Вступ. Передумови реформації - Характеристика лютеранства і кальвінізму

Кінець XV--перша половина XVII cт. -- переломна епоха людської цивілізації, яку прийнято називати епохою переходу від Середньовіччя до Нового часу. Це був період, коли, з одного боку, відбувалися глибокі соціально-економічні й політичні зміни, що зумовили зародження буржуазних відносин у Європі, з іншого -- кардинальна духовна перебудова усього середньовічного суспільства.

На початку XVI ст. внаслідок удосконалення знарядь праці, розвитку виробничих сил, зростання продуктивності у промисловості й сільському господарстві Європа переживає економічне піднесення. Крім внутрішніх чинників, існує чимало зовнішніх: розширення торгівлі спричинює великі географічні відкриття, смугу завоювань, утворення колоній. У зв'язку з цим відбувається розвиток нових господарських галузей, прогрес у науці, техніці, військовій справі, зародження елементів світового ринку.

Важлива прикмета часу -- бурхливий розвиток міст. Вони стають не лише центрами політичного і культурного життя, а й зосередженням великих промислових підприємств (централізованих мануфактур) і капіталу. Велике майно накопичувалося і раніше -- у процесі розвитку товарно-грошових відносин. Однак саме у цей час виникає капітал як результат додаткової вартості. Його поява, поступове накопичення призвели до розвитку фінансових операцій, утворення банківської справи. А поряд з цим -- до розладу структури феодального суспільства, поглиблення станового розшарування, появи буржуазії та найманих робітників. Буржуазія, як засвідчує сам термін буржуа (від франц. -- мешканець міста, у середні віки ще -- бюргер), походила із заможного міського торговельного і ремісничого стану. У ході накопичення капіталу бюргерство поступово стало могутньою суспільною силою, носієм прогресивних економічних змін. Не випадково в його середовище вливається і чиновництво, і частина тогочасної інтелігенції та дворянства, яке стає на шлях капіталістичного підприємництва, і заможна верхівка вільного селянства.

Новостворені класи буржуа та робітників намагаються виробити свою ідеологію -- систему поглядів, понять, уявлень, ідей, через яку вони втілюють економічні, політичні, світоглядні прагнення. У Середньовіччі ідеологічні програми, як і все духовне життя суспільства, виступали, здебільшого, у формі релігійних учень.

Головною релігією в Західній Європі до початку XVI ст. був католицизм, на Сході Європи -- православ'я. І там, і там церква мала величезний політичний вплив, ставши невід'ємним елементом феодальної системи. Зосередивши значні земельні багатства, вона домінувала у політичному і духовному житті, чинячи тиск на державну владу. Іноді церква навіть користувалася більшими привілеями, ніж світська верхівка (зокрема в юридично-правовій сфері). Найміцніші позиції в усіх галузях життя мала католицька церква. У V ст. римські єпископи повністю заволоділи титулом глави церкви -- папи. Оголосивши себе спадкоємцями святого Петра (за католицьким вченням, перший римський єпископ), а папу -- намісником Христа на землі, вони стали незалежними церковними господарями у Римі, намагаючись поширити владу на всі регіони Європи. "У духовних справах всіма народами однаково керував Рим, і данина, сплачувана Риму, і незчисленне воїнство ченців, кліриків, нунціїв, легатів важким тягарем лягло на країни Європи, всі найважливіші державні акти повинні скріплюватися печаттю церкви. В усіх державах судовиробництво було архікатолицьким. Устави народів, їхні звичаї повинні були безумовно відступати перед наказами пап і рішенням церковних соборів".

Внаслідок зазіхань на вселенську теократичну владу, папство, з одного боку, вступає у політичну суперечність із світськими князями, а також "всюди викликає проти себе опозицію національну, державну, станову, інтелектуальну і моральну, релігійний протест і бажання реформи"

У Західній Європі всесилля католицької церкви пов'язувалося і з феодальною роздробленістю, існуванням значної кількості малих князівств, пануванням Священної Римської імперії -- державно-церковного утворення, до якого у X-XIII ст. входили Німеччина, частина Італії, Швейцарія, Нідерланди, Бургундське королівство, землі полабських слов'ян, Чехія. Духовним, як і світським главою утворення, що грунтувалося на насильстві та національному гнобленні, вважався імператор. Але папський престол постійно виборював у нього цю прерогативу.

У пізньому Середньовіччі радикально змінюється не лише економічна, а й політична ситуація у Західній Європі. Економічний розквіт створює сприятливі умови для зміцнення окремих князівств, формування централізованих держав. Пробуджується національна свідомість європейських народів, і в цьому, по суті, співпадають інтереси всіх соціальних станів. Ще у Х ст. внаслідок появи міст і зародження передової міської культури в Європі з'являються єресі, що висловлюють протест, переважно низів, проти феодальних відносин і усталеної релігійної думки. У XI-XIII ст. виникають масові єретичні рухи, наприклад, арнольдистів у Італії, які вимагали позбавлення духовенства політичної влади і створення світського республіканського уряду. Високого рівня досягло вчення катарів та альбігойців у Франції, що продовжило єресь болгарських Богомілів (X-XI ст.). Їхні послідовники стверджували наявність двох начал у світі -- добра і зла, які перебувають у постійній боротьбі. В образі зла виступала феодальна церква, добра -- істинні віруючі, носії справжньої духовності й моралі. Єретики відкидали твори отців церкви та ієрархію духовних чинів, яких звинувачували у розпусті, бездуховності, відданості мамоні, владі. На основі раціонального аналізу християнського вчення вони заперечували більшість церковних таїнств, ікони, культ святих, не визнавали феодального суду, військової служби, смертної кари. З виступом проти середньовічної церкви була пов'язана й проповідь вальденсів -- передпротестантського єретичного руху, започаткованого у XII ст. на півдні Франції, поширеного згодом, через жорстокі переслідування, у Німеччині, Чехії, Богемії (де отримали ще назву пікардів), Польщі (у Франції та Італії існують донині). Їхнє вчення визнавало Христа єдиним посередником між Богом і людиною, вимагало хрещення дорослих за вірою, вільного читання Біблії (вальденсам належить один із перших перекладів біблійних текстів національною мовою -- так званий Провансальський переклад 1175 р.) та мирської проповіді, символічного тлумачення таїнств (сповідували лише хрещення та євхаристію), заперечувало церковну обрядовість, пости, чернецтво. Ці погляди взяли на озброєння ідеологи народних повстань, антифеодальних виступів (Дольчіно, Уотт Тайлер) і водночас готували грунт для вчення перших європейських реформаторів -- Джона Вікліфа та Яна Гуса.

Похожие статьи




Вступ. Передумови реформації - Характеристика лютеранства і кальвінізму

Предыдущая | Следующая