Розвиток українського вільнодумства. - Розвиток українського вільнодумства. Основні теорії та течії вільнодумства

Вияви вільнодумства на українському грунті зустрі-чаються вже в києво-руській духовності, де панував культ слова, книжності та мала місце тенденція до інтелектуалі-зму. Акцентування ролі розуму на шляху осягнення бо-жественної істини помітно у "Слові про Закон і Благо-дать" Іларіона Київського, у "Посланні митрополита Ни-кифора", у творчості Климента Смолятича, Кирила Туров-ського та ін.

Поширенню ідей вільнодумства в Україні сприяла ді-яльність гуртка київських книжників, які в 70-ті роки XV ст. перекладають давньою українською мовою низку найвідоміших надбань арабо-європейської духовної куль-тури науково-енциклопедичного характеру. Це, зокрема, книги "Арістотелеві врата, або Тайная Тайних", "Логіка Авбасафа", або "Київська логіка", "Шестокрил", "Космо-графія", де обстоюється культ розуму. їх поширення спри-яло секуляризації в Україні науки та філософії.

Помітний слід в українському вільнодумстві полиши-ли українські гуманісти XV--XVII ст., у світогляді яких чільне місце посідала людина, яка розглядалася як части-на природи, що має право на задоволення власних земних потреб. Вони проголосили ідею свободи особи, її гідності, поширювали ідеали соціальної справедливості тощо.

Серед них -- відомий український вчений, доктор фі-лософії, медицини та вільних мистецтв, вихованець Болон-ського і професор кількох інших європейських універси-тетів Юрій Дрогобич (1450--1494). Завдяки своїм пра-цям із медицини, астрономії, географії він був відомий в Італії, Франції, Німеччині, Угорщині. Уперше в історії на-уки цей учений навів географічні координати міст Львова, Дрогобича, Феодосії, Москви та дав опис деяких вірусних захворювань. Дрогобич стояв на позиціях грунтовного вивчення закономірностей природи та вірив у здатність людини їх пізнати.

Та все ж найвизначнішою постаттю в українській куль-турі доби Відродження був Станіслав Оріховський-Рок-солан (1513--1566), якого у свій час західноєвропейці на-зивали "українським (русинським) Демосфеном" та "су-часним Цицероном". Визнаючи людину "досконалим витвором природи" (тобто відходячи від звичного для то-го часу переконання, що вона є справою Всевишнього), він вважав, що всі помисли людини в земному житті мають спрямовуватися на сходження до Бога. При цьому від неї самої залежить, стане вона гідною свого високого призна-чення чи перетвориться на "огидну й нікчемну тварину". Оріховський-Роксолан твердив, що індивід може зрівнятися з Богом лише завдяки вдосконаленню власного розуму. Одним із перших у європейській філософській думці він почав заперечувати божественне походження влади і держави, опираючись на теорію природного права. Історич-ний поступ мислитель пов'язував із розвитком освіти та правильним вихованням.

На українське вільнодумство значний вплив мали твор-чі доробки представника неоплатонічної філософії Кирила Ставровецького (помер у 1646), який поділяв світ на види-мий і невидимий. Перший, на його думку, складається з чо-тирьох елементів, де кожному відведено своє місце: в центрі -- Земля, біля Землі -- вода, навколо -- повітря, а зовнішню сферу займає вогонь. Із цих елементів утворено усі живі істоти. Малий світ -- людина. її тіло складається з чотирьох елементів видимого світу, а безсмертна і невидима душа живе у тілі, як Бог у світі. Як у небі живе Бог, так у горішній частині людини живе розум -- невидимий, само-владний, безсмертний, вічний. Психічне життя людини та-кож подвійне, бо її здатність виявляти волю, радість, любов, пам'ять та ін. підпорядковано розуму. Ці думки Ставрове-цького набудуть подальшого розвитку у працях пізніших українських мислителів, особливо українського філософа, поета, просвітника Григорія Сковороди (1722--1794).

Отже, українське вільнодумство зароджувалось і роз-вивалось у єдиному контексті із західноєвропейською ду-мкою, мало з нею спільні проблеми і особливості.

Похожие статьи




Розвиток українського вільнодумства. - Розвиток українського вільнодумства. Основні теорії та течії вільнодумства

Предыдущая | Следующая