Історія та сучасний стан садівництва в Україні - Особливості вирощування карликових сортів яблунь на території України

Садівництво виникло дуже давно. Найдавніші описи садів і плодів трапляються в Ассірії та Вавілоні, Китаї, Індії, Греції.

Давню історію має ця галузь і в Україні. Грецький історик Геродот у V ст.. до н. е., відвідавши південні райони теперішньої України, писав, що люди там обробляли землю і мали сади.

За часів Київської Русі значна частина плодових насаджень була зосереджена навколо Києва. Найвідоміший серед них був Києво-Печерський яблуневий сад. Інтенсивний розвиток плодівництва почався в IX - X ст., правда здебільшого у садибах князів та на землях монастирів, де ця галузь досягла високого рівня.

Наприкінці XVIII і на початку XIX ст.. виникають такі промислові райони садівництва, як Подільський, Кримський, Полтавський. Площа плодових насаджень на території України, включаючи і Крим, за даними першого перепису 1887 р., становила 216,1, а в 1913. - 290 тис. га. Найбільші площі були на Поділлі, Київщині, Полтавщині, Херсонщині та в Криму.

У 1930 - 1944 рр. поряд з великими промисловими садами колгоспів і радгоспів розширюється площа насаджень на колективних і присадибних ділянках. Цьому сприяло створення в Україні в 1920 р. секції садівництва та овочівництва сільськогосподарського комітету по організації плодорозсадників Укрсадвинтресту. У 1923 р. організовано 12 державних плодорозсадників, які займалися вирощуванням саджанців та сприяли розширенню площ під садами.

Протягом 1921 -1930 рр. було сформовано мережу дослідних установ: Український науково-дослідницький інститут садівництва (нині Інститут садівництва Української академії аграрних наук - УААН), Мелітопольську дослідну станцію садівництва (нині Інститут зрошуваного садівництва УААН), Мліївську дослідну станцію садівництва ( нині Мліївський інститут садівництва ім. Л. П. Симиренка УААН), Краснокутський та Донецький опорні пункти (тепер відповідно Краснокутська дослідна станція Інституту садівництва і Артемівська дослідна станція розсадництва Інституту садівництва УААН). Завдяки цьому підвищився рівень наукових досліджень, а звідси і розвиток галузі.

У 1940 р. площа садів в Україні становила 595 тис. га. У багатьох областях було організовано великі спеціалізовані плодово-ягідні радгоспи. Однак за роки тимчасової фашистської окупації України під час Великої Вітчизняної війни площа під садами зменшилася на 197 тис. га. Частина їх загинула в сувору зиму 1941/42 р.

Довоєнну площу під плодовими та ягідними насадженнями колгоспів і радгоспів було відновлено в 1950 р., а в господарствах усіх категорій - у 1954р. Надалі темпи розширення площі під багаторічними плодовими насадженнями збільшувалися до 1970 р. Значному розширенню і поліпшенню стану садівництва на Поділлі і в західних областях України сприяло створенню в 60-х роках Подільської, Придністровської та Львівської дослідних станцій садівництва.

У наступні роки в зв'язку з інтенсифікацією садівництва загальна площа садів яблуні в господарствах усіх категорій України зменшилася внаслідок розкорчування мало продуктивних насаджень, хоч врожайність у залишених не підвищилася.

Таблиця 1. Динаміка зростання площ та урожайності яблуні у господарствах усіх категорій України

Роки

Господарства усіх категорій

У тому числі присадибні господарства населення

Площа насаджень, тис. га

Урожайність, т/га

Площа насаджень, тис. га

Урожайність, т/га

Усього

В тому числі плодоносних

Усього

В тому числі плодоносних

1961-1965

764,0

291,6

2,7

144,3

74,0

4,8

1996-1970

772,0

391,6

3,7

159,5

88,7

6,0

1971-1975

714,0

503,2

3,5

204,9

142,1

5,2

1976-1980

672,0

472,9

4,4

204,4

142,1

6,6

1981-1985

626,8

449,9

5,0

176,4

131,2

7,

1986-1990

513,9

415,4

4,0

139,4

119,6

5,6

1991-1995

458,1

373,0

2,9

142,8

122,1

5,4

1996-2000

328,0

284,7

3,1

83,3

72,8

8,2

2001-2003

213,8

193,0

3,2

47,3

42,9

9,7

Починаючи з 1986 р., площі насаджень яблуні та їх урожайність у господарствах усіх категорій постійно зменшуються, а господарства республіки втрачають значні прибутки, які мали від цієї галузі у 7080 роках. Значно зменшилися площі насаджень і в присадибних господарствах.

Необхідність збільшення виробництва плодів яблуні в Україні на перспективу пояснюється, насамперед, великими внутрішніми потребами у цій товарній продукції, зумовленими високою щільністю населення, зосередженням його у великих містах і промислових центрах, наявністю достатньої мережі плодопереробних підприємств.

Грунтово-кліматичні умови переважної більшості районів України сприятливі для вирощування основних сортів яблуні, особливо у Вінницькій, Черкаській, Чернівецькій областях та в Криму. До перспективних районів для вирощування яблуні також можна віднести Полтавську і Хмельницьку області, які є основними виробниками цієї продукції для внутрішніх потреб України.

В Україні створюються передумови для розвитку селянських (фермерських) господарств по виробництву продукції садівництва. Розвиваються різні форми організації виробництва плодів на основі кооперації громадських та особистих допоміжних господарств населення тощо.

Нині значну питому вагу у вирощуванні плодів займають присадибні і колективні сади. Але увага державних органів і наукових установ України до цієї категорії виробників ще недостатня.

Похожие статьи




Історія та сучасний стан садівництва в Україні - Особливості вирощування карликових сортів яблунь на території України

Предыдущая | Следующая