Вільнодумство давнього світу - Вільнодумство в релігії

На перших етапах становлення людства вільнодумст-во формувалося стихійно. Тому воно було здебільшого фра-гментарним, сповненим сумнівів із багатьма застережен-нями, не завжди переконливим. Перші його вияви можна зустріти вже у єгипетських ("Пісня арфіста", "Бесіда зне-віреного зі своїм духом") та вавилонських ("Діалог пана і раба про сенс життя") творах.

Найбільшого розвитку вільна думка набуває у Давніх Греції та Римі. Вона пов'язана у першу чергу з іменами античних філософів: Ксенофана (567--470 до н. е.), для якого Бог -- це світ у всій його цілісності; Карнеада (приблизно 214--129 до н. є.) -- творця версії теорії ймовір-ності (пробабілізму); Демокріта (приблизно 460--371 до н. е.); Епікура (342--271 до н. є.) та Тіта Лукреція Кара (приблизно 99--55 до н. е.).

Праці Демокріта з фізики, етики, математики, музики, риторики, астрономії були своєрідною енциклопедією пізнан-ня того часу. Як автор атомістичної концепції світу, він надав античному мисленню якісно нового розуміння безкі-нечності, незнищуваності і нестворюваності Всесвіту, пере-конаності в існуванні різноманітних світів, що виникають і гинуть. Атоми -- первинну основу всього сущого -- мис-литель розглядав як неподільні, без'якісні, вічні. Водночас філософ учив, що вони розрізняються за формою, величи-ною і положенням у просторі. Рух атомів у порожнечі, на його думку, є природною об'єктивною реальністю. Розви-ток Всесвіту, порядок -- все детерміновано механічним ру-хом атомів. Тому в системі світобачення Демокріта немає випадковості, все підпорядковане чіткій необхідності. Ро-зуміння Демокрітом причинності як абсолютної необхід-ності не мало нічого спільного з телеологією.

Демокріт особливого значення надавав чуттєвому рів-ню пізнання, хоча це не завадило йому підкреслювати роль раціональності, завдяки якій, на думку мислителя, можна підійти до пізнання "істинної сутності" атомів, відкриття причинно-наслідкових зв'язків. Він був одним із перших, хто дійшов висновку, що "божественні справи" людей є результатом дії їхнього розуму.

Атомістична система Демокріта стала теоретичною ос-новою вчення Епікура -- найвидатнішого мислителя ел-ліністичного періоду. Він доповнював і розвивав систему світобачення свого знаменитого попередника, присвятив-ши фізиці -- вченню про природу -- трактат "Про при-роду" (37 книг). Епікур поділяв точку зору Демокріта на Всесвіт як комбінацію порожнечі й атомів. Але якщо Де-мокріт характеризував атоми за величиною, формою і по-ложенням у просторі, то Епікур приписував їм ще й вагу. На відміну від Демокріта, який був переконаний, що ато-ми рухаються лише по прямій, Епікур допускав та визна-вав закономірним і непрямолінійний рух. Демокріт від-кидав об'єктивне існування випадковості, що неодмінно призводило до фаталізму. Епікур заперечував абсолютність необхідності, визнаючи і випадковість, а значить, можли-вість нічим не зумовлених явищ та подій.

Основним джерелом виникнення та існування релігії Епікур вважав страх смерті, забобони і незнання законів розвитку природи. Подолати цей страх допомагає пізнан-ня природи. Філософ не заперечував існування богів, які, на його думку, живуть на "міжсвітових" просторах і не втручаються у долі людей.

Вчення Демокріта і Епікура отримало свій подальший розвиток у творчості давньоримського поета, філософа Ті-та Лукреція Кара -- автора філософської поеми "Про при-роду речей" -- енциклопедії наукових знань античності. У ній автор намагається дати цілісну картину світу, пока-зати закономірності явищ природи, виходячи з позицій атомістичної механіки, пояснити природний шлях виник-нення суспільства, релігії. Засобом досягнення щастя Лу-крецій вважав пізнання.

Вільнодумство мало свій вияв і в Давній Індії (школи локаята, вайшешика) та Давньому Китаї (Лао-цзи, Цзоу Янь). Але у цих країнах воно характеризувалося фрагме-нтарністю, іноді світоглядною непослідовністю, а тому не мало такого широкого розвою, як в античній культурі.

Похожие статьи




Вільнодумство давнього світу - Вільнодумство в релігії

Предыдущая | Следующая