ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ - Економічний механізм раціонального використання та охорони земельних ресурсів в аграрній сфері

У Першому розділі дисертації "Теоретичні основи формування економічного механізму раціонального використання та охорони земель сільськогосподарського призначення в умовах ринкових відносин" Обгрунтовані концептуальні засади організації і стимулювання раціонального використання та охорони земельних ресурсів в аграрній сфері; визначено економічний механізм як інструмент забезпечення раціонального використання та охорони земель і особливості його функціонування у нових умовах господарювання на селі.

На основі аналізу літератури в теоретичному ракурсі висвітлено наукові погляди на поняття "раціональне використання", "охорона земельних ресурсів" та "економічний механізм раціонального використання та охорони земельних ресурсів".

Виявлено головні деструктивні фактори, що призводять до деградації і погіршення якісного стану сільськогосподарських угідь. Розкрито зміст і характер взаємодії екологічних, економічних і соціальних чинників стосовно формування дійового економічного механізму раціонального використання та охорони земель в аграрній сфері.

Вивчення літературних джерел показує, що Раціональне використання Та охорона земельних ресурсів - це багатоаспектні поняття. Вони уособлюють у собі складну систему екологічних, економічних і соціальних заходів з оптимізації організації використання земельних ресурсів, які спрямовані на підвищення економічної ефективності та екологобезпечності землекористування за рахунок вирішення питань природоохоронного, ресурсозберігаючого, відтворювального характеру, тобто всебічної охорони грунтів і відтворення їх родючості. Між раціональним використанням та охороною земель існує органічний взаємозв'язок і взаємозалежність.

У роботі розглядаються основні засади і принципи створення та стимулювання раціонального використання і охорони земельних ресурсів в аграрній сфері, за допомогою яких можна було б досягти економічно доцільного і екологічно безпечного рівня сільськогосподарського виробництва. Іншими словами, раціоналізація землекористування повинна базуватися на соціально-економічному зростанні, що забезпечило б збереження та примноження земельних ресурсів (рис. 1).

Обов'язковою умовою дійового функціонування механізму раціонального використання й охорони земельних ресурсів є органічне поєднання усіх його принципів. Воднораз посилення вимог з боку держави до землевласників і землекористувачів і забезпечення належного контролю за дотриманням земельного законодавства, безперечно, сприятиме підвищенню ефективності дії цього механізму.

основні засади організації і стимулювання механізму раціонального використання та охорони земель сільськогосподарського призначення

Рис. 1. Основні засади організації і стимулювання механізму раціонального використання та охорони земель сільськогосподарського призначення

Економічний механізм раціонального використання та охорони земельних ресурсів - це система цілеспрямованих заходів, що стимулює концентрацію земель у найкращих землевласників і створює сприятливі умови для відновлення якості та родючості грунтів; спонукає землевласників, які порушують або не дотримуються принципів раціонального землеробства, до застосування грунтозберігаючих й екологічно безпечних технологій, а в разі їх невикористання - до компенсації завданих еколого-економічних та соціальних збитків. Компенсаційні надходження, а також інші джерела фінансування землеохоронної діяльності повинні витрачатися за цільовим їх призначенням, а саме - на забезпечення раціонального використання та охорони земельних ресурсів в аграрній сфері.

У роботі запропоновані удосконалені стимулюючі та примусові важелі економічного механізму як інструменти забезпечення раціонального використання та охорони земельних ресурсів сільськогосподарського призначення. До стимулюючих важелів належать: пільгове кредитування та оподаткування; звільнення від сплати за земельні ділянки, які перебувають у стані сільськогосподарського освоєння і під час поліпшення їх стану; компенсація витрат і втрати доходів через консервацію земель; надання державою субсидій і дотацій господарствам, які проводять землеохоронні заходи; вдосконалення цінової політики щодо продажу екологічно чистої продукції.

Примусові важелі включають: платність землекористування; додаткове оподаткування використання екологонебезпечних засобів і заходів; збори за забруднення навколишнього середовища, в т. ч. погіршення якості грунтів, штрафні санкції за порушення принципів екологозрівноваженого землекористування; викуп права на забруднення (екологічна ліцензія) та екологічне страхування. До джерел фінансування раціонального землекористування, крім доходів від примусових заходів, належать: надходження з державного і місцевих бюджетів; власні кошти сільськогосподарських підприємств; кошти екологічних фондів та кредитні ресурси, зокрема кошти від іпотечного кредитування. Отже, розроблення і впровадження дійового економічного механізму в практику аграрного землекористування дасть можливість забезпечити умови для отримання прибутку сільськогосподарськими виробниками від раціонального використання земельних ресурсів і покращання їх відтворювальних функцій.

Другий розділ "Оцінка стану та ефективності використання земель сільськогосподарського призначення в Україні" присвячено аналізу нинішнього стану аграрного землекористування; оцінці соціально-економічної та екологічної ефективності використання земельних ресурсів у сільському господарстві, а також дієвості застосовуваних організаційно-економічних важелів охорони, удосконалення використання і підвищення родючості сільськогосподарських угідь.

Показано, що приблизно 46% земельно-ресурсного потенціалу України становлять чорноземи і лучно-чорноземні грунти, які характеризуються відносно високим вмістом гумусу. Володіючи такими землями, Україна в роки загострення світової продовольчої кризи, що надалі посилюватиметься через зростання чисельності населення на планеті та обмеженість придатних для обробітку земель, може стати одним із провідних постачальників продовольства на світовий ринок, забезпечуючи додаткові доходи аграрним товаровиробникам і збільшення надходжень до держбюджету країни.

Україна в Європі займає 5,7% території, а її сільськогосподарські угіддя - 18,9%, рілля - 26,9%. Станом на 01.01.2005 р. земельний фонд України становив 60354,8 тис. га, з яких 42985,8 тис. га - це землі сільськогосподарського призначення. До їх складу входять: сільськогосподарські угіддя (41763,8 тис. га), рілля (32 482,2 тис. га), перелоги (409,7 тис. га), багаторічні насадження (903,8 тис. га), сіножаті (2438,0 тис. га), пасовища (5530,1 тис. га) та інші сільськогосподарські землі (1222,0 тис. га). За такого високого характеру землекористування ефективність використання земель в Україні значно нижча, ніж у середньому в Європі.

Минуле п'ятиріччя характеризувалося тенденцією до деякого зниження рівнів розораності та освоєності території України. Протягом 2001-2005 рр. площа земель сільськогосподарського призначення скоротилася на 72 тис. га і станом на 01.01.2005 р. становила 42985,8 тис. га, у тому числі сільськогосподарських угідь - на 63,2 тис. га, ріллі - на 81,4 тис. га, перелогів - на 11,9 тис. га, багаторічних насаджень - на 28,1 тис. га. Дещо збільшилася площа сіножатей (на 49,4 тис. га), пасовищ (на 8,8 тис. га), а також лісів та інших лісовкритих площ - на 62,3 тис. га. Такі трансформації носять позитивний характер, адже надто високі показники сільськогосподарської освоєності (71,2%), розораності території України (53,8%) та розораності сільськогосподарських угідь (77,8%) свідчать про нераціональне використання земельного фонду нашої країни. Науково обгрунтований підхід до розподілу земельної площі вимагає залучати третину земель (близько 20,1 млн га) до сільськогосподарського обробітку, тобто екологічно оптимальна площа ріллі має становити 20-22 млн га.

Роздержавлення земель зумовило наповнення економічним змістом категорію землі. Нині земля як товар може брати участь у таких операціях: купівля, продаж (окрім земель сільськогосподарського призначення), оренда, застава, міна, дарування, успадкування. Станом на 01.01.2005 р. у державній власності перебувало 29671,4 тис. га (що на 495,1 тис. га менше, ніж у 2001 р.), у приватній - 30542,8 тис. га (що на 1433,6 тис. га більше, ніж у 2001 р.). У тому ж році 11491,1 тис. га сільськогосподарських угідь і 6162,0 тис. га ріллі знаходилися у державному землеволодінні. Площі земель, що перебували у приватній власності, становили відповідно 30217,9 тис. га і 26290,5 тис. га.

Станом на 01.01.2005 р. загальна кількість сільськогосподарських товаровиробників в Україні становила 1898420. Останнім належить 26358,5 тис. га земель, або 43,7% від загальної площі земель України. Найбільш землезабезпеченими товаровиробниками є сільськогосподарські товариства, у власності яких перебуває 11617,6 тис. га, або 19,3% земельного фонду країни. До того ж найбільша частка землі, що припадає на 1 товаровиробника, належить саме їм - 1283,4 га. Найдрібнішими землевласниками і землекористувачами вважаються суб'єкти, яким відведено ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва (4,0 га на 1 товаровиробника), та селянські (фермерські) господарства (74,7 га на 1 товаровиробника).

На кінець 2003 р. нараховувалося 159878,9 га порушених і 50902,4 га відпрацьованих земель. У 2004 р. рекультивацію проведено на 1458,3 га (0,9% від площі порушених земель). Отже, значна площа земель залишається у незадовільному стані.

У розділі показано, що ефективність застосовуваних нині економічних важелів щодо стимулювання і регулювання раціонального використання та охорони земель досить низька. Лише у 2004 р. було виявлено 64869 порушень земельного законодавства, пов'язаних з недотриманням вимог раціонального використання й охорони земель.

Практично відсутня державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників щодо раціоналізації землекористування. Разом з тим, належне стимулювання консервації малопродуктивних земель і концентрації землеробської діяльності на родючих грунтах - це шлях до істотного зменшення непродуктивних витрат на обробіток деградованих земель. Раціональне й екологобезпечне використання родючих земель сприятиме підвищенню економічних показників землекористування на фоні суцільного екологічного оздоровлення земельного фонду держави.

У третьому розділі "Основні напрями удосконалення економічного механізму управління аграрним землекористуванням" обгрунтована необхідність посилення стимулюючих функцій економічного механізму раціоналізації землекористування; розкрито основні способи і методи економічного стимулювання землеохоронних заходів у сільському господарстві, висвітлено досвід розвинених країн щодо впровадження органічного землеробства; проаналізовано фінансово-економічні аспекти забезпечення раціоналізації та структурних зрушень у вітчизняному аграрному землекористуванні.

Ефективне використання, цілеспрямоване відтворення та усебічна охорона земельних ресурсів в аграрній сфері є надзвичайно актуальною як науковою, так і практичною проблемою. Ринкові трансформаційні процеси аграрної економіки внесли радикальні зміни в земельні відносини. Забезпечення дієвого регулювання їх ускладнюється затяжною економічною кризою, яка поєднується ще й з екологічною кризою в аграрному землекористуванні. Тому розроблення та впровадження ефективного економічного механізму раціонального використання і відтворення сільськогосподарських угідь є першочерговим завданням державних органів управління.

Зважаючи на те, що більшість земель сільськогосподарського призначення - орендовані землі, економічний механізм стимулювання раціонального землекористування слід розробляти саме для таких земель. Необхідно запровадити екоплатежі, які сплачують орендарі за погіршення якісного та екологічного стану грунтів під час користування орендованими ділянками. Також доцільним було б введення заохочувальних економічних заходів для орендарів, які здійснюють заходи з поліпшення якісного стану земельних ділянок: субсидії, пільги, компенсації - за умови підвищення вмісту гумусу та родючості грунтів.

Оскільки більшість договорів оренди земельних ділянок укладаються строком на 1-5 років, це не спонукає землекористувачів належним чином піклуватися про якісний стан грунтів. Відтак доцільно законодавчо визначити мінімальний строк оренди земель, який забезпечував би раціональне використання та охорону сільськогосподарських угідь. На нашу думку, цей строк має становити не менше 5-7 років.

У зв'язку з незадовільним станом матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників (на 100 га ріллі нараховується трохи більше 1 трактора та 0,5 зернозбиральних комбайнів на 100 га зернових культур тощо) держава повинна бути заінтересована в тому, щоб забезпечити землекористувачів сучасними засобами виробництва та матеріалами промислового походження, які б відповідали вимогам ресурсоекологічної безпеки ведення аграрної діяльності і використання землі. Адже оптимальне технічне забезпечення товаровиробників сільськогосподарської продукції є основою для раціонального землекористування. Посилення дії примусових і стимулюючих важелів економічного механізму раціоналізації землекористування сприятиме нагромадженню коштів та покращанню фінансування землеохоронної діяльності.

Починаючи з 70-х років минулого століття завдяки інвестуванню в хімізацію, меліорацію та механізацію аграрного виробництва було досягнуто підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь. Проте, нераціональне використання земель сільськогосподарського призначення призвело, зрештою, до загострення екологічних проблем, які вже давно вийшли за межі галузей АПК й охоплюють всю земельну територію країни. Раціоналізація використання та посилення охорони земельних ресурсів, безперечно, потребують значних фінансових ресурсів.

Хоча чимало екологічно спрямованих заходів, не пов'язані зі значними додатковими витратами: оптимізація сівозмін, приорювання нетоварної частини урожаю та посів сидеральних культур, що сприяє збільшенню гумусу у грунті, боротьба з ерозією за допомогою застосування протиерозійних технологій, мінімізація фізичного та хімічного навантаження на грунти завдяки впровадженню екологобезпечного землеробства. В цьому зв'язку у розділі досліджено зарубіжний досвід раціоналізації землекористування, зокрема, щодо укрупнення земельних ділянок, екологізації землеробства та державного регулювання земельних відносин.

У роботі доводиться доцільність впровадження ліцензування землекористування, як джерела нагромадження коштів та ефективного заходу екологобезпечного та грунтозберігаючого землеробства. Придбавши у органа ліцензування ліцензію, суб'єкт землекористування отримує право не лише на використання чітко визначених забруднюючих інгредієнтів, але й на подальший перепродаж отриманих ліцензій за прийнятною для себе ціною. При перепродажі ліцензії слід скоротити забруднення та псування грунтів і створити певні умови для оптимізації землекористування.

Значне місце відведено дослідженню вирощування ріпаку, як одного з напрямів збереження родючості грунтів та покращання їх фізико-хімічних властивостей. Основні переваги вирощування ріпаку: 1 га ріпаку на полі поглинає близько 20 т вуглекислого газу; при вирощуванні ріпаку з вузькими міжряддями (12,5 см) у 4-8 разів сповільнюється вплив інтенсивності дощу, на 20-30% покращується водопроникність опадів у нижні шари грунту, що запобігає ерозії останнього; солома, яка залишається на полі після збирання врожаю, відіграє роль мульчі, що теж запобігає ерозійним процесам; ріпак очищує грунт від радіонуклідів; ріпак є цінним попередником для пшениці, врожайність якої підвищується на 20%; технічний гліцерин окремих сортів ріпаку є сировиною для виробництва фосфорних добрив. Поряд з цим, ріпак забезпечує високу рентабельність виробництва (98,5%), що вигідно відрізняє його від інших сільськогосподарських культур (табл. 1).

Таблиця 1

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ - Економічний механізм раціонального використання та охорони земельних ресурсів в аграрній сфері

Похожие статьи