ВСТУП - Диспут про з'ясування дієвості індульгенцій

31 жовтня 1517 року монах ордену августинців, професор філософії і теології університету Віттенберга Мартін Лютер обнародував текст з 95-а тезами про індульгенцію, в котрих виступив проти пов'язаних з нею фінансових зловживань. Вони дуже швидко поширилися по всій Німеччині, що, фактично, стало початком протестантської Реформації.

Папа римський Лев X ввів практику індульгенцій 18 жовтня 1517 році з метою збирання коштів на будівництво собору святого Петра в Римі. Невдоволення практикою індульгенцій спостерігалось і раніше, але на початку осені Лютер отримав достовірні і детальні дані про сумнівні методи проповідника Йоганна Тецеля, котрий, роз'їжджаючи по князівству Бранденбурзькому, обіцяв віруючим за певну плату відпущення гріхів. Суми, отримані таким чином мали ніби-то піти на будівництво собору св. Петра в Римі, а насправді використовувались майнцським архієпископом і князем Альбрехтом II для виплати своїх власних боргів фінансовому дому Фуггерів. У жовтні Лютер роздобув екземпляр інструкції, на підставі котрої Тецель виконував свої дії, і ще раз пересвідчився у зловживаннях при торгівлі індульгенціями.

Свій протест Лютер виразив досить емоційно, прибивши 31 жовтня текст зі своїми тезами до дверей собору у Віттенберзі (ця історична легенда залишається спірною) і розіславши їх копії своїм друзям в Бранденбург, Нюрнберг і Ерфурт. В них він стверджував, зокрема, що гріхи відпускає не Папа римський, а сам Господь, що покаяння здійснюється не в акті таїнства, а триває все життя і у Папи немає ніяких особливих прав відпускати гріхи.

До початку 1518 року вони стали відомі всій Німеччині як на латині, так і в німецькому перекладі. У своїх тезах Лютер виступив не проти самого відпущення гріхів та індульгенцій як таких, а проти зловживань при їх продажу; він нагадував, що, згідно канонічному праву, відпускати гріхи і звільняти віруючих від покарання може лише Папа римський. Протест Лютера проти внесенння світських елементів у католицьке віровчення знайшов широкий відгук у християн і поступово переріс у політичну проблему.

У січні 1521 року папа римський Лев X, побоюючись, що вчення Лютера підірве устої церкви і поставить під сумнів верховенство папи у християнському світі, піддав Лютера анафемі. У 1521 році Лютеру на засіданні рейхстагу у Вормсі було надано можливість зректися своїх поглядів, але він ще раз обгрунтував їх, завершивши словами: "На цьому я стою і не можу інакше". У відповідь рейхстаг заборонив поширення та читання творів Лютера, а імператор Священної Римської імперії видав едикт про арешт Лютера. Але він так і не був виконанний завдяки саксонському курфюсту Фрідріху Мудрому, котрий взяв Лютера під свій захист у замку Вартбург.

Похожие статьи




ВСТУП - Диспут про з'ясування дієвості індульгенцій

Предыдущая | Следующая