ВСТУП - Релігія як соціальний феномен

Релігія є складним соціальне-духовним творенням, феноменом культурно-історичного прогресу Людства. Від найдавніших часів до сьогодення вона існує як форма суспільної свідомості, певний вид духовно-практичного освоєння світу, раціонального та ірраціонального мислення і пізнання людського буття. Як продукт соціальних відносин релігія існує разом із суспільством, відтворюється під впливом соціальних умов життя, труднощів пізнавального процесу, певного емоційно-психічного стану людства. Як особлива структурно-організована система діяльності людей релігія за певних історичних умов виконувала роль провідного чинника інтеграції та стабілізації, збереження і зміцнення існуючих соціальних систем, консолідації та централізації державно-політичних режимів, формування і збереження етноконфесійних спільностей людей, етногенезу та національно-визвольної боротьби народів, спілкування і взаєморозуміння людей. Водночас релігія у ряді історичних подій була суттєвою детермінантою соціального протесту, дестабілізації та дезінтеграції суспільства, колоніального поневолення народів, економічно-політичного гноблення мас тощо.

Як особлива складова системи духовної діяльності людей релігія відігравала важливу культурно-історичну роль, була певним засобом відродження національно-духовних цінностей народу, культурно-освітнього розвитку, захисту національної мови, упорядкування та збереження народних традицій і звичаїв, відчуття духовної єдності етносу та людського роду взагалі, значущості

Згодом, на основі етнографічного та антропологічного фактичного матеріалу Е. Тайлор, Г. Спенсер та ін. висунули Анімістичну теорію походження релігії. Згідно з нею первісна релігія зародилась як віра в "духовні істоти", в душі, в духів тощо. Сама ж віра виникла тому, що первісну людину дуже цікавив той особливий стан, що його вона часом переживала сама: сон, непритомність, галюцинації, хвороби, нарешті смерть. Не спроможний вірно витлумачити подібні явища, "дикун-філософ" додумався до уявлення про душу як про маленького двійника, який сидить у тілі людини, але спроможний його покидати тимчасово або назавжди. Із цієї віри розвинулись інші, складніші уявлення: про душу тварин, рослин, неживих предметів, про душі померлих, про їхню долю, про переселення душі в нові тіла, про особливий потойбічний світ духів тощо (на цих уявленнях згодом склалися містичні вчення: астрологія, спіритизм та ін.). Рівночасно послідовники цієї школи не спромоглися пояснити історично-суспільного характеру походження релігії, не брали до уваги її емоційного аспекту, не змогли показати її історичну еволюцію.

Представники Преанімістичної теорії, Погоджуючись у цілому з тим, що анімістичні вірування могли виникнути так, як стверджував Тайлор, усе ж таки визнавали існування примітивніших, доанімістичних (преанімістичних) уявлень. На думку різних авторів, до виникнення віри в душу (духів) існувала єдина віра в магічну силу самої людини, віра в безособову таємничу силу, або уявлення про загальне уособлення природи, або віра в магічну діючу силу речей тощо.

Не обмежуючись тільки цими судженнями, деякі автори стверджували також, що в структурі релігії відіграють певну роль не лише уявлення й судження, а й емоції, афекти, імпульсивні й рефлексивні рухи; що самі уявлення з'явилися лише як осмислення афектів і дій.

Такими є загальні теоретично-концептуальні визначення сутності й походження релігії.

Похожие статьи




ВСТУП - Релігія як соціальний феномен

Предыдущая | Следующая