Соціальні функції релігії - Християнська релігія

Релігія є невід'ємним елементом суспільного життя, важливим чинником суспільних відносин. її місце і роль у соціальній системі визначають і функції релігії в суспільному житті. Зрештою, релігія як соціальний феномен самовиражається через свої функції.

Функції релігії -- способи, рівень, напрями впливу релігії на соціум, його структурні елементи, особистість.

Функції релігії тісно пов'язані із структурою релігії, кожен елемент якої визначає їх специфіку, дають змогу глибше пізнати її особливості, вплив на соціум. Вони виявляють себе явно чи приховано, постійно чи тільки на певних етапах історії, виражаючи можливості релігії та її роль у суспільстві. Якщо функції релігії окреслюють і характеризують форми, способи, напрями, рівень впливу релігії в суспільстві, то роль релігії є наслідком реалізації релігією своїх функцій.

Релігія задовольняє різноманітні потреби людини, але жоден із соціальних феноменів не здатен замінити її. Функції релігії в суспільстві різноманітні та визначаються багатьма чинниками: історичними, національно-етнічними, політичними, соціально економічними тощо.

Функції релігії в суспільстві можна умовно розділити на Загальні соціальні функції та Функції релігійних організацій.

Загальні соціальні функції релігії в суспільстві: світоглядна, інтегративна, комунікативна, регулятивна, ілюзорно-компенсаторна тощо.

Світоглядна функція -- це виконання релігією визначника ціннісної орієнтації особи, ролі певного світорозуміння, світовідчуття, світовідношення. Релігія як світогляд дає віруючому певну інтегративну суму знань, набір символів, понять, цінностей, ідеалів, у межах яких особа мотивує своє ставлення до світу, місце в суспільстві, вирішує питання сенсу свого існування. Релігійний світогляд -- це духовно-практичне перетворення світу відповідно до ідеалів, намагань і потреб віруючого. Це особлива форма мислення й пізнання світу, що реалізується в поведінці та стосунках віруючих, діяльності церков. За обсягом релігійний світогляд є універсальним, оскільки дає відповідь на найрізноманітніші питання буття.

Інтегративна функція -- здатність релігії бути засобом ідейного об'єднання, згуртування мас, індивідів та інститутів, спільністю єдиної віри, догм, сповідання. Інтегративна функція релігії -- конкретно-історична. За одних історичних умов віросповідання може об'єднувати, за інших -- виконувати дезінтегративну роль, послабляти стабільність, усталеність окремих соціальних груп та інститутів або суспільства взагалі. Виявляється вона всередині конфесій на рівні соціальної спільності, через діяльність церкви та індивідів.

Розглядаючи інтегративну функцію релігії, необхідно розрізняти її виявлення всередині певної конфесії та стосовно до суспільної системи взагалі, через діяльність релігійних інститутів і церкви як певних "систем організаційних структур і поведінку окремих індивідів чи віруючих.

Релігійна інтеграція за ознакою єдиного віросповідання може, зокрема, виступати соціальним ішаком, "міткою", за допомогою яких віруючий співвідносить себе зі спільністю. Тобто, через релігію особа включає себе в окрему соціальну групу, ідентифікує себе зі нею. Вона може усвідомлювати і визнавати себе, наприклад, християнином, мусульманином, буддистом тощо. Ця релігійна ідентифікація може мати не лише індивідуальний, а й ширший характер, поєднуватися з усвідомленням етнічної чи національної належності. Так, стало прийнятим і традиційним ототожнення татар із мусульманами, французів із католиками, греків із православними.

Комунікативна функція - це виконання релігією різноманітних зв'язків між віруючими, засіб їхнього спілкування в межах єдиного віросповідання. Вона є похідною від інтегративної функції та дозволяє віруючим у такий спосіб установити господарсько-побутові, сімейні та інші зв'язки на основі єдиного віросповідання.

Комунікативна функція релігії має різний ступі мі. вияву її окремі історичні епохи, що обумовлено відмінністю в рівнях і характері об'єктивно існуючих економічний, культурних та інших зв'язків між окремими країнами і народами.

Взагалі, віросповідна єдність і відповідне установлення внутрівіросповідних зв'язків можуть стати основою формування, наприклад, етноконфесійних груп чи інших соціальних спільнот, певних відносин між відобособленими соціальними системами. І навпаки, процес установлення міждержавних і міжнаціональних зв'язків, спілкування між індивідами може стати основою єдності віросповідання. На грунті єдності віросповідання може здійснюватись і своєрідний процес взаємопроникнення та взаємовпливу культур різних народів. Наприклад, християнізація Київської Русі послужила формальною основою розширення економічних Відносин із Візантією та сприйняття через християнство досягнень візантійської культури. Власне, тут християнство, як і інші релігії, було не творцем чи носієм культури, а служило своєрідним трансляційним каналом здійснення процесу обміну культурними цінностями.

Регулятивна функція -- це здатність релігії бути засобом регулювання поведінки людей, визначення певного типу (стереотипу) їхньої поведінки завдяки наявності в релігії певної системи норм і правил. Релігійне регулювання здійснюється насамперед у культовій діяльності через систему різноманітних заборон і настанов, що їх віруючі мають виконувати обов'язково. Своєю чергою, релігійні правила й настанови, поєднуючись із життєво-буденними нормами, звичаями і традиціями, створюють своєрідний комплекс правил і норм, виконання яких є неодмінним у найрізноманітніших сферах життя. Слід також зазначити, що релігійне регулювання проникає в усі соціальні сфери, нерідко заступаючи інші види регулювання (правові, моральні), навіть намагається регулювати найпотаємніші та найінтимніші стосунки між людьми.

Ілюзорно-компенсаторна функція -- здатність релігії ілюзорно відтворювати належні соціальні відносини, в яких людина почувається вільною і щасливою. Так, соціальну нерівність, а надто в сучасному суспільстві, релігія долає в "рівності перед Богом", "братстві Христовому" та ін. На рівні індивідуальної психології ця функція виявляється як ілюзорне вирішення об'єктивного протиріччя в суспільстві, як утіха від безсилля людини в реальному житті. Справді, релігія надає людині емоційну втіху перед станом невизначеності, невпевненості, страждань, насилля тощо. Релігія, забезпечуючи емоційну підтримку людині, допомагає звести до мінімуму незадоволення та розчарування.

Певні соціальні функції виконує, зокрема, релігійна культова діяльність (релігійні обряди, засоби культу та ін.). Основна функція релігійного кульгу це відновлення, зміцнення й посилення релігійних ідей та уявлень. Релігійний культ виконує також психологічно-терапевтичну функцію, тобто виступає засобом психологічного впливу на особу (оживляє та підігріває настрій віруючих, формує у свідомості систему релігійних почуттів та емоцій, допомагає зняти психічний конфлікт або стрес тощо).

Релігійний культ виконує також естетичну функцію, тобто за допомогою використання різноманітних видів і жанрів мистецтва задовольняє естетичні потреби віруючих, формує естетичні почуття, сприйняття та ідеали.

Компенсаційна функція. Вона є своєрідною реакцією на різноманітні переживання людини, забезпечуючи процес розв'язання в трансцендентному вимірі життєво важливих суперечностей і проблем людського буття. Релігія психологічно компенсує обмеженість, безсилля, залежність людей від об'єктивних умов існування, наповнює змістом сенс їхнього життя, впливає на ціннісні орієнтації, систему ідеалів, цілеспрямування.

Терапевтична, втішальна функції. Вони тісно пов'язані з компенсаційною, оскільки забезпечують зняття психологічної напруги, відчуття невизначеності й тривоги на індивідуальному рівні, збереження внутрішньої рівноваги, душевного спокою, емоційного, соціального оптимізму. Забезпечується вона внаслідок спілкування між віруючими, між віруючими і священнослужителями в процесі культових церемоній тощо.

Дезінтегруюча функція. Суть її полягає в тому, що, об'єднавшись на основі певного віровчення, культу, групи людей протиставляють себе іншим соціальним утворенням, в основі яких перебувають інші віросповідання. Це може бути джерелом конфлікту між представниками різних віросповідань, конфесій. Часто такі конфлікти свідомо провокуються, оскільки вони сприяють зміцненню релігійних груп, посиленню авторитету їх лідерів.

Існують конфлікти і всередині релігійних об'єднань, наприклад, між консерваторами і реформаторами. Нерідко вони стають передумовою церковних, конфесійних розколів, виникнення сектантських утворень. Часто в основі релігійних конфліктів фігурують політичні, економічні інтереси. Нерідко під релігійними лозунгами розгортаються соціальні конфлікти.

Конфлікти, які відігравали дезінтегруючу роль, не обминули жодної із церков, конфесій. Найпомітнішими були розкол у християнстві, що призвів у 1054 р. до розділення його на православ'я і католицизм, реформація в католицизмі (XVI--XVII ст.), рух старообрядництва в Руській православній церкві (XVII ст.), перипетії, пов'язані з утворенням та функціонуванням греко-католицької церкви в Україні та ін.

Культуроформуюча функція. Реалізується вона у впливі релігії на розвиток писемності, книгодрукування, малярства, музики, архітектури, збереження цінностей релігійної культури, нагромадження і трансформацію культурного досвіду. Все це відчутно впливає на формування і розвиток естетичних цінностей, на етичні традиції віруючих, суспільства.

Легітимуюча (лат. legitimus -- законний, узаконений) Функція. Виявляється вона в узаконенні певних суспільних порядків, державних інститутів, політичних, правових відносин, норм чи визнанні їх неправомірними.

Певні функції в суспільстві виконують релігійні громади та організації, які діють у межах однієї держави та складовою системи історично утворених соціальних інститутів, закладів та організацій. Окремі з них такі:

Богослужбова функція -- задоволення релігійних потреб віруючих через проведення проповідей, обрядів, ритуалів і церемоній культу духовенством Будь-яка релігія має певну систему богослужіння, яке охоплює своїм впливом усю життєдіяльність віруючого, приписує йому певний порядок поведінки та дій. Врешті-решт, метою богослужіння є впровадження в маси релігійних вчень і моралі, соціально вагомих ідеологем. Безпосередня участь віруючих у богослужінні є вимогою всіх церков;

Місіонерська функція -- поширення за допомогою місіонерів (священиків) віровчення, запровадження чи захист релігії серед населення. Вона здійснюється як серед іновірців, так і серед невіруючих. Будь-яка церква активно пропагує своє віровчення, щоби залучити нових адептів віри. Здійснюється воно різними методами чи формами, поєднуючись інколи з благодійною та просвітницькою діяльністю. У минулому вдавалися навіть до адміністративно-насильницьких методів (приміром, насильницьке залучення до католицької церкви народів Африки та Америки у XVII--XVІІI ст.; використання грошової винагороди чи майна для залучення до Російської православної церкви народностей Поволжя -- мордви, чувашів, Марійців у XVIII ст.). Водночас слід відзначити, що місіонерство мало певні позитивні наслідки, оскільки місіонери разом з ідеями віровчення несли інший спосіб життя і стиль мислення, прогресивнішу політику й культуру (скажімо, прихід місіонерів-християн із Греції до Київської Русі і позитивно вплинув на розвиток писемності, літератури, храмове будівництво у слов'ян). Часто місіонери демонстрували в історії взірці мужності, високої моральності, чим викликали людську повагу;

Пропагандистська (ідеологічна) функція -- розповсюдження за допомогою радіо, телебачення, газет і журналів, кіно й театру тощо релігійних парадигм та віровчень. Сучасні церкви володіють відповідними трансляційними каналами ідеологічного впливу на людей, сучасною системою засобів масової пропаганди, переслідуючи мету ввійти в кожний дім, стати елементом традиційного способу життя. Намагаючись поширити вплив релігії, церква часто здійснює богослужіння та читання проповідей у громадських місцях (стадіони, палаци спорту, клуби тощо);

Політична функція -- це діяльність церкви чи священнослужителів, а також релігійних організацій у політичному житті країни, в управлінні державою, у створенні клерикальних і релігійно-політичних партій, організацій та союзів. В історичній ретроспективі політична функція релігійних організацій виявлялась у безпосередній участі церкви в політичних процесах держави, у здійсненні державних функцій у суспільстві тощо. Через проповідь, через слово священика до свідомості віруючих доводилася певна політична інформація (про початок війни, встановлення миру, смерть монарха, народження престолонаслідника тощо). Держава часом використовувала церкву як засіб контролю за політичною благонадійністю людей, поліцейського нагляду, політичного виховання людей. Так, на Русі цар Петро І офіційно запровадив поліцейське покарання за відмову від сповіді, а водночас зобов'язав священиків доповідати про політичну крамолу, висловлену під час тайни сповіді. В наші дні також існує проникнення церкви в соціально-політичне життя суспільства, завдяки впливові створених політичних партій, масових релігійних молодіжних, жіночих організацій, клерикальних утворень. Помітний плив на політичну свідомість суспільства чинять, зокрема, соціально-політичні доктрини церкви;

Господарсько-економічна функція. Знаходить прояв у веденні господарства, виробничій діяльності з випуску культових предметів і сільськогосподарської продукції для внутрішніх потреб, провадженні реставраційно-будівельних робіт тощо. Майже всі релігійні організації та церкви, маючи власність і право юридичної особи, виконують цю функцію, яка є необхідною для їхнього існування. Частину прибутку від цієї діяльності церква використовує для благодійності, дня допомоги знедоленим і бідним;

Благодійна функція. Здійснюється через систему матеріальної допомоги різноманітним громадським організаціям та установам. Це -- надання різними установами грошової допомоги, майна й матеріальних цінностей жертвам стихійного лиха, а також на збереження й відбудову пам'яток культури та історії. Церковна благодійність є важливим додатком до вирішення складних соціально-культурних проблем у суспільстві;

Філантропічна функція Дуже подібна до благодійної та здійснюється за допомогою безпосереднього, коштом церкви, утримання притулків для сиріт; кволих і жебраків, лікарень для бідних, дитячих закладів, а також надання їм безпосередньої допомоги за участю віруючих певного фаху. Виявляється ця функція інколи у вигляді руху милосердя. Філантропічна діяльність, властива церквам упродовж усієї історії їхнього існування, особливо активно виявлялась у тяжкі часи лихоліття (стихійні лиха, голод, неврожаї тощо). Так, у Йосипо-Волоколамському монастирі на Русі в XVI ст. під час голоду постійно харчувалися 400-500 голодних, а на трапезу збиралися 600-700 осіб. Католицький монастир у м. Клюні (Франція) харчував в окремі роки до 17 тис. бідняків. У голодні та неврожайні роки церква влаштовувала роздачу харчів, позичала селянам зерно тощо. Особливого значення набуває благодійна й філантропічна функція діяльності церкви у слаборозвинених і відсталих у культурному відношенні країнах. Різноманітні релігійні організації насправді витрачають певні кошти на соціальний розвиток цих країн, тому церковна благодійність певною мірою сприяє підвищенню загальнокультурного рівня населення, покращенню медичного обслуговування, подоланню неграмотності. Безперечним є те, що серед духовенства, яке працює добровільно в цих країнах, часто в тяжких умовах, є чимало людей чесних, налаштованих на щиру допомогу народам відсталих країн. Церковна благодійність є частиною загальної благодійної діяльності в державі, а тому може регулюватися відповідним законодавством;

Просвітницька функція Полягає в поширенні церквою чи її організаціями певної суми знань про історію чи культуру, мораль і т. ін. Вона проявляється:

    1) в діяльності з підготовки кадрів духовенства у відповідних навчальних закладах (академії, семінарії, курси); 2) у здійсненні релігійної освіти віруючих та невіруючих (недільні школи, церковні школи), викладанні релігії в загальноосвітніх закладах; 3) в утриманні загальноосвітніх і вищих навчальних закладів; 4) у вихованні людей за допомогою видання і розповсюдження релігійно-повчальної літератури; 5) у діяльності в напрямку історичного просвітництва -- проведенні святкування різноманітних церковно-історичних дат і подій; 6) у діяльності з передавання вищого рівня культури відсталим народам через місіонерську діяльність;

Збереження національної культури й мови. Проявляється в різноманітних напрямках:

    1) через підтримку та збереження національних традицій і звичаїв, національної мови й культури, етнічної психології, з широким використанням їх у богослужінні та культовій діяльності; 2) засобами безпосереднього впливу на національно-етнічні відносини, міжнаціональні конфлікти й національно-визвольну боротьбу, підтримки національного відродження країни.

Так, примусове розселення вірмен по світу в XIX ст. об'єктивно визначило Вірмено-григоріанську церкву єдиним етноінтегративним інститутом народу, що сприяло збереженню мови та культури;

Нормотворча функція - Створення норм і правил, що допомагають церкві здійснювати своє панування, контролювати поведінку віруючих і створювати відповідну церковну структуру. Практично втілюється в написанні статутів церкви, інструкцій для священиків тощо.

Такі загалом функції та роль релігії в суспільстві. Вони, ясна річ, історично змінювалися, залежали від установленого політичного ладу країни та інших чинників. Але церква як об'єктивно існуючий соціальний інститут неминуче знаходила гідне місце в структурі соціальних відносин.

Похожие статьи




Соціальні функції релігії - Християнська релігія

Предыдущая | Следующая