Закон України "Про свободу совісті та релігійні ор-ганізації". - Правове забезпечення свободи совісті в Україні

Цей документ деталізує положення Конститу-ції щодо свободи совісті, свободи церкви тощо. Згідно із Законом (стаття 3) свобода совісті -- це гарантована дер-жавою (йдеться не лише про правові та юридичні, а й про економічні, соціальні, політичні, організаційні гарантії то-що) можливість людини вільно і незалежно визначати своє особисте ставлення до релігії й виконувати пов'язані з ним дії, дотримуючись встановленого правопорядку. Пра-во на свободу совісті означає право:

Мати свою релігію або переконання;

Приймати (іншу) релігію або переконання;

Змінювати релігію або переконання;

Одноосібно або разом з іншими людьми сповідува-ти свою релігію;

Не сповідувати ніякої релігії;

Відкрито виражати і вільно поширювати релігійні переконання, свою віру;

Відкрито виражати і вільно поширювати свої нере-лігійні (атеїстичні) переконання;

Батьків або осіб, які їх замінюють, виховувати своїх дітей відповідно до власних переконань і ставлення до релігії;

На таємницю сповіді.

Ці права, у свою чергу, забезпечуються:

Рівністю громадян перед законом, їх рівноправніс-тю в усіх галузях економічного, соціального, політичного, культурного життя незалежно від ставлення до релігії;

Особистими й колективними правами, пов'язаними зі сповіданням чи несповіданням релігії;

Правом на придбання і використання релігійної лі-тератури мовою на власний вибір, а також предметів релі-гійного призначення;

Правом на вставновлення зв'язків, у тому числі й міжнародних особистих контактів, пов'язаних із віроспо-віданням;

Правом на паломництво;

Правом на здобуття духовної освіти;

Вільним доступом до різних видів і рівнів освіти незалежно від ставлення до релігії;

Правом на об'єднання в релігійні громади;

Правом на побудову церкви за власною ієрархіч-ною та інституційною структурою тощо.

Важливою правовою гарантією є заборона встановлен-ня обов'язкових переконань і світогляду. Закон забороняє будь-який, до будь-кого і в будь-якій формі примус, наси-льство при визначенні особою свого ставлення до релігії, при відмові від сповідування релігії, при участі або неуча-сті в богослужіннях, обрядах і церемоніях, до вивчення релігії тощо.

Водночас зазначається, що свобода сповідання релігії або переконань може бути обмежена тільки законом і тільки з мотивів, які передбачені законодавством та від-повідають міжнародним зобов'язанням України, зокре-ма Європейською конвенцією з прав людини та іншими документами. Мова йде про обмеження культової, пропо-відницької чи іншої релігійної діяльності, а не про забо-

Рону певної релігії, релігійної течії, напряму тощо. Так, не дозволяється будь-яке примушування в питаннях релігії, розпалювання пов'язаних із релігією ворожнечі, ненависті, а також ображання почуттів громадян на релі-гійному грунті. Релігійній організації забороняється втручатися в діяльність іншої релігійної організації, не підпорядкованій їй за статутом, у будь-якій формі пропо-відувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих чи ві-руючих інших віросповідань. Порушенням Закону є також виховання у дітей і дорослих нетерпимості та неповаги до громадян інших віросповідань та до грома-дян, що не сповідують релігії.

Сповідування громадами України будь-якої релігії або несповідування ніякої не надає їм переваг і не спричиняє обмежень в їхніх правах і обов'язках (стаття 4). Незалеж-но від ставлення до релігії й віросповідної приналежності громадяни України є рівними перед законом і мають од-накову відповідальність за порушення закону. На засадах рівності перед законом і судом усіх громадян, незалежно від їх ставлення до релігії чиниться правосуддя в адміні-стративних, цивільних та кримінальних справах. Заборо-няється також вказувати в офіційних документах відно-шення громадянина до релігії та релігійних організацій. Надання переваг та обмеження прав громадян у зв'язку з цим, а також розпалювання на релігійному грунті ворож-нечі й ненависті, ображання почуттів громадян тягнуть за собою відповідальність згідно з Кримінальним кодексом України.

У статті 5 Закону йдеться про повну незалежність Укра-їни у визначенні й здійсненні своєї державної політики щодо релігії та церкви, яка будується на конституційних гарантіях невтручання держави у здійснювану релігійни-ми організаціями в межах закону діяльність, а також не-втручання церкви (релігійних організацій) у діяльність законодавчої та виконавчої влади. Україна провадить свою політику стосовно релігії та церкви на засадах:

Громадянської злагоди і співробітництва людей не-залежно від їх ставлення до релігії;

Створення сприятливих умов для розвитку суспіль-ної моралі і гуманізму;

Взаємної релігійної та світоглядної терпимості і по-ваги між віруючими та невіруючими, їх об'єднаннями, між віруючими різних віросповідань;

Визнання традицій, внутрішніх настанов релігійних організацій;

Відмови від матеріально-фінансової підтримки будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до ре-лігії;

Подолання негативних наслідків державної політи-ки минулого щодо релігії та церкви;

Створення умов для участі релігійних організацій у громадському житті, використання ними засобів масової інформації;

Повернення релігійним організаціям культових бу-дівель і майна;

Підтримки релігійних організацій у виконанні ни-ми своїх статутних завдань тощо.

На органи державної виконавчої влади Законом по-кладаються такі обов'язки:

Реєстрація статутів (положень) релігійних органі-зацій, внаслідок чого їм надається статус юридичних осіб (стаття 14);

Передавання в користування або повернення у вла-сність релігійних організацій культових будівель і майна (стаття 17);

Створення необхідних умов для діяльності заснова-них релігійними організаціями підприємств та добродій-них закладів (стаття 19);

Підтримка релігійних організацій при будівництві, ремонті та реставрації ними культових та інших споруд (стаття 19);

Забезпечення проведення за межами культових спо-руд богослужінь, обрядів, церемоній та процесій (стаття 21);

Створення умов для видавничої діяльності релігій-них організацій, заснування ними підприємств для друку-вання богослужбової літератури та виготовлення предме-тів культового призначення (стаття 22);

Підтримка та створення умов для добродійної та культурно-освітньої діяльності релігійних організацій (стаття 23);

Створення умов для міжнародних контактів, палом-ництва, участі віруючих та релігійних організацій у між-народних релігійних заходах (стаття 24);

Забезпечення державного контролю за дотриманням законодавства про свободу совісті та релігійні організації (стаття 29).

Принцип свободи совісті передбачає також відокрем-лення школи від церкви (релігійних організацій), про що йдеться у статті 6 Закону. Відокремлення школи від цер-кви (релігійних організацій), світський характер державної системи освіти означає, що весь навчально-виховний процес у ній вільний від втручання релігійних організа-цій. Громадяни України, здобуваючи освіту на всіх рівнях, мають однакові права -- незалежно від їх світогляду, пе-реконань, віросповідання.

Релігійне виховання громадян не є обов'язком держа-ви. Проте у навчально-виховному процесі допускаються елементи релігійної освіти учнів та студентів. Відповідно до рішень педагогічних рад навчально-виховних закладів священнослужителі можуть брати участь у навчально-ви-ховному процесі, створенні та керівництві учнівськими і студентськими гуртками, іншими об'єднаннями за інтере-сами, сприяти інтелектуальному, культурному, морально-му розвитку учнів та студентів, надавати консультативну допомогу вчителям та викладачам. Педагогічних праців-ників заборонено дискримінувати через їх належність до релігійних організацій.

У той же час навчатися релігії та здобувати релігійну освіту, як середню, так і вищу, громадяни України мають право у духовних та інших навчальних закладах, створе-них релігійними організаціями.

Норми розділу "Релігійні організації в Україні" вста-новлюють права на колективне задоволення релігійних потреб громадян, створення для цього відповідних ієрар-хічних та інституційних структур -- релігійних громад, управлінь і центрів, монастирів, релігійних братств, місіо-нерських товариств, духовних навчальних закладів, а та-кож об'єднань зазначених релігійних організацій.

Статтею 7 Закону визначено, що заснування будь-якої релігійної організації покликане створити необхідні умо-ви для задоволення релігійних потреб віруючих. Це зна-чить, що віруючі повинні мати не лише можливість колек-тивно сповідувати свою віру під час богослужінь чи при виконанні релігійних обрядів, а змогу за допомогою своїх організацій реалізовувати настанови своєї релігії (віри) у повсякденному житті, вільно, але толерантно, їх пропагу-вати та поширювати.

Такий принцип утворення релігійних організацій від-повідає і вимогам міжнародного права. Так, Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав-учасниць Наради з безпеки і співробітництва в Європі (1989) вказує, що визнання права людини на вільний вибір релі-гії і переконань означає, зокрема, право віруючих колек-тивно сповідувати свою релігію та об'єднуватися для цьо-го у церкви, інші ієрархічні та інституційні структури.

Релігійним організаціям згідно із Законом надається безумовне право обирати, призначати та змінювати свій персонал відповідно до власних настанов. Держава у кад-рові питання релігійних організацій всіх рівнів не втру-чається. У випадку порушення церковними посадовими особами певних вимог чинного законодавства керівний це-рковний орган за поданням органу державної виконавчої влади повинен відреагувати відповідним чином. Це пра-вило стосується також іноземних церковних діячів, які здійснюють релігійну діяльність в Україні.

Основною ланкою церковної структури виступає релі-гійна громада. Саме тут віруючі реалізують своє право на колективне сповідування віри, на вільний доступ до місць богослужінь та зібрань. Так, віруючі самі визначають ра-йон діяльності своєї громади. Релігійна громада заснову-ється, реорганізується чи припиняє свою діяльність відпо-відно до власних рішень. Втручання ж у цю сферу дер-жавних або церковних органів не допускається. Держава також визнає право релігійної громади на вільний вибір її підпорядкування духовним центрам (як в Україні, так і за її межами), зміну цієї підлеглості, а також автоном-ність, тобто діяльність без підпорядкування керівним це-рковним органам. Держава визнає і забезпечує релігійним громадам можливість створення чи реанімації їхніх ієрар-хічних структур.

Згідно із Законом релігійні громади отримали право юридичної особи. Це право на наявність у релігійних гро-мад відокремленого майна та коштів означає їх незалеж-ність у вирішенні своїх внутрішніх церковних та майно-вих питань (відповідно до вимог чинного законодавства і правопорядку).

Право юридичної особи релігійна організація отри-мує через реєстрацію свого статуту (статті 12--14); релі-гійна громада -- у обласній державній адміністрації; а інші -- Державним комітетом України у справах релі-гій. Цей статут визначає правоздатність релігійної орга-нізації, яка визначається відповідно до мети її діяльнос-ті. У свою чергу, її права, обов'язки, відповідальність мають узгоджуватися з Конституцією та чинним законодавст-вом України.

У отриманні права юридичної особи релігійній органі-зації може бути відмовлено, якщо її статут або діяльність суперечать чинному законодавству (стаття 15).

Закон (стаття 16) передбачає і можливість припинення діяльності релігійної організації -- у випадку їх реорганізації (поділу, злиття, приєднання) або ліквідації. Коли релігійна організація, яка має статус юридичної особи, по-рушує вимоги чинного законодавства України, її діяльність припиняється за рішенням суду. Достатньою підставою для такого рішення можуть бути дії релігійної організа-ції, які грунтуються суто на її внутрішніх настановах, що суперечать чинному законодавству, та спрямовані на роз-палювання у будь-якій формі релігійної ворожнечі та не-нависті до невіруючих і віруючих інших віросповідань; які принижують національну гідність або ображають по-чуття громадян у зв'язку з їхніми релігійними переко-наннями; пов'язані з примушуванням громадян до спові-дування або до відмови від сповідування релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і цере-моніях, навчанні релігії. Серйозною підставою для такого рішення суду може слугувати і заподіяння шкоди здоро-в'ю громадян, статева розпуста, інші посягання на особу, на права та свободи громадян з приводу виконання релі-гійних обрядів та церемоній культу. Інші причини: сис-тематичне порушення встановленого порядку проведення публічних богослужінь, релігійних обрядів, церемоній і про-цесій; спонукання громадян до невиконання ними своїх конституційних обов'язків чи до дій, які супроводжують-ся порушенням громадського порядку або посяганням на права і майно громадських, державних чи інших релігій-них організацій.

Норми розділу "Майновий стан релігійних організа-цій" регулюють реалізацію майнових прав релігійних ор-ганізацій, їх виробничу і господарську діяльність. Так, стаття 17 Закону надає релігійним організаціям право використовувати для своїх потреб будівлі й майно дер-жавних, громадських організацій і окремих громадян за умови укладення з ними договорів користування та орен-ди -- як це передбачено цивільним законодавством України.

Культові споруди та предмети культу, які перебува-ють у державній власності, передаються установами, на балансі яких воно знаходиться, у власність релігійних організацій за договором безоплатного користування (як-що це можливо). Закон застерігає від самовільного захо-плення культових будівель та привласнення культового майна.

Уперше в новітній історії релігійні організації отри-мали право власності (стаття 18). Тобто вони можуть бути суб'єктами права колективної власності, яке поширюється на культові будівлі, предмети культу, об'єкти виробни-чого, соціального, добродійного, культурно-просвітницького призначення, житлові приміщення, транспортні засоби, гро-шові кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їхньої діяльності. Тут мова йде тільки про майно, яке при-дбане державою чи придбане на інших підставах, не забо-ронених законом. Належним їй майном релігійна орга-нізація самостійно володіє, користується і розпоряджаєть-ся як колективний власник. Доходи релігійних організацій складаються з фінансових і майнових пожертвувань юри-дичних і фізичних осіб, із прибутків заснованих ними під-приємств, із надходжень за проведення релігійних обря-дів та церемоній культу тощо. Ці доходи не оподатковуються, оскільки релігійні організації за своїми статутами не здійснюють виробничої та іншої комерційної діяль-ності, а тому не є платниками податку.

Оскільки релігійні організації утворюються задля за-доволення духовних потреб громадян у сповідуванні віри і поширенні свого віровчення і така їхня діяльність є без-прибутковою, то для її забезпечення кожній релігійній ор-ганізації -- юридичній особі -- надається право заснову-вати виробничі підприємства та добродійні заклади (стат-тя 19). Вони організаційно підпорядковуються засновнику, але діють за власними статутами, дотримуючись вимог чин-ного законодавства про підприємництво.

Норми розділу "Права релігійних організацій та гро-мадян, пов'язані зі свободою віросповідання" гарантують втілення прав, пов'язаних зі свободою віросповідання, добродійництвом тощо, у практику церковного життя. Так, свобода віросповідання передбачає (стаття 21) право ві-руючих збиратись і утримувати для цього відповідні вільно доступні місця -- місця богослужінь, релігійних зібрань, паломництва тощо. Порядок та форми викорис-тання храмів, інших об'єктів церковного призначення ви-значаються внутрішніми нормами релігійних організацій. Органи державної влади у ці питання не втручають-ся. Але релігійні організації повинні дотримуватися при цьому таких вимог:

До місць богослужінь, релігійних зібрань чи інших І заходів має бути вільний доступ; організаційні ж зібрання І об'єднання віруючих можуть проводити і в закритому режимі;

При відправленні культу релігійна організація та її І члени не повинні порушувати вимог чинного законодавства і правопорядку.

Для благодійної, культурно-освітньої, іншої роботи, що має соціальне значення, релігійні організації можуть ство-рювати відповідні підрозділи (стаття 23). Підрозділи мо-жуть входити до складу релігійної організації як відді-ли, сектори тощо чи діяти при них як окремі формуван-ня. Товариства, братства та інші об'єднання віруючих громадян, створені при релігійних організаціях, можуть мати свої зареєстровані статути і діяти як юридичні осо-би на правах громадських організацій.

Стаття 24 Закону відображає міжнародні зобов'язан-ня України з питань міжнародних зв'язків та контактів між релігійними організаціями і віруючими. Ці зв'яз-ки і контакти можуть мати релігійний, гуманітарний, миротворчий, науково-прикладний або комерційний ха-рактер. За відповідними документами релігійні органі-зації, їх представники, окремі віруючі мають право ви-їжджати за кордон, придбавати, одержувати і везти із собою будь-які друковані матеріали релігійного змісту та предмети культу в межах здійснюваного релігійного заходу.

Нормами розділу "Трудова діяльність у релігійних організаціях та на їх підприємствах" (статті 25--28) за-безпечуються права громадян, які працюють у релігій-них організаціях, гарантується їх соціальне забезпечення і соціальне страхування. На цих громадян повністю по-ширюється дія законодавства про працю щодо трудових прав працівника та його обов'язків перед роботодавцем. Це повною мірою стосується питань прийняття і звільнен-ня з роботи; тривалості робочого часу; часу відпочинку; заробітної плати; гарантій і компенсацій; оподаткуван-ня; трудової дисципліни; матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну релігійній організації; матеріальної відповідальності релігійної організації за шкоду, заподіяну працівнику.

Закон не дозволяє дискримінації у трудових відноси-нах на грунті ставлення людини до релігії.

Нормами розділу "Державні органи та релігійні орга-нізації" (статті 29--31) право забезпечувати державну по-літику у справах релігій і церкви надано Державному ко-мітету України у справах релігій та відділам у справах релігій обласних державних адміністрацій.

Отже, Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" створює правову основу взаємовідносин Україн-ської держави і церкви та стоїть на варті інтересів люди-ни і суспільства.

Комплексний аналіз основних нормативних актів Україн-ської держави щодо її відносин із церквою дає змогу вио-кремити такі характерні ознаки сучасної моделі україн-ських державно-церковних відносин:

Конституційне закріплення відокремлення церкви від держави і школи від церкви;

Невизнання державою жодної релігії як обов'яз-кової, невтручання держави в діяльність церков, релігій-них організацій, якщо вона не суперечить законодавству;

Захист державою прав і законних інтересів релі-гійних організацій.

Ця модель узгоджується й відповідає основним міжна-родним документам -- Загальній декларації прав люди-ни, Європейській конвенції з прав людини (Міжнародному пакту про громадянські та політичні права), Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримі-нації на підставі релігії чи переконань, іншим міжна-родним правовим актам, які підписала та ратифікувала Україна.

Закон України "Про свободу совісті та релігійні ор-ганізації". - Правове забезпечення свободи совісті в Україні

Похожие статьи