури: зб. наук. пр. -- 2000. -- Вип. 2. -- С. 4--7.. Наприклад, органи державної влади -- це соціальний інститут із вироблення законодавчих документів, банки -- також суто документаційна інституція, оскільки вся їхня фінансова діяльність супроводжується документально, університети -- так само соціальні інститути, освітня діяльність яких нерозривно пов'язана із виробництвом навчальної документації у процесі їхнього функціонування.

Функціонування документної комунікації передбачає постійний рух документів комунікаційними каналами від до реципієнта.

За А. Соколовим, документальна комунікація відповідає елементарній схемі комунікаційної діяльності тільки у випадку безпосереднього листування між комунікантом та реципієнтом Соколов А. В. Общая теория социальной коммуникации / А. В. Соколов. -- СПб.: Изд-во Михайлова В. А., 2002. -- 461 с.. На думку науковця, поява пошти означає підключення до комунікації посередницької ланки. Якщо комунікант використовує видавничі служби для публікації свого твору, а реципієнт звертається до книгарні або бібліотеки, щоб отримати цей твір, у цьому випадку необхідні спеціальні посередницькі служби, за А. Соколовим -- соціально-комунікаційні інститути, які мають професійні кадри та матеріально-технічні засоби. До складу документаційно-комунікаційної системи науковець відносить інститути документальної комунікації та документальні канали Соколов А. В. Общая теория социальной коммуникации / А. В. Соколов. -- СПб.: Изд-во Михайлова В. А., 2002. -- 461 с.. Окрім документальної комунікації, А. Соколов виділяє електронну комунікацію та окремо визначає Інтернет як глобальну соціально-комунікативну комп'ютерну мережу, призначену для задоволення особистісних та групових комунікаційних потреб за рахунок використання телекомунікаційних технологій. Враховуючи це, науковець зазначає, що всі функції документальної комунікації можуть так само або і краще виконуватися електронною комунікацією Соколов А. В. Общая теория социальной коммуникации / А. В. Соколов. -- СПб.: Изд-во Михайлова В. А., 2002. -- 461 с., що ми і спостерігаємо нині, у час прогресивних інформаційних технологій, але електронна комунікація сьогодні не може повністю відмінити документальну, вони взаємодоповнюють одна одну.

Документальне повідомлення, будучи зафіксованим на речовинному носії, не змінюється з перебігом часу і не зникає, в чому і полягає відмінність документа від інших каналів комунікації: телефонного, радіо, телевізійного чи усної комунікації. Документ постає перед людиною - споживачем інформації - як певна річ, матеріальний об'єкт. З погляду реципієнта саме цей об'єкт є джерелом інформації, бо він не завжди в уяві реципієнта пов'язується з особою комуніканта, який розпочав комунікаційно-інформаційний процес. Саме тому документні комунікації є дуже важливими в наш час.

Похожие статьи




Поняття та сукупність документа, Документ як засіб комунікації - Документ як засіб комунікації

Предыдущая | Следующая