Вступ. Виникнення ісламу - Походження ісламу і його віровчення та основні напрями

Іслам (араб. - покірність, віддання себе Богові) - наймолодша із світових релігій. Тих, хто прийняв цю релігію, називають відданими (араб. - мусульманин). Батьківщина ісламу - північно-західна частина Аравійського півострова - провінція Хіджаз зі священними містами Мекка та Медина. Формально заснування ісламу датують 622 р., коли релігійний реформатор Мухам мед (Могаммад, Магомет), оголосивши себе посланцем Бога, змушений був переселитися з Мекки в Медину, оскільки аристократична верхівка племенів керейшитів не прийняла його вчення. Відтоді бере свій початок мусульманське літочислення - місячна хіджра та сонячна хіджра. Непарні місяці мусульманського календаря мають 30 днів, парні - 29; "місячний" рік (354 дні) має 12 місяців. Кожний третій рік - високосний (355 днів). Місячний календар використовують у більшості мусульманських країн.

Період зародження ісламу (кінець VI - початок VII ст.) позначений гострою соціально-політичною боротьбою, розпадом первіснообщинного ладу та фомуванням класового суспільства на Аравійському півострові. На відміну від християнства, виникнення ісламу супроводжувалося боротьбою між родовою аристократією племені корейшитів та вільними бідняками, ремісниками, землеробами, кочівниками-пастухами. Водночас в економічному житті арабських племен зароджувалися нові класові відносини, утверджувалося рабство, особливо боргове. Але рабство на той час історично вичерпало себе, гальмувало розвиток суспільства. Тому вже наприкінці VI ст. зароджуються елементи феодалізму.

Через Аравію пролягали важливі торгові шляхи в Південну Азію, на Далекий Схід. А намагання сусідніх країн прибрати до рук ці шляхи свідчать про складну тогочасну політичну обстановку. Роздробленість, економічна відсталість арабських племен, перехід до класового суспільства з сильною централізованою державною владою - все це зумовило потребу в суспільній силі, яка могла б вирішити це історичне завдання. Необхідно було об'днати всі арабські племена для захисту від сусідів (Візантія, Іран). Перешкодою у цьому процесі були давні племенні культури, які корінням сягали у традиції первісного ладу. Наприкінці VI ст. серед арабів зароджується халіфський реформаторський рух (араб. Ханіф - пророк), який охопив усю територію Аравії. Найбільшими центрами релігійної реформації були Ємен на чолі з Мусаліомом - на півдні Аравії та Хіджаз - на північному заході, вождем якого був виходець з корейшитів - Мухаммед (570-632). Після тривалої боротьби прихильники Мухаммеда перемогли. Мухам мед ліквідував місцевих племенних божків, а замість давніх племінних культів запровадив культ єдиного бога - Аллаха (покровителя племені корейшитів).

Відомостей про дитинство Мухаммеда до наших днів небагато. Належав до роду Гашимідів. Батько не дожив до його народження, а мати померла, коли він був ще дитиною. Мухаммеда виховував спершу дід, а після його смерті - дядько по батьковій лінії. На 25-му році життя Мухам мед відвідав у торгових справах Палестину, Сирію, де ознайомився з іудейством та християнством.

Згодом захопився релігійним рухом, що виник у Мецці та Медині. Часто він усамітнювався в пустелі, віддаючись молитвам. Згідно з оповідями, коли Мухам мед перебував у печері Хіра під Меккою, йому явився ангел з велінням нести до людей істинне слово Аллаха. У 610 р., коли Мухам медові виповнилося 40 літ. Отримав перше одкровення Аллаха. Він став проповідувати нову релігію, відкидаючи багатобожжя. Але до його старань ставилися спершу дуже насторожено. Чимало було опозиційних виступів проти нього. Це змусило Мухаммеда надати своїм проповідям полемічного характеру. У 632 р. здійснив хаджж, (паломництво) до Мекки, яке стало прощальним. Через три роки він помер.

Мухам мед у своєму вченні поєднав уявлення про світ давньоарабської міфології із старосвітніми переказами Біблії та "одкровеннями" християнських Євангелій. Араби ознайомилися з ними завдяки візантійським та єврейським купцям, ремісникам, які на той час мали свої квартали в Мецці та Медині, де жив Мухаммед.

Головні положення ісламу викладено у священній книзі мусульман - Корані (араб. аль-куран - те, що читають).

Посланець Алаха

Маулід - день народження пророка Мухамеда - відмічається 12 числа місяця раби ал-аввай по місячному календарю. Це сталося в "рік слона", тобто в 570 р. Маулід співпадає з днем смерті Мухамеда. Символічний збіг дат народження і смерті, тобто народження для вічного життя, був даний Мухамеду Творцем в знак його особливої місії носія Прозріння, останнього, як прочитає іслам, Пророка в історії людства.

Згідно з переказами, народження Мухамеда було передбачене пророками Ібрахимом (Авраамом), Ісмаїлом, Мусой (Моїсеєм) і Ісой (Іїсусом Христом). У цих "подвійних" іменах немає нічого дивного, оскільки іслам відноситься до так званих авраамічних релігій і мусульмани нарівні з іудеями і християнами шанують одних і тих же старозавітних пророків, а так само Іїсуса Христа як одного з них.

Мухамед був уродженцем Мекки, міста в західній частині Аравійського півострова, де давно осіло сильне плем'я курейш.

У час джахимеї, так іменується доісламська епоха, коли араби не знали істинного Бога, в Мекке влаштовувалися великі торгові ярмарки. У святилищі Кааба ("куб") і на заборонній території ("харам") не можна було сваритися, проливати кров, тому що все це могло образити релігійні почуття різних арабських племен, кожне з яких поклонялося своїм божествам, але однаково шанувало Каабу (1) стор. 511-512..

У центрі язичницької Хааби стояв Хубал; древні араби шанували це божество племені курейш як повелителя небес і місяця, володаря громів і дощу. Статуя Хубала в образі людини із золотою рукою була виконана з сердоліку (золото замінило колись відбиту кам'яну руку). Чорний камінь, що знаходився з древніх часів в Хаабе (який на думку вчених мав метеоритне походження) втілював небесну силу Хубала.

Навколо головного божества розташовувалися численні ідоли бетіли, що зображали інші аравійські божества (до 300 в Хаабе).

Жили в Мекке і іудаісти, і християни, а так само ханіфи аскети, благочестиві люди, що сповідали суворе принцип єдиного Бога. Пантеон язичницької Мекки складався з безлічі богів, один з яких носив ім'я Алах.

Благополучний брак дав Мухамеду забезпечене життя, що дозволяло мати досить вільного часу, який протягом багатьох років він присвячував релігійному шуканню. Духовне напруження, що спонукало Мухамеда до роздумів про мету і значення життя, про основи світобудови, з роками все міцніло і, нарешті, оформилося в переконання, що саме він має дізнатися істинного Бога і виконати місію сповіщення одноплемінникам істинної віри.

Я не буду зупинятися на видіннях і прозріннях, що неодноразово сходили на Мухамеда через обмеження роботи по об'єму, хоч це цікаве, скажу тільки, що Мухамед, подолавши невпевненість, все ж зважився на те, чого вимагав від нього Алах: він став проповідувати Слово Боже.

Мухамед зі схилу горба Сафа, криком, що звичайно попереджував городян про небезпеку, сповістив жителів Мекки про Слово Боже, що було низпослане йому. Він закликав відмовитися від поклоніння ідолам і звернутися до Алаха, одного-єдиного Бога. Ім'я Алах є лише одним з позначень Бога, істинного ж Його імені не знає ніхто з мешкаючих. Мухамед оголосив, що інших богів просто не існує, а віруючі в них будуть покарані Алахом. У світі все здійснюється по волі Алаха. Він нагороджує за упокорювання і віру, карає за гординю і негідність. З кожного на суді у Алаха спитається по його справах, і всім віддасться сповна.

Алах продовжував посилати Мухамеду нові знамення, роз'яснюючи, як мусульманам спілкуватися з іновірцями, як їм поводитися по відношенню до Пророка, як ділити військову здобич і успадковане майно. Були проголошені заборони на лихварство, азартні ігри, алкогольні напої, вживання в їжу свинини. Об'єднання людей, що Склалося навколо Мухамеда скріплялося тепер не кровною спорідненістю, а загальною вірою, братством духа. Доступ в умму (нову общину) був відкритий для всіх, хто приймав іслам і визнавав Мухамеда як духовного і світського вождя. Таким чином, в свідомості мусульман з самого початку злилися релігія і політика, духовна і світська влада, віросповідання і морально-правові встановлення (1) стор. 520..

Не відкидаючи традиційного обряду поклоніння Каабе, Мухамед встановив нову для арабів форму служіння Богу із декількох поз, що виражають благоговіння, і багаторазове повторення фраз "Хвала Алаху" і "Алах великий". Завершуючи молитву, людина повинна була простертися ниць. Ця небачена раніше поза самоприниження - земний поклін - неподобілась багатьом жителям Мекки. Мухамед називав їх гордецями, не бажаючими підкоритися Алаху (1) стор. 516..

У світогляді Мухамеда і в заснованій ним релігії відсутній ідеал людської досконалості або довершеного з'єднання людини з Богом - ідеал істинної боголюдяності. Мусульманство вимагає від віруючого не безмежного вдосконалення, а тільки акту безумовної відданості Богу. Віра Мухамеда ставить першу умову істинного духовного життя на місце самого цього життя. Іслам не говорить людям: будьте досконалі, як Батько ваш небесний, тобто досконалі у всьому; він вимагає від них тільки загального підкорення себе Богу і дотримання в своєму натуральному житті тих зовнішніх меж, які встановлені божественними заповідями. Релігія залишається тільки незмінною основою і нерухомою рамкою людського існування, а не його внутрішнім змістом, значенням і метою.

Якщо немає довершеного ідеалу, яка людина повинна здійснювати в своєму житті своїми силами, то, значить, немає для цих сил ніякої певної задачі, а якщо немає задачі і цілей для досягнення, то не може бути рушення уперед.

Ось істинна причина, чому ідея прогресу, як і самий факт його, залишається чужою магометанським народам. Їх культура зберігає чисто місцевий спеціальний характер і швидко відцвітає без наслідуваного розвитку. Світ ісламу не породив універсальних геніїв, він не дав і не міг дати людству "вождів на шляху до досконалості" (2) стор. 209-210.. Це точка зору Вл. Соловйової, яка значною мірою відображає ті умови, в яких знаходилися народи, що сповідають іслам до початку ХХ ст. Але в цьому категоричному висловлюванні присутня раціональна і важлива для моєї роботи думка, що пояснює значну частку консерватизму прихильників ісламу, що в свою чергу дає можливість краще розуміти мусульманський мир. А будь-яке наближення до цього розуміння є метою даної роботи.

Арабські завоювання супроводили важке поширення ісламу по миру, і в 630 р. завойована Мекка після знищення зображення старих богів стала священним центром мусульман, куди щорічно в місяць зулхиджа (останній місяць року) здійснюються паломництва. Ятриб (Медіна) залишився столицею об'єднаної держави. У тому ж 630 р. Мухамеду підкорилися кочовики внутрішніх областей Аравії і місто Таїф. Арабське знання прагнуло до посилення своєї влади шляхом захоплення родючого Йемена і вторгнення бойових загонів в області Візантії і Ірану. Вже споряджалися війська, але в 632 р. Мухамед раптово помер. (3) стор. 438.

Після розбратів через владу між старими прихильниками Мухамеда і мединским знанням був вибраний "заступник" пророка-халиф-купець Абу Бакр, тесть і друг Мухамеда. Надалі кожний правитель арабів оголошував себе халіфом. Був закріплений культ пророка Мухамеда, впорядкований Коран, записаний в основному вже за його житті, місяць прозріння пророка - рамазан став часом мусульманського поста. (3) стор. 438. Для позначення мусульманської держави використовується термін "халіфат" ("наслідування"). Більш того сучасні автори приходять до висновку, що халіфат аж ніяк не зводиться до індивідуального права або привілеї окремої особи на заняття поста голови мусульманської держави, а являє собою певну функцію по здійсненню верховної світської (політичної) влади і підтримці віри на рівні релігійної общини.

Основна частина

Похожие статьи




Вступ. Виникнення ісламу - Походження ісламу і його віровчення та основні напрями

Предыдущая | Следующая