ЛІСОВИЙ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИЙ ФОНД І ЙОГО ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ ГЕНЕТИЧНИХ РЕСУРСІВ Й БІОРІЗРІЗНОМАНІТТЯ В ЦІЛОМУ (аналітичний огляд) - Загальна характеристика й завдання карпатського національного природного парку

Принцип єдності екології, економіки й соціальної безпеки став для багатьох країн світу основоположним під час формування стратегій їх розвитку. Такий підхід відбиває сутність сталого розвитку, необхідність переходу на який позитивно сприйнята у всьому світі.

В багатьох країнах давно приймаються заходи до збереження об'єктів чи територій, які мають особливу наукову або пізнавальну цінність. До таких об'єктів відносять зразки типових ландшафтів, унікальні природні комплекси, місця зростання рідкісних рослин. Ще на початку минулого століття німецький вчений А. Гумбольт запропонував поняття "пам'ятка природи" (Naturden Kmaler). Цим поняттям довго користувались, воно використовується і тепер для об'єктів, які потребують охорони [1].

Згідно Закону України "Про природно-заповідний фонд України" [2] структура територій та об'єктів ПЗФ включає 11 основних категорій, а саме: природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам'ятки природи садово-паркового мистецтва.

Останні сім категорій (від заказників до парків) можуть бути загальнодержавного або місцевого значення. Предметом нашого вивчення були ті об'єкти ПЗФ, які у відповідності до законодавства не вилучаються у постійних лісокористувачів. Необхідно відмітити, що цей Закон, прийнятий Верховною Радою ще 16 червня 1992 року, є основоположним документом поряд із Законом про охорону навколишнього природного середовища [3] та Законом протваринний світ [4].

У літературі детально висвітлені історичні аспекти розвитку природоохоронної справи, важливим розділом якої є заповідання. Зокрема польські дослідники [5] повідомляють, що перші законодавчі акти в галузі охорони природи у їхній державі появились у XI столітті, а в 1347 році був прийнятий закон про охорону лісів. Структура ПЗФ Польщі включає 15 національних парків, близько 1000 резерватів (лісових, степових, болотних, водних, ландшафтних і геологічних) та декілька тисяч пам'яток природи. Цікаво, що сітка резерватів повинна сприяти збереженню основних типів рослинності.

В Австрії природні заказники займають більше 3% території країни, а ландшафтні заказники - 13%. Крім того в цій країні є сітка природних парків, які створені для відпочинку при одночасному збереженні цінних природних об'єктів за допомогою цілеспрямованого планування території. Австрійські лісівники вважають необхідним створення сітки лісових резерватів площею не менше 1500 га кожен, які планують розмістити у всіх типових природних зонах [6]. Лісовий Закон в Австрії, прийнятий в 1852 році, постійно доповнюється і удосконалюється за рахунок внесення природоохоронних аспектів. Основні зміни внесені в 1987 році.

Цікавим для нас видався досвід Скандинавських країн. Наприклад, у Фінляндії з кінця 1980 років інтенсивно удосконалювалась процедура прийняття рішень щодо ділянок недоторканої природи. У відповідності до "Закону про дику природу", який вступив в силу ще з лютого 1991 року, було створено 12 ділянок дикої природи площею 1,5 млн. га.

Більшість цих територій розміщені на півночі країни - в Лапландії. У цій губернії із загальної площі покритої лісом 50,3 тис. км експлуатаційні ліси займали 83,4%, ділянки дикої природи - 3,4%, височини (більше 300 м. н. р.м.) - 5,3%, охоронні території (заповідники, національні парки, болотні заказники і т. і.) - 7,9%. Характерно, що Парламент Фінляндії дав вказівку утриматись від рубок на ділянках дикої природи доки міністерство навколишнього середовища не затвердить "технологію природного лісівництва" [7].

Знайомство з лісовим господарство Швеції дозволяє відмітити особливе відношення до охоронних лісових ресурсів. У цій країні переважна більшість лісів належить приватним особам або компаніям. Об'єкти природозаповідного фонду зосереджені в державних лісах. Для заповідання нових територій держава викуповує, за спеціальною процедурою, приватні ліси. У країні існує 16 національних парків, близько 850 заповідників, більше 600 пам'ятників природи і біля 400 природних парків для організованого відпочинку.

В цілому для Швеції, як і для інших Скандинавських країн, характерний низький відсоток заповідності. Натомість розгорнута широка кампанія за програмою так званого збереження біотопів, коли при проведенні лісозаготівельних і лісогосподарських робіт здійснюється ряд природоохоронних екологічно-виважених заходів: залишення мертвих стоячих і повалених дерев, збереження боліт і кам'янистих розсипищ, вирощування листяних порід, проведення спеціальних палів для відтворення рослинності і комах, які характерні для пірогенних лісів.

У Сполучених Штатах Америки вперше в 1872 році знайшла втілення ідея національних парків. Головна мета першого, Йєллоустонського парку, полягала у збереженні природи для показу її населенню. Із середини 60-х років створюється національна система територій недоторканої природи.

Всього виділено більше 160 територій площею біля 3,6 млн. га [8]. На виділених територіях проводяться заходи не тільки з охорони, а й з відновлення її первинного стану, використовуючи для цього цільові регульовані поля, лісові культури, ре-інтродукцію раніше винищених видів. Згідно закону, який прийнято ще в 1964 році, виділена площа лісів "Недоторканої природи", яка вже перевищила 13,4 млн. га [9]. У цих лісах заборонені лісозаготівля і отримання іншої товарної продукції.

В Канаді, починаючи з 1992 року, створюється сітка зразково-показових лісів [10]. Ці ліси розглядають як елемент програми "Партнерство в стійкому розвитку лісів Канади", з бюджетом в 100 млн. доларів. Зразково-показові ліси в п'ятьох основних екорегіонах країни займають майже 6 млн. га. Основна їх мета - прискорити реалізацію ідей стійкого розвитку в лісогосподарській практиці.

На основі закону 1930 року в Канаді організовано 18 національних парків, 265 провінційних парків, 230 заповідників і 22 національних історичних парки [11]. На нашу думку, ідея "провінційних парків" заслуговує на вивчення і застосування в Україні.

Звичайно, проблеми охорони природи у аграрно - та промислово розвинених країнах суттєво відрізняються від українських проблем. Навіть у багатій Німеччині обсяги фінансування природоохоронних програм не повністю забезпечують потреби. Але зарубіжний досвід вказує на необхідність вчитися мистецтву досягнення компромісів між господарюванням і охороною природи. Різними є вибір та вимоги до об'єктів охорони, мета та форми їх заповідання. Ренатуралізація понівечених екосистем потребує значно більше матеріальних витрат. Тому нині потрібне максимальне збереження всіма доступними заходами видового, біотопного та ландшафтного різноманіття Карпат та України в цілому [22].

З приведеного вище огляду видно, що в різних країнах є неоднозначні підходи до збереження природного різноманіття, не одинакові категорії при-родозаповідних територій. Єдиної номенклатури ще не розроблено, що вносить певні труднощі у взаєморозуміння. Очевидною є необхідність удосконалення ієрархії і функціонального призначення різних категорій природозаповідного фонду в Україні.

У нашій державі створена національна екологічна мережа - структурова-ний комплекс природних територій. В цю мережу входять території та об'єкти природно-заповідного фонду, водні об'єкти, захищені землі водного фонду, ліси, курортні та лікувально-оздоровчі території, рекреаційні зони, частини природних та частково порушених сільгоспземель [11].

Стратегія оптимізації мережі територій та об'єктів ПЗФ включає: збільшення площі до 3-4% (до 9-10% в деяких регіонах); пріоритет розвитку груп високої категорії; удосконалення класифікації та уточнення статусу; міжнародне співробітництво; удосконалення системи державного управління у сфері заповідної справи [15].

В минулому столітті у світі під охороною різного виду знаходилось приблизно 5% суходолу. У XXI столітті передбачається довести цю величину до 10-12%, тобто подвоїти [12]. Це не просте завдання, адже його вирішення потребує вилучення з використання значної частини земель сільськогосподарського та лісового фонду. Природно-заповідна мережа входить до чинників сталого розвитку держави. Т. Л. Андрієнко основними показниками в цьому сенсі вважає:

    1) загальну площу заповідних територій (% заповідності); 2) якісний (категорійний) склад; 3) наявність планів перспективного розвитку, 4) наявність мережі міждержавних територій ПЗФ [13,14]. Україна має нині невеликий процент заповідності - 3,2%, але темпи його росту є цілком задовільними.

На 01.01.1998 року в Україні існувало три біосферних заповідники, 14 природних заповідників, сім національних природних та 26 регіональних ландшафтних парків. Тут зростало 535 Видів Рослин, занесених до Європейського Червоного списку та Червоної книги України. За період незалежності площа заповідників і національних парків зросла більше ніж у два рази. Відсоток заповідання у лісовому фонді України становить 10,8%, при цьому частка лісових об'єктів і територій складає більше половини площі ПЗФ. Площа наших семи національних парків перевищує площу 17 заповідників. Швидко зростає мережа місцевих, регіональних ландшафтних парків - їх більше 20.

В основі сучасної концепції щодо виділення і охорони природо-заповідних об'єктів лежать принципи і уявлення про цілісність природних територіальних комплексів. Історично змінюються акценти у збереженні природи: від виду до середовища його існування; від природоохоронних територій до сталої, збалансованої екологічної мережі [15, 16]. Вивчення природних комплексів іде шляхом поєднання географічного (ландшафтнознавського) і біогеоце-нологічного підходів.

Серед функцій, які виконують природно-заповідні території, однією з провідних є збереження рідкісних та зникаючих видів рослин. Це проблема, яка тісно пов'язана з охороною генофонду планети. До другого видання Червоної Книги України занесено 381 вид тварин, 531 вид рослин і грибів. Питання обліку і вивчення раритетних фітоценозів найкраще узагальнені у "Зеленій книзі" [17], де вперше дано наукове обгрунтування і розроблені критерії виділення це-нозів, які потребують охорони. Описано 127 сиктаксонів різного рангу. Цілий ряд уточнень і суттєву деталізацію внесла монографія науковців інституту екології Карпат [18]. Необхідно відмітити, що обидві роботи грунтуються на списках видів рослин, занесених до "Червоної книги України" [19].

Великий фактичний матеріал про резервати і пам'ятки природи Українських Карпат, а також основні підходи до охорони природи в регіоні приведені в монографії СМ. Стойка із співавторами [20]. Досить відмітити, що в цій роботі описано 170 заповідних ботанічних об'єктів, які мають важливе наукове значення.

Значний інтерес для нашої роботи представляє Довідник, підготовлений в Закарпатській області при сприянні Всесвітнього Фонду Дикої природи [23]. Упорядники цієї цікавої книжки узагальнили інформацію про історію, сучасний стан і перспективи ПЗФ області, намітили конкретні напрямки формування екологічної мережі. Робота добре ілюстрована, містить багато актуальних даних, які приведені по адміністративних районах.

Для Івано-Франківської області узагальнені дані про об'єкти природно-заповідного фонду містяться в чотирьох роботах [24-27], упорядниками яких виступили М. М. Приходько, О. М.Адаменко, В. І.Парпан, В. О. Сав'юк та інші співавтори. Приведені в цих роботах дані послужили надійною основою для даної науково-дослідної роботи.

Якщо раніше головна увага при створенні природно-заповідного об'єкту приділялась охороні видів, то тепер аксіомою стало твердження, що неможливо зберегти вид, не зберігаючи умови місцезростання і ценоз, в склад якого він входить.

Безсумнівним став і інший факт, що, навіть абсолютне заповідання не завжди дає бажаний результат. Сукцесійна трансформація ценозів може створити такі умови, при яких вид, що намагаються зберегти -- щезає природним шляхом [15-21]. З цього випливає, що до проблеми охорони видів необхідно підходити диференційовано, з урахуванням біоекологічних і ценотичних особливостей виду і його реакції на різні форми господарського втручання. Яскраві приклади цієї тези можна прослідкувати якраз в лісових природно-заповідних об'єктах старшого віку, особливо в одновікових чистих деревостанах.

Карпатський природний деревовидний генофонд лісовий

Похожие статьи




ЛІСОВИЙ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИЙ ФОНД І ЙОГО ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ ГЕНЕТИЧНИХ РЕСУРСІВ Й БІОРІЗРІЗНОМАНІТТЯ В ЦІЛОМУ (аналітичний огляд) - Загальна характеристика й завдання карпатського національного природного парку

Предыдущая | Следующая