Релігійні витоки християнства - Виникнення християнства

Християнство -- найпоширеніша світова релігія, що налічує у своїх лавах понад 2 млрд. людей (мінімальні дані -- 1,4--1,5 млрд.). Воно сформувалося на початку І ст. н. е. у Палестині -- історичній області в Західній Азії, на території якої розташовуються сучасні держави Ізраїль, Ліван, Сирія і Йорданія. В період, що ми розглядаємо, Палестина являла собою об'єднання кількох державних утворень, найбільшими з яких були Галілея, Самарія та Іудея. Ці держави були пов'язані між собою спільністю релігії, почасти мови і культури. Вони керувалися призначеними римлянами царьками, владу яких обмежував римський намісник--прокуратор (у часи Ісуса цю посаду займав Понтій Пілат).

Поява християнства у цей час на цій території не була випадковою й обумовлювалась збігом об'єктивних обставин. Палестина (точніше, невелика її частина -- Іудея із столицею в Єрусалимі) була офіційним центром іудаїзму -- єдиної на той момент у світі релігії, яка досягла рівня монотеїзму. Всі інші сучасні йому етнічні та регіональні релігії (олімпійська релігія греків і римлян) залишалися на рівні політеїзму. Крім того, не можна нехтувати й тією обставиною, що Палестина займала проміжне геополітичне положення "між Заходом і Сходом". Тому будь-які оригінальні ідеї, які виникали в цьому середовищі, де сплавилися воєдино культури багатьох народів і цивілізацій, не здавалися настільки різко ворожими сутності яких-небудь із двох великих історичних полюсів світу, а навпаки, майже гарантовано могли зустріти терпиме до себе ставлення протягом того проміжку часу, коли вони були найбільш уразливі для ідеологічних і політичних переслідувань.

Крім того, на думку багатьох учених, християнство виникло в той момент, коли воно могло бути затребуване суспільством і державою -- наприклад, у вигляді ідеологічної опори Римської імперії. Це величезне державне утворення, що вступило на момент появи християнства у період свого найвищого розквіту, могло зберігати свою єдність не тільки (і не стільки) силою зброї, скільки єдністю віри різноманітних народів, що його заселяли. Проте Рим йшов іншим, хибним шляхом: замість того, щоб створити єдину релігію, яка базувалася б на принципі: "Один Бог на небі, один цар на Землі", навпаки, включив у свій пантеон таку безліч богів підкорених ним народів, що врешті-решт пропагував серед своїх підданих невір'я.

Релігійним витоком християнства було іудейське сектантство. Слово "сектантство" не повинне вводити в оману. Його можна вважати сектантством у тому розумінні, що воно являло собою опозиційний офіційному іудаїзму рух. Проте це була не течія з кількох замкнутих, нечисленних угруповань. Навпаки, це був напрямок, що спирався на широкі народні маси і черпав свій авторитету тому пророчому русі, що зіграв вирішальну роль в оформленні іудаїзму як монотеїстичної релігії, забезпечив його виживання після втрати Ізраїлем державності і залишив після себе священну традицію у вигляді Книг Пророків Старого Заповіту. Його учасники поділяли іудейську віру в єдиного Бога, що опікував народ Ізраїлю. Більше того, саме себе вони вважали представниками справжнього іудаїзму, покликаного оновити старий союз (заповіт) між Богом і народами Ізраїлю.

Ідеології іудейського сектантства були властиві дві основні риси:

    А) есхатологізм (грецьк. еучбфпн -- кінець) -- вчення про "кінець світу" і його наступне відновлення разом з останнім Судом над усіма, що коли-небудь жили; Б) месіанізм (месія--від давньоєвр. машиах, букв. Помазаник, Посланник Божий, Спаситель) -- віра в божественного Спасителя, що здійснить цей переворот. У цьому Месії народна фантазія бачила "царя", "сина Давидового", засновника Іудейсько-ізраїльського царства. Про прихід посланця Божого неодноразово сповіщали й старо-заповітні пророки, голосніше за інших -- пророк Ісая. Відтоді"... замешкає вовк із вівцею, і буде лежати пантера з козлям, і будуть разом телятко й левчук, та теля відгодоване, а дитина мала їх водитиме! А корова й ведмідь будуть пастися разом, разом будуть лежати їхні діти, і лев буде їсти солому, немов та худоба! І буде бавитися немовлятко над діркою гада" (Іс. 11:2-9).

Після Другої світової війни на узбережжі Мертвого моря були знайдені житла, цвинтарі, а головне--непогано збережена бібліотека секти єссеїв, на прикладі яких можна наочніше уявити іудейське сектантство в цілому. Єссеї жили невеликими громадами, щоб не обтяжувати себе новими гріхами, вели аскетичний спосіб життя, проповідували спільність майна, безшлюбність, не допускали рабства, практикували спільну працю. Основним культовим обрядом у них була колективна трапеза. Крім того, значна частина ночі в єсеїв відводилася для читання йвивчення власних "священнихтекстів". У громаді існували ритуальні омовіння; причому важливою особливістю була вимога попереднього духовного покаяння. Оскільки Євангелія простежують життя Ісуса тільки до 12років (єврейського повноліття), а потім відновлюють свою розповідь про його служіння, яке почалося, коли йому виповнилося 30 років, деякі релігієзнавці вважають, що реальний Ісус значну частину життя провів саме в секті єссеїв.

Треба сказати, що іудейське сектантство з'явилося не саме собою, а мало глибокі соціальні корені. Ці корені -- розкол в іудейському суспільстві після розпаду єдиної єврейської держави, протиріччя між вузькою верхівкою -- саддукеями й фарисеями -- і широкими народними низами.

Саддукеї -- іудейська аристократія, що посідала всі жрецькі посади в Єрусалимському храмі й володіла значною часткою політичної влади в Іудеї після втрати нею державної незалежності. Саддукеї закликали підтримувати зовнішні ритуальні форми поклоніння Ягве (насамперед приносити жертви в Єрусалимському храмі), однак своєю повсякденною поведінкою порушували всі заборони Тори: ходили в грецьких хітонах, голили бороду або коротко підстригали її на грецький манер, спілкувалися між собою грецькою мовою.

Фарисеї являли собою щось подібне на творчу еліту, оскільки займали посади рабині в і вчителів шкіл при синагогах. Багато з них займалися торгівлею і як багаті та шановані члени єврейської громади мали право релігійної проповіді. Як правило, фарисеї гарно вдягалися, носили довгі бороди і гарно прибране волосся, перехоплене на чолі золотим обручем. Прикметною рисою фарисейства була вимога найсуворішого дотримання Закону (нетільки 10 заповідей, ай усіх інших релігійно-культових і морально-етичних розпоряджень), адже вони вірили в зв'язок земної поведінки людини з її посмертною долею.

Фарисеїв же в народі зневажали за їхню показну чесноту, за лицемірство, оскільки усім було відомо, що їхнє благочестя йде не від щирого серця, вони охоче головують у синагогах, займають почесні місця на святкових трапезах, зборах і церемоніях і прихильно відгукуються нешанобливе звертання "рабі" -- "учитель" (Лк. 20:46). За це їх викривав Ісус Христос: "Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдовині хати поїдаєте, і напоказ молитесь довго, через те осуд тяжчий ви приймете! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м'яти, і ганусу й кмину, але найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру; це треба робити, і того не кидати" (Мт. 23:14, 23). Прості люди, які не володіли подібним красномовством, обсипали фарисеїв градом насмішок, а іноді й камінням.

Похожие статьи




Релігійні витоки християнства - Виникнення християнства

Предыдущая | Следующая