Характеристика грунтів солонцевого типу грунтоутворення, їх класифікація, агрогенетична характеристика і заходи щодо підвищення родючості - Агрогенетична характеристика та окультурювання грунтів господарства

Засолені грунти - це такі грунти, що містять у всьому профілі або в його частині легкорозчинні солі в кількостях, шкідливих для рослин (Рис 2.2)

Рис 2.2

Шкідливість водорозчинних солей полягає в тому, що вони підвищують осмотичний потенціал грунтового розчину, чим погіршують постачання рослин водою через недостатню всмоктувальну силу кореневих систем. Деякі солі (сода) погіршують властивості грунту: він набухає, зменшується здатність колоїдів до коагуляції, збільшується їх рухомість, в результаті чого руйнується структурність грунту, росте його щільність тощо.

Найбільш шкідливі солі: Na2СО3, NaHСО3, NaCl; шкідливі: СаСl2, MgCl2, Na2SО4; менш шкідливі: MgSО4, CaSО4.

Солончак -- грунт, насичений солями. Солончаки -- це інтразональна група грунтів, що можуть формуватися у різних природних зонах, починаючи з арктичного поясу і закінчуючи тропічним; відрізняються від інших грунтів високим вмістом солей у деякій частині або у всьому профілі, що перешкоджають розвитку більшості рослин, за винятком галофітів (солянок, поташників, солонців, солеросів).

Солончак -- грунт, головною діагностичною ознакою якого є постійна наявність у поверхневому горизонті легкорозчинних солей у такій кількості, що це пригнічує ріст і розвиток глікофітних рослин. Цьому відповідає вміст солей у прошарку 0-20 см не менше 1% при хлоридно-сульфатному їхньому складі або екологічно еквівалентний показник при інших типах засолення[2].

Солончаки поширені переважно в посушливих і напівпосушливих зонах і прибережних регіонах усіх кліматичних поясів.

Згідно з класифікацією грунтів СРСР 1977 року[6] виділяється два типи солончаків: Автоморфні та Гідроморфні. Автоморфні солончаки мають палеогідроморфне походження або приурочені до виходів засолених порід, вони утворюються в умовах непромивного водного режиму при рівнях грунтових вод глибше 10 м. Гідроморфні солончаки навпроти, розвиваються при високому (0,5-3 м) стоянні мінералізованих грунтових вод при випітному водному режимі.

Підтипи автоморфних солончаків:

    - Типові, з максимумом солей на поверхні грунту; - Отакирені, з крихкою разсоленою кіркою.

Підтипи гідроморфних солончаків:

    - Типові -- властивості солончаків виражені найбільш повно. - Лучні -- утворюються при засоленні лучних грунтів і зберігають ряд їх ознак, таких як високий вміст гумусу, наявність оглеєння. Грунтові води на глибині 1-2 м. - Болотні -- утворюються при засоленні болотних грунтів; характерно часткове збереження болотної рослинності, оглеєні по всьому профілю; грунтові води на глибині 0,5-1 м. - Сорові -- утворюються на місці солоних озер, що періодично висихають. Оглеєні по всьому профілю, відзначається запах сірководню. Поверхня позбавлена рослинності, покрита кіркою солі. При товщині кірки більше 10 см такі солончаки відносять до негрунтових тіл. - Грязьово-вулканічні -- утворюються при виливі на поверхню засоленого мулу або мінералізованих вод. - Горбисті (місцева назва -- чоколакі), що представлені навіяними горбами засоленого дрібнозему заввишки до 1-2 м.

Солонці - Це галоморфні грунти із чітко вираженою текстурною диференціацією профілю. Відносяться до класу лужних. Це інтразональні грунти, приурочені до субаридних та аридних (але не пустельних) областей різних термічних поясів. Найбільш широко вони поширені в суббореальному, потім тропічному та субтропічному поясах.

Солонці -- це грунти, що мають таку сукупність ознак:

    1. Профіль, диференційований за елювіально-ілювіальним типом; 2. Стовпчаста, призматична, грубогрудкувата або грубогоріхувата структура ілювіального горизонту при його високій щільності та здатності до набухання; 3. Наявність в ілювіальному горизонті обмінного Na+ в кількості понад 15% від суми обмінних катіонів (або обмінного Mg2+ в кількості понад 40% від суми обмінних катіонів при меншому, ніж 15%, вмісті обмінного Na+); 4. Лужна реакція ілювіального і нижчих горизонтів; 5. Наявність солей у нижній частині профілю під ілювіальним горизонтом.

Солонці -- одними дослідниками розглядаються як єдиний тип грунтів, іншими -- як група типів.

Згідно з прийнятою в СРСР систематикою 1977 року солонці діляться за характером водного режиму на 3 типи:

    1. Автоморфні. 2. Напівгідроморфні. 3. Гідроморфні.

Підтипи солонців виділяються у залежності від розташування їх в тій чи іншій біокліматичній зоні.

На території господарства виявлено лучні глибоко-, середньо - і сильносолонцюваті солоділі грунти.

Солонцюваті грунти.

Фізична стиглість солонцюватих грунтів настає пізніше, ніж несолонцюватих. Це призводить до запізнення їх обробітку, втрати вологи, через утворення грунтової кірки, яка затримує проростання і ріст сходів, - до пізнього і нерівномірного їх з'явлення, що негативно впливає на про - дуктивність сільськогосподарських культур. Установлено, що у степовій зоні слабка солонцюватість грунтів знижує урожайність сільськогосподарських культур на 12 %, середня - на 32 %, сильна - на 45 %.

Загальна площа солонців - 235,6 тис. га (0,53%), в тому числі ораних 47,2 тис. га. Розповсюджені в лісостеповій і степовій зонах, особливо на притоках річки Дніпро, в степовій зоні - Причорноморя і Задонецьких степів, в долинах річок і і впадин рельєфу.

Похожие статьи




Характеристика грунтів солонцевого типу грунтоутворення, їх класифікація, агрогенетична характеристика і заходи щодо підвищення родючості - Агрогенетична характеристика та окультурювання грунтів господарства

Предыдущая | Следующая