Роди молитви - Характеристика, роди і види молитви

Молитва прослави.

"Усі народи, що створив Ти їх прийдуть, поклоняться, о Господи, перед Тобою і прославлятимуть Твоє ім'я".

Оповідає старо - юдейська легенда, що коли Господь Бог сотворив світ, але ще не було людини, тоді Він запитав Ангелів, що вони думають про все, чого Він доконав. Тоді один Ангел каже: "Боже, Твої діла великі, чудні й дивні, але тут ще одного бракує. Треба, щоб у всесвіті лунав сильний, ясний, дзвінкий голос, що всюди й завжди, вдень та вночі, голосив би пісню слави і прослави Творцеві за всю його доброту". Інші Ангели виказали ту саму думку. На те Господь Бог:

"Ваша заввага слушна так, я сотворю велике створіння і дам йому світлий розум, щоб він пізнавав мої великі діла і за те славив мене".

І сотворив Господь Бог чоловіка й наділив його бистрим розумом.

Господь Бог хоче нашої молитви. І людина, як Боже створіння, зобов'язана молитися бо молитва лучить її з Богом. На першому місці стоїть тут молитва прослави Творця.

Вистане станути серед природи і глянути накруги себе, щоб збудився в нас подив і питання: Звідкілля ж усе це взялося? Наївно дехто каже, що матерія сама від себе постала зі співа і різних сил природи. Чи малюнок сам від себе малюється? Чи хата сама будується? Чи тварини самі себе створили? Бачачи лад у природі приходимо до висновку, що той, хто створив її, мусить сам бути розумом всесильним; подивляючи красу світу, бачимо чудового Творця, бо краса - це його прикмета, а його твір - його "ікона", відмітка його краси.

Усвідомлюючи, що ввесь світ створений для нас, для всіх людей, щоб ми користали з нього - як не дійти до переконання, що ж той, хто створив усе для нас є добрий, і ласкавий, і повний любови. Ось причини прославляти нашого Господа, Творця неба і землі. Так находять молитву поети і так вони своїми поезіями моляться. Нагадаймо Шевченка:

"Уже прокликали до гаю,

А я собі у бур'яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!"

"мені тринадцятий минало".

Мало того. Нагадаймо, як сьогодні ми встали вранці, головне коли ж прокинулися не лінивими, а повними енергії до якогось доброго діла. Бог дарував нам ще один день творчого життя! Тому що Він цього хоче, ми ічнуємо, і це підсвідомо, відчуваємо. Є мільйони творінь на землі, і перед нами було їх багато, і все нові особи і речі починають своє існування, але ми - кожний і кожна з нас - маємо особливе місце в бажаному серці. Хвалебна молитва зобов'язує людину подвійно: раз - з огляду на її саму, другий раз - з огляду на матеріальний світ, речником якого вона є перед Богом.

Як кожне Боже створіння, людина повинна обертатися до Бога, уподібнюючись до Нього і відтінюючи у своєму розвитку риси Божої досконалості, що їх Творець зібрав у її природі. Це перше підставове поширення хвали Богові, яке й нерозумні створіння виконують несвідомо, розвиваючи у собі Божі елементи, котрі є істотними складниками їхньої природи.

Людина, як істота, обдарована елементами Духа, а значить, розумна та вільна, повинна цю хвалу поширювати свідомо, так керуючи діяльністю всіх своїх здатностей, щоб наближатися до Бога щораз ближче і через те щораз дужче випромінювати хвалу на честь Творця. На те нам даний язик, - каже Св. Єронім, - "щоб ми Бога славили".

Тож найбільш совершенна, досконала й Богові наймиліша молитва це молитва прослави і звеличання Господа Бога. Кращої молитви від неї немає, якщо добре вглянути у три інші роди молитви, то побачимо, що в кожнім з них ми маємо на цілі властиво не Господа Бога, а нас самих, молимося задля себе. Молимося, бо потребуємо Господа Бога. І так у молитві подяки, ми дякуємо Богові, бо ми щось від нього одержали, бо він сповнив нашу просьбу. В молитві надолуження, ми перепрошуємо Господа Бога за наші провини і невірності Богові. В молитві прохання просимо того, чого нам потреба.

У всіх цих трьох родах молитов усюди виступає наше "я" чи "ми". А в молитві прослави ми не шукаємо себе, а виключно Господа Бога, його слави й честі. Тож очевидно, що молитва прослави Богові найбільш мила, бо вона безкорислива, пливе з чистої любови до нього і задля нього.

Все, що Господь створив, створив для своєї слави. Божа слава, це ціль нашого життя і всього створіння. Тому молитвою прослави ми найкраще віддаємо Богові честь і славу; нацкраще прославляємо його Божу мудрість, красу, могутність і доброту.

Св. Отець Пій ХІ раз у ромові до провідників по горах скзав, що він як молодий студент був вибрався зі своїм приятелем на високу гору в Альпах. Його приятель цілу дорогу мовчав. А коли вже вийшли на верх гори, і при ясній погоді глянули довкруги, то його приятель з подиву закликав: "Тут треба залишитися!".

Славний британський дослідник природи Ісаак Нютон допізна вночі сидів над мікроскопом. Він так захоплювався видимою природою, що деколи забуваючи, що він не сам один у кімнаті, складав руки до молитви і кликав: "Великий Ти, Боже, і дивні твої діла". Справді, скільки в природі і довкола нас дивних діл, що свідчать про Божу красу, мудрість, велич і доброту. І ніщо дивного, бо ціла природа - це велика Богом написана Біблія, - книга, що своєю красою взиває нас до слави й честі Божої. Тому каже Св. Василій Великий:

"Коли пильно розважаємо красу створіння, то з неї наче з якої книги пізнаємо велику Божу обайливість про все і Його мудрість... Ніщо інше не було причиною існування світу, як тільки Бог, що сам добрий, створив те, що хосенне; сам мудрий створив те, що прегарне; сам могутній створив те, що превелике...".

Людина певною мірою може те, чого не можуть нерозумні істоти, а саме спрямувати весь свій духовний розвиток у напрямку, протилежному меті, яку визначив їй Бог. Людина в змозі відвернутися від Бога, навіть протиставити себе Богові, покладаючи собі за мету життя власну велич і власне возвеличення. Треба розуміти, що, добровільно перестаючи коритися Божому плану, з одного боку, вона, з другого боку, повертається до нього і виконує його мимохіть. Бо, терплячи після цього від наслідків свого гріха, вона дає свідчення Божої справедливості й отак - от теж сприяє поширенню хвали Творцеві. Це добре висловив Гете, говорячи про сатану, що він є тією силою, яка незмінно сприяє добру. Тож людина не може перестати коритися загальному плану Божого Провидіння. Тільки ж, окрім цих особистісних функцій, спільних для кожного створіння, і зокрема для створінь духовних, людина має як ми вже бачили, і певну особливу функцію перед світом, яку хотілося б назвати суспільною. Будучи істотою, яка складається з елементів духовного і тілесного, вона є ніби сполучною ланкою поміж двома світами - отим єдиним представником матеріального Всесвіту, здатним славити Бога мовою духа. І в самій концепції видимого світу є ніби певний договір поміж людиною і рештою створіння, не наділеною розумом.

"Учинив Ти людину його (сина людського) володарем творива рук своїх, все під ноги йому вмістив", цілий світ служить людині і відданий у її розпорядження, але за це вона повинна цьому світові допомагати повертатися до Бога та ширити хвалу Йому. Вона від імені світу повинна виконувати те, чого всі інші створіння вчинити не в змозі й що під силу наймізернішій людині, навіть дитині, яка вже послуговується соїм розумом: свідомим актом розуму та волі посилати Богові ту хвалу, що розсіяна по цілім світі, та єднатися з ним актами любови й молитви.

У цьому полягає глибокий символізм молитви до і після їди. Під час їди ціле створіння, представлене трьома царствами - мінеральним, рослинним і тваринним, стає до послуг людини, щоб утримати її при житті, людина ж до і після їди вже не тільки від свого імені, а від імені цілого світу складає пошану й подяку Богові і Творцю Всесвіту.

У книзі Мудрості маємо цікавий фрагмент де описується з якою готовністю природа стає до послуг тим, хто хоче служити Богові, натомість як бунтує проти тих, хто її використовує, а сам про Бога забуває або від Нього відвертається:

"Творіння бо, слухняне Тобі, Творцеві, набирає на силв для кари грішникам, попускає ж на благо тим, які покладаються на Тебе".

Хто відвернеться від Бога і вкладе свою мету в світ, той щастя у ньому не знайде, жодне створіння не погодиться красти у Творця ту честь і славу, яка належить Йому як остаточній меті Всесвіту. Через зіпсованість людської природи первородним гріхом світ сьогодні слушно може ставитися упереджено до людини. Світ знає, як часто він буває визискуваний та ошуканий, як багато є осіб, котрі не думають повертати Богові у формі честі й хвали усіх тих дібр, що їх вони черпають із створінь. Тому світ у ставленні до людини є постійно на стежці війни і з усіх боків сигає на її життя. Але як тільки побачить душу, справді віддану Богові, зараз готовий втихомиритися й спочити її просто чудесною опікою. Цим пояснюється та надприродна сила, яку не раз мали святі проти сил природи. Велика любов до Бога, яка цілковито панувала в їхніх душах, була гарантією, що ані жоден елемент хвали не буде відвернений від свого призначення, що все, дане їм світом, прикрашене й чудесним способом преображене повернеться до Бога у молитві промінням хвали.

Найкращий приклад, як треба Господа Бога славити, дає нам сам Господь наш Ісус Христос. Ціль Його приходу на цей світ не була інша, а тільки привернення Богові належної честі і слави через відкуплення людського роду. При його Різдві Ангели співають Богові величну пісню слави. "Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання".

Слава Божа це стала девіза Ісуса Христа в усьому його житті. Від Нього можна часто почути: "Я не шукаю моєї слави". А на іншому місці Він каже: "Бо зійшов я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю того, хто мене послав". На Тайній Вечері Він запевняє Апостолів: "І все, що попросите в моє ім'я, то вчиню, щоб Отець у сині прославився".

Божа слава це також головна ціль усіх наших церковних Богослужб і Св. Літургій. Кожне наше Богослуження починається і кінчиться прославою Бога чи Пресвятої Трійці. Знаний австрійський композитор Йосиф Гайдн будучи близько смерті, у своєму тестаменті написав такі слова:

"Ціле своє життя я так провадив, як і мої композиції. Я завжди їх починав з Богом і завжди кінчив словами "Слова Богові". Думка на Бога була золотою ниткою, що тягнулася через усе моє життя. А тепер своє життя також хочу закінчити на славу Божу".

Ось так, правдивий християнин живе, працює і вмирає для слави Божої. Наш Християнський катехизм кількома словами означує ціль людини на землі, кажучи: "Людина створена Богом на те, щоб Його любити, Його славити, Йому служити і в той спосіб спасти свою душу".

Щоб ту ціль Богом нам призначену належно сповнити, то стараймося часто Бога славити молитвою прослави, і навіть у терпінні казати: "За все, хай буде Богові честь і слава" Кожного дня рано при молитвох зробімо добрий намір, що в часі дня все робитимемо тільки на Божу честь і славу. Дивлячися на красу Божої природи, пригадуймо собі, що вона нам проповідує про Божу велич, красу, силу, могутність, любов і добробуту.

Прославляючи Господа Бога усім нашим життям на землі, станемося гідними колись у небі враз з Ангелами і Святими славити Бога на віки вічні.

Похожие статьи




Роди молитви - Характеристика, роди і види молитви

Предыдущая | Следующая