СВОБОДА СОВІСТІ ЯК ФОРМА ЗАПОБІГАННЯ І ВИРІШЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ КОНФЛІКТІВ НА РЕЛІГІЙНОМУ ГРУНТІ - Основи релігієзнавства

Багато кращих умів людства давно замислювалися над тим, як запобігти насильства над особою, соціальних конфліктів, що виникають на релігійному грунті. Вирішення цієї складної проблеми прийшло не зразу. Видатніший соціаліст-утопіст ХVІ ст. Т. Мор у своїй книзі "Утопія", мабуть, один з перших висловлює ідею свободи совісті і виборності священників. В своїх "Дослідах" філософ-гуманіст епохи Відродження М. Монтень засуджує релігійний фанатизм і відстоює принцип повної терпимості у питаннях віри. Ці ідеї розвинули далі Б. Спіноза, Монтекс'є, П. Беаль і інші.

Спіноза і Монтекс'є вважали, що релігійна віра - справа кожного громадянина, бо вона відноситься до думки, свободу якої держава повинна дозволяти. Аргументуючи необхідність свободи совісті, Дж. Локк писав: "Свобода совісті є природне право людини і ніхто не може примушувати у питаннях релігії законом або силою" Локк Дж. Избранные философские произведения в двух томах, т.1,- М.: 1960,с.145-147.

В той же час і Спіноза і Локк розуміли свободу совісті як свободу віротерпимості. Ця свобода не розповсюджувалася на атеїстів-безбожників. Французькі просвітителі ХVІІІ ст. в цьому відношенні пішли далі. Вони стали тлумачити свободу совісті не просто як рівність усіх релігій перед законом, але і як свободу не визнавати ніякої релігії, свободу невір'я. Атеїсти, вважав Гольбах, також як і віруючи, повинні мати всі громадянські права, мати доступ до вищих державних посад. Подібно до того, як церква з благословення властей відкрито веде релігійну роботу у масах, атеїсти також повинні мати право вести просвітницьку роботу серед населення і тим самим підривати релігійний фанатизм.

Французькі просвітителі справедливо вважали, що пануюча церква і феодальне суспільство, уклавши між собою угоду, добровільно ніколи не підуть на введення релігійної терпимості і свободи пропаганди атеїзму. Тому єдиною гарантією свободи совісті вони вважали відокремлення церкви від держави. "Ми ніколи не поставимо питання на належну основу, - писав Дідро у статті "Терпимість",- якщо не відокремимо спочатку державу від церкви і священників від уряду" Цит. по: Момджан Х. Н. Філософія Гельвеция. - М.: АНСССР, 1956, с.206.. Однією з неодмінних умов здійснення свободи совісті французькі просвітителі вважали відокремлення школи від церкви, усунення духовенства від керівництва школами і передачу їх до ведення держави. Вони пропонували закрити богословські факультети, скасувати викладення релігії у школах, і ввести такі предмети, які відкривали б учням дійсні закони природи і вчили основним моральним нормам.

Таким чином, свобода совісті розумілася французькими просвітителями ХVІІІ ст. як гарантоване за допомогою відокремлення церкви від держави і школи від церкви право кожного громадянина вірити в любу релігію або не вірити в ніяку, бути атеїстом. Це розуміння свободи совісті стало програмним принципом великої французької революції ХVІІІ ст. і багатьох наступних за нею революцій і демократичних суспільно-політичних рухів.

Похожие статьи




СВОБОДА СОВІСТІ ЯК ФОРМА ЗАПОБІГАННЯ І ВИРІШЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ КОНФЛІКТІВ НА РЕЛІГІЙНОМУ ГРУНТІ - Основи релігієзнавства

Предыдущая | Следующая