РЕЛІГІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ - Релігія як соціальний феномен

Релігійна діяльність є видом соціальної діяльності й криє в собі позакультову і культову діяльність. Перша здійснюється в духовній і практичній сферах. Духовну релігійну позакультову діяльність складають продукування релігійних ідей, систематизація і тлумачення догматів теології, складання богословських творів тощо. Віруючі та релігійні громади ведуть також практичну позакультову діяльність: благодійну, місіонерську, викладацьку в навчальних закладах, управлінську в системі релігійних організацій і центрів, пропагандистську, реставраційно-будівельну, нормотворчу тощо.

Важливим видом релігійної діяльності є Культ. Якщо релігію визнати видом духовно-практичного опанування світу, то практичним аспектом цього процесу є культ. Зміст культу визначається відповідними релігійними ідеологемами, культовими текстами, до яких належать Святе Письмо, молитви, псалми, співи тощо. Відтворення цих текстів під час здійснення культів формує у свідомості віруючих релігійні образи та уявлення, принципи релігійної ідеології. Об'єктом культової діяльності е усвідомлені у формі релігійних образів ті реальні явища, що уявляються як надприродні. Залежно від цього виокремлюють два різновиди культових дій:

    1) магію (чаклунство); 2) умилостивления.

Магія - система дій, за допомогою якої бажають вплинути на надприродне. Різновидами є: промислова, воєнна, лікарська, любовна тощо. Культ умилостивления звернений до Бога чи духів і криє в собі жертвоприношення, обряди, молитву, бог о служіння тощо. Суб'єктом культової діяльності е віруючий або релігійна група. Засоби здійснення культової діяльності - храм, молитовний будинок, мистецтво, культові предмети (хрест, свічки тощо). Особливе, символічне значення серед засобів культу мають храми, собори, мечеті тощо та релігійне мистецтво (архітектура, живопис, скульптура, музика). Результатом культової діяльності е насамперед задоволення релігійних потреб.

Позакультова і культова діяльність визначається і регулюється відповідно системою норм і правил. Так, культову діяльність у духовній сфері регламентують церковні канони (правила), тому вона має канонічний характер. Позакультову діяльність у практичній сфері та безпосередньо культову діяльність (культ) регламентують як церковні канони і статути (церковне право), так і відповідні нормативно-правові акти. Взагалі релігійна діяльність церкви в суспільстві не може здійснюватися поза державно-правовим контролем.

Релігійні відносини - вид ідеологічних відносин, що реалізуються через стосунки віруючих, релігійні зв'язки громад і церков. Схеми відносин приписуються релігійними звичаями, нормами, правилами й статутами.

Релігійні відносини за змістом найчастіше будуються за схемою: державно-церковних відносин (Бог - цар небесний, патріарх - владика); судочинства (суд Христа, Страшний суд, Бог-суддя); внутрішньосімейних (Бог-отець, Бог-син) та ін. У ролі посередників відносин можуть виступати предмети (храм, ікона, хрест), індивід або група осіб, образи Бога, духів, святих, релігійні знаки (окремі слова чи речення, що мають релігійний |зміст і значення). Існують позакультові та культові релігійні відносини. Носіями релігійних віднога можуть бути віруючі, сім'я, соціальні групи 5. Нарешті, релігійні відносини можуть мати різний характер - солідарності, терпимості й нейтралітету, конкуренції, конфлікту, ворожості тощо. Тому в окремих випадках релігійні відносини регламентовані нормативно-правовими актами Релігійні організації та інститути. Релігія як соціальне явище має свої організаційні форми, головною ознакою яких є культова діяльність і яким властиві специфічні відносини, структура, групова свідомість, система орієнтирів, контролю та ін.

Найпоширенішою організаційною формою релігії є церква.

Церква - це об'єднання віруючих на основі спільних догматичних уявлень, обрядів, канонів. Конституювальні елементи церкви - це віровчення, культова діяльність і відповідна організаційна структура (слід розрізняти поняття: "церква як культова споруда", "церква як релігійне віровизначення", "церква як соціальний інститут"). Будь-яка церква має свою ієрархію (служителі культу, клір, миряни), основу якої складає професійне духовенство, священнослужителі. У церкві діє певна система норм, цінностей, санкцій, за допомогою яких здійснюється контроль за поведінкою віруючих.

Секта - це відносно закрите об'єднання одновірців, що виникає як опозиційна течія стосовно до існуючої конфесії. У секті діє певна система контролю, ідейних принципів, цінностей і настанов. Для секти характерні претензія та винятковість, тенденція до ізоляціонізму, фанатизм певної частини віруючих.

Деномінація - це специфічне релігійне об'єднання, яке знаходиться на стадії становлення, організаційного оформлення. Будучи централізованим релігійним об'єднанням, деномінація характеризується власним самоуправлінням, відсутністю священиків тощо. За певних умов у деномінації може виникати тенденція до перетворення в церкву або секту.

Окремо від релігійних організацій існують різноманітні релігійно-політичні інститути, релігійно-політичні партії, релігійно-професійні та молодіжні союзи, міжнародні релігійні об'єднання тощо.

Відзначимо також, що в ціннісному ставленні до навколишнього світу не завжди є чіткими критерії для оцінок. Звідси можливі різні ціннісні судження про той самий предмет, аж до несумісних. Процес може являти собою цінність для однієї людини, але не бути цінністю для інших. Це важливо для розуміння релігійних цінностей.

За орієнтацією, власне аксіологічними вважають також духовні цінності - ідеї, образи, норми, ідеали тощо, їх називають інколи цінностями духовної культури. Безперечно, ціннісний аспект притаманний моральній свідомості, правосвідомості, мистецтву, релігії, суспільній свідомості загалом. Своєю чергою, кожна з цих ціннісних форм свідомості має свої цінності, що знаходять вираз у відповідних ідеях, ідеалах, інститутах тощо. Так, Правовими цінностями є свобода, рівність, справедливість, порядок тощо, оскільки вони лежать в основі права й правопорядку. Відповідні цінності мають моральна та естетична свідомість.

Релігія також є ціннісною формою свідомості, оскільки в ній статусу цінностей набувають різноманітні ідеї, ідеали, норми, матеріальні предмети й блага, що здійснюють ціннісну орієнтацію релігійної особи. Релігійні цінності є вираз значення чого-небудь для віруючого. Вони розкриваються в процесі ставлення віруючих до релігійних предметів, відповідних ідей та ідеалів.

Для релігійних цінностей характерні такі риси:

    1) в основі релігійної системи цінностей є теоцентризм, тобто розглядається як критерій, основа і центр усіх цінностей; 2) система цінностей у релігії видозмінюється залежно від конфесії; 3) засобом пізнання релігійних цінностей є релігійна віра, відсутність останньої обмежує сприйняття релігійних цінностей; 4) природа релігійних цінностей обумовлена соціальною та гносеологічною природою релігії; 5) релігійні цінності не існують поза релігійним світоглядом.

Система релігійних цінностей має певну ієрархію. Вищу групу благ, що ціняться віруючими, складають ідея Бога та різноманітних божеств. Другу групу утворюють такі цінності, як Царство Боже, безсмертя душі, рай, пекло тощо. Третя група - це матеріальні й духовні цінності релігійного життя: храм, приписи, норми, обряди тощо. Четверта група цінностей - безпосередньо цінності життя й життєві цінності, що формуються серед послідовників конкретних конфесій.

Похожие статьи




РЕЛІГІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ - Релігія як соціальний феномен

Предыдущая | Следующая