СИБІРКА - Патоморфологія септичних хвороб тварин

Сибірка (гербарець, телій; лат. febris carbunculosa, анг. anthrax) - інфекційна хвороба усіх видів тварин і людини.

Найбільш характерним перебігом сибірки є її септична форма. Вона характеризується гострим опуханням селезінки, серозно-геморагічною інфільтрацією підшкірної клітковини, геморагічним діатезом, серозно-геморагічним запаленням у різних органах і тканинах з некрозами і набряками уражених органів. Сибірка може протікати з утворенням карбункулів.

Розтин трупів тварин, що загинули від сибірки, заборонено, щоб запобігти поширенню спорових форм бацил. У всіх випадках при підозрі на сибірку (наприклад, кінь гине з симптомами кольок) бактеріологічне дослідження повинно передувати розтину тварини.

Збудником хвороби є мікроб Вас. anthracis. В організмі тварин або при культивуванні на штучних поживних середовищах бацили сибірки утворюють антигенну капсулу, яка й зумовлює їх вірулентність. Капсула антракса збудована з поліпептиду D-ізомеру глутамінової кислоти, що вважається головним фактором мікробної агресії. Вона пригнічує захисну функцію фагоцитів, викликаючи їх деструкцію, підвищує активність едематогенного фактора, що ушкоджує ендотелій капілярів і призводить до крововиливів у різних органах і тканинах (геморагічний діатез) та набряків. В імунному організмі бацили сибірки капсул не утворюють.

Коли збудник сибірки потрапляє в зовнішнє середовище (при розтині тварин, що загинули від цієї хвороби) за наявності кисню та температури 15-45°С у центрі бацили утворюється спора. Спороутворення є родовою ознакою збудника, що дає змогу зберігати патогенність протягом багатьох років (у землі - понад 70, а у воді - до 10 років). У живому організмі або в трупі, що не підлягає розтину, спороутворення не відбувається. Зараження сибіркою відбувається головним чином оральним шляхом з кормом і водою, значно рідше -- через ушкоджену шкіру. В літні місяці бацили сибірки переносять комахи. Воротами інфекції можуть бути слизові оболонка ротової порожнини і кишечнику, мигдалики, дихальні шляхи і шкіра.

Джерелом інфекції для людей є хворі тварини (догляд, забій, ветеринарно-санітарне дослідження туш та контакт з тваринною сировиною). Хворі ш. сибірку люди не є заразними для тварин і людей.

В організмі тварин на місці потрапляння збудника хвороби (ворота інфекції) розвивається вогнищеве серозно-геморагічне запалення неловкий первинний процес. Далі збудник лімфатичними судинами доходить до регіонарних лімфатичних вузлів, викликаючи серозногеморагічний лімфаденіт з наступним їх некрозом. Так утворюється повний первинний комплекс. Коли збудник поширюється за межі повного первинного комплексу, він потрапляє в загальну лімфатичну систему і в кров, викликаючи спочатку бактеріемію, а потім і септицемію.

Залежно від локалізації первинних змін у тих чи інших органах розрізняють такі типові клініко - морфо логічні форми сибірки: септичну, легеневу, кишкову, карбункульозну, ангінозну, апоплексичну.

У випадках, коли збудник сибірки має знижену вірулентність або коли застосовується малоактивна вакцина, сибірка може протікати в атипових формах. У цих випадках знаходять окремі вогнищеві ураження, частіше серозно-геморагічні інфільтрати, в різних органах: мигдаликах, лімфатичних вузлах, м'язах тощо без загальних явищ інспекційного процесу.

Септична форма сибірки звичайно спостерігається у найбільш сприйнятливих до хвороби тварин: овець, великої рогатої хвороби, коней. Вона характеризується відсутністю задубіння трупа, швидким його здугтям. Із природних отворів виділяється пінява кров'яниста рідина або кров. Пряма кишка і піхва випинаються назовні, мають червоний колір, набряклі. В підшкірній клітковині виражені серозно-геморагічні інфільтрати з крововиливами, що є також у міжм'язовій клітковині, під плеврою, епі - і перикардом. М'язи в'ялі, темно-червоного кольору, з крововиливами. Лімфатичні вузли збільшені, повнокровні, синьо-червоного кольору, з крововиливами. В черевній і грудній порожнинах - кров'янистий трансудат.

Селезінка збільшена в кілька разів, краї заокруглені, на розрізі пульпа розм'якшена, темно-червоного кольору, ножем знімається значний зскрібок. У цих випадках кажуть, що селезінка септична. Кров чорно-червона, дьогтеподібна, не зсідається або формуються рідкі згустки. Слизова оболонка кишечнику в місцях ураження в стані геморагічного запалення; в окремих ділянках некротизована. В легенях розвивається серозно-геморагічна пневмонія. Уражені ділянки легень темно-червоного кольору, тонуть у воді. З поверхні розрізу легень стікає кров'яниста рідина.

Печінка і нирки повнокровні, збільшені в розмірах, в'ялі, під капсулою, в товщі цих органів крововиливи. Права половина серця розтягнута, переповнена кров'ю чорно-червоного кольору.

Легенева форма сибірки звичайно розвивається як вторинний процес на фоні септицемії й характеризується вогнищевою чи дифузною серозно-геморагічною пневмонією і плевритом. З поверхні розрізу легень стікає кров'яниста рідина, гака ж рідина і в трахеї. На слизовій оболонці трахеї виражені крововиливи.

Кишкова форма сибірки характеризується вогнищевим чи дифузним геморагічним запаленням, частіше тонкої кишки набрякла, потовщена, драглиста червоного кольору. Солітарні фолікули і пейєрові бляшки в стані набряку і виступають над поверхнею слизової оболонки у вигляді круглих або овальних підвищень темно-червоного кольору - карбункули (рис. 2). Слизова оболонка, що вкриває поверхню карбункулів, некротизована, з фібринозними нашаруваннями. Згодом весь карбункул піддається некрозу і на цьому місці формується струп, що відпадає з утворенням у стінці кишки виразки.

Карбункульозна (нашкірна) форма сибірки типово утворюється в шкірі людини (частіше на кінцівках) в місцях проникнення збудника і являє собою чігко контуроване конусоподібне підвищення над поверхнею шкіри, в якому розвивається вогнищеве серозно-геморагічне запалення. На вершині карбункула з'являється пухирець, наповнений кров'янистою рідиною, далі відбувається некроз карбункула з утворенням чорного струпа.

сибірковий карбункул в тонкій кишці корови. гістологічна картина

Рис.2. Сибірковий карбункул в тонкій кишці корови. Гістологічна картина

У тварин типова карбункульозна форма, як правило, не зустрічається. Звичайно вона проявляється утворенням у шкірі серозно-геморагічних вогнищ, що виникають на місці розмноження бацил сибірки. Шкіра в місцях ураження суха, має тріщини, з яких просочується тягуча червоного кольору рідина. Підшкірна клітковина потовщена, драглиста, темно-червоного кольору.

Апоплексична (блискавична) форма сибірки частіше зустрічається в овець, великої рогатої худоби і коней. Найбільш характерні зміни відбуваються в головному мозку - виражене різке повнокрів'я судин мозку і мозкових оболонок. Останні в стані набряку і просякнуті геморагічним випотом - геморагічний менінгіт. У шлуночках мозку рідка кров. Мозкова субстанція в стані набряку з крововиливами. У внутрішніх органах патологоанатомічні зміни можуть бути відсутні, або виражені слабко, бо не є характерними для сибірки. Може бути виражений геморагічний діатез. У різних тварин патологоанатомічні зміни при сибірці мають деякі особливості, які слід враховувати при встановленні діагнозу. Велика рогата худоба. Виражені зміни в кишечнику, особливо в дванадцятипалій кишці. Виникає вогнищеве чи дифузне геморагічне запалення слизової оболонки з наступним некрозом та дифтеритними нашаруваннями: кишка різко потовщена, набрякла. Язик збільшений у розмірах, не вміщується в ротовій порожнині і випадає. На ньому виявляються ділянки некрозу. Спостерігається набряк і геморагічне запалення слизової оболонки глотки.

Карбункульозна форма у великої рогатої худоби перебігає у вигляді запальних набряків у різних ділянках тіла: груди, плечі, живіт, мошонка та ін. Утворені карбункули щільні, синьо-червоного кольору, з некротичним розпадом. Вони можуть бути у вигляді пухирців на слизовій оболонці язика, губ, щік, на яснах.

Вівці, кози. Дуже чутливі до сибірки і часто вона протікає у них гостро (апоплексична форма). В цьому випадку патологоанатомічні зміни, крім ураження центральної нервової системи, можуть бути відсутні.

При гострому перебігу хвороби спостерігаються різко виражені геморагічні інфільтрати і набряки підшкірної клітковини, середостіння, брижі, клітковини навколо нирок.

Свині досить стійкі до сибірки. У них вона протікає переважно з локальним ураженням глоткового кільця (корінь язика, глотка, гортань) - - це так звана ангінозна форма. Значно рідше можуть бути уражені легені та кишечник, де формується первинний афект з втягуванням у патологічний процес регіонарних лімфатичних вузлів.

При ангінозній формі перші зміни знаходять у мигдаликах, що є воротами інфекції. Тут розвивається серозно-геморагічне запалення, що призводить до їх геморагічної інфільтрації і набряку. З отворів крипт мигдаликів виділяється брудно-сіра некротична маса у вигляді трубочок. Поверхня мигдаликів вкрита дифтеритними нашаруваннями. Слизова оболонка глотки навколо мигдаликів гіперемійована, у стані набряку. В усіх випадках ураження глотки в регіонарних до неї лімфатичних вузлах розвивається геморагічне запалення з наступним некрозом як вузлів, так і сполучної тканини. Уражені лімфатичні вузли піддаються інкапсуляції і секвестрації. Серозно-геморагічне запалення м'яких тканин навколо глотки супроводжується їх прогресивним некрозом і набряком. Запальний процес переходить на підшкірну клітковину шиї, голови, підгруддя з формуванням пухлиноподібного утворення в підщелеповому просторі та на верхній частині шиї.

Діагноз на сибірку встановлюють на основі аналізу епізоотологічних і клінічних даних, патологоанатомічних змін, результатів бактеріологічного дослідження. В лабораторію надсилають відрізане вухо з того боку, на якому лежить труп. В основі вуха роблять дві щільні перев'язки (лігатури) на відстані 2-- 4 см одна від одної, між якими роблять розріз. Ніж і кінці розрізу вух припікають розпеченим затізом (метштевий шпатель). Відрізане вухо загортають у марлю, змочену 3 %-ним розчином фенолу, далі в целофан або пергаментний папір, вмішують в герметичний посуд. У лабораторію направляють з супровідним документом. Для бактеріологічного дослідження із свіжого трупа беруть мазки крові, їх висушують на повітрі і не фіксують.

Диференційна діагностика. У коней та великої рогатої худоби септичну форму сибірки слід відрізняти від піроплазмідозів, інфекційної анемії, злоякісного набряку. Так, при піроплазмід о зах спостерігається виражена жовтяниця с. ілзових оболонок, підшкірної і міжм'язової клітковини, фасцій. Селезінка збільшена і повнокровна, але її пульпа не така розріджена, як при сибірці. Сеча червоного кольору (гемоглобінурія). При інфекційній анемії набряки мають серозний характер, кров водяниста. Печінка часто набуває мускатного вигляду. При злоякісному набряку підшкірна клітковина і міжм'язова сполучна тканина просочені жовтою або червоною рідиною (трансудат), що містить в собі пухирці газу. М'язи в'ялі, сірого кольору. Спостерігається незначне збільшення розмірів селезінки. У диференційній діагностиці слід мати на увазі також і деякі не інфекційні хвороби коней, наприклад різні форми зміщення кишкового тракту (завороти, інвагінації), і хвороби, що супроводжуються коліками, а також отруєння, сонячний і тепловий удари тощо.

У овець і кіз слід диференціювати сибірку від емфізематозного карбункула, при якому в уражених тканинах містяться пухирці газу. Селезінка майже без змін. Інфекційна анаеробна ентеротоксемія овець супроводжується нервовими явищами, діареєю та змінами в травному тракті. Слизова оболонка сичуга і тонкої кишки набрякла, червоного кольору, з крапковими крововиливами. Селезінка звичайно не збільшена. Остаточний діагноз ставлять на основі бактеріологічного дослідження.

Похожие статьи




СИБІРКА - Патоморфологія септичних хвороб тварин

Предыдущая | Следующая