ВИСНОВКИ - Діагностика та консервативне лікування хвороб хребта у собак і котів

    1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення актуальної наукової проблеми надання хірургічної допомоги при хворобах хребта у дрібних свійських тварин: досліджено поширення та клінічні особливості різних клінічних форм хвороб хребта у собак і котів, вдосконалено їх діагностику шляхом розробки та апробації схем неврологічних, рентгенологічних і мієлографічних досліджень, клініко-експериментально обгрунтовано ефективні методи медикаментозної терапії. 2. Хвороби хребта у собак та котів поширені в умовах міста Київ. Вони були виявлені у 191 (12%) з 1592 тварин, які надходили на амбулаторний прийом, у тому числі 87 (5,46 %) собак та 104 (6,54 %) котів. За локалізацією хвороби хребта найбільш часто зустрічалися у поперековому відділі - у 61,78% випадків, у шийному - 13,61%, грудному - 12,56%, крижовому - 5,76% та хвостовому - 6,29% випадків. У собак та котів хвороби хребта було діагностовано приблизно з однаковою частотою у грудному, поперековому та крижовому відділах, у шийному відділі вони частіше зустрічалися у собак (8,37%), ніж у котів (5,23%), у хвостовому - майже у 3 рази частіше виникали у котів (4,71%), ніж у собак (1,57%). 3. У шийному відділі хребта діагностували переломи хребців (майже удвічі частіше у котів, ніж у собак), атланто-аксіальний підвивих та зміщення міжхребцевих дисків (виключно у собак), спондилопатію (приблизно з однаковою частотою у котів та собак). У грудному відділі хребта діагностували тораколюмбарне дискове зміщення (у собак частіше у 5 разів, ніж у котів), дискоспондиліт (виключно у котів), спондилопатію та переломи і вивихи хребців (однаково часто у котів та собак), причому переломи та вивихи хребців зустрічалися переважно в ділянках T12/Т13 та T13/L1. 4. У поперековому відділі хребта переважно діагностували (у котів частіше, ніж у собак) переломи і вивихи хребців, переважно в ділянках L2/L3 та L4/L5, рідше - в L1/L2, а поодинокі випадки дискоспондиліту, спондилопатії та зміщення дисків - однаково часто у собак та котів. У крижовому відділі хребта діагностували в основному переломи (з однаковою частотою у собак та котів), у хвостовому - виключно переломи і вивихи хребців (у котів утричі частіше, ніж у собак). 5. Опрацьована схема неврологічних досліджень дозволяє швидко визначити ступінь та локалізацію ушкодження спинного мозку, можливу причину захворювання та прогноз. Вона враховує наявність атаксії, спастичних парезів, паралічів, послаблення, відсутність або надмірний прояв спінальних рефлексів, появу аномальних рефлексів або симптому Шиффа-Шерінгтона, ступінь пропріоцепції, больових реакцій, рівень контролю твариною сечовиділення та дефекації. 6. Опрацьована методика рентгенологічних досліджень тварин у випадку порушень функцій спинного мозку збільшує їх ефективність, оскільки враховує результати клінічних та неврологічних досліджень і грунтується на розробленій схемі системного пошуку характерних для різних клінічних форм хвороб хребта змін (у хребцях, міжхребцевих проміжках та отворах, спинномозковому каналі, прилеглих тканинах). 7. Мієлографічні дослідження дають можливість, орієнтуючись на характер розповсюдження рентгеноконтрастної речовини, визначити ділянки реального звуження (деформації) субарахноїдального простору, які виникають у місцях стиснення спинного мозку. Опрацьована методика передбачає: контрастування розчином йопроміду ("Ультравіст-370") із вмістом йоду 370 мг/мл; для дослідження субарахноїдального простору спинного мозку проведення атланто-окципітальної пункції; для дослідження кінцевого відділу спинного мозку проведення люмбо-сакральної пункції; рентгенограми виконувати у боковій і дорсо-вентральній проекціях протягом 5-10 хв після введення контрастної речовини через швидке її розсмоктування. 8. За даними неврологічних досліджень, застосоване консервативне лікування при хворобах хребта сприяє більш швидкому відновленню функцій спинного мозку. У тварин контрольної групи параліч, позитивний рефлекс екстензора та симптом Шиффа-Шерінгтона не змінювалися протягом усього періоду досліджень, а відчуття болю та деяке покрещання контролю за сечовиділенням відновлювалося лише на 90-й день досліджень; вже на 30-й день дослідів перехресний рефлекс екстензора не спостерігали, а контроль за сечовиділенням відновлювався. У тварин, яких лікували фуросемідом, ветофлюксином та ретиноєвою кислотою параліч зникав на 30-у добу, а під час лікування дексаметазоном, пірацетамом та пентоксифіліном частковий параліч зберігався до 90-ї доби. 9. Лікування тварин при хворобах хребта фуросемідом, ветофлюксином та ретиноєвою кислотою більш адекватне, ніж дексаметазоном, пірацетамом та пентоксифіліном. Воно ефективніше впливає на відновлення захисно-пристосувальних реакцій організму, про що свідчить динаміка змін морфологічних та імунобіохімічних показників крові (кількості еритроцитів, лейкоцитів та змін у лейкограмі, вмісту гемоглобіну, загального білка, альбуміну та фракцій імуноглобулінів).

Похожие статьи




ВИСНОВКИ - Діагностика та консервативне лікування хвороб хребта у собак і котів

Предыдущая | Следующая